Постанова

від 23.01.2025 по справі 908/1336/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2025м. ДніпроСправа № 908/1336/23(908/3640/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів Іванова О.Г., Мороза В.Ф.,

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства «Максфорт» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2024 (суддя Юлдашев О.О.; повне рішення складено 19.06.2024) у справі № 908/3640/23

за позовом Приватного підприємства «Максфорт», м. Запоріжжя

до відповідача Приватного підприємства «Львівська фармацевтична компанія», м. Львів

про визнання договору недійсним,

розглянутої в межах справи № 908/1336/23

про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт», м. Запоріжжя,-

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Приватне підприємство «Максфорт» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги № 12032021, укладеного 12.03.2021 з Приватним підприємством «Львівська фармацевтична компанія..

Позов обґрунтований наявністю ознак фраудаторності оспорюваного правочину, оскільки він укладений з метою штучного збільшення кредиторської заборгованості, пов`язаної з колишнім директором позивача юридичної особи, на невигідних для позивача умовах і з перевищенням директором повноважень щодо укладення такого роду правочинів.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 19.03.2024 в задоволенні позову у справі № 908/1336/23 (908/3640/23) відмовив.

Місцевий господарський суд дійшов висновку що спірний правочин не містить ознак фраудаторності, оскільки оспорюваний правочин є безпроцентним договором позики, водночас саме порушення позивачем обов`язку з повернення отриманих за договором грошових коштів призвело до збільшення суми заборгованості. Водночас місцевий господарський суд у збільшенні сторонами договору міри відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України з 3 процентів річних до 100 процентів річних не виявив суперечностей встановленим положеннями статті 3 Цивільного кодексу України принципам справедливості, добросовісності та розумності. Також не суперечить принципам розумності та справедливості, встановлений сторонами договору штраф за неналежне виконання грошового зобов`язання у розмірі 50% від простроченої суми, оскільки його розмір залежить саме від простроченої суми, тому є співмірним зі ступенем порушення грошового зобов`язання і застосовується лише у разі його порушення більш ніж на 50 днів.

Посилання позивача на укладення спірного договору в умовах конфлікту інтересів, через вчинення правочину з особою, власником якої є директор позивача, місцевий господарський суд відхилив, оскільки від позивача діяв представник за довіреністю, який не мав стосунку ні до позивача, ні до контрагента за спірною угодою. Своєю чергою, укладення правочину із заінтересованістю без погодження такого правочину учасниками товариства, не свідчить про його недійсність, оскільки статутом позивача не передбачено порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю, що узгоджується з диспозицією частини третьої статті 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Крім того, місцевий господарський суд звернув увагу на конклюдентні дії позивача зі сплати повної суми отриманих грошових коштів, вчиненням яких останній фактично визнав правомірність спірного правочину та підтвердив свої наміри щодо його укладення і виконання.

2.Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Приватне підприємство «Максфорт» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3640/23) і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник зауважує, що укладення спірного правочину спричинило безпідставне збільшення грошового зобов`язання позивача, що свідчить про наявність ознак фраудаторності спірного правочину, який вчинено з порушенням встановлених Цивільним кодексом України принципів добросовісності та розумності. Узгоджена сторонами спірного правочину умова щодо збільшення встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання до 100 процентів річних та 50% штрафу від простроченої суми, підтверджує недобросовісність та нерозумність дій колишнього директора позивача в момент укладення цього договору, оскільки має наслідком необґрунтоване збільшення розміру кредиторської заборгованості.

Скаржник зазначає, що спірний правочин укладено в умовах конфлікту інтересів, оскільки директор позивача, який підписав договір, мав 50% частки у статутному капіталі контрагента позивача за вказаною угодою, що з огляду на економічно невигідні по відношенню до позичальника умови договору позики є свідченням недобросовісності у діях колишнього директора позичальника, який діяв в інтересах афілійованої до нього особи.

Скаржник вважає, що спірний правочин вчинено саме ОСОБА_1 , який на момент його укладення займав посаду директора Приватного підприємства «Максфорт», оскільки зазначена угода підписана особою, яка діяла в інтересах підприємства, на підставі виданої його директором довіреності.

3.Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство «Львівська фармацевтична компанія» у відзиві заперечило проти доводів апеляційної скарги, просило залишити її без задоволення, а оскаржене рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідач вважає, що доводи скаржника про наявність конфлікту інтересів через укладення спірного правочину з афілійованою до директора товариства особою, є необґрунтованими, оскільки від позивача договір підписав не директор ОСОБА_1 , а уповноважена на підставі довіреності особа ОСОБА_2 , який не має стосунку до сторін укладеного договору.

Відповідач зазначає, що умови спірного правочину є вигідними для позивача з економічної точки зору, оскільки договір позики має безпроцентний характер, тобто внаслідок його укладення позичальник отримав право безоплатно користуватись грошовими коштами позичальника, тому у разі дотримання строків повернення отриманої суми займу, позичальник не зазнав би ніяких майнових втрат. Своєю чергою, саме неправомірна поведінка позичальника, яка виявилася у порушенні зобов`язання з повернення у встановлені договором строки суми займу, спричинила збільшення боргових зобов`язань, внаслідок нарахування на суму основного боргу штрафних санкцій. Водночас збільшення встановленої положеннями статті 625 Цивільного кодексу України міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання до 100 процентів річних не є значним, тому не суперечить принципам справедливості та добросовісної поведінки учасників цивільних правовідносин.

На думку скаржника, поведінка скаржника є суперечливою, оскільки, з одного боку, позивач оскаржує договір за яким отримав у позику грошові кошти, а з іншого вчиняє дії, спрямовані на погашення наявної заборгованості, що підтверджується перерахуванням відповідачу грошових коштів.

4.Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.06.2024, постановленою колегією у складі суддів Дарміна М.О. (доповідач), Мороза В.Ф., Чередка А.Є., відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Максфорт» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2024 у справі № 908/3640/23.

Згідно із розпорядженням керівника апарату суду № 897/24 від 07.10.2024, у зв`язку рішенням зборів суддів, оформленим протоколом № 5 від 04.10.2024, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024, для розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства «Максфорт» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2024 у справі № 908/3640/23.

У судовому засіданні 23.01.2025 колегія суддів оголосила вступну та резолютивну частини постанови.

5.Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи.

На загальних зборах власників Приватного підприємства «Максфорт» 28.02.2017 директором обрано Колбіна Андрія Валерійовича, що підтверджується протоколом № 3.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.05.2021, засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтенд» є ОСОБА_1 .

Керівник Приватного підприємства «Максфорт» (довіритель) ОСОБА_1 10.02.2020 уповноважив громадянина України Червоного Віталія Валерійовича представляти інтереси довірителя, як позичальника, перед іншими підприємствами, товариствами, установами і організаціями, з питань укладання, змінювання, розірвання, підписання договорів про надання поворотної фінансової допомоги (позики), без обмеження кількості таких договорів, визнаючи суми позики, терміни повернення сум позики та інші умови договорів на власний розсуд, про що надана довіреність. Представнику надано повноваження укладати та підписувати від імені довірителя, як позичальника, договори про надання поворотної фінансової допомоги (позики), а за необхідності також додатки і додаткові угоди до цих договорів, виконувати всі інші юридично значущі дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність дійсна до 10.02.2022.

Червоний Віталій Валерійович, діючи на підставі довіреності від імені і в інтересах Приватного підприємства «Максфорт» (позичальник) уклав 12.03.2021 з Приватним підприємством «Львівська фармацевтична компанія» (позикодавець) договір № 12032021, відповідно до умов пункту 1 якого позичальник передає позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 500000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів. Згідно з пунктом 4 сторони домовилися, що проценти за користування позикою (згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України) не нараховуються та не сплачуються. Пунктом 3 договору встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в розмірі 500000,00 грн в повному обсязі в термін до 31.12.2021. На підставі вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України сторони визначили, що позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення суми позики, на вимогу позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сто процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення (пункт 6 договору). Згідно з пунктом 8 договору у разі прострочення повернення суми позики позичальником більше ніж на 50 (п`ятдесят) днів, позичальник додатково зобов`язаний сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від простроченої суми. Згідно з пунктом 7 договору нарахування пені за порушення грошового зобов`язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, а пеня нараховується за весь час прострочення.

Пунктом 10 сторони договору погодили, що строк позовної давності за позовними вимогами позикодавця до позичальника про стягнення заборгованості, пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції становить 10 (десять) років.

Згідно з платіжним дорученням № 127 від 12.03.2021 Приватне підприємство «Львівська фармацевтична компанія» перерахувало Приватному підприємству «Максфорт» 400000,00 грн, а за платіжним дорученням № 577 від 14.07.2021 100000,00 грн за договором № 12032021.

З метою погашення заборгованості за договором № 12032021, Приватне підприємство «Максфорт» перерахувало Приватному підприємству «Львівська фармацевтична компанія» 160000,00 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями: № 227 від 09.12.2021 на 60000,00 грн; № 237 від 24.12.2021 на 100000,00 грн.

Фізична особа-підприємець Крамаренко Богдан Юрійович звернувся до Господарського суду Запорізької області з заявою за вих.№ 01/З-Д-З/2023 від 20.04.2023 про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт» та визнання грошових вимог у сумі 2761019,00 грн, мотивованих невиконанням боржником зобов`язання з відшкодування втраченого майна, що є предметом Договору забезпечення.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023, відкрито провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт».

Приватне підприємство «Максфорт» 08.12.2023 звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом у справі № 908/1336/23 (908/3638/23) про визнання недійсним договору позики № 21042020 від 21.04.2020.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 19.03.2024 відмовив в задоволенні позову Приватного підприємства «Максфорт» у справі № 908/1336/23 (908/3640/23).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 12.03.2024 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі № 908/1336/23 скасував, справу направив на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 13.05.2024 відмовив у відкритті провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт».

6.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання правочину боржника у справі про банкрутство недійсним.

Підставою позову є фраудаторність правочину, який вчинено без дотримання встановлених положеннями статті 3 Цивільного кодексу України загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний господарський суд зауважує, що позов пред`явлено в межах справи про банкрутство, а рішення місцевого господарського суду по суті спору ухвалене до скасування судового рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (№ 913/45/20).

Водночас не виключається також визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), про що зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд у постанові від 17.08.2022, прийнятій за результатами розгляду справи № 914/2252/20 (914/2523/21), зазначив, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторними правочинами у цивілістичній доктрині останніх років в українській судовій практиці називають правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів добросовісності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Цивільний кодекс України не містить окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 12.01.2022 у справі № 910/429/20.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин які підтвердять або спростують твердження позивача стосовно вчинення спірного правочину з порушенням принципу добросовісності, справедливості і недопустимості зловживання правами, що спричинило шкоду позивачу, який є кредитором у справі про банкрутство, тобто суду необхідно встановити чи спростувати наявність у зазначеному правочині ознак фраудаторності.

В матеріалах справи міститься договір позики № 12032021 від 12.03.2021, за умовами якого Приватне акціонерне товариство «Максфорт» отримало від Приватного підприємства «Львівська фармацевтична компанія» 500000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням, наявним в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Апеляційний господарський суд зазначає, що встановлення нульової процентної ставки за користування грошовими коштами за договором позики не спростовує того, що збільшення сторонами договору рівня відповідальності, встановленого положеннями статті 625 Цивільного кодексу України за неналежне виконання грошового зобов`язання до 100 процентів річних, ставить позичальника у даній справі в економічно невигідні умови порівняно з позикодавцем, оскільки у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку з повернення отриманих за спірним правочином грошових коштів, на нього покладається відповідальність у вигляді стягнення 100 процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення (пункт 6 договору), а також 50% від простроченої суми боргу, у разі прострочення з її повернення більше ніж на 50 днів (пункт 8 договору).

Апеляційний господарський суд критично сприймає доводи позикодавця, що змінений розмір відповідальності не є суттєвим, оскільки встановлення обов`язку зі сплати 100 процентів річних від простроченої суми значно перевищує визначений положеннями статті 625 Цивільного кодексу України рівень відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання, тому є нерозумним з огляду на непропорційність наслідкам від порушення повернення суми боргу. Крім того, встановлений сторонами спірного правочину рівень відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання є надмірним тягарем, який може призвести до неможливості виконати таке зобов`язання, а також зобов`язання перед іншими кредиторами, що у даному випадку і сталося, зважаючи на порушення провадження у справі про банкрутство. Також сторони спірного правочину погодили, нарахування пені за порушення грошового зобов`язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, а пеня нараховується за весь час прострочення, і збільшили строк позовної давності до десяти років.

Таким чином, погодження встановленої умовами спірного правочину міри відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання призвели до необґрунтованого збільшення отриманою позичальником грошової суми, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд доходить висновку, що дії керівника позичальника, посаду якого на момент укладення договору позики займав ОСОБА_1 , свідчать про порушення загальних засад цивільного законодавства щодо обов`язковості додержання принципів розумності та добросовісності.

Згідно з частиною третьою статті 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», конфліктом інтересів є конфлікт між обов`язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб.

Висновки місцевого господарського суду, що наявність конфлікту інтересів є лише підставою для розірвання договору з посадовою особою товариства і не може бути підставою для визнання правочину недійсним, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими, оскільки недотримання загальних засад цивільного законодавства може бути підставою для визнання правочинів недійсними, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.

Також хибним є висновок місцевого господарського суду стосовно того, що спірний правочин від позичальника укладено не його керівником Колбіним Андрієм Валерійовичем, а ОСОБА_2 , оскільки Червоний Віталій Валерійович діяв не від власного імені, а як уповноважена Приватним підприємством «Максфорт» особа, тому зважаючи на такі обставини він діяв саме від імені ОСОБА_1 як керівника позичальника.

Частинами першою та четвертою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.

Частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з частиною першою статті 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Частина перша статті 246 Цивільного кодексу України встановлює, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Як вже зазначалося у даній постанові, саме Колбін Віталій Валерійович обіймав посаду директора на момент вчинення спірного правочину, тобто здійснював управління поточною діяльністю Приватного підприємства «Максфорт». Своєю чергою ОСОБА_2 діяв від імені Приватного підприємства «Максфорт» на підставі довіреності. Тобто, керівник підприємства Колбін Віталій Валерійович, видав довіреність на укладення спірного правочину ОСОБА_2 .

З огляду на наведені норми цивільного законодавства, апеляційний господарський суд зазначає, що спірний правочин вчинено Приватним підприємством «Максфорт» в особі його виконавчого органу директора Колбіна Віталія Вікторовича, через представника Червоного Віталія Валерійовича, який діяв не від власного імені, а від імені і в інтересах юридичної особи, яким у даному випадку є позичальник за спірним договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що укладання фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Враховуючи відсутність розумної економічної мети в укладенні спірного правочину, апеляційний господарський суд вважає, що його вчинено задля надання «дружньому кредитору» переваги у кількості голосів на засіданні зборів/комітеті кредиторів в ініційованій в подальшому справі про банкрутство.

Таким чином, оскаржуваний правочин суперечить пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, а також частинам третій, шостій статті 13 Цивільного кодексу України як такий, оскільки вчинений внаслідок зловживання правом, що є підставою для визнання його недійсним на загальних підставах.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 23.10.2024 у спорі з аналогічними обставинами у справі № 908/1336/23 (908/1423/23).

У зв`язку з вищевикладеним, апеляційний господарський суд доходить висновку, що оскаржуваний правочин суперечить пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, а також частині третій статті 13 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений внаслідок зловживання правом на шкоду кредиторам.

7.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що наявні передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та ухвалення нового.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати скаржника щодо сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача за зустрічним позовом.

З огляду на частину чотирнадцяту статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної змінює розподіл судових витрат, ухвалюючи рішення про стягнення судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини першої статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Таким чином, видача наказу про стягнення судового збору має бути здійснена саме судом першої інстанції.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Максфорт» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3640/23) задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3640/23) скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір про надання поворотної фінансової допомоги № 12032021, укладений 12.03.2021 Приватним підприємством «Львівська фармацевтична компанія» з Приватним підприємством «Максфорт».

Стягнути з Приватного підприємства «Львівська фармацевтична компанія» (вул. Зелена, 54/2, м. Львів, 79017, код ЄДРПОУ 40353823) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Максфорт» (вул. Академіка Ф.М. Муравченка, 5, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 40907474) 6710,00 грн (шість тисяч сімсот десять гривень 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.01.2025

Головуючий суддяЮ. ПАРУСНІКОВ

СуддяО. ІВАНОВ

СуддяВ. МОРОЗ