Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/19521/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2025 р. Справа№ 910/19521/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Романенко К.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 14.01.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорнобай-птиця"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.05.2024 (повний текст рішення підписано 01.05.2024)

у справі №910/19521/23 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Чорнобай-птиця"

до Приватного підприємства "Торгпродсервіс"

про стягнення 409698,75 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року Приватне акціонерне товариство "Чорнобай-птиця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Торгпродсервіс" про стягнення 409698,75 грн, з яких: 243153,63 грн заборгованості, 48630,73 грн штрафу, 43013,12 грн пені, 63420,92 грн інфляційних втрат та 11480,35 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору договором № 69 від 10.12.2020 в частині оплати товару у встановлений договором строк.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №910/19521/23 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження факту отримання відповідачем товару та його кількості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та без повного дослідження та надання оцінки всім доказам наявним у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою необхідність встановлення вчинення фактичних дій як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару, необхідність дослідження податкових накладних, встановлення обставин їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних чи формування податкового кредиту у сукупності з іншими доказами.

Так, позивач доводить, що за наслідками здійснення поставок відповідачу за видатковими накладними № РН-0000069 від 15.02.2022, № РН-0000075 від 17.02.2022, № РН-0000083 від 21.02.2022, № РН-0000085 від 21.05.2022, відповідно до вимог статті 187 Податкового кодексу України, у відповідача виникли податкові зобов`язання з ПДВ по другій події - факту відвантаження товару. Дані обставини підтверджуються належним чином зареєстрованими податковими накладними в Єдиному державному реєстрі податкових накладних по кожному факту поставки, за фактом виникнення другої події, а саме відвантаження товару.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорнобай-птиця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі № 910/19521/23 - без змін, наголошуючи на тому, що суд першої інстанції правильно оцінив наявні в матеріалах справи докази та дійшов вірного висновку при прийнятті рішення, з яким відповідач повністю погоджується.

Явка представників у судове засідання

Представник відповідача в судове засідання 14.01.2025 не з`явився, водночас 13.01.2025 через систему Електронний суд від Приватного акціонерного товариства "Чорнобай-птиця" подано клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване неможливістю явки представника відповідача - адвоката ОСОБА_1 у судове засідання 14.01.2024 у зв`язку з викликом його до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Водночас, відповідач не надав доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин.

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 10.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Чорнобай-птиця" (продавець) та Приватним підприємством "Торгпродсервіс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 69 (далі - договір), за умовами 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар партіями, згідно видаткових накладних та у відповідністю з замовленнями покупця, а покупець зобов`язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Умовами договору сторони також погодили наступне:

- назва товару, що постачається за умовами цього договору, його асортимент, ціна викладено у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.3.);

- купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі кожної підписаної обома сторонами видаткової накладної згідно з замовленням покупця (п. 1.2.);

- зобов`язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. покупець передає продавцю замовлення, в якому зазначає кількість, асортимент, ціну товару, адресу та дату здійснення поставки (п.2.1.);

- замовлення передається продавцю в будь-якій зрозумілій сторонами формі (шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою за вказаною електронною адресою в цьому договору, факсимільним або телефонним зв`язком). (п. 2.2.);

- поставка товару здійснюється у відповідності із замовленням покупця. поставка товару здійснюється шляхом «само вивозу» зі складу продавця силами покупця і за рахунок покупця, якщо інше не буде узгоджено сторонами додатково (п. 4.1.);

- право власності на товар переходить від продавця до покупця у момент фактичної передачі товару. Одночасно з переходом права власності на товар, відповідно до умов постачання, від продавця до покупця переходять всі ризики втрати або пошкодження товару (п.4.2.);

- кожна партія товару, що передається за умовами цього договору, повинна супроводжуватись наступними документами: видаткова накладна, декларація виробника (п. 4.5.);

- покупець сплачує 100% вартості кожної партії товару на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 10 календарних днів з дати фактичної передачі товару покупцю (п. 6.1.);

- у випадку порушення встановлених договором строків оплати/або не оплати товару/покупець протягом 3 (трьох) банківських днів з дня закінчення визначеного сторонами строку для оплати товару сплачує продавцю штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості поставленої партії товару (п.9.2.1.);

- вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання (п. 10.1);

- дія договору продовжується, якщо жодна зі сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів закінчення дії договору (п. 10.2.).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що за період з 15.02.2022 по 21.02.2022 ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 392 998,69 грн, а саме: за видатковими накладними: № РН-0000069 від 15.02.2022 на суму 102 200,21 грн, № РН-0000075 від 17.02.2022 на суму 83 481,50 грн, № РН-0000083 від 21.02.2022 на суму 89 410,26 грн, № РН-0000085 від 21.02.2022 на суму 117 906,72 грн.

Відповідач у свою чергу здійснив оплату поставленого товару за видатковою накладною № РН-0000069 від 15.02.2022 у повному обсязі, за видатковою накладною № № РН-0000075 від 17.02.2022 на суму 47 644,85 грн, заборгованість за нею становить 35 836,65 грн.

На підтвердження здійсненої відповідачем оплати позивачем до позовної заяви долучено платіжне доручення № 19342 від 23.02.2022 на суму 149 845,06 грн з призначенням платежу «перераховується сума за кури згідно н. від 02.22 р., в т.ч. ПДВ 24974,18».

Водночас, за доводами позивача, видаткові накладні № РН-0000083 від 21.02.2022 на суму 89 410,26 грн та № РН-0000085 від 21.02.2022 на суму 117 906,72 грн відповідачем не оплачені.

Як встановлено судом першої інстанції, долучені до позовної заяви вищевказані видаткові накладні підписані позивачем, зі сторони відповідача такі накладні не підписані.

В підтвердження викладених у позові обставин здійснення поставки товару відповідачу, позивачем до позовної заяви долучено: податкову накладну № 69 від 15.02.2022 та докази реєстрації такої накладної 15.02.2022, податкову накладну № 75 від 17.02.2022 та докази реєстрації такої накладної 17.02.2022, податкову накладну № 83 від 21.02.2022 та докази реєстрації такої накладної 21.02.2022, податкову накладну № 85 від 21.02.2022 та докази реєстрації такої накладної 21.02.2022.

Крім того, позивач 31.08.2023 звернувся до відповідача з претензією б/н від 30.08.2022, в якій вимагав сплатити заборгованість та здійснені на таку заборгованість нарахування, що підтверджується описом вкладання у цінний лист про направлення на юридичну адресу відповідача вказаної претензії та поштовою накладною за штрих-кодом 1800701743784, яка отримана відповідачем 09.09.2023.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що ним оплачено товар за видатковою накладною № РН-0000069 від 15.02.2022, а також оплачено фактично отриманий від позивача товар за видатковою накладною № РН-0000075 від 17.02.2022. Таким чином, відповідач вказував, що у матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача заборгованості перед позивачем на суму 243 153,63 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 173, абз. 4 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 175, ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного Кодексу України та статті 193 Господарського Кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк як передбачено договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Пунктом 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Спір у справі виник з приводу того, що за доводами позивача, він на виконання умов договору передав відповідачу товар за видатковими накладними № РН-0000069 від 15.02.2022 на суму 102 200,21 грн, № РН-0000075 від 17.02.2022 на суму 83 481,50 грн, № РН-0000083 від 21.02.2022 на суму 89 410,26 грн та № РН-0000085 від 21.02.2022 на суму 117 906,72 грн, який відповідачем оплачений не у повному обсязі.

Як встановлено судом вище, означені видаткові накладні підписані позивачем, зі сторони відповідача такі накладні не підписані.

Так, за доводами позивача, поставка за вказаними вище видатковими накладними здійснювалася покупцем шляхом самовивозу зі складу продавця, до кожної поставки продавець надав видаткові накладні, складені в двох примірниках, але останні підписані лише уповноваженою особою постачальника - ПрАТ «Чорнобай-птиця», оскільки від ПП «Торгпродсервіс» зворотно підписані примірники з їх боку не поверталися.

Відповідач у свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що йому поставлено товар, передбачений видатковою накладною № РН-0000069 від 15.02.2022 на суму 102 200,21 грн, а також за видатковою накладною № РН-0000075 від 17.02.2022, однак на меншу суму ніж передбачена такою видатковою накладною, у зв`язку з чим відповідачем було сплачено позивачу за фактичну кількість поставленого товару.

При цьому відповідач вказує, що позивачем не додано жодного доказу, який би підтверджував, що ним було передано у власність відповідачу товар, визначений видатковими накладними № РН-0000083 та № РН-0000085 від 21.02.2022.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд виходить з того, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

На підтвердження того, що позивачем було передано відповідачу товар за видатковими накладними № РН-0000069 від 15.02.2022 на суму 102 200,21 грн, № РН-0000075 від 17.02.2022 на суму 83 481,50 грн, № РН-0000083 від 21.02.2022 на суму 89 410,26 грн та № РН-0000085 від 21.02.2022 на суму 117 906,72 грн у повному обсязі, позивачем додатково надано копії зареєстрованих податкових накладних:

- № 69 від 15.02.2022, що підтверджується квитанцією № 1 від 23.02.2022;

- № 75 від 17.02.2022, що підтверджується квитанцією № 1 від 23.02.2022;

- № 83 від 21.02.2022, що підтверджується квитанцією № 1 від 23.02.2022;

- № 85 від 21.02.2022, що підтверджується квитанцією № 1 від 23.02.2022.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.

У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі № 910/19521/23 задоволено клопотання представника Приватного акціонерного товариства "Чорнобай-птиця" про витребування доказів та витребувано у Головного управління Державної податкової служби у м. Києві належним чином засвідчену копію податкової декларації з податку на додану вартість Приватного підприємства «Торгпродсервіс» (код ЄДРПОУ: 30757072) за лютий 2022 року з додатком 1 «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1)» з розшифровкою по контрагентах.

На виконання ухвали суду, листом № 5/26-15-04-04-03 від 03.01.2025 Головне управління ДПС у м. Києві надало копію податкової декларації з податку на додану вартість ПП «Торгпродсервіс» за лютий 2022 року.

Проаналізувавши дану декларацію колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до Додатку 1 до декларації з ПДВ за лютий 2022 року «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/ розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1)» у розділі ІІ Податковий кредит у таблиці 2.1. Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7% і 14% в таблиці в рядку № 6 міститься інформація щодо придбаного товару у постачальника ПрАТ «Чорнобай-птиця» з індивідуальним податковим номером 142152023267. В таблиці в рядку 6 в стовпчику 6 зазначено обсяг постачання (без податку на додану вартість), що складає 327 498,91 грн та в стовпчику 7 вказано розмір податку на додану вартість за основною ставкою, що складає 65 499,78 грн.

З наведеного вище вбачається, що ПП «Торгпродсервіс» подало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2022 року, де самостійно відобразило існування з ПрАТ «Чорнобай-птиця» господарських операцій на загальну суму 392 998,69 грн (без ПДВ - 327 498,91 грн, сума ПДВ - 65 499,78 грн).

Дані обставини підтверджують доводи позивача щодо поставки відповідачу товару на загальну суму 392 998,69 грн за видатковими накладними № РН-0000069 від 15.02.2022 на суму 102 200,21 грн, № РН-0000075 від 17.02.2022 на суму 83 481,50 грн, № РН-0000083 від 21.02.2022 на суму 89 410,26 грн та № РН-0000085 від 21.02.2022 на суму 117 906,72 грн, реєстрації позивачем означених податкових накладних та подальше декларування відповідачем цих даних та використання свого права на податковий кредит за цими операціями.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем подано належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази, що підтверджують вчинення дій як позивачем, так і відповідачем щодо виконання договору.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на наявні у матеріалах справи докази в сукупності, та неподання відповідачем достовірних, належних, допустимих і вірогідних доказів, які б підтверджували викладені ним обставини, ураховуючи стандарт доказування, більш вірогідними є те, що товар за договором і видатковими накладними № РН-0000069 від 15.02.2022, № РН-0000075 від 17.02.2022, № РН-0000083 від 21.02.2022 та № РН-0000085 від 21.02.2022 був отриманий відповідачем на суму 392 998,69 грн, а оплачений лише в частині на суму 149 845,06 грн.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем складає 243153,63 грн. Доказів її оплати суду не надано, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 243153,63 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 48630,73 грн штрафу, 43013,12 грн пені, 63420,92 грн інфляційних втрат та 11480,35 грн 3% річних.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 9.2.1 договору у випадку порушення встановлених договором строків оплати/або не оплати товару, покупець протягом 3 (трьох) банківських днів з дня закінчення визначеного сторонами строку для оплати товару сплачує продавцю штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості поставленої партії товару.

Пунктом 9.2.2. договору передбачено, що у разі прострочення оплати понад 3 (три) дні з дня закінчення визначеного сторонами строку для оплати товару покупець додатково оплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості за кожен день несплати товару.

Оскільки судом встановлено прострочення відповідача з оплати отриманого товару, вимоги позивача про стягнення штрафу та пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат та 3% річних є арифметично правильним, у зв`язку чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 63420,92 грн та 3% річних у сумі 11480,35 грн підлягають задоволенню у повному розмірі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 243153,63 грн заборгованості, 48630,73 грн штрафу, 43013,12 грн пені, 63420,92 грн інфляційних втрат та 11480,35 грн 3% річних.

Згідно положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2).

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом (частина 3).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення

Пунктом 1 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 ).

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №910/19521/23 прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, внаслідок чого підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга підлягає задоволенню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги слід здійснити перерозподіл судових витрат.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорнобай-птиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №910/19521/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі № 910/19521/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Торгпродсервіс" (код ЄДРПОУ 30757072, місцезнаходження: пров. Квітневий, 1Б, кв.37, м. Київ, 04108) на користь Приватного акціонерного товариства "Чорнобай-птиця" (код ЄРПОУ 14215201, вул. Черкаська, 74, смт Чорнобай, Золотоніський р-н, Черкаська область, 19900) заборгованість у розмірі 243 153 (двісті сорок три тисячі сто п`ятдесят три) грн 63 коп., штраф у розмірі 48 630 (сорок вісім тисяч шістсот тридцять) грн 73 коп., пеню у розмірі 43013 (сорок три тисячі тринадцять) грн 12 коп., 3%річних у розмірі 11 480 (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 63 420 (шістдесят три тисячі чотириста двадцять) грн 92 коп., 6145 (шість тисяч сто сорок п`ять) грн 48 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позову, 9218 (дев`ять тисяч двісті вісімнадцять) грн 22 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати накази.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/19521/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 29.01.2025.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова