Рішення

від 22.01.2025 по справі 916/4245/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2025 р. Справа № 916/4245/24Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Фізичної особи-підприємця Донцової Марії Якимівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

до: Приватного підприємства "Трансекспрес-Південь" (65025, м. Одеса, вул. Затонського, 8, кв. 97; код ЄДРПОУ 30863771),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача фізична особа-підприємець Млинко Лариса Іванівна ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_2 ),

про стягнення 131473,41 грн.

За участю представників сторін:

від позивача адвокат Тонконожко В.В., ордер серія АА № 1486649;

від відповідача адвокат Биков Д.Ю., ордер серія ВН № 1419731.

від третьої особи не з`явився.

Обставини справи.

Фізична особа-підприємець Донцова Марія Якимівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Приватного підприємства "Трансекспрес-Південь", в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом у розмірі 155013,41 грн. Судові витрати по сплаті судового збору та за надану правничу допомогу позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2024 справу № 916/4245/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою суду від 30.09.2024 прийнято позовну заяву фізичної особи-підприємця Донцової Марії Якимівни до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4245/24. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 05.11.2024 о 10:00 год.

28 жовтня 2024 року до суду від ПП "Трансекспрес-Південь" надійшов відзив на позовну заяву (сформований відповідачем в системі "Електронний суд" 28.10.2024), в якому заявник просить суд поновити строк на подання відзиву та прийняти його.

04 листопада 2024 року до суду від фізичної особи-підприємця Донцової М.Я. надійшла відповідь на відзив.

Вказану відповідь на відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 05.11.2024 суд відмовив відповідачу у задоволенні заяви про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву. Відзив ПП "Трансекспрес-Південь" залишено без розгляду.

У судовому засіданні 05.11.2024 суд оголосив перерву в засіданні суду до 12:40 год. 26.11.2024.

14 листопада 2024 року до суду від ПП "Трансекспрес-Південь" надійшло клопотання про витребування доказів.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

14 листопада 2024 року до суду від ПП "Трансекспрес-Південь" надійшли письмові пояснення, в яких відповідач зазначає, що сам договір він не підписував, а на договорі наявна скан-копія підпису відповідача, яку позивач використав без його згоди.

Вказані письмові пояснення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

26 листопада 2024 року до суду від ПП "Трансекспрес-Південь" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 26.11.2024 у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, судом було оголошено про відкладення судового засідання,

Ухвалою суд від 26.11.2024 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 17.12.2024 о 16:20 год. Постановлено здійснити розгляд справи № 916/4245/24 по суті впродовж розумного строку.

Ухвалою суд від 17.11.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача фізичну особу-підприємця Млинко Ларису Іванівну. Відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 22.01.2024 об 11:00 год.

27 грудня 2024 року до суду від фізичної особи-підприємця Донцової М.Я. надійшли письмові пояснення.

Вказані письмові пояснення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

13 січня 2025 року до суду від ФОП Млинко Л.І. надійшли письмові пояснення, в яких третя особа зазначає, що відповідач знав про те, що ФОП Донцова М. Я. з метою виконання належним чином Договору-Заявки №1 від 05.01.2024, залучила ФОП Млинко Л.І., як перевізника. Для цього перевезення ФОП Млинко Л.І. було залучено автомобіль IVECO НОМЕР_3 з водієм Войтовичом В.Г.. 09.01.2024 відбулось завантаження та замитнення автомобіля. 12.01.2024 автомобіль було тимчасово затримане митними органами України для перевірки документів і 18.01.2024 авто заїхало на території України. Таким чином виник простій автомобіля IVECO НОМЕР_3 з 12.01.2024 по 18.01.2024.

Вказані письмові пояснення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Третя особа у судове засідання 22.01.2025 не з`явилась, про поважність причин неявки суд не повідомила.

Представник позивача у судовому засіданні 22.01.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.01.2025 позовні вимоги не визнав, з підстав викладених у письмових поясненнях.

У судовому засіданні 22.01.2025 після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представників сторін про орієнтований час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 05 січня 2024 року між фізичною особою-підприємцем Донцовою Марією Якимівною (надалі виконавець або позивач) і Приватним підприємством "Трансекспрес-Південь" (надалі експедитор або відповідач) був укладений Договір-Заявка № 1 (надалі Договір перевезення), відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачу транспортно-експедиційні послуги: м. Варшава (Польща) - м. Вінниця (Україна), оплата за надання послуг у розмірі 110000,00 грн по скан-копіям ЦМР, рахунку та акту виконаних робіт 2-3 робочих дні.

Також 09 січня 2024 року між фізичною особою-підприємцем Донцовою Марією Якимівною і фізичною особою-підприємцем Млинко Ларисою Іванівною (надалі перевізник) було укладено Заявку про надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до якої перевізник зобов`язався надати послуги: м. Варшава (Польща) - м. Вінниця (Україна), а також сторони погодили оплату за надані послуги у розмірі 65000,00 грн.

Факт надання позивачем послуг за Договором-заявкою № 1 від 05.01.2024 підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CRM 02-080124 з відміткою про митне оформлення та про отримання товару.

На виконання умов Договору-Заявки № 1 від 05.01.2024 позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 3 від 22.01.2024 за транспортні-експедиційні послуги та простій на загальну суму 124294,14 грн, а також направлено відповідачу акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.01.2024.

Позивач зазначає, що відповідач в порушення договірних зобов`язань, після виставлення останньому рахунку на оплату № 3 від 22.01.2024 на загальну суму 124294,14 грн, на протязі 3 робочих днів з дня отримання рахунку, а саме до 25.01.2024 включно, не здійснив оплату наданих позивачем послуг.

22 липня 2024 року позивачем було надіслано відповідачу претензію з вимогою виконати зобов`язання та оплатити надані позивачем послуги відповідно до Договору-Заявки № 1 від 05.01.2024 в сумі 124294,14 грн. Проте вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Станом на день звернення позивача з позовною заявою до суду відповідач свої зобов`язання по сплаті за транспортні-експедиційні послуги та за простій не виконав, в результаті чого за відповідачем утворилась прострочена заборгованість у розмірі 124294,14 грн.

Також позивачем в зв`язку з неналежним виканням відповідачем зобов`язань за договором перевезення, відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) нараховано відповідачу суму інфляційних втрат у розмірі 4778,52 грн та суму 3% річних у розмірі 2400,75 грн.

Оскільки відповідачем невиконані договірні зобов`язання, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 124294,14 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 4778,52 грн та суми 3% річних у розмірі 2400,75 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Донцової Марії Якимівни підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у томі числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ч. 1 ст. 627 ЦК України слідує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 05 січня 2024 року між фізичною особою-підприємцем Донцовою Марією Якимівною і Приватним підприємством "Трансекспрес-Південь" було укладено Договір-Заявку № 1, відповідно до якої позивач зобов`язався надати транспортно-експедиційні послуги, а експедитор зобов`язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічне положення міститься в ч. 1 ст. 307 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать, що позивачем на виконання умов Договору було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 110000,00 грн, а також нараховано простій за маршрутом у розмірі 14294,14 грн, що підтверджується рахунком на оплату № 3 від 22.01.2024 та міжнародною товарно-транспортною накладною CRM 02-080124.

Жодних претензій з боку відповідача щодо невиконання, неналежного виконання або порушення позивачем своїх зобов`язань щодо наданих послуг на адресу позивача не надходило.

Строк та умови здійснення відповідачем оплати наданих позивачем послуг визначені умовами Договору (по скан-копіям ЦМР, рахунку та акту виконаних робіт 2-3 робочих дні).

Матеріали справі свідчать, що відповідачем в порушення умов Договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України в строк по 25.01.2024 не було здійснено розрахунку з позивачем за надані послуги.

Отже, як слідує з матеріалів справи, відповідач порушив договірні зобов`язання, які виразились у нездійснені оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого за відповідачем утворилась прострочена заборгованість у розмірі 124294,14 грн.

Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 124294,14 грн, відповідачем суду не надано. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 124294,14 грн, є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 4778,52 грн та суми 3% річних у розмірі 2400,75 грн, суд дійшов до таких висновків.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Згідно абз. 5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків інфляційних втрат за користування коштами (т. 1, а.с. 3-4), та встановлено, що вони є вірними.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 4778,52 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків суми 3% річних за період з 26.01.2024 по 16.09.2024 (т. 1, а.с. 4), та встановлено наявність помилок у здійснених позивачем розрахунках, які призвели до зайвого нарахування суми 3% річних.

Суд, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") здійснив власний розрахунок суми 3% річних за період з 26.01.2024 по 16.09.2024, яки має наступний вигляд:

Сума 3% = С x 3 x Д : 365 : 100,

С - сума заборгованості за період,

Д - кількість днів прострочення.

з 26/01/2024 до 16/09/2024

124294,14 x 3 % x 235:366:100

Загальна сума 3% річних становить 2394,19 грн.

Отже, за здійсненим судом розрахунком, загальний розмір 3% річних за період з 26.01.2024 по 16.09.2024 становить 2394,19 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума 3% річних лише у розмірі 2394,19 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення 3% річних заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо усних та письмових пояснень доводів відповідача в частині невизнання позовних вимог, суд зазначає наступне.

Стосовно тверджень відповідача, що Договір-Заявка № 1 від 05.01.2024 не містить підпису керівника ПП "Трансекспрес-Південь", суд зауважує, що зазначений Договір містить підпис, а також відбиток печатки даного підприємства (т.1 а.с. 14), а тому, з огляду на той факт, що відповідач не довів фактів підроблення підпису керівника підприємства, протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з підробленням підпису керівника підприємства та втратою чи викраденням печатки, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що підпис керівника підроблений, а печатка підприємства відповідача використовувалась проти його волі, отже, вказаний Договір узгоджений сторонами.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі № 918/780/18.

Також стосовно тверджень відповідача, що Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.01.2024 року не містить підпису керівника ПП "Трансекспрес-Південь", суд зазначає, що в даному випадку проставлення підпису в акті здачі-прийняття робіт є правом відповідача, а відсутність підпису відповідача не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані позивачем послуги. Обов`язок відповідача оплатити надані позивачем послуги, не є умовою наявності підпису відповідача в акті здачі-прийняття робіт.

Отже, непідписання відповідачем акта здачі-прийняття робіт не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані позивачем послуги.

Суд звертає увагу, що відповідач надані позивачем послуги з перевезення отримав, від надання цих послуг не відмовився, що свідчить про фактичне прийняття умов Договору.

Суд вважає, що вказана деструктивна позиція відповідача направлена на ухилення від виконання договірних зобов`язань, оскільки сторони домовились, що всі документи передаються факсимілярно та або засобами електронної пошти.

Суд також звертає увагу на пояснення третьої особи від 06.01.2025 (т. 1, а.с. 202-204), яка з наведенням письмових аргументувань зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позовну заяву слід задовольнити повністю.

Відповідач ознайомився з письмовими поясненнями третьої особи, проте не скористався своїм правом надати будь-які пояснення, що свідчить про відсутність заперечень відповідача на твердження третьої особи, які викладені в поясненнях. Вказані обставини додатково свідчать про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

Отже, доводи відповідача, викладені ним у письмових та усних поясненнях в частині невизнання задоволених судом позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення судових витрат у розмірі 23540,00 грн, які понесені позивачем за надану професійну правничу допомогу, суд дійшов до таких висновків.

З матеріалів справи слідує, що 08.07.2024 між адвокатським об`єднанням «Тонконожко та партнери» і ФОП Донцовою М. Я. укладено Договір №2024-07-08 про надання правової допомоги (том 1, а.с. 36-39), відповідно до якого керуючись положеннями статей 59 та 131-2 Конституції України, Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати йому необхідну професійну правничу (правову) допомогу, зокрема, але не тільки: надавати Клієнту правові консультації та роз`яснення з юридичних питань, здійснювати його захист у кримінальних провадженнях, а також провадженнях згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення, захист його прав та інтересів у кримінальному, цивільному, господарському, адміністративному, конституційному провадженнях, провадженнях про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, представляти Клієнта та (або) захищати його права та законні інтереси в судах України всіх інстанцій, перед будь-якими третіми особами, у тому числі, перед усіма державними органами України, органами прокуратури та досудового розслідування, органами державної виконавчої служби, Міністерства юстиції України та перед приватними виконавцями, органами місцевого самоврядування України, перед Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, перед Радою бізнес-омбудсмена, перед юридичними та фізичними особами, посадовими особами вказаних вище органів та юридичних осіб, а також надавати Клієнту інші види професійної правничої допомоги в обсягах та на умовах, передбачених даним Договором (у тому числі - протоколами доручення до нього).

Пунктом 3.1. Договору встановлено, строки сплати та розмір винагороди (гонорару), що сплачує Клієнт на користь Адвокатського об`єднання за надання професійної правничої (правової) допомоги згідно цього Договору (надалі у цьому Договорі - «Винагороди»), порядок її обчислення (фіксована сума, погодинна оплата, тощо) і внесення (авансування, часткова передоплата, оплата за результатом, тощо) вказується Сторонами у Протоколах доручення (та/або у додатках до них).

Розмір і строки оплати накладних витрат (фактичних витрат), пов`язаних з виконанням Адвокатським об`єднанням доручень Клієнта, вказуються у Актах виконаних доручень та підлягають оплаті Клієнтом на користь Адвокатського об`єднання (п. 3.2. Договору).

Інтереси ФОП Донцової М.Я. у справі представляв адвокат Тонконожко В.В. за ордером серії АА № 1486649 від 17.09.2024, копія міститься в матеріалах справи (т.1, а.с. 12).

18 вересня 2024 року адвокатом був наданий попередній розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач (т. 1, а.с. 32-33), в якому перераховані виконані Адвокатом та прийняті Клієнтом роботи в межах договору про надання правничої допомоги від 08.07.2024.

В розрахунку перелічено всі види робіт, які виконано адвокатом на користь позивача для вирішення цього спору, а саме: аналіз ситуації та первинна консультація за відомостями наданими фізичною особою-підприємцем Донцовою М. Я. щодо предмету спору учасником якої є остання; усна консультація щодо узгодження правової позиції з фізичною особою-підприємцем Донцовою М. Я. по справі, про стягнення заборгованості та штрафних санкцій; аналіз та узагальнення судової практики щодо справ про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, а також позиції Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини по відшкодуванню судових витрат на професійну правничу допомогу; досудове врегулювання спору, підготовка та відправка претензії до ПП «Трансекспрес-Південь»; складання процесуального документа - позовної заяви про стягнення заборгованості та штрафних санкцій; складання документа - попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які поніс або очікує понести позивач.

18 вересня 2024 року адвокатом був наданий Рахунок № 1 на оплату згідно Договору про надання правової допомоги № 2024-07-08/1 (т. 1, а.с. 34) на загальну суму 23540, 00 грн, який в той же день оплачений Клієнтом відповідно до платіжної інструкції № 612 від 18.09.2024.

Суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 3-5 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 ГПК України.

Відповідно до частин 4, 8 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження обставин щодо понесення судових витрат на правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне або майбутнє здійснення таких витрат учасником справи.

Поряд з цим у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126 ГПК України, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 916/3904/19.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

З доказів наявних в матеріалах справи слідує, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу з розгляду справи в господарському суді, надано підписаний 08.07.2024 Договір №2024-07-08 про надання правової допомоги, попередній розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач від 18.09.2024, рахунок № 1 від 18.09.2024 та платіжну інструкцію № 612 від 18.09.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому відповідно до ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Підсумовуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази підтверджують співмірність наданих адвокатом послуг, складності справи, обсяг виконаних робіт, тобто понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 23540,00 грн є доведеним та обґрунтованими.

Проте, відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням вищевказаного, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено частково, суд доходить висновку про часткове задоволення вимог в частині стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу та відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, зі стягненням з відповідача 23538,83 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладене, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 23538,83 грн покладаються на Приватне підприємство "Трансекспрес-Південь".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Трансекспрес-Південь" (65025, м. Одеса, вул. Затонського, 8, кв. 97; код ЄДРПОУ 30863771) на користь фізичної особи-підприємця Донцової Марії Якимівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 124294,14 грн, суму 3% річних у розмірі 2394,14 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 4778,52 грн, суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3027,85 грн та суму судових витрат на отримання правничої допомоги у розмірі 23538,83 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 28.01.2025.

Суддя Нікітенко С.В.