Рішення

від 28.01.2025 по справі 910/13614/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2025Справа № 910/13614/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Антонов"

до Корпорації "Українська авіабудівна компанія"

про стягнення 43 225,53 грн

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року Акціонерне товариство "Антонов" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Корпорації "Українська авіабудівна компанія" (далі - Корпорація) 43 225,53 грн, з яких: 35 086,96 грн - основна заборгованість, 868,55 грн - 3% річних, 2 266,18 грн - інфляційні втрати, 5003,84 грн - пеня, посилаючись на неналежне виконання останньою зобов`язань за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна №26.0125.2018 від 27.03.2018 в частині своєчасного та в повному обсязі внесення платежів.

Також Товариство на підставі частини 10 статті 238 ГПК України просило суд зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних до моменту його виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13614/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач правом, наданим статтею 165 ГПК України, на подання відзиву на позов не скористався, хоча про розгляд справи №910/13614/24 був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направляв.

При цьому, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165, частина 2 статті 178 ГПК України).

Приймаючи до уваги те, що Корпорація належним чином була повідомлена про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Товариства частково обґрунтованими.

27.03.2018 між Державним підприємством "Антонов", яке було реорганізоване шляхом перетворення в Акціонерне товариство "Антонов" (далі за текстом договору - Балансоутримувач) та Корпорацією (далі за текстом договору - Орендар) було укладено договір №26.0125.2018, відповідно до пункту 1.1. якого Орендар відшкодовує Балансоутримувачу витрати на утримання орендованого нерухомого майна, які останній поніс внаслідок експлуатації Орендарем приміщення загальною площею 36,0 м2 на 4-му поверсі корпусу №67 (далі - Будівля), що розміщене за адресою: 03062, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, 1, згідно договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8022 від 31.01.2018 (далі - Приміщення).

Орендар відшкодовує витрати Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за цінами, які визначаються у відповідності із встановленими законодавством України діючими тарифами. Поточний ремонт в Приміщенні Орендар здійснює за свій рахунок (пункт 1.2. договору).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що однією із складових частин відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна є компенсація його витрат по сплаті земельного податку.

Згідно з підпунктом 2.2.1. пункту 2.2. договору Орендар зобов`язався своєчасно відшкодовувати Балансоутримувачу за діючими розцінками та тарифами витрати на утримання орендованого нерухомого майна, які Балансоутримувач поніс внаслідок експлуатації Орендарем переданого в оренду Приміщення. У разі зміни розцінок і тарифів Балансоутримувач надає Орендарю новий Розрахунок згідно нових тарифів та розцінок, що погоджується з Орендарем без переоформлення нового Договору.

У розділі 3 договору визначено вартість послуг по відшкодуванню витрат Балансоутримувача, а також строк їх оплати.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати Орендар повинен сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми по відшкодуванню витрат та пеню у розмірі 0,3% від суми компенсації плати за землю за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 631 ЦК України, сторони домовились, що умови цієї угоди застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме: з 31.01.2018 та діє до 31.01.2019 з можливістю подальшої пролонгації (пункт 5.1. договору).

Додатковими угодами №1 від 01.03.2019, №2 від 08.10.2020, №3 від 01.11.2021 було, зокрема продовжено термін дії договору до 31.12.2022 (включно).

Крім цього, у пункті 3 додаткової угоди №4 від 08.11.2023 до договору сторони зазначили, що сума відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна згідно Розрахунку договірної ціни надання послуг при експлуатації нежитлового приміщення за період з 01.01.2022 по 22.09.2022 відповідно до Акту огляду приміщення від 23.09.2022 №1, який свідчить про відсутність доступу до орендованого приміщення (Додаток №1 до Договору в новій редакції) по цьому додатку складає 16 377,40 грн (разом із ПДВ). Протягом 5-ти днів з дати підписання даної додаткової угоди Сторони підписують Акт виконаних робіт (наданих послуг) та Орендарю виставляється рахунок на оплату.

Згідно з положеннями пункту 4 додаткової угоди №4 від 08.11.2023 до договору Орендар зобов`язаний сплатити визначену в пункті 3 даної додаткової угоди суму плати по відшкодуванню витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна з урахуванням вищезазначеного розрахунку та наявну заборгованість станом на 30.09.2023 в розмірі 18 709,56 грн у термін до 31.12.2023.

Крім цього, пунктом 4 вказаної додаткової угоди сторони продовжили строк дії договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна від 27.03.2018 №26.0125.2018 на весь строк дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8022 від 31.01.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами зобов`язань за цією Додатковою угодою.

Вищезазначена додаткова угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.

Однак жодних доказів оплати матеріали справи не містять та не буди надані відповідачем.

З метою досудового врегулювання спору, Товариство зверталося до Корпорації з листами №454/1795-24 від 09.02.2024, №454/3998-24 від 19.03.2024, а також з вимогою №126/9110-24 від 19.06.2024, в яких просила сплатити заборгованість у розмірі 35 086,96 грн, а також компенсаційні втрати та штрафні санкції.

Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна №26.0125.2018 від 27.03.2018, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, укладення Товариством та Корпорацією договору №26.0125.2018 від 27.03.2018 було спрямоване на отримання останнім послуг та одночасного обов`язку останньої по здійсненню їх оплати.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Як було раніше встановлено судом, 08.11.2023 між Товариством та Корпорацією було укладено додаткову угоду №4 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна №26.0125.2018 від 27.03.2018.

Зі змісту пунктів 3 та 4 вказаної додаткової угоди випливає, що Корпорація визнала заборгованість у розмірі 35 086,96 грн (разом із ПДВ) (16 377,40 грн + 18 709,56 грн), а також зобов`язалася її сплатити у термін до 31.12.2023.

Однак жодних доказів оплати матеріали справи не містять та не буди надані відповідачем.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо сплати заборгованості за договором №26.0125.2018 від 27.03.2018 (з урахуванням додаткових угод) у розмірі 35 086,96 грн, строк оплати яких настав, суд дійшов висновку про наявність у відповідача основної заборгованості у вищезазначеному розмірі, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку із несплатою відповідачем вартості послуг Товариством нараховано до стягнення 868,55 грн 3% річних, нарахованих за період з 01.01.2024 по 28.10.2024, та 2 266,18? грн інфляційних втрат, нарахованих за період із січня 2024 року по вересень 2024 року, на суму боргу у розмірі 35 086,96 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів річних за відповідні періоди, суд вважає їх арифметично правильними, такими, що відповідають умовам договору та положенням чинного законодавства, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2 266,18 грн інфляційних втрат та 868,55 грн 3% річних, відтак позов в цій частині також підлягає задоволенню.

При цьому, Товариство просило суд зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних до моменту його виконання.

Згідно з частиною 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Частині 10 статті 238 ГПК України кореспондують норми частин 11, 23 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

Правила частини 10 статті 238 ГПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з`ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов`язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.

Сформульовані в частині 10 статті 238 ГПК України приписи застосовуються лише у грошових зобов`язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов`язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання.

Відтак, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України 3% річних, охоплюються приписами частини 10 статті 238 ГПК України, якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу.

Правова мета приписів частини 10 статті 238 ГПК України передовсім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.

Зміст частини 10 статті 238 ГПК України про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.

Під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов`язання щодо сплати основного боргу, задоволення вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на відповідну основну заборгованість, відсутність законодавчого чи договірного обмеження щодо нарахування відсотків, а також, враховуючи принцип процесуальній економії, та з метою стимулювання боржника до своєчасного виконання судового рішення, суд вважає за можливе зазначити у рішенні суду про нарахування відсотків річних, починаючи з 29.10.2024 до моменту його виконання.

Крім цього, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем грошових коштів за договором Товариством нараховано до стягнення 5 003,84 грн пені, з яких:

4 982,30 грн пені, нарахованої за період з 01.01.2024 по 30.06.2024 на суму боргу у розмірі 35 047,51 грн;

21,54 грн пені, нарахованої за період з 01.01.2024 по 30.06.2024 на суму боргу у розмірі 39,45 грн (відшкодування плати за землю).

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

За умовами пункту 4.1. договору при несвоєчасному внесенні плати Орендар повинен сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми по відшкодуванню витрат та пеню у розмірі 0,3% від суми компенсації плати за землю за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як було раніше зазначено у пункті 1.3. договору однією із складових частин відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна є компенсація його витрат по сплаті земельного податку.

Зі змісту розрахунку пені вбачається, що 21,54 грн були нараховані на суму відшкодування вартості плати за землю у розмірі 39,45 грн. При цьому, зі змісту розрахунку основного боргу та матеріалів справи вбачається, що спірна сума основної заборгованості включає в себе плату за землю (35086,96 грн = 4 982,30 грн + 39,45 грн).

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджатись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).

Отже, позивачем на власний розсуд окремо нараховано пеню у розмірі 21,54 грн на суму плати за землю по ставці 0,3% за кожен день прострочення, а 4 982,30 грн пені на решту суми боргу по подвійній обліковій ставці НБУ за кожен день прострочення.

Однак суд звертає увагу відповідача, що в силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, за розрахунком суду обґрунтований розмір пені, нарахованої за період з 01.01.2024 по 30.06.2024 на суму боргу у розмірі 39,45 грн (відшкодування плати за землю) по ставці подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, складає 5,61 грн, відтак у задоволені позову в частині стягнення 15,93? грн необхідно відмовити.

Разом із цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок вказаної штрафної санкції у розмірі 4 982,30 грн пені, нарахованої за період з 01.01.2024 по 30.06.2024 на суму боргу у розмірі 35 047,51 грн, суд вважає його обґрунтованість та таким, що відповідає положенням договору та чинного законодавства України.

Отже, відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4 987,91 грн пені, відтак позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи позивача не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ч.2 ст. 178, ст. ст. 236-238, 240-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Корпорації "Українська авіабудівна компанія" (03062, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 1; ідентифікаційний код 40520959) на користь Акціонерного товариства "Антонов" (03062, місто Київ, вулиця Мрії, будинок 1; ідентифікаційний код 14307529) 35 086 (тридцять п`ять тисяч вісімдесят шість) грн 96 коп. основної заборгованості, 868 (вісімсот шістдесят вісім) грн 55 коп. 3% річних, 2 266 (дві тисячі двісті шістдесят шість) грн 18 коп. інфляційних втрат, 4 987 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят сім) грн 91 коп. пені та 2 421 (дві тисячі чотириста двадцять одну) грн 51 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі №910/13614/24, у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних на суму основного боргу у розмірі 35 086,96 грн, починаючи з 29.10.2024 до моменту виконання рішення (до моменту повної сплати основного боргу) за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році), а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Корпорації "Українська авіабудівна компанія" (03062, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 1; ідентифікаційний код 40520959) на користь Акціонерного товариства "Антонов" (03062, місто Київ, вулиця Мрії, будинок 1; ідентифікаційний код 14307529).

6. Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяСергій МУДРИЙ