Рішення

від 28.01.2025 по справі 918/1116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2025 р. м. РівнеСправа № 918/1116/23(918/1032/24)

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Рівненський народний клуб "Верес"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг"

про стягнення боргу 758 951,97 грн.

у межах справи №918/1116/23

про визнання банкрутом Публічного акціонерного товариства "Рівненський народний клуб "Верес"

Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.

Представники:

від позивача Ляшук М.В.

від відповідача Добренко Д.Б.

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство "Рівненський народний клуб "Верес" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" про стягнення боргу 758 951,97 грн., з яких основний борг 600000,00 грн., 60 000,00 грн. штраф, 22 891,86 грн. - інфляційні втрати, 68 224,04 грн. - пеня, 7836,07 грн. - 3% річних.

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Додаткової угоди про дострокове розірвання Договору про надання рекламних послуг №01/05/2023 від 01.05.2023, а саме відповідач не виконав зобов`язання щодо погашення заборгованості 600 000,00 грн., яка підлягала сплаті по 200 000,00 грн. у строк до 30.04.2024, до 31.05.2024, до 30.06.2024. Посилаючись на умови Додаткової угоди та ст.625 ЦК України позивач нарахував штраф, пеню, інфляційні та 3% річних.

09 грудня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позов у справі №918/1032/24, у якому вимоги позивача визнав, просить суд зменшити розмір неустойки до 95% від заявлених позовних вимог, розстрочити виконання судового рішення строком на 12 місяців рівними частинами, застосувати норму ст. 130 ГПК України та повернути 50% сплаченого судового збору позивачу.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 20.11.2023 відкрито провадження у справі №918/1116/23 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Рівненський народний клуб "Верес" (33028, м.Рівне, вул.Симона Петлюри, 35, код ЄДРПОУ 43584706). Визнано вимоги ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Базиспромбуд" (35312, Рівненська обл., Рівненський район, смт.Клевань, вул.Залізнична, 6; код ЄДРПОУ 42920921) на суму 52265131,03 грн. заборгованості (четверта черга), 2 439 994,06 грн. неустойки (шоста черга). Включено до витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Рівненський народний клуб "Верес" (33028, м.Рівне, вул.Симона Петлюри, 35, код ЄДРПОУ 43584706) витрати по сплаті судового збору за подання даної заяви у розмірі 26 840,00 грн. та витрати на авансування винагороди арбітражному керуючому кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Базиспромбуд" (35312, Рівненська обл., Рівненський район, смт.Клевань, вул.Залізнична, 6; код ЄДРПОУ 42920921) у розмірі 60 300,00 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном строком на 170 (сто сімдесят) календарних днів. Розпорядником майна Публічного акціонерного товариства "Рівненський народний клуб "Верес" призначено арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 11 від 31.01.2013; 02094, м.Київ, а/с 18) за його згодою. З метою виявлення кредиторів, здійснено оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Рівненський народний клуб "Верес" на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалою від 13.11.2024 відкрито провадження у справі №918/1116/23 (918/1032/24). Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "11" грудня 2024 р. на 10:20 год.

09 грудня 2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" надійшов відзив на позов.

11 грудня 2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Ухвалою від 11.12.2024 підготовче засідання відкладено на "08" січня 2025 р. на 10:15 год.

На адресу Господарського суду Рівненської області 03 січня 2025 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" надійшла заява про участь у судовому засіданні по справі 918/1116/23(918/1032/24) "08" січня 2025 р. на 10:15 год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 03.01.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза приміщенням суду у справі №918/1116/23(918/1032/24) задоволено.

Ухвалою від 08.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "28" січня 2025 р. на 10:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 28 січня 2025 року надав пояснення з приводу предмету спору. Підтримав позиції, викладені у його заяві по суті справи. Представник відповідача підтримав доводи викладені у відзиві.

Суд дослідив письмові докази, які містяться у справі.

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

06 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АСКЕТ ШИППІНГ" (далі - Замовник, Відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Рівненський народний клуб "Верес" (далі - Виконавець, Позивач) укладено Додаткову угоду про дострокове розірвання Договору про надання рекламних послуг №01/05/2023 від 01.05.2023 року (далі - Договір).

Відповідно до п. 1. Додаткової угоди сторони за спільною домовленістю прийшли до згоди розірвати Договір з 31 грудня 2023 року.

В пункті 2 Додаткової угоди зазначається, що згідно п. 2.2. Договору на день укладення даної Додаткової угоди заборгованість за договором становить: 1 200 000,00 грн

Згідно з п. 3 Додаткової угоди з моменту вступу в дію даної Додаткової угоди Сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та зобов`язаннями, що виникли з Договору, окрім погашення заборгованості визначеної п. 2 цієї Додаткової угоди.

Пунктом 4 Додаткової угоди сторони підтверджують наявність заборгованості за Договором у розмірі 1 200 000,00 грн, в тому числі ПДВ 200 000,00 грн, яку ТОВ "Аскет Шиппінг" зобов`язується погасити за наступним графіком:

-200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 33 333,33 грн. (тридцять три тисячі гривень 03 копійки) до 31 січня 2024 року.

-200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 33 333,33 грн. (тридцять три тисячі гривень 33 копійки) до 29 лютого 2024 року.

-200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 33 333,33 грн. (тридцять три тисячі гривень 33 копійки) до 31 березня 2024 року.

-200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 33 333,33 грн. (тридцять три тисячі гривень 33 копійки) до 30 квітня 2024 року.

-200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 33 333,33 грн. (тридцять три тисячі гривень 33 копійки) до 31 травня 2024 року.

-200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 33 333,33 грн. (тридцять три тисячі гривень 33 копійки) до 30 червня 2024 року.

Дана Додаткова угода набирає чинності з мемонту її підписання, укладена в двох примірниках однакової юридичної сили, по одному для кожної із Сторін (п. 6 Додаткової угоди).

Додаткова угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена відтисками печаток останніх.

В порушення взятих на себе зобов`язань Відповідач, станом на дату звернення з позовною заявою до суду Позивача, не погасив заборгованість у розмірі 600 000, 00 грн. в тому числі ПДВ 99 999,99 грн.

На виконання Додаткової угоди 31.01.2024 року на рахунок ПАТ «РНК «ВЕРЕС» надійшли кошти у сумі 200 000,00 грн. в тому числі ПДВ 33 333,33 грн., які підлягали виплаті до 31 січня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 323 від 31.01.2024 року (а.с. 23).

29.02.2024 року на рахунок ПАТ «РНК «ВЕРЕС» надійшли кошти у сумі 200 000,00 в тому числі ПДВ 33 333,33 грн., які підлягали виплаті до 29 лютого 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 629 від 29.02.2024 року (а.с. 22).

26 квітня 2024 року на рахунок ПАТ «РНК «ВЕРЕС» надійшли кошти у сумі 200 000,00 грн. в тому числі ПДВ 33 333,33 грн., які підлягали виплаті до 31 березня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 1197 від 26.04.2024 року (а.с. 21).

В подальшому Відповідачем допущено прострочення погашення заборгованості, яка підлягала сплаті у строки до 30 квітня 2024 року, 31 травня 2024 року та 30 червня 2024 року.

У зв`язку з чим, Позивач 20 червня 2024 року звернувся до Відповідача із претензійною вимогою № 20/06/2024-04 від 20.06.2024 року (а.с. 13), яка була отримана Відповідачем 02 липня 2024 року.

Відповідь на претензію Позивач не отримав, та в матеріалах справи відсутня.

Крім того, 01.08.2024 року Позивач звернувся до Відповідача із листом вих. № 01/08/2024-01 (а.с. 18) із вимогою погасити заборгованість за Додатковою угодою, який було отримано Відповідачем 12 серпня 2024 року. Відповідь на вимогу Позивач не отримав.

У зв`язку з вищенаведеними фактичними обставинами справи Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Отже, за Додатковою угодою про дострокове розірвання Договору про надання рекламних послуг №01/05/2023 від 01.05.2023 року, за відповідачем рахується заборгованість на користь ПАТ «РНК «ВЕРЕС» у розмірі 600 000,00 грн.

Згідно з п. 5 Додаткової угоди у випадку несвоєчасного чи не повного виконання ТОВ «Аскет Шиппінг» платежів, зазначених в п. 4 цієї Додаткової угоди, ТОВ «Аскет Шиппінг» зобов`язується додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від суми, що підлягає виплаті, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди позивач нарахував відповідачу 60 000,00 грн штрафу та 68 224,04 грн. пені.

А також, відповідно до положень статі 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 22 891,86 грн інфляційних втрат за період з травня 2024 року по вересень 2024 року та 7 836,07 грн 3% річних за період з 01 травня 2024 року по 06 листопада 2024 року.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначає позивач, відповідно до платіжних інструкцій відповідач погасив заборгованість в сумі 600 000,00 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача, заборгованість відповідача за Додатковою угодою про дострокове розірвання Договору про надання рекламних послуг №01/05/2023 від 01.05.2023 року становить 600 000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 600 000,00 грн. заборгованості.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Що стосується вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд вказує наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018р. у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 р. у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 р. у справі №903/962/17, від 23.05.2018 р. у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 р. у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 р. у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 р. у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 р. у справі № 911/2845/18.

Перевіривши за допомогою онлайн-системи "Ліга-Закон" здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача 22 891,86 грн. - інфляційні втрати, 7 836,07 грн. - 3% річних законними та обґрунтованими.

Тому вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 22 891,86 грн. та 3% річних в сумі 7836,07 підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 60 000,00 грн. штрафу та 68 224,04 грн пені суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідач свого грошового зобов`язання у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди у випадку несвоєчасного чи не повного виконання ТОВ «Аскет Шиппінг» платежів, зазначених в п. 4 цієї Додаткової угоди, ТОВ «Аскет Шиппінг» зобов`язується додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від суми, що підлягає виплаті, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, позивач нарахував відповідачеві пеню за період з 01 травня 2024 року по 06 листопала 2024 року на суму боргу 600 000,00 грн. у загальному розмірі 68 224 грн 04 коп. Також нарахував 60 000,00 грн. штрафу на підставі п.5 Додаткової угоди.

Перевіривши за допомогою онлайн-системи "Ліга-Закон" здійснені позивачем розрахунки, суд визнав їх арифметично правильними, а вимоги про стягнення з відповідача 68 224 грн 04 коп. пені та 60 000,00 грн. штрафу законними та обґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судова практика щодо застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами): обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст.86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Поряд з тим, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Положення ст. 225 Господарського кодексу України конкретизують, що саме належить до складу збитків: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Відповідно до ч. 5 ст. 225 Господарського кодексу України, сторони господарського зобов`язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов`язання чи строків порушення зобов`язання сторонами.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому, позивачу слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не доведено понесення збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором. Поряд з цим, суд зазначає, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом.

Отже, враховуючи період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, відсутність основного боргу станом на день розгляду справи, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, зважаючи на правову природу пені та штрафу та її основне призначення, суд, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що є підстави для зменшення розміру пені та штрафу.

Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

При цьому судом ураховано реалізацію позивачем свого права на заявлення до стягнення також інфляційних втрат та відсотків річних.

Відповідне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 12.02.2020 у справі № 924/414/19 зазначив, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України. Вказане також дає підстави для висновку про можливість зменшення розміру пені.

Тож, суд вважає можливим у даному випадку зменшити розмір нарахованих санкцій на 60% та стягнути їх наступним чином: в частині вимог щодо пені стягнути 27 289,62 грн., в частині штрафу стягнути 24 000,00 грн. У решті вимог щодо стягнення пені в сумі 40934,42 грн. та штрафу в сумі 36 000,00 грн в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення строком на 12 місяців суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України, також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити та розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Положення ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Відомим є той факт, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, тривалість якого неодноразово продовжена.

Пунктом 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України роз`яснено, що підставою для розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК (яка кореспондується із статтею 331 ГПК України, в редакції що діє з 15.12.2017 р.), ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 у справі №1-7/2013, підставою для застосування розстрочки виконання судового рішення є наявність об`єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. До таких обставин належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.

Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

У згаданому рішенні Конституційного Суду України також зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Таким чином, для надання розстрочки виконання судового рішення, суд встановлює у кожному конкретному випадку чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.

За практикою Європейського Суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00). Отже, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Суд зазначає, що ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК.

Таким чином, ухвала про розстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення суд повинен враховувати, що:

1.виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012);

2.невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012);

3.відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишилося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, п.40, Reports of Judgments and Decisions 1997-ІІ);

4.за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італіїї, №22774/93, п.74, ECHR 1999-V).

Суд звертає увагу, що при розгляді відповідних заяв необхідно дотримати балансу інтересів як боржника, так і кредитора при одночасному урахуванні вимоги закону про обов`язковість виконання судового рішення.

Так, введення з 24 лютого 2022 року воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання судових рішень, проте не лише для бюджетних установ, підприємств та організацій, а також і в значній мірі для фізичних осіб-підприємців та підприємств, товариств тощо, які в певній мірі втратили можливості повноцінно проводити свою господарську діяльність.

Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку та графіку розстрочки.

Вирішуючи питання щодо строку розстрочення, суд враховує нормативні приписи частини п`ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Саме на заявника в контексті приписів статей 74, 76-79 ГПК України покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

Розстрочка виконання рішення надається за наявності єдиного критерію - настання обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення. Розстрочення передбачає поступове часткове виконання рішення суду.

З метою дотримання справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав стягувача (його права на отримання грошових коштів, стягнутих за судовим рішенням), суд допускає можливість розстрочки виконання судового рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який наразі є продовженим.

Боржник зазначає, що має численні борги, що виникли в тому числі й через військову агресію російської федерації та вкрай складну ситуацію в Україні.

Також боржник зазначає, що розстрочення виконання рішення суду надасть йому можливість належним чином розрахуватися з позивачем.

Суд вважає, що негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може критично вплинути на діяльність відповідача.

Зібрані у справі докази вказують на те, що боржник має намір виконувати рішення суду в добровільному порядку, відтак суд приймаючи до уваги можливий строк розстрочки встановлений ст. 331 ГПК України, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи дійшов висновку про часткове задоволення заяви, та розстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 28.01.2025 на 4 місяці з щомісячним рівномірним погашенням заборгованості з моменту набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд на підставі доказів, наданих позивачем, встановив факт перебування сторін у договірних відносинах та встановив факт порушення відповідачем прав позивача.

Висновки суду.

За результатами розгляду спору та з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Рівненський народний клуб "Верес" обґрунтовані та підлягають задоволенню частково щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" грошових коштів в загальній сумі 682 017,57 грн., з яких 600 000,00 грн. - основна заборгованість, 22 891,86 грн. інфляційні втрати, 7 836,07 грн. 3% річних, 24 000,00 грн штрафу та 27 289,62 грн пені. У частині стягнення 36 000,00 грн. штрафу та 40 934,42 грн. пені у задоволенні позову належить відмовити. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 28.01.2025 на 4 місяці з щомісячним рівномірним погашенням заборгованості з моменту набрання рішенням законної сили.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 та п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір сплаченого судового збору згідно заявленої позивачем ціни позову складає 11 384,28 грн.

Відповідно до норм статті 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач визнав наявну основну заборгованість до початку розгляду справи, суд вважає за необхідне повернути позивачу 50 % судового збору, який підлягав до розподілу.

Отже судовий збір в розмірі 5 692 грн. 14 коп. слід повернути позивачу на підставі статті 130 ГПК України. Решта судового збору в розмірі 5 692 грн. 14 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 237-240, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, корпус 5, код ЄДРПОУ 35355771) на користь Публічного акціонерного товариства "Рівненський народний клуб "Верес" (33013, м. Рівне, вул. Симона Петлюри, 35, код ЄДРПОУ 43584706) - заборгованість в сумі 600 000 (шістсот тисяч) грн. 00 коп., 3% річних 7 836 (сім тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 07 коп., інфляційних втрат 22 891 (двадцять дві тисячі вісімсот дев`яносто одну) грн. 86 коп., пеню 27 289 (двадцять сім тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн 62 коп, штраф 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн 00 коп та 5 692 (п`ять тисяч шістсот дев`яносто дві) грн. 14 коп. - витрат по оплаті судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 36 000,00 грн. штрафу та 40 934,42 грн. пені.

4. Повернути Публічному акціонерному товариству "Рівненський народний клуб "Верес" (33013, м. Рівне, вул. Симона Петлюри, 35, код ЄДРПОУ 43584706) з державного бюджету України 5 692 (п`ять тисяч шістсот дев`яносто дві) грн. 14 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 3988 від 11 листопада 2024 р., оригінал якої знаходиться у матеріалах справи №918/1116/23 (918/1032/24). Ухвалу видати після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" про розстрочення виконання рішення суду задоволити частково. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 28.01.2025 на 4 місяці з щомісячним рівномірним погашенням заборгованості з моменту набрання рішенням законної сили.

6. Відмовити в задоволенні решти вимог заяви.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 28 січня 2025 року.

Суддя Бережнюк В.В.