Рішення

від 26.11.2024 по справі 910/6208/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2024Справа № 910/6208/24Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Калашнік Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6208/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь»

до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

про стягнення 2489079,86 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Левченко О.В.;

від відповідача: Михалевич М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітязь» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач) про стягнення 2489079,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача в силу вимог абзацу 2 пункту 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», виник обов`язок перед позивачем як акціонером, зі сплати частини чистого прибутку відповідно до кількості належних акціонерам акцій, втім відповідач свого обов`язку не виконав, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення частину чистого прибутку у розмірі 2065063,45 грн, 3% річних у розмірі 307813,58 грн та інфляційні втрати у розмірі 116202,83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6208/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

19.07.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» надійшло клопотання про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.

25.07.2024 року через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» надійшов відзив на позову заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечив та вказав, що загальними зборами не приймалося жодного рішення щодо розподілу прибутку за 2021 рік, і за таких умов, відповідно до практики Верховного Суду у подібних питаннях, прийняття рішення на користь акціонера про стягнення дивідендів є неможливим. Крім того, відповідач наголошує, що прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) юридичної особи на виплату дивідендів виходить за межі компетенції такого суду.

05.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів, викладених у відзиві та вказав, що наведеними відповідачем постановами Верховного Суду було встановлено, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, тому обов`язок відповідача щодо сплати акціонерам чистого прибутку за 2020 рік виникає безпосередньо з акту законодавства - частини другої статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», що виключає необхідність прийняття загальними зборами акціонерного товариства окремих рішень про розподіл такого прибутку. При цьому, позивач зауважив, що умовою застосування вказаної норми Закону, як і норми статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», саме і є факт відсутності рішення загальних зборів акціонерного товариства про розподіл прибутку за відповідний рік.

07.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» надійшли заперечення, у яких відповідач вказав, що ключовою обставиною для наявності у акціонера права на отримання виплат від акціонерного товариства є відповідне рішення загальних зборів відповідно до якого акціонери товариства здійснили своє волевиявлення на розподіл прибутку товариства шляхом його скерування для виплат на користь учасників. Разом з тим, таке рішення загальних зборів не може суперечити діючому законодавству та повинно відповідати його основним засадам та нормам, які регулюють відповідного роду правовідносини, а сам по собі факт наявності норми права, що регулює порядок розподілу прибутку акціонерного товариства не може свідчити про наявність у акціонера безумовного права на отримання частини прибутку товариства без необхідності прийняття загальними зборами відповідного рішення.

15.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» надійшло клопотання про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, станом на 15.08.2024.

18.09.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» надійшло клопотання про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, станом на 18.09.2024.

У судовому засіданні 19.09.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 29.10.2024.

16.10.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» надійшло клопотання про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, станом на 16.10.2024.

У судовому засіданні 29.10.2024 суд, у відповідності до статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 26.11.2024.

13.11.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» надійшло клопотання про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, станом на 13.11.2024.

15.11.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у яких відповідач заперечив проти задоволення у повному обсязі заявлених витрат позивача на професійну правничу допомогу, з огляду на її явну не співмірність зі складністю даної справи та предметом спору, на переконання позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 10500,00 грн.

У судовому засіданні 26.11.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 26.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», згідно пунктів 1.1, 1.3 Статуту, в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів від 06.12.2022 (протокол №3 від 06.12.2022) (далі - Статут), засноване відповідно до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення державного підприємства «Виробниче об`єднання «Укрнафта» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" №210/93 від 15.06.1993, з подальшою, згідно рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011, зміною типу і назви Товариства з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта».

Товариство утворене і діє на підставі чинного законодавства України, цього статуту та внутрішніх документів Товариства (пункт 1.5 Статуту).

Пунктами 3.1 та 3.2 Статуту визначено, що акціонерами товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень цього Статуту та вимог чинного законодавства України. Кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право, зокрема, на отримання дивідендів. Акціонери можуть мати інші права, передбачені законодавством України та Статутом Товариства.

Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства. Акції товариства можуть купуватися та продаватися фондовій біржі. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах власника, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами (пункт 6.1, 6.16 Статуту).

Отже, акціонерами Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень Статуту та вимог чинного законодавства України.

Статутний капітал ПАТ «Укранафта» становить 13557127,50 грн і поділений на 54228510 штук простих іменних акцій.

Відповідно до загальнодоступних джерел на момент виникнення спірних правовідносин, Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27114256 акцій відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», тобто 50% плюс 1 акція.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин відповідач входив до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітязь» є акціонером Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 01.07.2021 року, кількість акцій - 51204 шт.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем у справі, ПАТ «Укрнафта» на виконання приписів Закону України «Про акціонерні товариства» та статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не прийняло рішення про нарахування дивідендів за 2021 рік до 1 травня 2022 року.

Згідно звіту незалежного аудитора «Окрема фінансова звітність за Міжнародними стандартами фінансової звітності» по ПАТ «Укрнафта» від 31.12.2021, чистий прибуток відповідача за результатами діяльності 2021 року становить 2430047000,00 грн.

На переконання позивача, відповідач у строк до 01.07.2022, у відповідності до положень статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мав сплатити акціонерам частину чистого прибутку за 2021 рік, зокрема, позивача у розмірі 2065063,45 грн.

15.05.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітязь» звернулося до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» з вимогою про сплату заборгованості №13 від 14.05.2024, у якій позивач вимагав сплатити заборгованість у розмірі 2065063,45 грн, яка залишена відповідачем без відповіді і задоволення, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, так як право акціонерів на розподіл прибутку не є тотожним праву на отримання дивідендів. Реалізація акціонерами права на отримання дивідендів за простими акціями можлива лише в разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів про їх виплату, втім будь-яких рішення Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» щодо питання про нарахування дивідендів за наслідками 2021 року не приймалося, а сам по собі факт наявності норми права, що регулює порядок розподілу прибутку акціонерного товариства не може свідчити про наявність в акціонера безумовного права на отримання частини прибутку товариства без необхідності прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

За змістом статті 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Особливості діяльності акціонерних товариств встановлюються Законом України «Про акціонерні товариства».

Статтею 158 Цивільного кодексу України визначено, що акціонерне товариство може виплачувати акціонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцію певного типу та/або класу. Порядок виплати дивідендів визначається законом та статутом акціонерного товариства.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

За приписами частин першої-третьої статті 20 Закону України «Про акціонерні товариства» акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.

Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі.

Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права.

Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику-акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.

За змістом статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.

Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Статтею 32 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори.

Акціонерне товариство зобов`язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори).

Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року.

До порядку денного річних загальних зборів обов`язково вносяться питання, передбачені пунктами 11 (затвердження річного звіту товариства), 12 (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом) і 24 (прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора) частини другої статті 33 цього Закону.

Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Аналіз наведених норм свідчить, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Відтак задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу-учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому разі дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб`єкта господарювання.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18 та від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21.

У той же час, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства» управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.

Як встановлено судом, на момент виникнення спірних правовідносин та під час розгляду даної справи Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» рішень про нарахування дивідендів акціонерам за звітній 2021 рік, станом на 01.05.2022 не було прийнято, тоді як позивач будучи акціонером ПАТ «Укрнафта» має право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій.

З аналізу приписів статті 41 Конституції України слідує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому, реалізація конституційних прав та свобод фізичними та юридичними особами здійснюється в порядку, встановленому положеннями спеціального законодавства, яке регулює конкретну сферу правовідносин у суспільстві.

Закон України «Про акціонерні товариства» містить спеціальні норми, які встановлюють спосіб та порядок здійснення акціонерами повноважень щодо управління акціонерним товариством, розподілу прибутку, отримання дивідендів тощо.

Водночас, статтею 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Аналіз положень наведеної статті, свідчить, що вказана норма за своєю правовою природою спрямована на забезпечення виконання господарськими товариствами з корпоративними правами держави обов`язку щодо розподілу прибутку через виплату дивідендів, навіть у випадках, коли таке рішення не було прийняте, а тому носить характер спеціальної, за умови неприйняття рішення про розподіл дивідендів згідно Закону України «Про акціонерні товариства».

Тобто, якщо суб`єкти, зазначені в статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», не виконують свої зобов`язання щодо нарахування та виплати дивідендів до встановлених термінів, вони автоматично зобов`язані сплатити частину чистого прибутку і така норма має імперативний характер та не допускає дискреції у питаннях перерахування коштів лише до державного бюджету чи лише акціонерам.

Сукупний аналіз статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про акціонерні товариства» свідчить про їх взаємопов`язаність, так за умовами статті 20 вищезгаданого Закону у акціонерного товариства наявний обов`язок прийняти рішення про розподіл дивідендів за звітній 2021 рік в порядку визначеному Законом України «Про акціонерні товариства», втім не прийняття такого рішення не позбавляє акціонерів права на отримання таких дивідендів у вигляді частини чистого прибутку відповідно до статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Прийняття рішень про розподіл частини чистого прибутку акціонерного товариства є дискреційною функцією загальних зборів акціонерів, як це передбачено Законом України «Про акціонерні товариства». Дискреційність таких рішень забезпечує автономію суб`єктів корпоративних відносин у прийнятті рішень щодо розпорядження майном товариства, однак реалізація дискреційних повноважень повинна відповідати принципам добросовісності, розумності та пропорційності, що є фундаментальними засадами корпоративного права, зокрема, у контексті захисту прав акціонерів.

У цьому зв`язку, положення статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлюють строк та механізм розподілу частини чистого прибутку між акціонерами, за відсутності прийнятого рішення загальних зборів в порядку Закону України «Про акціонерні товариства», з метою недопущення необґрунтованого зволікання акціонерним товариством з прийняттям відповідного рішення про розподіл дивідендів та захист «правомірних очікувань» акціонерів на отримання частини прибутку.

З огляду на вказане, суд прийшов до висновку, що акціонери Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» мають право на частину чистого прибутку за 2021 рік, відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми чистого прибутку встановленої незалежним аудитором у розмірі 2430047000,00 грн, на підставі положень статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо прийняття рішення про виплату дивідендів у визначений законом строк.

Таким чином, частка чистого прибутку за 2021 рік, належна до виплати на одну акцію, повинна вираховуватися за наступним алгоритмом 2430047000,00 грн (чистий прибуток за 2021 рік згідно звіту) * 90% (відсоток встановлений статтею 20 Закону України «Про Державний бюджет Україна на 2022 рік») / 54228510 (кількість акцій у статутному капіталі ПАТ «Укрнафта»).

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував проти звіту незалежного аудитора та розрахунку позивача.

Відповідно до абзацу 2 статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним.

Доказів виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», частини чистого прибутку за 2021 рік до 01.07.2022 матеріали справи не містять, а посилання відповідача на те, що загальними зборами не приймалося рішення про розподіл дивідендів (частини чистого прибутку), не може бути підставою для невиконання вимог Закону України та порушення прав позивача, з огляду на встановлені вище обставини та висновки. Як встановлено судом, обов`язок відповідача щодо сплати акціонерам заявленої суми прямо виникає із акта законодавства, а саме - абзацу 2 статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

За змістом пункту 6.16 Статуту Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або і інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.

Облік прав власності на акції Товариства здійснюється відповідно до законодавства про депозитарну систему України (пункт 6.17 Статуту).

Частиною першою статі 8 Закону України «Про депозитарну систему України» передбачено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в електронній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах, що відкривається депозитарною установою, а якщо права на відповідні цінні папери обліковуються на рахунку в цінних паперах номінального утримувача - обліковий запис на рахунку в цінних паперах власника цінних паперів в обліковій системі номінального утримувача, клієнта номінального утримувача.

Позивачем до матеріалів позову долучено виписку про стан рахунку в цінних паперах станом на 01.07.2022, за якою Товариству з обмеженою відповідальністю «Вітязь» належить 51204 простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства «Укрнафта».

З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованим та таким, що підтверджується матеріалами справи наданий позивачем розрахунок частини чистого прибутку за 2021 рік, що підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь позивача у розмірі 2065063,45 грн (2430047000,00 грн * 90% / 54228510 * 51204).

Поряд із цим, суд зазначає, що відповідно до статті 168.1.1 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподаткований дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 168.1.2 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом.

Згідно з пунктом 170.5.1 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування.

Таким чином, обов`язок сплачувати податки з виплат чистого прибутку доходу покладається саме на емітента-відповідача.

Тобто саме відповідач, а не акціонери (позивачі), повинен нарахувати дивіденди та виплати, передбачені абзацом 2 статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», і з нарахованих сум утримати відповідні податки.

На суд не може бути покладено функцій податкового агента (в частині нарахування податків); суд лише зазначає суму без утримання відповідного податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення. Натомість суду достатньо зазначити, що присуджені до стягнення суми нараховані без віднімання сум податків.

Схожий за змістом правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 року в справі № 9901/407/19, постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року в справі № 359/10023/16-ц.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується порядок і строк виконання рішення.

Суд зазначає, що відповідач, у разі добровільного виконання рішення суду, не очікуючи відкриття виконавчого провадження, може утримати і перерахувати податки і збори з джерел виплати.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення оплати з виплати прибутку за 2021 рік, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 307813,58 грн та 3% річних у розмірі 116202,83 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, у визначений позивачем період, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так як відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а відтак, враховуючи, що останнім днем оплати є 01.07.2022 включно, то період прострочення починається з 02.07.2022, а не 01.07.2022, як визначив позивач.

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 116033,10 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

У той же час, це не вплинуло на розрахунок інфляційних втрат, оскільки з урахуванням методики їх розрахунку, розрахунок індексу інфляції здійснюється не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 17.04.2024 (далі - договір), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітязь» (далі - замовник) та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнський правовий альянс» (далі - виконавець); додаткової угоди №3 від 17.04.2024; додаткової угоди №6 від 01.07.2024; рахунку-фактури №ВПА-17 від 30.09.2024, рахунку-фактури №ВПА-20 від 29.10.2024; актів приймання-передачі наданих послуг №06 від 17.06.2024 на загальну суму 6000,00 грн, №13 від 30.07.2024 на загальну суму 7500,00 грн, №14 від 30.08.2024 на суму 1500,00 грн, №16 від 30.09.2024 на загальну суму 7500,00 грн, №19 від 29.10.2024 на суму 7500,00 грн; платіжних інструкцій №2970 від 16.07.2024 на суму 6000,00 грн, №2994 від 07.08.2024 га суму 7500,00 грн, №3018 від 17.09.2024 на суму 1500,00 грн, №3026 від 02.10.2024 на суму 7500,00 грн, №3054 від 30.10.2024 на суму 7500,00 грн; ордер на надання правничої (правової) допомоги, серії АІ №1620417 від 27.05.2024.

За умовами пункту 1.1 договору замовник доручає, а виконавець приймає доручення по наданню правової допомоги адвокатського об`єднання замовнику та представництву законних інтересів замовника в судах всіх юрисдикцій та інстанцій, в усіх органах державної влади та місцевого самоврядування в Україні, органах внутрішніх справ та органах прокуратури України, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України та його територіальних управліннях і структурних підрозділах, Службі безпеки України, органах Державної прикордонної служби України, в усіх Центрах надання адміністративних послуг в Україні, в усіх органах державної податкової служби та податкової поліції, слідчих органах, передбачених діючим законодавством України, перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами та будь-якими іншими органами та особами.

Виконавець консультує замовника з юридичних питань щодо діючого законодавства України, та здійснює представництво законних інтересів замовника (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 2.2 договору при виконанні вказаного договору виконавець має право: на надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; на захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію); заявника, потерпілого, представника юридичної особи; власника майна та третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт; користуватися процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, надавати правову допомогу свідку у кримінальному провадженні, користуватися процесуальними правами і обов`язками заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні, власника майна та третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт та їх представників, представника юридичної особи; а також захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; виконувати обов`язки адвоката (захисника, представника) відповідно до кримінального процесуального законодавства України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у процесі дізнання та досудового розслідування злочинів і кримінальних проступків, в тому числі при проведенні слідчих (розшукових) дій слідчими (детективами) будь-яких органів досудового розслідування; слідчих органів Служби безпеки України; слідчих (детективів) Бюро економічної безпеки України та його територіальних управлінь і структурних підрозділів; слідчих органів Державного бюро розслідувань та його територіальних управлінь і структурних підрозділів; детективів Національного антикорупційного бюро України; митних та прикордонних органів; органів прокуратури, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, у інших органах дізнання та досудового розслідування, органах визначених Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII, судового розгляду справи в загальних судах будь-якої інстанції; Вищому антикорупційному суді, Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду з усіма правами, наданими чинним законодавством України захиснику по справі, свідку, підозрюваному, обвинуваченому, виправданому, засудженому, потерпілому, заявнику, цивільному позивачу, цивільному відповідачу, власнику майна та третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також їх представникам, представнику юридичної особи, в тому числі подавати та підписувати скарги, заяви, позовні заяви (в тому числі зустрічні позовні заяви), апеляційні та касаційні скарги, звернення, будь-які заяви, клопотання, відзиви та заперечення на позов, відзиви та заперечення на апеляційні та касаційні скарги, підписувати будь-які інші скарги та заяви, включаючи заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, скарги про перегляд за винятковими обставинами, отримувати будь-які документи на ім`я замовника; бути представником замовника в усіх підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності, в усіх органах державної влади та управління, Центрах надання адміністративних послуг України, органах Державної прикордонної служби України, податкових органах, органах визначених Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII, дозвільної системи МВС України з усіма правами, наданими представнику, у тому числі: подавати від імені та/або в інтересах замовника заяви, звернення, клопотання та будь-які інші звернення та документи; представляти інтереси замовника на особистому прийомі посадових осіб усіх вище зазначених державних органів та установ; отримувати та подавати копії та оригінали будь-яких документів на ім`я замовника або такі, які його стосуються або стосуються його прав та інтересів; бути представником замовника в загальних судах, господарських судах, адміністративних судах всіх інстанцій, в тому числі, але не виключно, загальних та спеціалізованих апеляційних судах, Вищому антикорупційному суді та його Апеляційній Палаті, Верховному суді з усіма правами, наданими чинним законодавством України захиснику по справі, підозрюваному, обвинуваченому, виправданому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та їх представникам, представнику власника майна, у тому числі тимчасово вилученого майна, представнику третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, скаржнику, апелянту, касатору, у тому числі, але не обмежуючись наступним; подавати та підписувати позовні заяви (в тому числі зустрічні позовні заяви), апеляційні та касаційні скарги, звернення, будь-які заяви, клопотання, відзиви та заперечення на позов, відзиви та заперечення на апеляційні та касаційні скарги, підписувати будь-які інші скарги та заяви, включаючи заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, скарги про перегляд за винятковими обставинами, скарги на постанову про закриття кримінального провадження; заявляти відводи суду та іншим учасникам кримінального провадження, та судового розгляду; збільшувати, зменшувати розмір позовних вимог, змінювати позовні вимоги, відмовлятись від скарги, позову, відкликати позов, відмовлятися від апеляційної скарги, відмовлятися від касаційної скарги та заяв, змінювати підстави, предмет позову або апеляційної чи касаційної скарги, завершувати розгляд спору укладанням мирової угоди на будь-якій стадії процесу, визнавати позовні вимоги повністю або частково; знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, давати усні та письмові пояснення, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході кримінального провадження, судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу та кримінального провадження; звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб; оскаржувати рішення, ухвали, постанови суду, у тому числі в апеляційному і касаційному порядку; отримувати документи та довідки(їх копії), подавати запити, заяви; засвідчувати колії документів; сплачувати державне мито та судовий збір; отримувати та подавати до органів державної виконавчої служби виконавчі документи, бути представником замовника при здійсненні виконавчих дій, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду; представляти замовника під час здійснення виконавчих дій з усіма правами та обов`язками, які надані учаснику виконавчого провадження Законом України «Про виконавче провадження» та іншими законодавчими актами, які регулюють порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню; користуватись іншими правами передбаченими Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та законодавством України.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що вартість послуг визначається додатковою угодою до цього договору, яка є невід`ємною частиною вказаного договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2025 року (пункт 6.1 договору).

17.04.2024 року між замовником та виконавцем було підписано додаткову угоду №3 до договору (далі - додаткова угода №3), за умовами пункту 1 та 2 якої вартість послуг за підготовку позовної заяви про стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь замовника частини чистого прибутку за 2021 рік, інфляційних втрат та трьох процентів річних, підготовку процесуальних документів та представництво інтересів замовника в суді становить 1250,00 грн без ПДВ, ПДВ 20% - 250,00 грн, всього з урахуванням ПДВ вартість послуг складає 1500 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) за годину роботи одного адвоката. Замовник сплачує вартість наданих послуг протягом 5 днів після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг на підставі рахунку від Адвокатського об`єднання.

01.07.2024 року між замовником та виконавцем було підписано додаткову угоду №6 до договору (далі - додаткова угода №6), за умовами пункту 1.1 та 1.2 якої вартість послуг з надання правової допомоги по справі №910/6208/24 щодо стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь замовника частини чистого прибутку за 2021 рік, інфляційних втрат та трьох процентів річних становить 1500 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) за годину роботи одного адвоката без ПДВ. Замовник сплачує вартість наданих послуг протягом 5 днів після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг на підставі рахунку від Адвокатського об`єднання.

Згідно акту №06 приймання-передачі наданих послуг від 17.06.2024 виконавцем було надано замовнику наступні послуги: первісна консультація замовника щодо оформлення та подання позовної заяви про стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь замовника частини чистого прибутку за 2021 рік, інфляційних втрат та трьох процентів річних; складання для замовника переліку документів для обґрунтування правової позиції щодо захисту його прав та інтересів в процесі; підготовка, узгодження з замовником проєкту позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь замовника частини чистого прибутку за 2021 рік, інфляційних втрат та трьох процентів річних, підготовка розрахунку суми, що стягується, індексу інфляції та 3% річних; консультування замовника щодо порядку подання позовної заяви та додатків через підсистему Електронний суд ЄСІТС. Витраченого часу 4 години, вартість за одну годину витраченого часу без ПДВ - 1250,00 грн, всього вартість послуг з ПДВ - 6000,00 грн.

За актом №13 приймання-передачі наданих послуг від 30.07.2024 виконавцем було надано замовнику правову допомогу у липні 2024 році: підготовка та участь у судовому засіданні 23.07.2024 у справі №910/6208/24, витрачений час 5 годин, всього вартість послуг з ПДВ - 7500,00 грн.

За актом №14 приймання-передачі наданих послуг від 30.08.2024 виконавцем було надано замовнику правову допомогу у серпні 2024 році: подача відповіді на відзив, витрачений час 1 година, всього вартість послуг з ПДВ - 1500,00 грн.

За актом №16 приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2024 виконавцем було надано замовнику правову допомогу у вересні 2024 році: підготовка та участь у судовому засіданні 19.09.2024 у справі №910/6208/24, витрачений час 5 годин, всього вартість послуг з ПДВ - 7500,00 грн.

За актом №19 приймання-передачі наданих послуг від 29.10.2024 виконавцем було надано замовнику правову допомогу у жовтні 2024 році: підготовка та участь у судовому засіданні 29.10.2024 у справі №910/6208/24 , витрачений час 5 годин, всього вартість послуг з ПДВ - 7500,00 грн.

У свою чергу, позивачем було сплачено на користь адвокатського об`єднання грошові кошти за правничу допомогу у загальному розмірі 30000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №2970 від 16.07.2024 на суму 6000,00 грн, №2994 від 07.08.2024 на суму 7500,00 грн, №3018 від 17.09.2024 на суму 1500,00 грн, №3026 від 02.10.2024 на суму 7500,00 грн, №3054 від 30.10.2024 на суму 7500,00 грн.

Судом встановлено, що Волошин Андрій Анатолійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Відповідач подав заперечення проти стягнення усіх витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи тим, що заявлені до стягнення позивачем витрати є необґрунтованими та не співмірними до рівня складності даної справи. Так, на думку відповідача, очевидним є те, що надані адвокатським об`єднанням послуги а саме: «первісна консультація замовника щодо оформлення та подання позовної заяви» та «консультування замовника щодо порядку подання позовної заяви та додатків через підсистему Електронний суд ЄСІТС» є дублюючими та не можуть бути розцінені як окремі види правничої допомоги. Разом з тим, послуги з участі та підготовки до судових засідань у справі по 5 годин є вочевидь завищеними, оскільки жодне із судових засідань у даній справі не тривало більше 20 хвилин, а тому заявлені витрати в цій частині також підлягають зменшенню.

Відтак, враховуючи наведені обставини, заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним, у зв`язку з чим його відшкодування з відповідача у заявленому позивачем розмірі матиме надмірний характер.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також беручи до уваги заперечення відповідача, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що послуги надані адвокатським об`єднанням позивачу, а саме: «первісна консультація замовника щодо оформлення та подання позовної заяви» та «консультування замовника щодо порядку подання позовної заяви та додатків через підсистему Електронний суд ЄСІТС» за своєю суттю є подібними та тотожними за своїм змістом, а тому їх виокремлення в окремі послуги є необґрунтованим. Крім того, на переконання суду така послуга як «складання для замовника переліку документів для обґрунтування правової позиції» сповна охоплюється послугою «підготовка, узгодження з замовником проекту позовної заяви».

Слушними в цьому аспекті є також доводи відповідача про те, що адвокатським об`єднанням не було затраченого значного часу на підготовку та участь у судових засіданнях по даній справі, як вбачається з протоколів судових засідань, судові засідання, окрім 29.10.2024 та 26.11.2024, тривали незначну кількість часу, а враховуючи незначний об`єм доказів у справі, які у повному обсязі були підготовлені та подані позивачем разом з позовом, послуги адвокатського об`єднання з підготовки та участі у судових засіданнях по 5 годин є такими, що не відповідають критеріям розумності.

За таких обставин, приймаючи до уваги, обсяг матеріалів, кількості підготовлених документів, користуючись певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для зменшення такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 20000,00 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 2489079,86 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код: 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Глобинська, буд. 2, кім. 308; ідентифікаційний код: 31647427) частину чистого прибутку за 2021 рік, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів, у розмірі 2065063 (два мільйони шістдесят п`ять тисяч шістдесят три) грн 45 коп., 3% річних у розмірі 116033 (сто шістнадцять тисяч тридцять три) грн 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 307813 (триста сім тисяч вісімсот тринадцять) грн 58 коп., судовий збір у розмірі 29867 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 92 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2025

СуддяТ.В. Васильченко