Рішення

від 29.01.2025 по справі 910/14199/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2025Справа № 910/14199/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЛОВОДСЬКА

МЕБЛЕВА ФАБРИКА "ПРЕСТИЖ"

(27500, Кіровоградська область, Олександрійський район,

м. Світловодськ, вул. Дружби, буд. 22;

ідентифікаційний код: 42999483)

до Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в

місті Києві державної адміністрації

(01021, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 24/7;

ідентифікаційний код: 39833860)

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору

Печерська районна в місті Києві державна адміністрація

(01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка,

буд. 15; ідентифікаційний код: 37401206)

про стягнення 418 364,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СВІТЛОВОДСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА "ПРЕСТИЖ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору про закупівлю №ВТО/86/С від 04.09.2023 в загальному розмірі 418 364,54 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.11.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/14199/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.12.2024 від Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до суду надійшов відзив на позовну заяву, в котрому в задоволенні позовних вимог просить відмовити з підстав необґрунтованості та недоведеності.

11.12.2024 до суду від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в якій заявник просить суд залучити до участі у справі Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.12.2024 клопотання відповідача задоволено та залучено до участі у справі Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

18.12.2024 позивачем подано до суду відповідь на відзив із спростування аргументів відповідача, що наведені у відзиві.

25.12.2024 відповідачем подано клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Відповідач у своєму клопотанні про розгляд справи у порядку загального позовного провадження не навів суду будь-яких жодних конкретних мотивів, обґрунтувань та підстав, та не надав будь-яких доказів в чому саме полягає складність даного спору та в чому полягають особливості предмету доказування у даному спорі. Зміст клопотання не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Посилання відповідача на те, що дана справа потребує детального розгляду спору та з`ясування всіх обставин справи, суд не може прийняти в якості достатньої підстави для постановлення ухвали про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, оскільки розгляд справи та з`ясування всіх обставин справи є завданням та прерогативою суду та може і має бути досягнуто без призначення судового засідання.

Суд повторно наголошує на тому, що при відкритті провадження у справі судом враховано положення ч. 3 ст. 247 ГПК України.

Судом встановлено, що учасниками даного спору є позивач та відповідач, сума стягнення не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та звертаючись до суду з клопотанням відповідач не навів суду будь-яких пояснень, міркувань та не зазначив про необхідність подання ним відповідних доказів, клопотань, які мають бути вирішені у судовому засіданні.

Таким чином, суд відхиляє як необґрунтоване клопотання відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

25.12.2024 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів у позивача.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд зауважує, що клопотання про витребування доказів подано відповідачем поза межами строку, що встановлений нормами чинного законодавства. Водночас, причин пропуску строку чи заяви про поновлення пропущеного строку вказане клопотання про витребування доказів не містить.

Окрім того, як відповідачем не зазначено причин неможливості отримати докази самостійно та заходи, які останній вжив для отримання доказів, так само як і не містить вказане клопотання посилання на обставини, які можуть підтвердити докази, або аргументи, які він може спростувати, тому суд відмовляє у витребуванні доказів, оскільки відповідачем не дотримані вимоги ч. 2, 3 ст. 80 та ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

25.12.2024 відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За результатами публічної закупівлі за номером UA-2023-08-01 -006394-а, що проведена відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (з відповідними змінами та доповненнями), між Товариством з обмеженою відповідальністю "СВІТЛОВОДСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА "ПРЕСТИЖ" (падалі - Позивач, Постачальник) та Управлінням освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - Відповідач, Замовник) укладено Договір про закупівлю № ВТО/86/С від 04 вересня 2023 року.

Зазначений Договір оприлюднений та доступний для загального ознайомлення на електронному майданчику закупівель.

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник, зобов`язується протягом 50 календарних днів з дати підписання Договору поставити Замовникові товари (далі - Товар), зазначений в Договорі, а Замовник - прийняти та оплатити Товар за кодом: ДК 021:2015 39110000-6 Сидіння, стільці та супутні вироби і частини до них (39113300-0 Лава (банкетка) для облаштування додаткових місць в укритті).

У пункті 3.1, вказано що сума цього Договору становить 377 790,00 гри. Також, у Специфікації (додаток №1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору зазначена загальна кількість банкеток та їх вартість, а саме: 350 шт. на суму 377 790,00 грн.

У додатку №2 до Договору сторонами погоджені технічні характеристики товару та зазначене наступне: матеріал каркасу: металевий з полімерним покриттям; матеріал оббивки: вінілісшкіра; наповнювач: пінополіуретан; колір оббивки: відповідно до потреб закладу освіти; габаритні розміри: 1200x300x400 мм.; максимальна вага навантаження: 300 кг.; гарантія: 18 місяців; всі металеві частини банкетки покриті порошковою фарбою.

У пунктах 5.1, 5.2 Договору зазначено місце поставки Товару із визначенням дислокації 16 закладів освіти Печорського району міста Києва.

Відповідно до п.5.3 Договору строк поставки складає 50 календарних днів з Дати підписання Договору, тобто до 24 жовтня 2023 року. Також, умовою поставки Товару с безкоштовна доставка на територію закладу освіти Замовника, складання, з перевіркою комплектності, цілісності та відсутності пошкоджень в присутності представників Замовника, Порядок здійснення оплати за Товар визначено у п. 42 - 4.3 Договору, де вказало, шо оплата здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету протягом 30 днів після отримання товарів на підставі видаткової накладної відповідно до ч.1 ст. 49 Бюджетного кодексу України.

Звертаючись до суду із позовом, Позивач вказує що виконуючи свої зобов`язання за Договором, Позивачем 28 вересня 2023 року здійснено поставку Товару за вказаними адресами, даний факт підтверджено відповідними Актами передачі у кількості 16 шт.

Крім того 04 та 05 жовтня 2023 року Позивачем здійснено збирання Товару у вказаних Замовником закладах освіти Печерського району міста Києва, шо підтверджується Актами збирання товару у кількості 16 шт.

Будь-які зауваження щодо якості Товару, його кількості, строків поставку з боку Замовника відсутні.

Враховуючи норми пункту 4.1 Договору остаточно розрахуватися з Позивачем за отриманий товар по Договору па суму 377 790,00 грн. Відповідач мав до 28 жовтня 2023 року.

Проте, за твердженням Позивача, свої зобов`язання по оплаті Відповідач не виконав, в зв`язку з чим у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість на суму 377 790,00 грн., яка залишилася непогашеною.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із тим, що Замовник, порушуючи умови Договору, не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 377790,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Позивач здійснив поставку товару на суму 377 790,00 грн. за видатковими накладними № РН-0000255 від 28.09.2023 та №РН-0000256 від 28.09.2023.

Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання передбачені Договором та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару. У зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 377 790,00 грн.

Стосовно заперечень відповідача щодо того, що договір №ВТО/86/С від 04.09.2023 підписаний виключно Відповідачем та не містить підпису Позивача, а отже між сторонами відсутній укладений Договір поставки, суд зазначає наступне.

Частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Беручи до уваги те, що оприлюднене Відповідачем оголошення про проведення відкритих торгів UA-2023-08-01-006394-a щодо тендерної закупівлі лавок (банкеток) для облаштування додаткових місць в укритті та тендерна документація за своєю суттю є пропозицією з визначенням всіх істотних умов та представленням проекту договору, а тендерна пропозиція Позивача - є згодою на укладення договору на умовах та в порядку, визначених Відповідачем, визначення Відповідачем переможця процедури закупівлі саме Позивача, та оприлюднення повідомлення про намір укласти з ним договір є фактичним узгодженням сторонами усіх істотних умов правочину та досягнення згоди на його укладення за цих умов.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року в справі № 922/3928/20.

Окрім того, суд приймає за належне твердження Позивача про те, що на майданчику електронних закупівель Договір в наявності і позначений як підписаний Замовником та виконаний.

Також суд зазначає, що додані до матеріалів справи Акт №1 від 29.09.2024 ЗЗСО № 134, Акт №2 від 29.09.2024 ЗЗСО №171, Акт №3 від 29.09.2024, ЗДО №205, Акт №4 від 29.09.2024 ЗДО №141, Акт №5 від 29.09.2024 ЗЗСО №86, Акт №6 від 29.09.2024 ЗЗСО №117, Акт №7 від 29.09.2024 ЗЗСО №94, Акт №8 від 29.09.2024 ЗЗСО №77, Акт №9 від 29.09.2024 УГЛ, Акт №10 від 29.09.2024 ЗЗСО №51, Акт №11 від 29.09.2024 ЗЗСО №88, Акт №12 від 29.09.2024 ЗЗСО №80, Акт №13 від 29.09.2024 ЗЗСО №47, Акт №14 від 29.09.2024 ЗЗСО №32, Акт №15 від 29.09.2024 ЗЗСО №133, Акт №16 від 29.09.2024 ЗЗСО №181 підписані Постачальником та Вантажотримувачем та містять посилання на п. 6.1.2 Договору №ВТО/86/С від 04.09.2023, які є належними та допустими доказами на підтвердження факту виконання Постачальником умов укладеного між сторонами Договору №ВТО/86/С від 04.09.2023.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).

Враховуючи наведене вище, під час розгляду цієї справи господарський суд враховує принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".

Так, ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Суд звертає увагу на те, що поведінка відповідача не відповідає принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У ст. І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права закріплено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.

Обов`язкові умови для застосування естопелю: (a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель; (b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони; (c) очевидна несправедливість підриву довіри.

a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель. Довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, будь-яких заяв, обіцянок, фактичної поведінки, що формує в іншої сторони обґрунтовані очікування, у тому числі й бездіяльності).

(b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони У добросовісної сторони мають виникнути певні очікування щодо подальшої поведінки іншої особи. Сторона має розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента.

(с) очевидна несправедливість підриву довіри. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки.

(Добросовісність поведінки у практиці ЄСПЛ 1) рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, п. 46; 2) рішення у справі «Фрессо і Руар проти Франції» від 21 січня 1999 року, заява № 29183/95, п. 55; 3) рішення у справі «Карабет та інші проти України» від 17 січня 2013 року, заяви №№ 38906/07 і 52025/07, п. 276)

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

З огляду на викладене, аналізуючи всі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що навіть у випадку відсутності підпису Позивача на примірнику Договору №ВТО/86/С від 04.09.2023, Відповідачем не доведено безспірними доказами факту того, що вказаний Договір є неукладеним, оспорюваним чи факту відсутності предмету спору у справі.

Також, з огляду на вказане вище, суд залишає без задоволення клопотання Відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК, як таке що позбавлене належного обґрунтування.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати поставленого товару на загальну суму 377 790,00 грн. відповідачем не виконано.

Доказів оплати поставленого товару на загальну суму 377 790,00 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 377 790,00 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 11 333,70 грн. 3% річних, 29 240,84 грн. інфляційних втрат.

Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 11 333,70 грн. 3% річних, 29 240,84 грн. інфляційних втрат, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як випливає з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "СВІТЛОВОДСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА "ПРЕСТИЖ" було укладено Договір про надання правової допомоги від 17 жовтня 2024 року з адвокатом Овчаренко Т.В., що діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КР №000235 від листопада 2018 року видане Радою адвокатів Кіровоградської області, відповідно до якого Адвокат приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до пунктів 4.2 вказаного договору Гонорар Адвоката погоджується за взаємною згодою сторін в додатковій угоді до цього договору.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав:

- копію договору про надання правничої допомоги від 17.10.2024;

- копію додаткової угоди №1 від 22.10.2024 до договору про надання правничої допомоги від 17.10.2024;

- попередній орієнтовний розрахунок судових витрат по справі;

- копії платіжних інструкцій №6913 від 22.10.2023 та №6921 від 28.10.2024 загалом на суму 20 000,00 грн.

При цьому, судом встановлено, що до переліку наданих послуг правничої допомоги, зазначених в детальному описі робіт, включено послугу компенсації витрат адвоката на виготовлення копії додатків до позовної заяви та формування пакету документів - - 3 години вартістю 3 000,00 грн, що не є витратами на правничу допомогу та не потребує професійних знань адвоката у галузі права.

Згідно з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі № 9901/264/19, такі вчинені адвокатом дії як оформлення копій письмових доказів, підготовка повного пакета документів для подачі до суду, надсилання документів поштою (представництво інтересів клієнта в поштовому відділенні) або подання їх до суду через канцелярію не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні заяви в частині стягнення 3 000,00 грн, що не є витратами на правничу допомогу.

Наведеними документами підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 17 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатом Овчаренко Т.В. професійної правничої допомоги ТОВ "СВІТЛОВОДСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА "ПРЕСТИЖ" на суму 17 000,00 грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, то суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Аргументи та заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог, що наведені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, суд розглянув та відхилив, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЛОВОДСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА "ПРЕСТИЖ" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01021, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 24/7; ідентифікаційний код: 39833860) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЛОВОДСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА "ПРЕСТИЖ" (27500, Кіровоградська область, Олександрійський район, м. Світловодськ, вул. Дружби, буд. 22; ідентифікаційний код: 42999483) 377 790,00 грн. - основного боргу, 11 333,70 грн. - 3% річних, 29 240,84 грн. - інфляційних втрат, 17 000,00 грн. - витрат на правничу допомогу та 6275,47 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов