Рішення

від 28.01.2025 по справі 911/2113/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2025Справа № 911/2113/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР КОМЕРЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КНЯЖНА ЛИБІДЬ"

про стягнення 250070,77 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр комерційної нерухомості" (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Княжна Либідь" (далі - відповідач) про стягнення 250070 грн 77 коп за Договором оренди №011211 від 01.12.2021 (далі Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив орендну плату та плату за сервісне обслуговування з 01.03.2022 по 01.01.2023 по договору оренди № 011221 від 01.12.2021, а також не повернув вчасно з оренди майно, у зв`язку із чим позивач просить стягнути подвійну орендну плату на січень-лютий 2023 року в порядку ст. 785 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.08.2024 матеріали справи №911/2113/24 за вказаними позовними вимогами передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 відкрито провадження у справі №911/2113/24, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не заперечує проти заявлених до стягнення з нього орендних платежів у сумі 71467,50 грн, пені в сумі 17406,97 грн, 3871,87 грн 3% річних, 12124,43 грн інфляційних нарахувань. Разом з тим, відповідач вважає вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування орендованим приміщеннями у період з 01.01.2023 по 28.02.2023 не підлягають задоволенню через недоведеність факту користування приміщеннями у зазначений період, що, на думку відповідача, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

У відповіді на відзив позивач зауважив, що матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу орендованого за Договором майна, у зв`язку із чим заперечення відповідача є необґрунтованими.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідачем були викладені подібні за змістом заперечення, що і відзиві на позовну заяву.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем як орендодавцем та відповідачем як орендарем був укладений Договір, відповідно до п. 1.1 Договору, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення, які знаходяться за адресою: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 16, 1 (перший) поверх, загальною площею 165,0 кв.м. (далі приміщення).

За користування приміщенням відповідно до п. 2.1 Договору орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 220 грн за 1 квадратний метр площі орендованих приміщень та всього становить 36300 грн за один повний календарний місяць оренди.

Відповідно до умов п. 5.2 Договору орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю за сервісне комплексне обслуговування суму 9225 грн за місяць. Платежі за сервісне обслуговування сплачуються орендарем авансом, щомісячно до 10 числа поточного (розрахункового) місяця.

Протягом строку дії Договору розмір орендної плати та плати за сервісне обслуговування змінювався за згодою Сторін шляхом підписання відповідних додаткових договорів до Договору, копії яких долучено до справи.

У пункті 6.1 Договору сторони погодили, що передача приміщень оформлюється сторонами шляхом підписання актів прийому-передачі.

За умовами п. 6.2 Договору орендар починає користуватися приміщенням одночасно із підписанням сторонами відповідного акту прийому-передачі.

Строк оренди приміщень починається з дати підписання відповідного акту прийому-передачі приміщень та діє до 31.12.2022 (п. 6.3 Договору).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв приміщення 01.12.2021, про що сторони уклали Акт приймання-передачі № 1 від 01.12.2021.

Позивач зазначає, що по закінченню строку оренди майна за Договором відповідач не повернув приміщення позивачу та продовжував ним користуватися фактично протягом січня та лютого 2023 року.

Акт приймання-передачі між позивачем та відповідачем не підписний.

Позивач зазначає, що він скористався своїм правом, передбаченим п. 6.7 Договору, та передав з 01 березня 2023 року відповідне приміщення в оренду іншому орендарю.

Поряд з цим, позивач вказує, що відповідач як орендар мав сплатити за період з 01.12.2021 по 31.12.2022 244342,50 грн орендної плати та сервісне обслуговування, у той же час останнім було сплачено з цієї суми лише 172875 грн. Сплачений відповідачем авансовий платіж в сумі 36300 грн відповідно до п. 4.1 Договору був утриманий позивачем як авансовий платіж за оренду приміщення за останній місяць оренди. Таким чином, орендна плата за листопад та грудень 2022 року фактично є оплаченою відповідачем.

У зв`язку із наявністю заборгованості за Договором позивачем було заявлено цей позов про стягнення 71467,50 грн основного боргу, а також нараховано 3871,87 грн 3% річних, 17406,97 грн пені та 12124,43 грн інфляційних нарахувань.

Позивач також просить стягнути з відповідача 145200 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за прострочення повернення орендованого майна відповідно до ст. 785 ЦК України.

Відповідач не заперечує проти заявлених до нього позовних вимог в частині основної суми боргу та нарахованих на неї 3% річних, інфляційних втрат та пені, однак категорично не погоджується із вимогою про стягнення 145200 грн неустойки.

Відповідач вважає, що на нього не покладено обов`язку в оформленні акту приймання-передачі майна, стверджує, що майно повернув вчасно, а позивачем не доведено належними доказами протилежного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було порушено умови Договору щодо вчасної оплати орендних та сервісних платежів, у зв`язку із чим у останнього виник борг на суму 71467,50 грн, що не заперечується відповідачем.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

На день вирішення даного спору матеріали справи не містять доказів погашення боргу відповідачем у загальній сумі 71467,50 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення боргу у сумі 71467,50 грн підлягає задоволенню.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Згідно з частиною 1 статті 230 та частиною 6 статті 232 ГК України пеня за цим Кодексом визнається штрафною санкцією, нарахування якої, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.2 та п. 9.3 Договору у випадку неналежної або несвоєчасної сплати орендної плати, плати за сервісне обслуговування, встановленої цим Договором, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день такого прострочення.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем в установлені Договором строки не було сплачено позивачу спірну суму заборгованості.

З розрахунку позивача викладеного у позовній заяві вбачається, що ним на суму прострочення 71467,50 грн нараховано відповідачу: пеню у сумі 17406,97 грн, (у період з 11.03.2022 по 11.06.2023), інфляційні втрати у сумі 12124,43 грн (у період з 11.03.2022 по 07.08.2024) та 3% річних у сумі 3871,87 грн (у період з 11.03.2022 по 07.08.2024).

Заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованої заборгованості та штрафних і фінансових санкцій, відповідачем суду надано не було.

Судом перевірено розрахунок заявлених вище до стягнення сум, визнано його обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку із чим з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 17406,97 грн, інфляційні втрати у сумі 12124,43 грн та 3% річних у сумі 3871,87 грн.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 Господарського кодексу України.

Як було встановлено вище, за умовами п. 6.3 Договору строк оренди приміщень діє до 31.12.2022.

Матеріали справи не містять доказів того, що сторони продовжили відповідний строк оренди.

Відповідно до п. 6.4 Договору сторони погодили, що по закінченню строку оренди, орендар зобов`язується звільнити приміщення та повернути їх орендодавцю за актом прийому-передачі не пізніше 3 (трьох) робочих днів після закінчення строку оренди.

За твердженнями позивача відповідачем не було вчасно повернуто з оренди приміщення, у зв`язку із чим ним за січень та лютий 2023 року нараховано 145200 грн неустойки в порядку ст. 785 ЦК України, що становить подвійну орендну плату за кожен місяць прострочення повернення майна з оренди.

В матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі майна, або інші докази, які б підтверджували факт повернення відповідачем позивачу орендованого за Договором приміщення.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження повернення ним орендованого майна за Договором позивачу, як він стверджує у своїх поясненнях.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт повернення відповідачем позивачу орендованого за Договором майна, відповідно суд вважає правомірним застосування позивачем ст. 785 ЦК України, у зв`язку із чим нарахована сума неустойки у розмірі 145200 грн підлягає стягненню з відповідача.

Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КНЯЖНА ЛИБІДЬ" (07401, Київська область, місто Бровари, вул. Київська, 221; ідентифікаційний код 40818552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР КОМЕРЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ" (03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 16; ідентифікаційний код 38638859) 71467 (сімдесят одну тисячу чотириста шістдесят сім) грн 50 коп. боргу, 17406 (сімнадцять тисяч чотириста шість) грн 97 коп. пені, 3871 (три тисячі вісімсот сімдесят одну) грн 87 коп. 3% річних, 12124 (дванадцять тисяч сто двадцять чотири) грн 43 коп. інфляційних втрат, 145200 (сто сорок п`ять тисяч двісті) грн неустойки за прострочення повернення приміщення, а також 3751 (три тисячі сімсот п`ятдесят одну) грн 06 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків