Рішення

від 10.01.2025 по справі 208/1925/24

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 208/1925/24

№ провадження 2/208/100/25

РІШЕННЯ

Іменем України

10 січня 2025 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді Гречаної В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Дарчука М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Територіальна громада міста Кам`янське в особі Кам`янської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кам`янської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Медведєва Л.В., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Територіальна громада міста Кам`янське в особі Кам`янської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кам`янської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначила, що позивачка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 11 жовтня 1993 року. Разом з нею зареєстрований та проживає її син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зазначеній квартирі також зареєстровані:

- ОСОБА_2 , брат позивачки, ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації 12.08.2005 року;

- ОСОБА_3 , племінниця позивачки, ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації 09.10.2008 року;

- ОСОБА_5 , син племінниці, ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата реєстрації 25.10.2008 року.

ОСОБА_2 вів антисоціальний спосіб життя, у 1993 році засуджений, у квартирі не мешкає, його фактичне місце перебування нині невідоме.

ОСОБА_3 та її син ОСОБА_5 за місцем реєстрації не проживають з 2013 року, комунальні платежі не сплачують, будь-які речі відповідачів у квартирі відсутні, проживають на території рф.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 не є приватизованою ані позивачем, ані відповідачами.

Відповідачами було покинуто житлове приміщення добровільно. Протягом тривалого періоду відповідачами не вживались будь-які заходи щодо реалізації свого права на користування спірною квартирою, отже, відповідачами житлову квартиру залишено не вимушено. Відповідачі втратили інтерес до житла, де зареєстроване їх місце проживання.

Позивачка на має можливості сплачувати комунальні послуги в повному обсязі з урахуванням реєстрації відповідачів, які давно не мешкають за місцем своєї реєстрації, не сплачують за житлово-комунальні послуги. Вона самостійно сплачує всі борги.

Для можливості сплачувати комунальні послуги, позивачкою підписано договір про розстрочку суму заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком.

Просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 квітня 2024 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання позивач не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином, адвокат Медведєва Л.В. подала до суду заяву, у якій просить розгляд справи проводити за її відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву, у якій зазначив, що його засуджено до 6 років позбавлення волі та відправлено до Державної установи «Синельниківська виправна колонія (94)» для відбування покарання, де і перебуває на даний час. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлись належним чином, до суду заяв та клопотань не надавали.

Третя особа Територіальна громада міста Кам`янське в особі Кам`янської міської ради надали до суду заяву, у якій просять розгляд справи проводити за відсутності їх представника та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Третя особа Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кам`янської міської ради надали клопотання, у якому просять розгляд справи проводити за відсутності їх представника з урахуванням висновку від 08.08.2024 року №8вих-20/646 та найкращих інтересів дитини.

У висновку виконавчого комітету Кам`янської міської ради від 08.08.2024 року №8вих-20/646 вважають, що визнання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 не доцільним.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за відсутності учасників справи, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що згідно особового рахунку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 квартиронаймачем є ОСОБА_6 на підставі рішення № 174 від 15.05.1987 року. Окрім квартиронаймача зареєстровані: ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_4 (онук), ОСОБА_3 (онука), ОСОБА_5 (а.с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_8 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 142 (а.с. 9).

Відповідно до довідки №001269587 про склад сім`ї, виданої ТОВ «Абонент ХХІ» від 17.01.2024 року, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (а.с. 7).

Згідно до Акту № 74 проживання (не проживання), виданого КП КМР «Добродут» від 15.02.2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 не проживають гр.. ОСОБА_2 з 2017 року і по теперішній час, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не проживають 2013 року і по теперішній час (а.с. 8).

17 січня 2024 року ОСОБА_1 уклала договір № 00632 про розстрочку суми заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком з КП КМР «Добробут» щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).

Згідно до інформації сформованої за допомогою додатку «реєстр нерухомості» № 5004339894249 від 27.02.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 не належить майно на праві власності (а.с. 15).

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, ЖК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265 (далі Порядок №265).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Нормою ст.9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Нормою ст.163 ЖК України передбачено, що у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, п.п.1 і 5 ч.3 і ч.4 ст.71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім`ї не звільняє їх від виконання обов`язків за договором найму жилого приміщення.

За змістом норм ст.24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», п.50 Порядку №265 зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Так, аналіз ст.ст.71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідача права на житло та, відповідно, виселення його. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Наведені вище правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року по справі №753/72/17, від 19 травня 2021 року по справі №759/19579/17, від 27 серпня 2021 року по справі №521/5887/17, від 11 жовтня 2021 року по справі №203/1665/19-ц, від 31 серпня 2022 року по справі №344/19735/19.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічні правові висновки містять у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19, а також у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/4406/16, від 08 грудня 2021 року по справі №372/1712/19.

Верховний Суд у своїх правових висновках наголошує на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року по справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року по справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року по справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року по справі №917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №129/1033/13-ц).

З матералів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 відбуває покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років згідно вироку Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року. Позивач зазначив, що заперечує проти позовних вимог.

Згідно ст.. 71 ЖК України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Крім того зазначена квартира не є власністю будь-якої із сторони по справі, оскільки і позивач, і відповідачем є рівноправними наймачами вказаної квартири. Більш того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відповідача права власності чи іншого речового права на нерухоме житлове майно, що може бути ним використано після закінчення строку відбування покарання, а відтак позбавлення відповідача права на користування квартирою призведене до неправомірного втручання у право на житло відповідача, що є неприпустимим. Несплата відповідачем житлово-комунальних послуг не є за законом підставою для втрати ним права користування житлом, а належним способом захисту у цьому випадку буде пред`явлення вимог до відповідача про стягнення з нього тієї частини вартості житлово-комунальних послуг, які він мав сплачувати, однак не сплатив.

Частиною 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 19 СК України визнано обов`язковість участі органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частиною 5 статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Положеннями ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, а також особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу, чи закладу охорони здоров`я, в якому вона перебуває.

В силу ст. 160 СК України місце проживання дитини визначається місцем проживання батьків. Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Права неповнолітньої дитини є похідним від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків. Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

За змістом ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Жодна дитина не може бути об`єктом самовільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 вказаної Конвенції).

Неповнолітній відповідач ОСОБА_5 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання в спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітній набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є їх процесуальним обов`язком. Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявники (за доведеності понесення ними таких витрат одноособово) не позбавлені можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) неповнолітньої дитини.

Дані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року по справі № 368/750/16-ц, що не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі, її проживання в іншому місці, з одним із батьків, відповідно до рішення суду про визначення місця проживання дитини, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.

У принципі 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Таким чином, судом не встановлено факту створення позивачу неповнолітньою дитиною перешкод у здійсненні ними права користування квартирою.

Жодних доказів наявності того, що ОСОБА_3 , як мати дитини, що забезпечує його житлом, має у власності право на нерухоме житлове майно, у матеріалах справи відсутні.

На підставі викладеного, а також беручи до уваги висновок виконавчого комітету Кам`янської міської ради від 08.08.2024 року №8вих-20/646, визнання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 є не доцільним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.47, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16 ЦК України, ст.ст.9, 71, 72, 163 ЖК України, ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», п.50 Порядку №265, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Територіальна громада міста Кам`янське в особі Кам`янської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кам`янської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто через Дніпровський апеляційний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа - Територіальна громада міста Кам`янське в особі Кам`янської міської ради, код ЄДРПОУ 24604168, юридична адреса реєстрації: Дніпропетровська область, м.Кам`янське, майдан Петра Калнишевського, буд.2.

Третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кам`янської міської ради, код ЄДРПОУ 23928331, юридична адреса реєстрації: Дніпропетровська область, м.Кам`янське, проспект Свободи, буд.2/1.

Суддя В.Г.Гречана