Ухвала

від 29.01.2025 по справі 363/6243/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"29" січня 2025 р. Справа № 363/6243/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА-КИЇВ 5», що подана представником позивача Матарикіною С.П. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно з договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи за №W7808/1 від 21.06.2019 року,-

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява у якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість згідно з договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи за №W7808/1 від 21.06.2019 року у розмірі 6338,75 грн., 276,08 грн. інфляційних витрат, 88,05 грн. 3% річних, а також понесені позивачем судові витрати.

Вивчивши матеріали зазначеної позовної заяви, судом встановлено, що зазначена позовна заява не в повному обсязі відповідає вимогам закону:

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Частиною 1 ст.15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України - суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у томучислі іпро їїсудову юрисдикціюта підсудність, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо. Також, від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується. Вже на стадії пред`явлення позову позивач повинен довести певне коло фактів, що мають процесуальне значення, мається на увазі доведення фактів наявності передумов права на пред`явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред`явлення.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства, визначений у ст. 13 ЦПК України, вимагає від суду розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Реалізація особою права на звернення до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог ЦПК України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї.

Вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

При цьому право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), в тому числі, вимог стосовно оформлення позовних заяв, скарг та інших документів, що подаються до суду.

Так, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України - у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заяваповинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору, передбачено ч. 6 ст. 175 ЦПК України.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч. 5 ст.177 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

З листа провідного спеціаліста відділу державної реєстрації, нерухомого майна, бізнесу та місця проживання Вишгородської міської ради Л. Шевчук вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.03.2024року знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з ч. 8 ст. 187 ЦПК України - суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Так, згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру за №1071772 від 28.01.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.03.2024 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Право на місце проживання передбачене Конституцією України (ст. 33), Загальною декларацією прав людини (ст. 13), Протоколу N4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст. 2) та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ст. 12).

Відповідно до положень ЦК України - місцем проживання фізичної особи, визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Однак, чинне законодавство дає ще й інше розуміння поняття «місце проживання», під яким слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Місце проживання особи підлягає реєстрації у встановленому законом порядку.

Так, згідно п. 12 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України - позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач дійсно має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу.

Представник позивача, звертаючись до суду з вказаними вимогами, посилалася як на ст. 27 ЦПК України, так і на ч. 8 ст. 28 ЦПК України.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 28 ЦПК України - позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

В той же час, до позовної заяви не додано договору за №W7808/1 від 21.06.2019 року, а відтак суд позбавлений можливості перевірити той факт, що вказаний позов виник з договору, в якому зазначено місце його виконання або виконувати який через його особливість можливо лише в певному місці.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції - кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.

Крім цього, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (частина першастатті 378 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суддя звертає увагу, що прецедент на практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Залишення вказаної позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя, після усунення зазначених в ухвалі недоліків.

На підставі вищевикладеного, позовна заява в порядку ст. 185 ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням строку для виправлення недоліків.

Керуючись ст. ст. 175-176, 185 ЦПК України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА-КИЇВ 5», що подана представником позивача Матарикіною С.П. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно з договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи за №W7808/1 від 21.06.2019 року - залишити без руху.

Надати позивачу для усунення зазначених в цій ухвалі суду недоліків строк тривалістю десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, позовна заява буде їй повернута.

Копію ухвали надіслати позивачці.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя О.П. Дьоміна