Рішення

від 20.01.2025 по справі 924/899/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Хмельницький

"20" січня 2025 р.Справа № 924/899/24

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Кочергіної В.О., при секретарі судового засідання Висоцькій А.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького" м. Хмельницький

до Хмельницької міської ради м. Хмельницький

про визнання недійсним рішення позачергової 22 сесії Хмельницької міської ради №7 від 31.10.2022 про припинення права постійного користування земельною ділянкою

За участю:

від позивача: Залуцький В.Н. згідно Ордера серія ВХ№1083271 від 25.11.2024

від відповідача: Крамар А.В. на підставі Виписки з ЄДРЮФГФ від 27.06.2024

З оголошенням перерви в судовому засіданні 03.01.2025.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 240 ГПК України, в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ВСТАНОВИВ:

07.10.2024 до Господарського суду Хмельницької області через службу діловодства надійшла позовна заява від Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького" м. Хмельницький до Хмельницької міської ради м. Хмельницький про визнання недійсним рішення позачергової 22 сесії Хмельницької міської ради №7 від 31.10.2022 про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що рішенням позачергової 22 сесії Хмельницької міської ради №7 від 31.10.2022 припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6810100000:09:002:0109 площею 0,1610га, яка розташована по вул. Чехова, 48 (наразі вулиця Юрія Руфа) в м. Хмельницькому, яка належить позивачу на праві постійного користування.

У позові вказує про те, що 15.03.2011 Релігійній громаді м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української православної церкви (м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 72) видано Держаний акт Серія ЯЯ№333877 на право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,1610га, яка розташована в м. Хмельницькому, по вул. Чехова, 48, на підставі Рішення сорокової сесії Хмельницької міської ради від 03.11.2010 №18 (для будівництва та обслуговування храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського). Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №681010003000005.

Рішенням позачергової 22 сесії Хмельницької міської ради №7 від 31.10.2022 припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою, проте, як вказує позивач у позовній заяві, в оскаржуваному рішенні не визначено, на якій підставі, передбаченій у ст. 141 Земельного кодексу України позивача було позбавлено такого права, оскільки дана стаття містить вичерпний перелік обставин, які могли би бути законною підставою припинення права постійного користування позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 позовну заяву передано для розгляду судді Кочергіній В.О.

Ухвалою суду від 09.10.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

28.10.2024 на адресу суду через службу діловодства, в межах встановленого судом строку, від позивача надійшла заява (вх.№05-22/7380/24) про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/899/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 11:00год. 26.11.2024.

06.11.2024 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№05-22/7665/24) із запереченнями та зазначенням про те, що відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України земельна ділянка на праві постійного користування може перебувати у релігійних організацій України статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. 28 грудня 2018 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України". Згідно перехідних та прикінцевих положень зазначеного Закону, якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання). Відповідно до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації відповідно до цивільного законодавства визначає її статут, Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

За результатами релігієзнавчої експертизи, проведеної Міністерством культури України відповідно до розділу II "Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України щодо зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" на інтернет-сайті газети "Урядовий кур`єр" оприлюднено перелік релігійних організацій, які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", та мають пряме підпорядкування російській православній церкві (РПЦ). У вказаному переліку за номером 376 перебуває Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького Хмельницької єпархії УПЦ (код ЄДРПОУ 26515210), адреса: м. Хмельницький, вул. Чехова, (наразі Юрія Руфа) 48, центр, якому підпорядковується релігійна організація - РПЦ. Зазначене підтверджується листом департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА від 31.10.2022 № 246-22. Отже, з вищезазначеного слідує, що позивачем не дотримано вимог чинного законодавства і правопорядку, не зареєстровано відповідні зміни до статуту, який визначає правоздатність юридичної особи як релігійної організації, а його статут, що наданий до матеріалів справи, втратив чинність у частині, якою визначається його повна офіційна назва та статус як релігійної організації.

Тобто, на сьогодні позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а, відповідно не є особою, яка має правосуб`єктність відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України мати на праві постійного користування земельну ділянку. Установчий документ позивача як релігійної організації є недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України. Статут позивача на сьогодні втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Виходячи з вищенаведеного, діяльність такої релігійної організації є припиненою, оскільки вона не має відповідно до вимог ст. 90 Цивільного кодексу України своєї чинної офіційної назви. Крім цього, така офіційна назва відсутня у правовстановлюючих документах даної релігійної організації як така, що втратила чинність згідно норми вищевказаного Закону, а відповідно, є нечинною в Єдиному державному реєстрі. Хмельницькою міською радою відповідно до вимог вищенаведених норм законодавства та в межах повноважень було прийняте оскаржуване рішення, оскільки комунальне майно - земельна ділянка не може перебувати в особи, в якої відсутній обсяг прав для користування нею. У відзиві на позов, відповідач зауважує, що не є належними доказами на підтвердження недійсності рішення Хмельницької міської ради посилання позивача на наявність документів, які були необхідні при відведенні такої земельної ділянки та отримані ним у 2009-2013 роках, а також надані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, декларація про початок будівельних робіт та розроблені у зв`язку з цим документи, необхідні для будівництва. Так, згідно норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудову земельної ділянки вправі здійснювати лише особа, яка є власником або належним користувачем земельної ділянки. Крім цього, звертає увагу суду на те, що 16.05.2024 було прийняте рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 876, яким було вирішено демонтувати самовільно встановлений дерев`яний парка та металеву конструкцію, що розташовані по вул. Юрія Руфа, 48. Прийняттю вказаного рішення передувало обстеження земельної ділянки, за результатом якого було складено відповідний акт. Згідно акту обстеження від 17.04.2024 комісією було встановлено, що паркан та металева конструкція по вул. Юрія Руфа, 48 встановлені без відповідних дозвільних документів. Згідно фотоматеріалів, доданих до акту будь-які об`єкти будівництва за вказаною адресою відсутні. До відзиву на позов додано докази, в підтвердження викладених обставин та заперечень.

13.11.2024 до суду через службу діловодства від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№05-22/7808/24).

У відповіді на відзив, позивач вказує про те, що відповідно до п. в) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, серед іншого, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Таким чином, вказаною нормою врегульовано те, що реєстрація статуту є передумовою набуття права постійного користування релігійною організацією, тобто ця стаття регулює лише момент набуття права, а не увесь час користування таким правом. Станом на 03.11.2010 (день прийняття рішення про передачу земельної ділянки в постійне користування позивачу), статут позивача було зареєстровано у встановленому законом порядку, що не заперечується самим відповідачем. Як відомо, закон не має зворотної сили у часі, крім випадків, коли скасовує чи пом`якшує відповідальність. Таким чином, на думку позивача, аргументи відповідача про те, що нібито відсутність перереєстрації статуту означає автоматичну втрату права постійного користування, є перекривлюванням закону. Більш того, як зазначає позивач, законом не передбачено такої підстави припинення права постійного користування як нереєстрація якихось змін до статуту. Вичерпний перелік підстав зазначений у статті 141 Земельного кодексу України, і жодна з підстав не має жодного стосунку до статутів релігійних організацій. Однією з підстав є припинення діяльності релігійних організацій (пункт в) ч. 1 ст. 141 Кодексу), однак позивач є зареєстрованою юридичною особою, діяльність якої не була припинена. Відповідно до ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно з ст. 16 ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація може бути припинена: 1) у зв`язку з її реорганізацією або ліквідацією; 2) за рішенням суду у разі порушення цього Закону. Отже, позивач є зареєстрованою юридичною особою (релігійною організацією), діяльність якої не припинена та яка функціонує у встановленому законом порядку. У відповіді на відзив, позивач наголошує, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться усі відомості щодо позивача, внесення яких вимагається законом по відношенню до релігійної громади із статусом юридичної особи, у тому числі, в частині реєстрації повного найменування юридичної особи та її установчих документів, що підтверджується витягом, наявним в матеріалах справи. У відповіді на відзив, позивач звертає увагу суду, що зазначені вище нормативно-правові акти є законами та мають вищу силу ніж підзаконний акт Міністерства культури України, на який посилається відповідач.

25.11.2024 до суду через службу діловодства від представника позивача надійшло клопотання (вх.№05-22/8081/24) про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

26.11.2024 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 11:00год. 11.12.2024, про що постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.

10.12.2024 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№05-22/8482/24) про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

11.12.2024 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 10:00год. 20.12.2024, про що постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 20.12.2025 закрито підготовче провадження у справі №924/899/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11:00год. 03.01.2025.

03.01.2025 в судовому засіданні оголошено перерву у судовому засіданні до 11:00год 20.01.2025.

Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2025 підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.01.2025 проти позову заперечувала, просила суд відмовити позивачу у його задоволенні.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, висловлені в судовому засіданні, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги суд встановив наступне.

15.03.2011 Релігійній громаді м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української православної церкви (м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 72) видано Держаний акт Серія ЯЯ№333877 на право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,1610га, яка розташована в м. Хмельницькому, по вул. Чехова, 48, на підставі Рішення сорокової сесії Хмельницької міської ради від 03.11.2010 №18 (для будівництва та обслуговування храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського). Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №681010003000005.

Рішенням позачергової 16 сесії Хмельницької міської ради №22 від 28.04.2022 вулицю Чехова було перейменовано на вулицю Юрія Руфа.

В Додатку до рішення від 28.04.2022 зазначений перелік внесених змін до Переліку площ, проспектів, вулиці, провулків, проїздів, скверів, бульварів, парків, розташованих на території міста Хмельницького, затвердженого рішенням 17 сесії міської ради №24 від 02.04.2008, 515-им пунктом якого змінено вул. Чехова на вул. Юрія Руфа.

Позивачем до матеріалів справи долучено Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно даних якого датою державної реєстрації Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького" є 27.10.2003.

У матеріалах позовної заяви міститься Статут релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції, прийнятий на Парафіяльних зборах та зареєстрований розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації 19.09.2017, окрім цього, реєстрація зазначеного Статуту підтверджується, долученим позивачем до матеріалів справи виданим Хмельницькою ОДА розпорядженням №103/2017-р від 08.11.2017.

Відповідно до п. 1 Статуту, Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української православної церкви" є неприбутковою релігійною організацією, первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви (УПЦ), та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії УПЦ.

Згідно з п.п. 4, 5, 6, 9 Статуту, повна назва "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української православної церкви". Юридична адреса парафії: 29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Чехова, буд. 48. Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, Статуту про управління Української Православної Церкви, Статуту Управління Хмельницької єпархії УПЦ, а також цього Статуту. Парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства України і щодо Статуту.

Згідно інформації зазначеної у виданому позивачеві Управлінням архітектури та містобудування Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради Висновку №2141/63-0116 від 16.11.2009, управління вважає за можливим відведення земельної ділянки загальною площею 1610 м2, розташованою за адресою: вул. Чехова, 48, м. Хмельницький, для розміщення храму святого Великомученика Дмитрія Солунського за умови дотримання вимог чинного законодавства та доступу відповідних служб до інженерних мереж.

Позивачем до матеріалів справи долучено Витяг з рішення №18 від 03.11.2010, прийнятого Хмельницькою міською радою на 40 сесії, у якому зазначено про надання земельної ділянки загальною площею 0,1610га, розташованої за адресою: вул. Чехова, 48, м. Хмельницький у постійне користування релігійній громаді для будівництва та обслуговування храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського, що також підтверджується долученим позивачем державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №333877 від 15.03.2011, підставою видачі якого є рішення сорокової сесії Хмельницької міської ради №18 від 03.11.2010.

Згідно наявного в матеріалах справи листа Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації №2461-22 від 31.10.2022, адресованого заступнику Хмельницького міського голови Миколі Ваврищуку, станом на 07.11.2022 Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української православної церкви (м. Хмельницький, вул. Чехова, 48) не зверталась до Хмельницької обласної державної/військової адміністрації із заявами про внесення змін до Статуту в частині зміни свого повного найменування. Відповідно до вимог п. 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднань), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Рішенням позачергової 20 сесії Хмельницької міської ради №7 від 31.10.2022 вирішено припинити право постійного користування Релігійній громаді м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української православної церкви (наразі - Релігійна Громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького, код ЄДРПОУ 26515210) на земельну ділянку площею 0,161га з кадастровим номером 6810100000:09:002:0109, яка розташована вул. Юрія Руфа (попередня назва вул. Чехова, 48).

Позивачем додано документи, які підтверджують використання земельної ділянки загальною площею 0,161 га, яка розташована по вул. Юрія Руфа в м. Хмельницькому на підставі дозвільної документації та за цільовим призначенням: Висновок №7743/01-15 від 07.12.2009 ГУ Держкомзему в м. Хмельницькому Хмельницькій області про можливість відведення земельної ділянки для розміщення храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського; Висновок Хмельницької міської санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров`я №22 від 18.03.2010 на відведення земельної ділянки під будівництво; Попередній Висновок відділу охорони пам`яток історії та культури у Хмельницькій області №786/1467 від 07.12.2009, у якому зазначено про можливість відведення земельної ділянки Релігійній громаді м. Хмельницького Хмельницької Єпархії Української православної церкви площею 1610м2 для розміщення храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського, розташованого за адресою: м. Хмельницький вул. Чехова, 48; Висновок наукової археологічної експертизи №0330 від 10.03.2010, що земельна ділянка, загальною площею 0,160 га, що відводиться Хмельницькій Єпархії УЦП в особі Зінькевича Івана Семеновича для будівництва храму УЦП за адресою: м. Хмельницький, вул. Чехова, 48, не належить до складу земель історико-культурного призначення; Висновок про відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану м. Хмельницького, іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обгрунтуванням використання та охорони земель від 30.03.2010.

Також в матеріалах справи наявні:

- Містобудівні умови та обмеження забудови щодо земельної ділянки №197 від 22.12.2011, видані Департаментом архітектури, містобудування та земельних ресурсів управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради;

- Декларація позивача про початок виконання будівельних робіт, зареєстрована в Інспекції ДАБК у Хмельницькій області 10.07.2012 ((п. 15) технічний об`єкт загальною площею 360кв.м. має складатися з храму (204.7кв.м.), надбрамної дзвіниці (18кв.м.), храмової споруди (101.3кв.м.) та хрестильниці (36 кв.м.) з розрахунку на 165 прихожан);

- лист Управління державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва інформації про реєстрацію Декларації про початок будівельних робіт за №ХМ 08312114624 від 10.07.2012 року на об`єкт будівництва: "Будівництво храму релігійної громади Св. Великомученика Дмитрія Солунського Хмельницької єпархії УПЦ м. Хмельницький, вул. Чехова, 48";

- лист Міністерства культури України щодо погодження будівництва храму на честь Святого Великомученика Дмитрія Солунського м. Хмельницького за адресою: м. Хмельницький вул. Чехова, 48у з огляду на те, що замовник будівництва - Релігійна громада "Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" виступає релігійною організацією, статут якої зареєстровано в установленому законом порядку, для забезпечення реалізації релігійних потреб цієї громади;

- робочий проект будівництва Храму Релігійної громади м. Хмельницького Хмельницької єпархії УПЦ по вул. Чехова, 48;

- робочий проект електропостачання храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського релігійної громади Свято-Дмитрівського храму за адресою: м. Хмельницький, вул. Чехова, 48, з долученою до нього довідкою ПАТ "Хмельницькобленерго" №03-03-1847 від 13.06.2016 зі змісту якої вбачається, що технічні умови №52 від 03.07.2014 на приєднання до електричних мереж ПАТ "Хмельницькобленерго" електроустановки храму святого Великомученика Дмитрія Солунського по вул. Чехова,48 в м. Хмельницькому, власник якого Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму, виконані в повному обсязі.

Позивач вважає, що долученими до матеріалів позовної заяви доказами доведено, що земельна ділянка загальною площею 0,161га з кадастровим номером 6810100000:09:002:0109, яка розташована по вул. Юрія Руфа в м. Хмельницькому (попередня назва вул. Чехова, 48) використовується ним за цільовим призначенням на підставі дозвільної документації, тому рішення позачергової 22 сесії Хмельницької міської ради №7 від 31.10.2022 про припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою підлягає визнанню недійсним, у зв`язку із чим звернувся із відповідним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду:

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Положення статей 13, 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать в тому числі землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч.1, 3 ст. 90 Цивільного кодексу України (ЦК України), юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

За змістом п.1, 31, 32 ч.2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням (висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі №911/1474/23).

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній із 26.12.2018) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині 7 цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак:

1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України;

2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України;

3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

Водночас, імперативним приписом п.4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Отже, обов`язок релігійних організацій (об`єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій, внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки ч.7 ст.12 Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Системний аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за ч.7, 8 ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній з 26.12.2018) зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом строку, встановленого Законом, є втрата чинності статуту в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.

Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі №917/1061/23, від 17.09.2024 у справі №911/1474/23.

Суд зауважує, що відповідно до ч.2 та абз.1 ч.6 ст.11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Водночас, суд враховує, що приписи Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визнані такими, що відповідають Конституції України.

При цьому, Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності ч.3 ст.35, ч.1 ст.36 Конституції України в частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли би державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Приписи ч.2, 3 ст.35, ч.1 ст.36, ч.1 ст.37 Конституції України свідчать про те, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абз.2 пп.4.7 п.4 мотивувальної частини рішення).

Водночас, Конституційний Суд України визнав юридично безпідставним твердження про те, що держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено Законом України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". При цьому, Суд констатував, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом ч.10 ст.5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зобов`язані дотримуватися вимог чинного законодавства. Тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, за висновком Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абз.2, абз.2-4 пп.4.8 п.4 мотивувальної частини рішення).

Із врахуванням викладеного, Конституційний Суд України констатував, що припис п.4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не суперечить Конституції України.

Враховуючи викладене, суд під час розгляду даної справи приймає до уваги, що питання щодо конституційності приписів Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та ст.12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності наведених приписів законодавства положенням Конституції України.

Суд зауважує, що відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, чинній з 26.12.2018) статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Наведене положення кореспондується як із приписами п.8 ч.1 ст.28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так і з вимогами ч.1 ст.15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ч.7 ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно із ч.1 та п. "в" ч.2 ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що п.6 ст.3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.

Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації, тощо (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).

Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (ст.7 ЦК України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

Отже, з урахуванням системного аналізу змісту положень п.6 ст.3 та ч.1, 3 ст.90 ЦК України, п. "в" ч.2 ст.92 ЗК України, ст.12-14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", п.4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та ст.9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", суд вважає, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі п. "в" ч. 2 ст.92 ЗК України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

Аналогічна правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі №917/1061/23, 17.09.2024 у справі №911/1474/23.

Таким чином, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні п. "в" ч.2 ст.92 ЗК України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності (постанови Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі №917/1061/23, 17.09.2024 у справі №911/1474/23).

Як стверджується матеріалами справи, позивачем надано лише Статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції, який зареєстрований розпорядженням Хмельницької ОДА №103/2017-р від 08.11.2017.

Натомість, будь-яких інших документів щодо зміни та подачі на реєстрацію змін до статуту, зокрема, передбачених ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", позивачем до суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач не виконав вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій та у встановлений термін не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, а тому його статут втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Відтак, враховуючи відсутність будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту позивачем, суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 92 ЗК України позивач втратив статус релігійної організації, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому не може вважатися суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою, що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного Рішення позачергової 22 сесії Хмельницької міської ради №7 від 31.10.2022 про припинення права постійного користування земельною ділянкою, прийнятого нею на виконання положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі №917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі №911/1474/23.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного рішення, яким Хмельницька міська рада припинила право постійного користування на земельну ділянку саме у зв`язку із втратою позивачем статусу релігійної організації та суб`єкта права постійного користування землею.

Щодо доводів позивача про вичерпний перелік підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою згідно ст.141 ЗК України та неможливість застосування вказаної правової норми у спірних правовідносинах, суд із врахуванням встановлених обставин справи зауважує, що п."в" ч.1 цієї статті (в редакції, чинній на час прийняття Хмельницькою міською радою оспорюваного рішення) визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Щодо доводів позивача про те, що на момент отримання у постійне користування земельногї ділянки статут позивача був належним чином зареєстрований, суд зазначає, що зазначені доводи не спростовують встановлені під час розгляду справи обставини щодо втрати позивачем статусу релігійної організації на момент прийняття оспорюваного рішення.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку із відмовою у позові.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 20, 24, 73, 74, 75, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 28.01.2025.

Суддя В.О. Кочергіна

Виготовлено 3 примірники:

1-до справи (в паперовому екземплярі),

2-позивачу (до електронного кабінету),

3-відповідачу до електронного кабінету).