Рішення

від 29.01.2025 по справі 910/13668/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2025Справа № 910/13668/24

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" (61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Гіршмана, будинок 17) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" (01054, місто Київ, вул. Пирогова, будинок 2/37) про стягнення 1 018 943,25 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.11.2024 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" про стягнення 1 018 943,25 грн та 07.11.2024 була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Позивач вказує, що 14.09.2024 відповідач поставив на адресу ТОВ «ДІС ГРУПП» товар за ттн №Р257 від 12.09.2024. Як вказано в ттн №Р257 від 12.09.2024 від ТОВ «СМЦ «СПЛАВ» на адресу ТОВ «ДІС ГРУПП» 14.09.2024 поставлено товар: круг 32 2024 у кількості 3,840 т. і круг 14 2024 у кількості 0,350 т.

Позивач вказує, що поставлений відповідачем 14.09.2024 товар ТОВ «ДІС ГРУПП» згідно ттн №Р257 від 12.09.2024 не відповідає тому асортименту, який зазначений в рахунку-фактурі №973 від 30.07.2024 (замість круга 32 2024 поставлено круг 31), а також круг 14 2024 не поставлено взагалі.

З огляду на викладене позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СМЦ «СПЛАВ» суму попередньої оплати у розмірі 1 014 950,00 грн. та 3% річних у розмірі 3 993,25 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу, а також зазначено про обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" зареєструвати свій електронний кабінет.

Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" (01054, місто Київ, вул. Пирогова, будинок 2/37) рекомендованим листом та вручена останньому 15.11.2024, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу.

Згідно з ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" (далі Постачальник) виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" (далі Покупець) рахунок - фактура на оплату № 973 від 30.07.2024 на загальну суму 1 014 950,00 грн у тому числі ПДВ 169 158,33 грн., а саме за поставлення наступного товару: круг 32 2024 у кількості 3,48 т, ціна за т. з ПДВ 265 000,00 грн та круг 14 2024 у кількості 0,35 т. ціна за тонну з ПДВ 265 000,00 грн.

Згідно платіжними інструкціями №2231 від 05.08.2024 на суму 203 000,00 грн. та №2241 від 07.08.2024 на суму 811 950,00 грн, Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" було перераховано грошові кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" з призначенням платежу «Передплата за круг Рахунок - фактура №973 від 30.07.2024 р. в.т.ч. ПДВ 20%».

Як вказує позивач за раніше досягнутими домовленостями ТОВ «СМЦ «СПЛАВ» гарантувало постачання товару протягом одного дня з моменту отримання попередньої оплати.

В свою чергу, ТОВ «СМЦ «СПЛАВ» після отримання попередньої оплати свої зобов`язання щодо поставки товару на користь Покупця так і не здійснило.

На адресу ТОВ «СМЦ «СПЛАВ» позивачем було 09.09.2024 направлено вимогу про поставку товару або повернення коштів.

14.09.2024 ТОВ «СМЦ «СПЛАВ» поставило на адресу ТОВ «ДІС ГРУПП» товар за ттн №Р257 від 12.09.2024. Відповідно до ттн №Р257 від 12.09.2024 від ТОВ «СМЦ «СПЛАВ» на адресу ТОВ «ДІС ГРУПП» 14.09.2024 поставлено товар: круг 32 2024 у кількості 3,840 т. та круг 14 2024 у кількості 0,350 т.

Позивач зазначає, що після огляду поставленого товару останнім було встановлено, що фактична наявність розвантаженого металу складає - дві однакові упаковки каркас із дерева та обмотані стрейч плівкою за поштучним перерахунком 161 метрова штанга д32 в кожній упаковці, всього 322 триметрові штанги д32 за теоретичною вагою складає 2174 кг.

Стосовно позиції круг д14, то остання була відсутня. На підтвердження викладеного позивачем було складено акт приймання товару від 14.09.2024 у якому зокрема було зазначено, що «Документи надані в кількості : 3 (три ) екземпляри ТТН (один з печаткою але без підписів, інші без печаток і підписів) а також 2 два екземпляри Видаткової накладної № 257 від 12 вересня 2024р. без печаток і підписів. Сертифікати не надано».

Згідно з протоколу випробувань №0257-24 від 16.09.2024, здійсненого ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «УКРІНТЕХ» встановлено, що хімічний склад матеріалу зразка «Фрагмент алюмінієвого прудка 32 мм» не відповідає марці матеріалу сплав Д16 згідно ГОСТ 4784-97, а хімічний склад вказаного матеріалу найбільш відповідає марці матеріалу сплаву АД31 згідно ГОСТ 4784-97.

З огляду на викладене позивач зазначив, що поставлений відповідачем 14.09.2024 на користь ТОВ «ДІС ГРУПП» згідно ттн №Р257 від 12.09.2024 товар не відповідає тому асортименту, який зазначений в рахунку-фактурі №973 від 30.07.2024 (замість круга 32 2024 поставлено круг 31), а також круг 14 2024 не поставлено взагалі.

19.09.2024 Позивач повідомив Відповідача про відмову від прийняття даного товару, з тих підстав, що поставлений асортимент товару не відповідає асортименту товару, зазначеного в рахунку-фактурі №973 від 30.07.2024 та просило його забрати з території ТОВ «ДІС ГРУПП» та повернути попередньо сплачені кошти.

Оскільки відповідачем не було виконано зобов`язання стосовно поставки товару та не повернено в добровільному порядку грошові кошти в сумі 1 014 950,00 грн. позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2, ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв`язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (п.74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Судом було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" рахунок - фактура на оплату № 973 від 30.07.2024 на загальну суму 1 014 950,00 грн у тому числі ПДВ 169 158,33 грн.

Вказаний рахунок було оплачено Покупцем на загальну суму 1 014 950,00 грн, згідно платіжними інструкціями №2231 від 05.08.2024 на суму 203 000,00 грн. та №2241 від 07.08.2024 на суму 811 950,00 грн.

Відповідачем попередньо оплачений товар вказаний у рахунку - фактурі на оплату № 973 від 30.07.2024 поставлено не було.

З матеріалів справи вбачається, що поставлений відповідачем товар за ттн №Р257 від 12.09.2024, а саме: круг 32 2024 у кількості 3,840 т. та круг 14 2024 у кількості 0,350 т не відповідає тому асортименту, який зазначений в рахунку-фактурі №973 від 30.07.2024, що підтверджується протоколом випробувань №0257-24 від 16.09.2024, здійсненого ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «УКРІНТЕХ».

В матеріалах справи відсутні докази прийняття позивачем товару за ттн №Р257 від 12.09.2024.

У вимозі від 19.09.2024 Позивач повідомив Відповідача про відмову від прийняття даного товару, з тих підстав, що поставлений асортимент товару не відповідає асортименту товару, зазначеного в рахунку-фактурі №973 від 30.07.2024 та просило його забрати з території ТОВ «ДІС ГРУПП» та невідкладно, але не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати отримання цієї вимоги повернути попередньо сплачені кошти. На підтвердження направлення вказаної вимоги на адресу відповідача було надано опис вкладення до цінного листа №6100150364228, поштову накладну №6100150364228 від 19.09.2024, поштову квитанцію від 19.09.2024. Вищеозначену вимогу відповідачем було отримано 30.09.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем обставин поставки позивачу попередньо оплаченого товару чи повернення суми попередньої оплати в сумі 1014950,00 грн доведено не було.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано попередньо оплачений товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати 1014950,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 3 993,25 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Як встановлено судом за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування на суму боргу 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із вимогою позивача про повернення суми попередньої оплати у зв`язку з не поставкою товару, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України , є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що заявлені до стягнення 3% річних розраховані за період з 19.09.2024 по 05.11.2024.

Проте, з визначеними позивачем періодами нарахування суд не погоджується, оскільки в силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 19.09.2024 про відмову від прийняття товару, з тих підстав, що поставлений асортимент товару не відповідає асортименту товару, зазначеного в рахунку-фактурі №973 від 30.07.2024 та просило його забрати з території ТОВ «ДІС ГРУПП» та невідкладно, але не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати отримання цієї вимоги повернути попередньо сплачені кошти. На підтвердження направлення вказаної вимоги на адресу відповідача було надано опис вкладення до цінного листа №6100150364228, поштову накладну №6100150364228 від 19.09.2024, поштову квитанцію від 19.09.2024. Вищеозначену вимогу відповідачем було отримано 30.09.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.

Отже, виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що останнім днем виконання вимоги про повернення попередньої оплати було 07.10.2024 (з урахуванням отримання вимоги відповідачем (30.09.2024) та положень статті 530 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, обґрунтованим є нарахування 3% річних за період з 08.10.2024 по 05.11.2024 на суму 1 014 950,00 грн.

Отже, позовні вимоги в частині нарахування 3% річних підлягають частковому задоволенні у розмірі 2412,59 грн. В іншій частині слід відмовити.

Суд зазначає, що ст.129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості позивачем було надано суду належні та вірогідні докази.

В той же час, відповідачем у справі, будь-яких доказів в обґрунтування своєї позиції суду не надано.

Судові витрати, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СМЦ "СПЛАВ" (01054, місто Київ, вул. Пирогова, будинок 2/37, код ЄДРПОУ 45295096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" (61002, Харківська обл.,місто Харків, вулиця Гіршмана, будинок 17, код ЄДРПОУ 40814521) 1 014 950 (один мільйон чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп. сума основної заборгованості, 2412 (дві тисячі чотириста дванадцять) грн. 59 коп. - 3% річних та судовий збір у розмірі 12 208 (дванадцять тисяч двісті вісім) грн. 35 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2025.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ