Рішення

від 29.01.2025 по справі 910/13676/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2025Справа № 910/13676/24Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» (84300, Донецька обл., Краматорський р-н, місто Краматорськ, вул.Стуса Василя, будинок 64, Ідентифікаційний код юридичної особи 31927296) до За участю про1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД» (04071, місто Київ, вул.Хорива, будинок 53, Ідентифікаційний код юридичної особи 42100015); 2. Акціонерного товариства «ОТП БАНК» (01033, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 43, Ідентифікаційний код юридичної особи 21685166) Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів 1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурської Наталії Василівни ( АДРЕСА_1 ) 2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегери Людмили Олександрівни ( АДРЕСА_2 ) визнання недійсним договору та скасування рішення державного реєстратора

Представники:

від Позивача: Сидоренко О.О. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача-1: не з`явились;

від Відповідача-2: Храновський В.М. (представник на підставі довіреності);

від Третіх осіб: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД» (надалі також - «Відповідач - 1») та Акціонерного товариства «ОТП БАНК» (надалі також - «Відповідач - 2») про визнання недійсним договору та скасування рішення державного реєстратора.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2; скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурської Н.В. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 20.09.2024 року про реєстрацію заміни заставодержателя в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна з АТ «ОТП Банк» на ТОВ «ФК «Рікард» вчиненого на підставі Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2 та на підставі Договору застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2; скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегери Л.О. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 24.09.2024 року про реєстрацію звернення стягнення вчиненого на підставі Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2 та на підставі Договору застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 року відкрито провадження у справі №910/13676/24, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.11.2024 року, залучено до участі у справі в якості Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурську Наталію Василівну ( АДРЕСА_1 ) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегеру Людмилу Олександрівну ( АДРЕСА_2 ).

21.11.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача-1 надійшла заява про залишення позовної заяви без руху.

22.11.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

25.11.2024 року через систему «Електронний суд» від Третьої особи - 2 надійшли письмові пояснення.

25.11.2024 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

27.11.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача - 2 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача 2 про розгляд справи без участі представника, встановлено Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, встановлено Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, відмовлено у задоволенні заяви Відповідача про залишення позову без руху, задоволено клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, відкладено підготовче судове засідання на 18.12.2024 року.

28.11.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача - 2 надійшли додаткові пояснення у справі.

17.12.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача - 1 надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.01.2025 року.

21.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

22.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача - 1 надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд справи на 29.01.2025 року.

В судовому засіданні 29 січня 2025 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача - 2 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представники Відповідача - 1 та Третіх осіб з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 22.01.2025 року, відміткою про відправлення на ухвалі суду від 22.01.2025 р.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач-1, Треті особи про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що Відповідач-1, Треті особи були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Відповідача-1, Третіх осіб не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 29 січня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЮМ-ХОЛДИНГ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАСАДМАКС», Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД СТЕЛЬ», Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕВЕН ГЛАС» (надалі - «Клієнт», «Позичальник», «Боржник») та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОТП БАНК» (надалі - «Банк») був укладений Договір про надання банківських послуг №CR 20-252/28-2 та 4 Додаткові договори від 15.03.2021р., 25.05.2021р., 20.09.2021р. та 20.01.2023р. (т.1 а.с.27-48)

Відповідно до п.3 «Предмет договору» Кредитного договору Банк надає на вимогу Клієнта Банківську послугу, а Клієнт приймає Банківську послугу та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені в Договорі відносно такої Банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг Банку.

Банківською послугою є послуга Банку на користь Клієнта щодо надання Банком банківського кредиту у формі Кредитної лінії відповідно до умов чинного законодавства України, банківської ліцензії Банку, а також Договору, проте, якщо інше прямо не вказано в Договорі, до них не належить зобов`язання Банку перед Клієнтом згідно договором(ами) банківського рахунку та/або депозитним(и) договором(ами).

Відповідно до п.4 «Ціна (сума) договору» Кредитного договору ціна (сума) договору дорівнює Генеральному ліміту. Генеральний ліміт дорівнює UAH 12 500 000,00.

У відповідності до п. 10 Договору Банк зобов`язується надати Банківську послугу Клієнту відповідно до положень Договору за умови відсутності підстав (обставин) для відмови в погодженні (не прийнятті до) виконання Заяви про надання Банківської послуги, та/або відмови в наданні Банківської послуги, та/або вимоги Банку щодо виконання Боргових зобов`язань.

УМОВИ НАДАННЯ КРЕДИТУ: п. 28.1.1. вид банківської послуги: Кредитна лінія; п. 28.1.2. ліміт банківської послуги - 12 500 000,00 грн.; п. 28.1.6. дата припинення чинності Лімітом банківської послуги - 25.05.2023, включно; п. 28.1.7.: Строк Траншу - 180 календарних днів; п. 28.1.8.1. Стандартний розмір процентної ставки - поточна ринкова ставка; п. 28.1.9.: Підвищений розмір процентної ставки в валюті UAН - Стандартний розмір процентної ставки в валюті UAН + 2% річних; п. 28.1.10.: Підстави застосування Підвищеного розмір процентної ставки - порушення Клієнтом будь-якого з зобов`язань, передбаченого в п. 12 та 33 Договору; п. 28.1.12. - день нарахування процентів - 04 (четвертий) календарний день місяця.

Відповідно до Договору про зміну №4 від 20.01.2023 року до Кредитного договору, зокрема п.28 та 35 викладено у новій редакції:

УМОВИ НАДАННЯ КРЕДИТУ: п. 28.1.1. вид банківської послуги: Кредитна лінія; п. 28.1.2. ліміт банківської послуги - 14 500 000,00 грн.; п. 28.1.6. дата припинення чинності Лімітом банківської послуги - 25.05.2023, включно; п. 28.1.7.: Строк Траншу - 180 календарних днів; п. 28.1.8.1. Стандартний розмір процентної ставки - поточна ринкова ставка; п. 28.1.9.: Підвищений розмір процентної ставки в валюті UAН - Стандартний розмір процентної ставки в валюті UAН + 2% річних; п. 28.1.10.; Підстави застосування Підвищеного розмір процентної ставки - порушення Клієнтом будь-якого з зобов`язань, передбаченого в п. 12 та 33 Договору; п. 28.1.12. - день нарахування процентів - 04 (четвертий) календарний день місяця.

Генеральний строк становить період з дати укладення Договору до 25.05.2023 року, включно (п. 34.2. Договір про зміну №4 від 20.01.2023 року).

Кредит Банківська послуга, що надається Банком без взяття на себе твердого зобов`язання, при якій Клієнт може отримати від Банку грошові кошти на певний строк на умовах повернення та платності (проценти), однією сумою або частинами, в розмірі, Банком було перераховано Позичальнику кредитні кошти, згідно меморіальних ордерів.

Згідно з п. 12. Кредитного договору Клієнт зобов`язаний належним чином (без будь-яких порушень) виконувати Боргові зобов`язання у відповідності до положень Договору.

Згідно з п.6. Кредитного договору встановлено, що Банк здійснює надання Банківських послуг за плату, що має сплачуватися Клієнтом Банку в порядку та на умовах Договору виключно в безготівковій формі. Залежно від виду Банківської послуги видами плат можуть бути проценти та/або комісійна винагорода, проте цей перелік не є вичерпним і Сторонами можуть бути погоджені інші види плати. Розмір плати визначається Сторонами в Договорі.

Розрахунок та нарахування процентів здійснюється на щоденній основі. Проценти розраховуються протягом строку, що обчислюється днями та дорівнює кількості днів від дати надання Банком Банківської послуги, включаючи день надання, до дати виконання Клієнтом всіх зобов`язань щодо такої Банківської послуги (день припинення / закінчення строку дії Банківської послуги, інше), не включаючи останній день такого виконання (день припинення / закінчення строку дії Банківської послуги, інше).

Проценти щодо такої Банківської послуги як Кредит, Кредитна лінія, виконання зобов`язань відносно якої здійснюється Клієнтом вчасно, без будь-яких порушень, нараховані станом на День нарахування процентів, повинні сплачуватися Клієнтом Банку протягом 1 (першого) Банківського дня наступного за таким Днем нарахування процентів. При цьому, якщо дата здійснення Платежу щодо сплати процентів припадає на не Банківський день, Платіж здійснюється в 1 (перший) Банківський день, наступний за таким не Банківським днем.

Згідно з п.9 Кредитного договору незалежно від (додатково до) інших положень Договору Банк вправі вимагати виконання Боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині за умови настання будь-якої з наступних обставин: … настання Випадку невиконання умов Договору.

В забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором, між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «АМТТ» було укладено Договір поруки № SR 20-288/28-2 від 04.06.2020 («Договір поруки 1»). (т.1 зворотна частина а.с.48-54)

В забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором, між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАНІН ЦЕНТР» було укладено Договір поруки № SR 20-289/28-2 від 04.06.2020 («Договір поруки 2»). (т.1 а.с.55-61)

В забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_1 (Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) було укладено Договір поруки №SR 20-290/28-2 від 04.06.2020 («Договір поруки 3») (т.1 зворотна частина а.с.61-68))

20.01.2023 року між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» (Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАНІН ЦЕНТР», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП», (Заставодавець) було укладено Договір застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, за умовами якого Банк має право у разі невиконання Клієнтом боргових зобов`язань одержати задоволення за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами Заставодавця. (т.1 а.с.78-90)

Згідно з п. 11 Договору застави Банк має право передавати (відступати, здійснювати заміну сторони) будь-які права та/або зобов`язання за Договором застави будь-якій(им) третій(м) особі(ам).

Відповідно до пункту 11 Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється на вибір Банку, за рішенням суду, або в позасудовому порядку шляхом: 1) передачі Предмета застави у власність Банку в рахунок виконання Боргових зобов`язань; 2) продажу Банком Предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення Банку права грошової вимоги (застосовується для застави майнових прав / прав вимоги); 4) переказу Банку відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання (застосовується для застави грошей та/або цінних паперів), або в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством України. Використання Банком позасудових способів звернення стягнення на Предмет застави не позбавляє Банк права звернутися до суду.

Банк вправі за своїм вибором звернути стягнення як на будь-яку частину Предмета застави, так і на весь Предмет застави. Якщо Банк зверне стягнення на частину Предмета застави, Банк зберігає право на звернення стягнення на інші частини Предмета застави

Пунктом 15 Договору застави передбачено, що Банк набуває право звернення стягнення на Предмет застави у разі порушення Боргових зобов`язань та у випадку ліквідації юридичної особи Заставодавця та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та Договором Застави.

Банк має право здійснити звернення стягнення на Предмет застави в позасудовому порядку у разі порушення Боргових зобов`язань та/або порушення справи про банкрутство Заставодавця та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та Договором Застави.

Право Банку на продаж Предмета застави. Банк може задовольнити забезпечені заставою за Договором застави боргові зобов`язання шляхом продажу предмета застави будь-якій третій особі - покупцю на підставі договору (правочину) купівлі-продажу або на публічних торгах. Цим Заставодавець надає Банку доручення здійснювати від імені Заставодавця всі без виключення/обмеження та будь-які дії, що передбачені чинним законодавством України та необхідні та/або будуть необхідними для цілей продажу (відчуження) предмету застави третій(ім) особі(ам), зокрема, ті, що вказані в пункті 22 Договору застави.

Сторони встановлюють, що Банк зобов`язаний за 30 (тридцять) календарних днів до укладення такого договору (правочину) купівлі-продажу /проведення процедури продажу (відчуження) предмету застави письмово повідомити Заставодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет застави, про свій намір укласти такий договір / здійснити такий продаж (надалі за текстом - Повідомлення про намір).

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання Повідомлення про намір особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет застави, вправі письмово повідомити Банк про свій намір купити предмет застави. З дня отримання Банком такого повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета застави у Банку. Якщо таких повідомлень надійшло Банку декілька, право на придбання предмета застави у Банку належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на Предмет застави, не висловили наміру його придбати, Банк вправі продати Предмет застави будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Ціна продажу Предмета застави встановлюється за згодою між Сторонами або на підставі оцінки Предмета застави суб`єктом оціночної діяльності.

Сторони домовились, що здійснення Банком права позасудового врегулювання можливе лише за обставини, що Банком було надано/направлено Повідомлення про порушення, проте Клієнтом/Заставодавцем не було виконано/задоволено протягом 30 (тридцяти) календарних днів Боргових зобов`язань в повному обсязі.

20.09.2024 року між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» (Первісний Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД» (Новий Заставодержатель) було укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, за умовами якого у зв`язку з укладенням СТОРОНАМИ Договору від 17.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR20-252/28-2 від 04.06.2020 року (надалі за текстом-«Кредитний договір» ), що укладений між ПЕРВІСНИМ КРЕДИТОРОМ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ", ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЛЮМ-ХОЛДИНГ", ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ" ФАСАДМАКС" (назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТІМ ГОЛД»), , ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД СТЕЛЬ", ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СЕВЕН ГЛАС" (назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "САНШАЙН-ТРЕЙД ЮНІТІ"), (надалі за текстом-«Боржник»), який забезпечений заставою відповідно до Договору застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, укладений між Первісним заставодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАНІН ЦЕНТР», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП», та переходом до Нового кредитора прав Первісного кредитора за Кредитним договором, Сторони домовились про наступне:

ПЕРВІСНИЙ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ передає та відступає НОВОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ, а НОВИЙ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ одержує сукупність прав вимоги, належних ПЕРВІСНОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ за Договором забезпечення. СТОРОНИ домовились, що заміна сторони, яка іменується «ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ» у зобов`язаннях, що виникли на підставі Договору забезпечення, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за Договором забезпечення вважаються відступленими НОВОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ з моменту укладання цього договору та його нотаріального посвідчення. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. за реєстровим №1568. (т.1 а.с.25-26)

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що за цим договором НОВОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ переходять всі права ПЕРВІСНОГО ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ як сторони, що іменується «Заставодержатель», за Договором забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором та відповідно до норм чинного законодавства.

20.09.2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. внесено зміни до Державного реєстру обтяжень рухового майна 30278319 в частині зміни обтяжувача з Акціонерного товариства «ОТП БАНК» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД», що підтверджується відповідним витягом. (т.1 а.с.23)

24.09.2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. зареєстровано звернення стягнення за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, що підтверджується відповідним витягом. (т.1 а.с.24)

Повідомленням №73-3-2-73-3-2-0/1468 від 20.09.2024 року Акціонерне товариство «ОТП БАНК» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» про зміну кредитора на підставі Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 23.09.2024 року, фіскального чеку, накладної. (т.1 зворотна частина а.с.210-211)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Договір про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року є недійсним, оскільки здійснення Банком права позасудового врегулювання можливе лише за обставини, що Банком було надано/направлено Повідомлення про порушення, проте Клієнтом/Заставодавцем не було виконано/задоволено протягом 30 (тридцяти) календарних днів Боргових зобов`язань в повному обсязі. Тобто Відповідач 2 перед укладенням Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави був зобов`язаний повідомити Позивача про намір укласти цей договір та направити відповідне повідомлення не пізніше 20.08.2024 року, однак всупереч умовам Договору застави цього не здійснив. Відповідач 2, проігнорувавши обов`язкові умови Договору застави щодо направлення повідомлення про намір та направлення повідомлення про порушення, порушив законні права Позивача на переважне право викупу предмета застави, а тому Договір від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави підлягає визнанню недійсним. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Договір від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурської Н.В. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 20.09.2024 року про реєстрацію заміни заставодержателя в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна з АТ «ОТП Банк» на ТОВ «ФК «Рікард» вчиненого на підставі Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2 та на підставі Договору застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегери Л.О. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 24.09.2024 року про реєстрацію звернення стягнення вчиненого на підставі Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2 та на підставі Договору застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 1 зазначав, що купівля-продаж, викуп предмета застави не відбувався, зокрема, шляхом укладення договору 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2. Необхідність здійснення повідомлень заставодавця або отримання його згоди для укладення договору відступлення прав Договором застави не передбачено. Предметом договору 20.09.2024 року є виключно відступлення прав вимог. Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон та договір застави не встановлює обов`язку кредитора звертатись до заставодавця за згодою щодо заміни кредитора.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 20.09.2024 року між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» (Первісний Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД» (Новий Заставодержатель) було укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, за умовами якого у зв`язку з укладенням СТОРОНАМИ Договору від 17.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR20-252/28-2 від 04.06.2020 року (надалі за текстом-«Кредитний договір» ), що укладений між ПЕРВІСНИМ КРЕДИТОРОМ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ", ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЛЮМ-ХОЛДИНГ", ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ" ФАСАДМАКС" (назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ТІМ ГОЛД»), , ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД СТЕЛЬ", ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СЕВЕН ГЛАС" (назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "САНШАЙН-ТРЕЙД ЮНІТІ"), (надалі за текстом-«Боржник»), який забезпечений заставою відповідно до Договору застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, укладений між Первісним заставодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАНІН ЦЕНТР», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП», та переходом до Нового кредитора прав Первісного кредитора за Кредитним договором, Сторони домовились про наступне:

ПЕРВІСНИЙ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ передає та відступає НОВОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ, а НОВИЙ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ одержує сукупність прав вимоги, належних ПЕРВІСНОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ за Договором забезпечення. СТОРОНИ домовились, що заміна сторони, яка іменується «ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ» у зобов`язаннях, що виникли на підставі Договору забезпечення, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за Договором забезпечення вважаються відступленими НОВОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ з моменту укладання цього договору та його нотаріального посвідчення. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. за реєстровим №1568. (т.1 а.с.25-26)

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що за цим договором НОВОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ переходять всі права ПЕРВІСНОГО ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ як сторони, що іменується «Заставодержатель», за Договором забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором та відповідно до норм чинного законодавства.

20.09.2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. внесено зміни до Державного реєстру обтяжень рухового майна 30278319 в частині зміни обтяжувача з Акціонерного товариства «ОТП БАНК» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД», що підтверджується відповідним витягом. (т.1 а.с.23)

24.09.2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. зареєстровано звернення стягнення за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, що підтверджується відповідним витягом. (т.1 а.с.24)

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що станом на момент укладення Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України.

При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач зазначав, що Договір про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року є недійсним, оскільки здійснення Банком права позасудового врегулювання можливе лише за обставини, що Банком було надано/направлено Повідомлення про порушення, проте Клієнтом/Заставодавцем не було виконано/задоволено протягом 30 (тридцяти) календарних днів Боргових зобов`язань в повному обсязі. Тобто Відповідач 2 перед укладенням Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави був зобов`язаний повідомити Позивача про намір укласти цей договір та направити відповідне повідомлення не пізніше 20.08.2024 року, однак всупереч умовам Договору застави цього не здійснив. Відповідач 2, проігнорувавши обов`язкові умови Договору застави щодо направлення повідомлення про намір та направлення повідомлення про порушення, порушив законні права Позивача на переважне право викупу предмета застави.

Відповідно до пункту 11 Договору застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року звернення стягнення на предмет застави здійснюється на вибір Банку, за рішенням суду, або в позасудовому порядку шляхом: 1) передачі Предмета застави у власність Банку в рахунок виконання Боргових зобов`язань; 2) продажу Банком Предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення Банку права грошової вимоги (застосовується для застави майнових прав / прав вимоги); 4) переказу Банку відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання (застосовується для застави грошей та/або цінних паперів), або в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством України. Використання Банком позасудових способів звернення стягнення на Предмет застави не позбавляє Банк права звернутися до суду.

Банк вправі за своїм вибором звернути стягнення як на будь-яку частину Предмета застави, так і на весь Предмет застави. Якщо Банк зверне стягнення на частину Предмета застави, Банк зберігає право на звернення стягнення на інші частини Предмета застави

Як на підставу для визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року Позивач посилається на п.15 Договору «право Банку на продаж предмета застави», за яким Банк може задовольнити забезпечені заставою за Договором застави боргові зобов`язання шляхом продажу предмета застави будь-якій третій особі - покупцю на підставі договору (правочину) купівлі-продажу або на публічних торгах. Цим Заставодавець надає Банку доручення здійснювати від імені Заставодавця всі без виключення/обмеження та будь-які дії, що передбачені чинним законодавством України та необхідні та/або будуть необхідними для цілей продажу (відчуження) предмету застави третій(ім) особі(ам), зокрема, ті, що вказані в пункті 22 Договору застави.

Сторони встановлюють, що Банк зобов`язаний за 30 (тридцять) календарних днів до укладення такого договору (правочину) купівлі-продажу /проведення процедури продажу (відчуження) предмету застави письмово повідомити Заставодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет застави, про свій намір укласти такий договір / здійснити такий продаж (надалі за текстом - Повідомлення про намір).

Проте, Суд звертає увагу, що відповідно до п.1.1 Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року ПЕРВІСНИЙ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ передає та відступає НОВОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ, а НОВИЙ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ одержує сукупність прав вимоги, належних ПЕРВІСНОМУ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ за Договором забезпечення.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Як визначено у ст. 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 Цивільного кодексу України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги; купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 514 Цивільного кодексу України)

Враховуючи викладене, Суд звертає увагу, що на підставі Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року не було здійснено продаж предмета застави, а відбулась лише заміна кредитора у зобов`язанні, а тому Суд не приймає до уваги посилання Позивача на п.15 Договору «право Банку на продаж предмета застави».

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Суд звертає увагу, що умовами Договору застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року не передбачено обов`язок Заставодержателя попередньо отримувати згоду боржника/заставодавця на укладення Договору про відступлення права вимоги іншій особі, а тому доводи Позивача є необґрунтованими.

Крім того, Суд зазначає, що повідомленням №73-3-2-73-3-2-0/1468 від 20.09.2024 року Акціонерне товариство «ОТП БАНК» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» про зміну кредитора на підставі Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 23.09.2024 року, фіскального чеку, накладної. (т.1 зворотна частина а.с.210-211)

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України Акціонерне товариство «ОТП БАНК» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» про зміну кредитора на підставі Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року.

У постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №905/635/18 зазначено, що у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора .

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі №5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі №903/849/17.

Положення статті 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

За таких підстав, враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, вимоги Позивача в частині визнання недійсним Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2 не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» в частині скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурської Н.В. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 20.09.2024 року про реєстрацію заміни заставодержателя в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна з АТ «ОТП Банк» на ТОВ «ФК «Рікард» вчиненого на підставі Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2 та на підставі Договору застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2; скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегери Л.О. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 24.09.2024 року про реєстрацію звернення стягнення вчиненого на підставі Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2 та на підставі Договору застави від 20.01.2023 року №PL 22-440/28-2, то вони також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від основного зобов`язання, в задоволенні якого Судом відмовлено.

Що стосується порушеного права Позивача при зверненні суду з вказаним позов, Суд зазначає.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

За таких обставин, Суд зазначає, що саме на Позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 по справі №912/1856/16, від 14.05.2019 по справі №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року, укладеного між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД».

Суд зазначає, що Позивач не є стороною Договору про відступлення права вимоги від 20.09.2024 року за Договором застави №PL 22-440/28-2 від 20.01.2023 року.

В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положення ст. 162 ГПК України містять вимоги щодо необхідності зазначення у позовній заяві вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому позовна заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наведене свідчить про те, що при зверненні до суду позивачу необхідно обґрунтувати в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, а також довести наявність цих порушень.

Зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України випливає, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 роз`яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Проте, Позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів в результаті укладення спірного договору.

Суд зазначає, що відсутність порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД» та Акціонерного товариства «ОТП БАНК» про визнання недійсним договору та скасування рішення державного реєстратора є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД» та Акціонерного товариства «ОТП БАНК» про визнання недійсним договору та скасування рішення державного реєстратора - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29 січня 2025 року.

Суддя О.В. Чинчин