Рішення

від 28.01.2025 по справі 917/1977/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2025 Справа № 917/1977/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., за участю секретаря судового засідання Сілаєвої О. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Приватного підприємства Ланнівський цукровий завод, селище Ланна

до Ланнівської сільської ради, селище Ланна

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна інспекція архітектури та містобудування України, м. Київ, в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Полтавській області, м. Полтава

про визнання права власності

за участю представника позивача: Козленко Т. В.

інші представники не з`явились

установив:

Приватне підприємство Ланнівський цукровий завод звернулося з позовною заявою до Ланнівської сільської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю (склад сільськогосподарської продукції) загальною площею 1725,3 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці приватної власності з кадастровим номером 5321682501:01:001:0951, площею 0,3357 га і розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, селище Ланна,пров. Шевченка,буд.1-А за Приватним Підприємством Ланнівський цукровий завод (код ЄДРПОУ 00372256).

Відповідач у відзиві на позов (вхід. № 15798 від 22.11.2024; а.с. 50) позовні вимоги вважає обґрунтованими, просить задовольнити позов та розгляд справи здійснювати без представника Ланнівської міської ради.

Третя особа у поясненнях (вхід. № 16032 від 27.11.2024; а.с. 66-72) повідомила, що амністією ДІАМ було повернуто на доопрацювання подані позивачем документи для реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за № ІУ16124072499 в зв`язку з невідповідністю цільового призначення земельної ділянки. Дії ДІАМ щодо повернення декларації про готовність до експлуатації об`єкта на доопрацювання не можна розцінювати як відмову у прийнятті в експлуатацію. Позивач не оскаржував дії ДІАМ щодо повернення документів на доопрацювання. Позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об`єкту у позасудовому порядку. Законодавство не передбачає можливість звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об`єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права

Позивач надав додаткові пояснення (вхід. № 16048 від 27.11.2024; а.с. 58-59), в яких зазначив про порушення його прав як власника земельної ділянки.

У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2024 (а.с.39) цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М.

Ухвалою від 20.11.2024 (а.с.44-45) суд відкрив провадження у справі № 917/1977/24, постановив розглядати справу в порядку загального позовного провадження , призначив підготовче засідання та залучив до участі у справі Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Полтавській області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою від 10.12.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с.85-86).

Про час і місце розгляду справи по суті позивач, відповідач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 10.12.2024 в електронні кабінети позивача (а.с. 90), представника позивача (а.с.87), відповідача (а.с.89), третьої особи (а.с.88).

Відповідно до ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2). Відповідно до ч. 7 статті 242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Отже, ухвала від 10.12.2024 доставлена сторонам та третій особі в установленому порядку.

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 50) та третя особа у поясненнях (а.с. 66-72) прохають розглядати справу без їх участі.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 28.01.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Приватне Підприємство «Ланнівський цукровий завод» є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5321682501:01:001:0951, площею 0.3357 га, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав (а.с.24).

Позивач у позові вказує, що цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; на цій земельній ділянці позивач самочинно побудував виробничу будівлю сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою Полтавська область, Полтавський район, с-ще Ланна, провулок Шевченка 1-а.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Ланнівської сільської ради № 71 від 07.06.2024 (а.с.33) вказаному об`єкту присвоєна адреса Полтавська область, Полтавський район, с-ще Ланна, провулок Шевченка, 1-а.

На вказану виробничу будівлю сільськогосподарського призначення Приватне підприємство «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» виготовило технічний паспорт ТІ01:0484-1838-0021-8938 від 01.07.2024 року (а.с.34-36).

Відповідно до звіту 52-331 про проведення технічного обстеження, затвердженого Приватним підприємством «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 17.07.2024 (а.с.20-23) вказана будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції - побудована в період 05.05.2010 - 10.10.2010 року, за класом наслідків відповідає об`єкту СС1, загальна площа 1597.7 м2. За результатами технічного обстеження об`єкту, встановлено можливість його надійної і безпечної експлуатації.

Як свідчать витяги з Реєстру будівельної діяльності (а.с.10-19), позивач подав зазначені документи для реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації об`єкта за амністією.

Державна інспекція архітектури та містобудування України повернула на доопрацювання вказану декларацію за № ІE161240724991. Підставами для повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації стала невідповідність цільового призначення земельної ділянки. Згідно даних з Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5321682501:01:001:0951 "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, натомість декларацію про готовність об`єкта до експлуатації подано щодо об`єкта будівництва «Нове будівництво Складу для зберігання сільськогосподарської продукції, 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші», від так наміри забудови не відповідають цільовому призначенню земельної ділянки, чим порушено вимоги абзацу першого пункту 9 розділу V ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності"».

ПП «Ланнівський цукровий завод» склало нотаріально посвідчену заяву, в якій вказано про відсутність у нього заперечень щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка розташована за адресом Полтавська область, Полтавський район, с-ще Ланна, провулок Шевченка 1-а та має кадастровий номер 5321682501:01:001:0951 (а.с.63)

Позивач у позові вказує на неможливість проведення процедури щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із земель призначених «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» на землі призначені «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». При цьому позивач посилається на наданий Відділом містобудування та архітектури Полтавської РВА витяг із містобудівної документації № 09-26/016 від 04.06.2024 року (а.с.61-62), де вказано, що на цій земельній ділянці встановлено вид функціонального призначення території «В-4 - Зона розміщення підприємств IV класу шкідливості». Це в свою чергу дає право використовувати дану земельну ділянку для розміщення: підприємства IV класу шкідливості; підприємства V класу шкідливості; підприємства, бази IV-V класу санітарної класифікації; підприємства комунального господарства, склади, бази, що необхідні для обслуговування виробничих підприємств зони; пожежних депо; підприємства по обслуговуванню транспортних засобів; автозаправні станції (АЗС, АЗК, АГЗП, АГНКС); адміністративні об`єкти, що пов`язані з функціонуванням підприємств; транспортні комунікації, що пов`язані з функціонуванням даної зони; споруди інженерної інфраструктури, що пов`язані з функціонуванням даної зони; зелені насадження спеціального призначення.

Позивач у позові зазначає, що вказані вимоги прописані в генеральному плані з розробки плану зонування селища Ланна Карлівського району Полтавської області, який затверджений рішенням Ланнівської сільської ради Карлівського району Полтавської області від 12.11.2020 року № 6 «Про затвердження Генерального плану населеного пункту та зонінгу селища Ланна».

У додаткових поясненнях (вхід. № 16048 від 27.11.2024; а.с. 58-59) позивач вказує, що ПП "Ланнівський цукровий завод" не має можливості змінити цільове призначення, а отже доопрацювати Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. І саме тому позивач вважає, що його права як власника земельної ділянки, порушені та унеможливлюють розпоряджатися своїм майном на власний розсуд і вчиняти щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону.

З огляду на викладене, позивач у позові прохає визнати за ним право власності на нежитлову будівлю (склад с/г продукції) загальною площею 1725,3 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці приватної власності з кадастровим номером 5321682501:01:001:0951, площею 0.3357 га і розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район,сщ.Ланна,пров.Шевченка,буд.1-А,з огляду на те, що: 1) позивач здійснив самовільне будівництво на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності; 2) самочинне будівництво проведено з дотриманням стандартів, які дозволяють їх надійну та безпечну експлуатацію, 3) позивач звертався до компетентного органу з метою введення в експлуатацію самочинно зведеного об`єкту, однак отримав відмову через відсутність законодавчого регулювання таких відносин; 4) самочинне будівництво не порушує права інших осіб.

Відповідач у відзиві на позов (вхід. № 15798 від 22.11.2024; а.с. 50) позовні вимоги вважає обґрунтованими та прохає задовольнити позов.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Проаналізувавши матеріали справи, суд встановив, що визнання відповідачем цього позову суперечить закону.

Тому суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (ст. 95 Земельного кодексу України), особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки, або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

У частині 4 статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Стаття 103 Земельного кодексу України (далі ЗК України) передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок тощо. Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина 3 статті 375 ЦК України).

Відповідно до змісту частини 4 статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Із змісту статті випливає, що для того, щоб будівництво не було самочинним, необхідною є наявність таких вимог: земельна ділянка повинна бути відведена для зведення житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна; повинен бути належним чином оформлений дозвіл на забудову або належно затверджений проект; при забудові не були здійснені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно з частиною 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 3 -5 ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З аналізу частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником. Ця умова є необхідною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проєктною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17 (на яку посилається позивач) про те що положення ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями ст. 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу свої специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Верховний Суд також зазначив, що при цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 і підстав для відступлення від цього висновку немає.

Здійснене позивачем будівництво є самочинним, так як відсутні докази того, що будівництво здійснювалось на земельній ділянці, що була їй відведена в установленому порядку для цієї мети, а також те, що об`єкт нерухомості збудовано за наявності належного дозволу чи належно затвердженого проекту.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проєктною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Суд враховує, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08.05.2024 у справі № 126/1663/23, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону). Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частини п`ятої стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Частиною другою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Аналогічна норма закріплена у пункті 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Верховний Суд у постанові від 25.08.2020 по справі № 760/21223/17-ц зазначає, що вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

Верховний Суд наголошує, що на підставі частини 3 статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина 3 статті 375 ЦК України).

Відповідно до статті 26 Закону України № 3038-VI від 17.02.2011 «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі Закон № 3038-VI) забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю.

Виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом (частина сьома статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 747) затверджено Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт (далі - Порядок № 466).

Згідно із пунктами 4, 5, 11, 13 Порядку № 466 підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл).

Будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта; видачі замовнику дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

Повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, та повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (далі - повідомлення), повідомлення про зміну даних у зазначених повідомленнях за формою згідно з додатками 1, 2 і 2 1 до цього Порядку подається замовником (його уповноваженою особою) особисто або надсилається рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю за місцезнаходженням об`єкта не пізніше ніж за один календарний день до початку виконання підготовчих або будівельних робіт.

Замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданому ним повідомленні, за виконання будівельних робіт без подання повідомлення та за порушення вимог, визначених цим Порядком, відповідно до Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Статтею 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України. Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи дозволу на виконання будівельних робіт. Повідомлення про початок виконання підготовчих робіт не дає права на виконання будівельних робіт.

Виконання підготовчих робіт без подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), об`єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданому ним повідомленні про початок виконання будівельних робіт, та за виконання будівельних робіт без повідомлення.

Згідно з пунктом 9 розділу V Закону № 3038-VI орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію:

збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 500 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 500 квадратних метрів;

збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення.

Порядок прийняття в експлуатацію таких об`єктів і проведення технічного обстеження визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. При цьому технічне обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 500 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно проводиться в ході їх технічної інвентаризації з відповідною відміткою в технічному паспорті.

До власників (користувачів) земельних ділянок, які відповідно до цього пункту подали документи про прийняття в експлуатацію збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт об`єктів будівництва, штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, та за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не застосовуються.

Наказом Мінрегіону 03.07.2018 року №158 затверджено Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт.

Цей Порядок, розроблений на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює процедуру проведення технічного обстеження та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельних ділянках відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт (далі - об`єкти), а саме:

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 500 квадратних метрів, а також господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 500 квадратних метрів, збудованих у період з 05 серпня 1992 року по 09 квітня 2015 року;

будівель і споруд сільськогосподарського призначення, збудованих до 12 березня 2011 року.

Технічне обстеження об`єктів проводиться відповідно до цього Порядку, будівельних норм, стандартів, нормативних документів і правил, затверджених згідно із законодавством.

За результатами оцінки виконавець виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності створює у формі електронного документа звіт про проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), для прийняття їх в експлуатацію (далі - звіт) та підписує його шляхом накладення електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Прийняття в експлуатацію об`єктів здійснюється безоплатно органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом 10 робочих днів з дня подання відповідної заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об`єкти, за результатами технічного обстеження цих об`єктів шляхом реєстрації поданої ними декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація).

Замовник (або уповноважена ним особа) подає до органу державного архітектурно-будівельного контролю за місцезнаходженням такого об`єкта через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет шляхом подання засобами програмного забезпечення Єдиного державного веб-порталу електронних послуг «Портал Дія» або заповнює та надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до центру надання адміністративних послуг заяву у вигляді заповненої декларації за формою, наведеною в додатку до цього Порядку до якої додаються:

копія документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об`єкт;

копія технічного паспорта, складеного до 01 грудня 2021 року, відомості про який внесені виконавцем до Реєстру будівельної діяльності.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає замовнику декларацію та подані документи на доопрацювання з обґрунтуванням усіх причин та рекомендаціями щодо їх усунення у строк, передбачений для її реєстрації, якщо декларацію подано чи оформлено з порушенням вимог, установлених цим Порядком, у тому числі у разі виявлення невідповідності поданих документів вимогам законодавства, недостовірних відомостей у поданих документах.

Рішення про повернення декларації та поданих документів створюється виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності у формі електронного документа з присвоєнням реєстраційного номера та підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю шляхом накладення електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Позивач подав документи для реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації об`єкта за амністією щодо об`єкта нежитлову будівлю сільськогосподарського призначення (склад сільськогосподарської продукції) загальною площею 1725,3 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці приватної власності з кадастровим номером 5321682501:01:001:0951, площею 0,3357 га і розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, селище Ланна,пров. Шевченка,буд.1-А, де азначив цільове призначення земельної ділянки згідно з Державним земельним кадастром 11.02 "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (а.с.12-13).

Державна інспекція архітектури та містобудування України повернула на доопрацювання вказану декларацію за № ІE161240724991 (а.с.14-19). Підставами для повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації стала невідповідність цільового призначення земельної ділянки. Згідно даних з Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5321682501:01:001:0951 "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, натомість декларацію про готовність об`єкта до експлуатації подано щодо об`єкта будівництва «Нове будівництво Складу для зберігання сільськогосподарської продукції, 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші», від так наміри забудови не відповідають цільовому призначенню земельної ділянки, чим порушено вимоги абзацу першого пункту 9 розділу V ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності"».

Стаття 19 ЗК України зазначає, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природнозаповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Суд враховує послідовну судову практику Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Частиною 8 статті 39 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 у справі № 6 - 1328цс15, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.06.2018 у справі № 640/13030/16-ц та від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17 про те, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Відповідно до 19-21 Порядку № 461 у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

Рішення про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) Держархбудінспекцією або оскаржено до суду.

Дії Державної інспекції архітектури та містобудування України (третьої особи у цій справі) щодо повернення декларації про готовність до експлуатації об`єкта на доопрацювання не можна розцінювати як відмову у прийнятті в експлуатацію в розумінні висновків Верховного Суду України, викладеним у постановах: від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04.06.2018 у справі № 640/13030/16-ц та від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17.

Позивач не оскаржував дії Державної інспекції архітектури та містобудування України щодо повернення документів на доопрацювання.

Отже, позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об`єкту у позасудовому порядку.

Із комплексного аналізу Цивільного кодексу України, законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності» випливає, що особа стає власником новоствореного об`єкта нерухомості після завершення його будівництва, прийняття нерухомого майна до експлуатації та державної реєстрації.

До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 у справі № 909/175/18 зазначив, що це правило застосовується лише «при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 по справі № 200/22329/14-ц наголосила, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Зазначений висновок також викладений у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 по справі № 6-159цс15.

Отже, суд прийшов до висновку відсутність підстав для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості, оскільки визнання права власності на об`єкт будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Суд враховує, правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17 (провадження № 61-40298св18), в якій зазначено, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, передбачених статтями 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які надають право виконувати будівельні роботи, а також у передбачених законом випадках за умови отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, а також постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц, від 28 лютого 2023 року у справі № 466/6895/19.

Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 по справі № 2-962/2009 вказав на те, що суди не звернули уваги, що міська рада не є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює права позивача. Тому, суд першої інстанції, порушуючи вимоги законодавства, замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно та визнав на нього право власності за позивачем за відсутності між сторонами спору про право цивільне.

За ч. 4 ст. 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також позивач звернувся до суду із позовом до неналежного відповідача.

При цьому суд врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08.05.2024 у справі № 126/1663/23.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 45 ГПК України).

Тлумачення статті 45 ГПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному процесуальним законодавством України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пункті.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду", яка набрала чинності 30 грудня 2020 року, утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), затверджено Положення про ДІАМ.

Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).

Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 "Питання Державної інспекції архітектури та містобудування", яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення ДІАМ повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Цією постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 "Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України" та інші пов`язані з нею постанови.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 08.05.2024 у справі № 126/1663/23 погодився із висновком про те, що сільська рада не уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним органом у справі про визнання права власності на самочинне будівництво, а таким органом є ДІАМ.

Відповідно до підпункту 1 пункту "б" частини першої статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За змістом пункту 7 частини першої статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів) виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад (крім міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, та міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч) - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), розташованих у межах відповідних населених пунктів.

Зі змісту наведеної норми слідує, що органом, уповноваженим здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль на території населених пунктів щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1) наслідками, є, зокрема, виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільської, селищної рад населеного пункту.

Частиною другою статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що у разі якщо сільські, селищні, міські ради не утворили виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю, повноваження таких органів виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через відповідних головних інспекторів будівельного нагляду.

Відповідно до Структури та загальної чисельності апарату виконавчого комітету Ланнівської сільської ради та інших її виконавчих органів, затвердженої рішенням Ланнівської сільської ради від 04.05.2023 № 12 (яке є загальновідомим та розміщене у відкритому доступі за посиланням: https://lannivska-gromada.gov.ua/struktura-vikonavchogo-komitetu-08-50-58-19-09-2019/) у Ланнівській сільській раді відсутній виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що Ланнівська сільська рада утворила виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю, то у даному випадку повноваження такого органу виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, яким є ДІАМ.

Отже, Ланнівська сільська рада є неналежним відповідачем у справі.

У постанові Верховного Суду від 08.05.2024 у справі № 126/1663/23 також зазначено, що сільська рада могла б бути належним співвідповідачем у справі у разі належності їй на праві комунальної власності земельної ділянки, на якій позивач побудував спірне майно, однак ця земельна ділянка належить позивачу, що також підтверджує правильність висновку суду про неналежний суб`єктний склад учасників справи.

Також матеріалами справи не доведено, що Ланнівська сільська рада будь-яким чином порушила права позивача на спірний об`єкт нерухомого майна, натомість позовні вимоги ґрунтуються на обставинах повернення Державною інспекцією архітектури та містобудування України документів на доопрацювання.

З огляду на все викладене, суд відмовляє у позові повністю.

Суд встановив, що за подання цього позову позивач сплатив 4586,28 грн. судового збору за платіжною інструкцією № 489 від 12.11.2024 (а.с.8). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджене випискою від 13.11.2024 (а.с.40-).

Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача, оскільки у позові відмовлено повністю.

Керуючись статтями 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 28.01.2025.

Суддя Т. М. Безрук