Рішення

від 20.01.2025 по справі 914/1156/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2025 Справа № 914/1156/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія Техно-Двір, с. Малехів Львівської області,

до відповідача:services Sp. z.o.o, Warszawa Polska (Республіка Польща, м.Варшава),

про стягнення 25'382,20 євро.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: А. Бучацький, І. Левицький,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області через систему Електронний суд надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія Техно-Двір до gm services Sp.z.o.o про стягнення 25'382,20 євро за договором 01102023 від 07.09.2023, що еквівалентно становить 1'075'294,10 грн. У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести орієнтовні витрати за надання правової допомоги у розмірі 10'000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01 травня 2024 року справу № 914/1156/24 передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.06.2024; суд встановив строк для реалізації сторонами процесуальних прав. Ухвала суду від 06.05.2024 була надіслана на електронну адресу відповідача, вказану позивачем у позовній заяві.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, gm services Sp. z.o.o (відповідач) є нерезидентом (місцезнаходження ul.Hoza 86/410, Warszawa, Polska, 00-682), інформація щодо наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва відповідача на момент відкриття провадження у справі у суду відсутня, а тому про розгляд даної справи належить повідомляти в порядку, передбаченому чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Оскільки відповідачем у справі є іноземний суб`єкт господарювання (Республіка Польща), то до правовідносин щодо повідомлення іноземної сторони про розгляд справи, необхідно застосовувати положення Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року (надалі Конвенція), учасниками яких є Україна та Республіка Польща.

Ухвалою від 10.06.2024 суд, з урахуванням положень ст. 367 ГПК України та з метою належного повідомлення відповідача gm services Sp. z.o.o (ul.Hoza 86/410, Warszawa, Polska, 00-682) про дату, час та місце судового засідання по справі №914/1156/24, вирішив звернутись до компетентного органу Республіки Польща із судовим дорученням про вручення відповідачу судових документів та зобов`язав позивача надати суду нотаріально засвідчений переклад документів та зупинив провадження у справі до 07.01.2025. Підготовче засідання призначено на 07.01.2025.

21.06.2024 позивач надав суду переклад документів для подальшого їх скеруванню відповідачу.

25.06.2024 суд для виконання судового доручення скерував документи Західному міжрегіональному управлінню МЮ для подальшого їх скерування до повноважних органів Республіки Польща.

08.07.2024 Західне міжрегіональне управління МЮ листом №132-31/1037-24 повідомило суд про виконання договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, підписаного державами 24.05.1993.

16.01.2025 позивач подав заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 07.01.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.01. Явка сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Ухвала суду від 07.01.2025 була надіслана на електронну адресу відповідача, вказану позивачем у позовній заяві та розміщено повідомлення про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.

Згідно з пунктом 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03.10.2017 (остаточне 03.01.2018) принцип змагальності та принцип рівності сторін є наріжним каменем справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до зазначених принципів кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи. Європейський суд визнав, що дані принципи є застосованими також в частині вручення сторонам судових документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Конвенції зазначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема: b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Представники позивача у судове засідання 20.01.2025 з`явилися, позовні вимоги підтримали. Просили суд їх задоволити та вирішити питання щодо стягнення з відповідача судових витрат.

Відповідач у судове засідання 20.01.2025 не з`явився. З заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався. Станом на 20.01.2025 відзив на позовну заяву на електронну адресу суду не надходив.

Аргументи позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами укладено договір №1 від 07.09.2020 на виконання умов якого позивачем передано, а відповідачем отримано товару на загальну суму 45'382,20 євро, що підтверджується митною декларацією 24UA807200002325U0 від 09.02.2024 (з коригуванням від 27.03.2024) та інвойсом з коригуванням №1/2024 від 20.03.2024 на суму 45'382,20 євро. Відповідач умов договору у повному обсязі не виконав, оплату за товар здійснив лише частково у розмірі 20'000,00 євро. Сума заборгованості за отриманий відповідачем товар складає 25'382,20 євро.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст.2 ГПК України).

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.

Також суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 20.01.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

07 вересня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК «Техно-Двір» (продавець) та Компанією gm services Sp.z.o.o (покупець) укладено договір №01102023 з додатками. Предметом договору є послідовна поставка та реалізація продавцем ячменю покупцю (п.1 розділу 1 договору).

Відповідно до п. 2 розділу 1 договору, сторони погоджуються, що фактична кількість проданого асортименту визначатиметься з поточних потреб покупця на підставі замовлення ціново-асортиментний формуляр замовлення, надісланого на електронною поштою із зазначенням кількості та дати поставки, повідомленого продавцю заздалегідь - 10 днів перед початком реалізації замовлення на наступний місяць. Продавець надає покупцеві дійсний сертифікат якості та походження ячменю EUR-1 щоразу при доставці (п.4 даного розділу). Сторони погодили ціну за 1 тонну проданого ячменю на суму 170,00 євро. Платежі в результаті послідовних поставок будуть здійснені по доставці упродовж 5 робочих днів з дати належної доставки та отримання товару, на розрахунковий рахунок продавця за реквізитами. Покупець не надає передоплату за виконання замовлення та не здійснює передоплату за здійснені поставки. За умовами п. 1 розділу 4 Договору продавець відправляє товар залізничним транспортом, спеціалізованими вагонами, пристосованими для перевезення зерна (вагонами-зерновозами) до станції LHS Щебжешин на умовах DAP INCOTERMS 2020.

За умовами п. 4 розділу 9 договору будь-які повідомлення щодо цього договору можна надсилати рекомендованими листами, або електронною поштою, якщо інше не передбачено спеціальними положеннями.

Договір укладено на невизначений строк (розділ 6 договору).

Невід`ємною частиною договору є додаток №1 ціново-асортиментний формуляр замовлення (п.2 прикінцевих положень).

Відповідно до додатку № 2 від 29.12.2023 до договору, платежі за послідовні поставки будуть здійснюватися двома траншами, а саме: 50% суми рахунку-фактури після ввезення товару на митну територію Польщі та 50% протягом 5 (п`яти) робочих днів, з дати належної доставки та отримання товару на умовах DAP терміналі LHS Щебжешин, на поточний рахунок продавця.

У додатку № 3 до договору сторони підписали Ціново-асортиментний формуляр замовлення на січень 2024 року, загальна кількість ячменю по другій партії становить 600 тон по ціні 172 євро за тонну, загальна вартість замовлення становить 103'200 євро.

З метою організації перевезення товару 20.01.2023 між позивачем (клієнт) та ТзОВ «Інтер Логістік Україна» (виконавець) було укладено договір №2301-20 транспортно-експедиторського обслуговування, за умовами якого виконавець зобов`язується за оплату і за рахунок клієнта виконати або організувати перевезення вантажу залізничним транспортом.

На виконання умов укладеного договору №01102023 позивачем 08.02.2024 було завантажено чергову партію товару у кількості 333,9 т, що підтверджується пакувальним листом №1/0802/2024 від 08.02.2024, а також сформовано на направлено відповідачу інвойс (рахунок-фактуру) №1/0802/2024 на загальну суму 57'430, 80 євро із зазначенням у ньому номерів вагонів, завантажених товаром.

09 лютого 2024 року завантажений товар був замитнений для експорту, що підтверджується митною декларацією № 24UA807200002325U0 від 09.02.2024. У зв`язку із поломкою одного із вагонів та неможливістю його подальшого транспортування, фактично було замитнено та вивезено товару вагою 263, 85 тон на загальну суму 45'382,20 Євро, що підтверджується внесенням відповідних змін до митної декларації від 09.02.2024 № 24UA807200002325U0, а саме: аркушем коригування до митної декларації від 09.02.2024 № 24UA807200002325U0 від 27.03.2024 направлено відповідачу новий інвойс із коригуванням № 1/2024 від 20.03.2024 на загальну суму 45'382,20 євро .

29 лютого 2024 року вантаж перетнув державний кордон України та був завезений на митну територію Республіки Польщі, що підтверджується повідомленням про фактичне вивезення товарів.

04 березня 2024 року відповідач засобами електронного зв`язку повідомив позивача, про розмитнення товару. Станом на 12.03.2024 вагони були розвантажені. Позивач стверджує, що відповідач отримав товар, претензій щодо кількості чи якості товару не надходило.

18 березня 2024 року gm services Sp. z.o.o здійснено часткову оплату за отриманий товар у розмірі 20'000,00 євро, тому залишок заборгованості складає 25'382,20 євро.

09.04.2024 позивач звернувся до відповідача із вимогою про оплату заборгованості, однак така залишена без відповіді та задоволення.

Докази оплати існуючої заборгованості станом на момент прийняття рішення в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно п.1, 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли приватноправові відносини з іноземним елементом.

Статтею 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що право, яке підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (ч.ч. 1, 2 ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Згідно ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності можуть розглядатися судами України.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (п.1 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У пункті 4 прикінцевих положень договору сторони погодили, що спори, що виникають при виконанні цього договору вирішуватимуться судом за місцезнаходженням позивача.

Доказів визнання договору нечинними суду не подано. Отже, Господарський суд Львівської області є компетентним у розгляді даної справи, а спір підлягає вирішенню відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) - це домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою (ч.1 ст.377 ГК України).

Приписами частин 1, 2 ст.382 ГК України визначено, що суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору №01102023 від 07.09.2023 з додатками до нього.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України). Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст. 692 ЦК України).

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про валюту та валютні операції» фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, в іноземній валюті.

Розділом 2 договору передбачено, що валюта контракту визначається в євро. Фактично за такою умовою договору сторони визначили особливості формування ціни договору.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано наявність заборгованості за поставлений позивачем через митну територію України товар, за який позивач, з урахуванням часткової оплати, просить стягнути 25'382,20 євро (що еквівалентно становить 1'075'294,10 грн). Відповідач доводів позовної заяви не спростував, тому ця сума, є обгрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення заборгованості у грошовій одиниці євро, суд відзначає таке.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України (ст.35 ЗУ «Про Національний банк України»).

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. При цьому, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлений законом (ч.2 ст. 192 ЦК України). Частина 3 ст.533 Цивільного кодексу України України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц вказано, що суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви через систему «Електронний суд» підтверджується платіжною інструкцією №4911 від 01.05.2024 на суму 16'185,00 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, судовий збір покладається на відповідача.

16.01.2025 представник позивача подав суду заяву про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 55'000,00 грн. та 16470,00 грн витрати на оплату перекладу (вх.№ 1266/25). До заяви долучено копію договору про надання правової допомоги від 18.11.2024 та додатку до нього; детального опису робіт (наданих послуг) від 15.01.2025; акта приймання-передачі послуг від 15.01.2025 на суму 55'000,00 грн., платіжні інструкції про оплату судового збору та докази відправлення заяви відповідачу. Крім того, до заяви долучено копію ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст.126 ГПК України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України).

Судові витрати, крім судового збору, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.4 ст.129 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 18.11.2024, укладеного ТОВ «ТПК «Техно-Двір» (замовник) та адвокатом АБ «Правовий Радник» Левицьким І.В. (виконавець), відповідно до умов якого замовник доручає виконавцю, а виконавець приймає доручення здійснювати захист прав та представництво інтересів замовника, надавати професійну правничу допомогу у судовій справі №914/1156/24. Оплата роботи виконавця у судовій справі №914/1156/24 становить та складається з попередньої оплати у розмірі 15?000,00 грн та винагороди 40?000,00 грн.

Додатком до договору від 18.11.2024 сторони погодили, що винагорода (гонорар) адвоката за надану допомогу адвоката встановлюється у фіксованому розмірі і становить 55?000,00 грн

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об`єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги на суму 55000,00 грн.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19). Підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 09.12.2021 у справі №922/3812/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

На підставі зазначеного, під час вирішення питання про розподіл судових витрат у цій справі суд враховує, що згідно опису та акту приймання-передачі наданих послуг від 15.01.2025 адвокатом надано наступну правничу допомогу: ознайомлення, вивчення, аналіз та консультування правовідносин між сторонами; юридичний аналіз законодавства, судової практики; підготовка претензії та позовної заяви з додатками; організація проведення перекладу документів на польську мову для формування судового доручення; підготовка та подання письмових пояснень у справі; участь у судових засіданнях. Загальна вартість наданих послуг 55'000,00 грн. Акт виконаних робіт від 23.07.2024 підтверджує факт надання послуг перекладу на суму 16?470,00 грн. Претензії щодо обсягу наданих послуг відсутні.

Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2023 у справі №910/7032/17 відзначив, зокрема, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що у подальшому спричинять необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Великою Палатою Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 викладено правову позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Верховний Суд зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У той же час, ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7 та 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Дослідивши матеріали справи та враховуючи, пов`язаність витрат із розглядом справи, її складністю, матеріально-правовою складовою, а також застосовуючи зазначені вище критерії реальності та розумності розміру заявлених витрат на оплату послуг адвоката до відшкодування, їх необхідності та обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, рівності усіх учасників, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 23'000,00 грн., який у даному випадку буде розумним та витрат на оплату послуг з перекладу на суму 16?470,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути gm services Sp. z.o.o, Warszawa Polska (Республіка Польща, вул. Хожа, 86/410, Warszawa, Polska, 00-682; ідентифікаційний код 525661235) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія Техно-Двір (80383, Львівська область, Львівський район, с. Малехів, вул. Галицька, 1Е; ідентифікаційний код 35313836) 25'382,20 євро заборгованості, 16'185,00 грн судового збору, 23'000.00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 16?470,00 грн витрат на оплату послуг перекладу.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.01.2025.

Суддя Б. Яворський.