Рішення

від 24.01.2025 по справі 213/4561/24

ІНГУЛЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/4561/24

Номер провадження 2/213/378/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2025 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Алексєєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Довгої А.В., Бабейкіної Н.О.,

за участі представника відповідача Ніколенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу №213/4561/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що тривалий час, а саме з 24 травня 2005 року по 12 березня 2024 року працював дробильником дробильної фабрики №1 та управління дробильно-транспортного з повним робочим днем у АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Під час виконання своїх трудових обов`язків підпадав під шкідливу дію виробничих факторів, що призвело до виникнення у нього професійного захворювання, встановлене Українським НДІ 02 квітня 2024 року.

Висновком МСЕК від 25 липня 2023 року позивачу встановлено 25% втрати працездатності безстроково з 30 вересня 2024 року.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, потребою в постійному лікуванні, відбулись негативні зміни в житті позивача від яких він зазнає моральних страждань.

Вважає, що з боку відповідача повинна бути відшкодована позивачу моральна шкода, у розмірі 360000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву з проханням розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судовому засіданні просила в позові відмовити, зазначила, що від позивача в період роботи у АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» скарг на стан здоров`я не надходило, звільнився за власним бажанням. Також вказує, що позивачем не доведено достатніми доказами факт понесення йому моральних страждань. Окрім того, підтримала викладені у відзиві заперечення проти позову, де вказано, що з боку відповідача було забезпечено ОСОБА_1 у повному обсязі спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального та колективного захисту, відповідно до нормативів, визначених нормативно-правовими актами з охорони праці та промислової безпеки. Позивач усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, все одно реалізував своє право на працю в шкідливих умовах. Позивач не лише знав про шкідливі умови без яких неможлива конкретна робота на гірничому підприємстві, але й свідомо продовжував працювати на таких умовах тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги та компенсації. Вказує, що факт вини АТ «ПІВДГЗК» у порушенні прав позивача є недоведеним. Вказує, що акт та довідка МСЕК не є доказами моральних страждань позивача. Суму моральної шкоди, яку просить стягнути позивач вважає завищеною та такою, що підлягає стягненню з відрахуванням податків. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

01 листопада 2024 року позовна заява надійшла до суду.

05 листопада 2024 року відкрито провадження у даній справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року за клопотанням представника відповідача постановлено про розгляд справ з повідомленням сторін.

Вислухав представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 та довідки №96 від 08 листопада 2024 року видно, що він з 24 травня 2005 року по 12 березня 2024 року працював дробильником у АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Звільнився 12 березня 2024 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України.

02 квітня 2024 року позивачу встановлено професійне захворювання, а саме: коніотуберкульоз: сидеросилікоз першої стадії. Залишкові явища перенесеного туберкульозу легень в виді щільних вогнищ та фіброзу, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої-другої стадії, група В. ЛН другого ступеня. Діагноз встановлений Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини».

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 07 травня 2024 року проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 професійного захворювання. Стаж роботи позивача у цеху в умовах впливу шкідливих факторів 19 років 11 місяців.

Згідно з пунктами 17,18 Акту професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_1 працюючи в АТ "ПІВДГЗК" виконував роботи, що характеризуються впливом пилу, концентрація якого перевищувала нормативні значення через недосконалість робочого місця. Причиною виникнення хронічного захворювання визнано пил переважно фіброгенної дії, рівень якого перевищував нормативне значення.

При первинному огляді обласною МСЕК серії 12ААГ №130270 від 09 жовтня 2024 року ОСОБА_1 встановлено 25% втрати професійної працездатності з 30 вересня 2024 року безстроково.

У 2024 році позивач проходив лікування з приводу професійного захворювання.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Стаття 173 КЗпП закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у нього стійкої втрати професійної працездатності, встановленої з 30 вересня 2024 року 25% безстроково.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач за власним бажанням тривалий час продовжував працювати в шкідливих умовах праці, що стало причиною виникнення у нього професійного захворювання, оскільки саме на роботодавця покладається обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.

Також суд не погоджується із запереченнями представника відповідача про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю їх вини, оскільки із пунктів 17, 18 вказаного Акту розслідування хронічного професійного захворювання видно, що професійне захворювання позивача виникло внаслідок впливу пилу, концентрація якого перевищувала нормативні значення через недосконалість робочого місця.

Жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів робочого місця позивача та його шкідливого впливу на його здоров`я - відповідачем не надано.

Відсутність встановлених осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не вказує на відсутність вини підприємства відповідача в отриманні позивачем професійного захворювання.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155, ратифікованою Україною законом №3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводять до порушення звичайного способу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для його організації.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою для відшкодування моральної шкоди, входять: моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, наявність причинного зв`язку та вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, діючим законодавством не заперечується можливість стягнення з власника підприємства моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати таку моральну шкоду. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача також не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом встановлено, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини АТ «ПІВДГЗК», яким було допущено перевищення показників шкідливості на робочому місці позивача, що підтверджено висновком МСЕК щодо втрати позивачем професійної працездатності та визначено висновками комісії при розслідуванні профзахворювання і які не оспорило підприємство відповідач, а тому наявні правові підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, вину підприємства в заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті.

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, встановлення з 30 вересня 2024 року 25% ступеню втрати професійної працездатності безстроково, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Також суд враховує тривалість праці позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 110 000,00 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Щодо утримання з суми компенсації моральної шкоди податку суд зазначає таке.

Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як видно з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, у зв`язку з чим, суд вважає, що стягнення має проводитись без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1 ст. 263 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 110 000,00 грн. В стягненні решти суми на відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони. У зв`язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного позову, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави у розмірі 1 100,00 грн.

Керуючись ст.ст.3,43,46 Конституції України, ст. ст. 23 , 1167, 1168 ЦК України,

ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. ст. 7, 12, 13, 19, 79-81, 89, 137, 141, 247 ч.2, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди,заподіяної ушкодженнямздоров`ю,пов`язаногоз виконаннямтрудових обов`язків 110 000 (сто десять тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходу фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в дохід держави судовий збір у сумі 1 100 (одна тисяча сто) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50026.

Дата складення повного тексту судового рішення 29 січня 2025 року.

Суддя О.В. Алексєєв