Постанова

від 16.01.2025 по справі 916/4115/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/4115/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Колодяжна А.В.,

позивача: Пірняк В.О. (в режимі відеоконференції),

відповідача-1: не з`явились,

відповідача-2: Молодецький Р.А.,

третьої особи: Тарановський Р.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024

у справі № 916/4115/23

за позовом Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до:

1.Управління обласної ради з майнових відносин;

2.Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунального некомерційного підприємства Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради

про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління обласної ради з майнових відносин та Фізичної особи-підприємця Юрко Ольги Іванівни, в якому просив суд:

- визнати недійсним з моменту укладання договір оренди нерухомого майна від 29.12.2022, укладений між Управлінням обласної ради з майнових відносин та Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Юрко Ольгу Іванівну звільнити земельну ділянку, загальною площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилався на те, що сторонами договору оренди нерухомого майна від 29.12.2022 укладено удаваний правочин, з метою приховування договору оренди земельної ділянки. Прокурор стверджував, що тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом благоустрою, а отже виходячи зі змісту укладеного між сторонами спірного пункту правочину, предметом договору є передача частини земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради, відповідачу-2 для використання її у своїй підприємницькій діяльності, а тому сторонами фактично вчинено удаваний правочин. Окрім того, прокурор вказував, що право постійного користування не надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду, оскільки таким правом наділений відповідний орган.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 (суддя Бездоля Ю.С.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладання договір оренди нерухомого майна від 29.12.2022, укладений між Управлінням обласної ради з майнових відносин та Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною. Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Юрко Ольгу Іванівну звільнити земельну ділянку, загальною площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (колегія суддів у складі: Савицький Я.Ф. - головуючий, Колоколов С.І., Принцевська Н.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що 29.12.2022 між Управлінням обласної ради з майнових відносин (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Юрко Ольгою Іванівною (орендар) та Комунальним некомерційним підприємством Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради (балансоутримувач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає в строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Змінюваних умов договору, вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов.

Так, відповідно до п. 4.1 Умов, об`єкт оренди - нерухоме майно: майданчик з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 та обліковується на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради.

Процедура, в результаті якої майно отримано в оренду: аукціон (п. 5.1 Умов).

Згідно з п. 6.1 Умов, ринкова (оціночна) вартість, яка визначена на підставі звіту про оцінку майна ТОВ «Інститут експертизи та управління власністю», становить 152 581,00 грн.

Пунктом 7.1 Умов визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Строк договору: 5 років з дати набрання чинності цим договором (п.12.1 Умов).

09.04.2013 було зареєстровано право власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради на земельну ділянку площею 5,3096 га із кадастровим номером 5110137600:71:007:0005, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, що підтверджується Інформацією №346088682 від 11.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Згідно з інформацією про державну реєстрацію іншого речового права (номер запису 3522056) 11.11.2013 було зареєстровано право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою, площею 5,3096 га за Обласною комунальною установою Одеський обласний онкологічний диспансер (код ЄДРПОУ 02008342) (нині - Комунальне некомерційне підприємство Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради), що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №13350417 від 25.11.2013.

Також в матеріалах справи наявні наступні документи:

- рішення Одеської міської ради від 21.12.2012 №2598-VI, яким надано КУ ОООД в постійне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5110137600:71:007:0005), площею 5,3069 га, за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд обласного онкологічного диспансеру;

- звіт про незалежну оцінку ринкової вартості асфальтового майданчика загальною площею 16,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 та обліковується на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 01.09.2022;

- лист Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 13.09.2022, яким Департамент погодив включення майна до переліку першого типу та передачі його в оренду, а саме: майданчик з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 за умови дотримання Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та постанови Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020;

- наказ КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 15.09.2022 про передачу в оренду майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, а саме: майданчик з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, яке обліковується на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради;

- лист КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 15.09.2022 до Управлінням обласної ради з майнових відносин про включення об`єкта оренди, а саме: майданчику з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 до Переліку першого типу об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду за результатами проведення аукціону;

- наказ КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 18.03.2023 №339/23-О Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності, в якому зазначено ввести в експлуатацію та встановити терміни експлуатації основних засобів, зокрема, майданчик з твердим покриттям загальною площею 16,0 кв.м, термін експлуатації - 180 міс., ринкова вартість - 152581 грн.;

- акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради - майданчику з твердим покриттям, загальною площею 16,0 кв.м;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.11.2023 за кадастровим номером 5110137600:71:007:0005; додаток до витягу, який відображає кадастровий план земельної ділянки;

- рахунки за оренду майданчика з твердим покриттям та квитанції про їх сплату; платіжні доручення про сплату за оренду майданчика; реєстр платежів отриманої орендної плати, плати за землю та відшкодування витрат ФОП Юрко О.І. за договором оренди від 29.12.2022 за період грудень 2022 року - жовтень 2023 року.

В матеріалах справи наявний наданий відповідачем-1 лист Фонду державного майна України від 24.12.2020 щодо надання роз`яснень з питань оренди, в якому надано роз`яснення щодо віднесення асфальтового (асфальтобетонне, бетонне) покриття до об`єкта оренди та вказано, зокрема, що асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками, з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого - є нерухомим майном (інженерною спорудою).

Як зазначає прокурор, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про перебування у власності/користування КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради майданчика з твердимо покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ «А», загальною площею 16,0 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, відсутні, що свідчить про невідповідність зазначених у договорі відомостей стосовно об`єкта оренди та за допомогою яких можна було б ідентифікувати тверде покриття на земельній ділянці, яка має кадастровий №5110137600:71:007:0005 й перебуває у власності Одеської обласної ради.

Вважаючи, що договір оренди нерухомого майна від 29.12.2022 є удаваним та вчинений сторонами для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, прокурор в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до господарського суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що виходячи зі змісту укладеного між сторонами спірного договору, предметом якого фактично є передача Фізичній особі-підприємцю Юрко О.І частини земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради, для використання її у підприємницькій діяльності (розміщення торгівельного об`єкта) відповідача-2 та яка на законних підставах останньому в оренду не передавалась, сторонами фактично вчинено удаваний правочин, що свідчить про обґрунтованість, доведеність та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог стосовно визнання спірного договору недійсним, як удаваного правочину. Враховуючи, що вимога прокурора про зобов`язання звільнити земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, місцевий господарський суд також задовольнив вказану позовну вимогу.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржуваний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою (як це передбачено земельним законодавством), а саме твердим покриттям, що є окремим відмінним об`єктом правового регулювання. За висновком суду апеляційної інстанції, тверде асфальтне покриття нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, тверде покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, а отже таке майно є індивідуально визначеним у розумінні ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України. Однак, нерозривність об`єкта із земельною ділянкою, на якій він розташований, не може слугувати підставою для визнання удаваним договору оренди такого майна.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст.ст. 181, 182, 184, 188, 202, 203, 215, 235, 759, 760, 792 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 134 ЗК України, ст. З Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 13,21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1, 4, 15, 16 Закону України «Про оренду землі», з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 2, 13, 76, 86, 236 ГПК України, а висновки суду апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи. За доводами прокурора, у даному випадку тверде покриття є складовою частиною речі, тобто земельної ділянки, яка дає змогу використовувати ділянку за призначенням, при цьому, оскільки майданчик з твердим покриттям не має індивідуальних ознак, які відокремлюють його від будь-якої іншої частини земельної ділянки, на якій теж наявне покриття, відсутні підстави стверджувати про наявність у такого покриття ознак речі, яка може бути передана в оренду.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 235 ЦК України у подібних правовідносинах з приводу укладення договору оренди майданчику з твердим покриттям, предметом якого фактично є передача частини земельної ділянки, що є укладенням удаваного правочину та до таких правовідносини повинні застосовуватись норми законодавства, які регулюють правовідносини за договором оренди земельної ділянки.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.10.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 10.12.2024 та надано строк для подання відзивів до 19.11.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.11.2024 від Одеської обласної ради надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу задовольнити.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.11.2024 від Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому третя особа вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції та помилковість доводів скаржника.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.11.2024 від ФОП Юрко О.І. надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому її представник вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції та помилковість доводів скаржника, та просить оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Крім того, посилається на наявність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 20.06.2018 у справі № 916/661/17 та від 29.05.2018 у справі № 927/858/17, відповідно до яких нерухоме майно, пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташовано, проте на відміну від такої земельної ділянки, яка є природним об`єктом, таке майно є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу, зі своєю метою використання, а тому воно може бути окремим об`єктом оренди.

У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності 10.12.2024 одного із колегії суддів розгляд касаційної скарги призначений на 10.12.2024 не відбувся, а ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2024 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі №916/4115/23 відбудеться 16.01.2025.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У поданій касаційній скарзі прокурор вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 235 ЦК України у подібних правовідносинах з приводу укладення договору оренди майданчику з твердим покриттям, предметом якого фактично є передача частини земельної ділянки, що є укладенням удаваного правочину та до таких правовідносини повинні застосовуватись норми законодавства, які регулюють правовідносини за договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У свою чергу ч. 1 ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова конструкція ст. 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести, для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Наведена норма прямо не передбачає недійсності удаваного правочину, однак визначає необхідність застосування до правовідносин, які виникли з цього правочину, норм, що регулюють правочин, який насправді вчинено сторонами.

Водночас Верховний Суд зазначає, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

В свою чергу, доводи скаржника свідчать про незгоду останнього з висновками суду апеляційної інстанції, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, зробленими за результатами аналізу наявних у матеріалах справи доказів. Відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Водночас колегія суддів зауважує, що ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

За ч.ч. 1, 2 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

За ст. 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки орендоване майно віднесено до комунальної власності, то на спірні правовідносини також поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у відповідній редакції).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» об`єктами оренди за цим Законом є: єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно; майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) (далі - майно, що не увійшло до статутного капіталу), а також майно, заборонене до приватизації, яке може при перетворенні державного підприємства в господарське товариство надаватись такому товариству на правах оренди; майно, щодо якого до статутного капіталу внесено право господарського відання на майно; майно, закріплене на праві господарського відання за акціонерними товариствами та їхніми дочірніми підприємствами у процесі їх утворення та діяльності; майно, передане до статутного капіталу акціонерних товариств на праві господарського відання; майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем; майно, що не підлягає приватизації, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності №1-вул (річна) «Звіт про дорожньо-мостове господарство» від 01.07.2009 №193, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» об`єкти у сфері благоустрою населених пунктів: території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Відповідно до ст. 14 вказаного Закону об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 21 вказаного Закону України елементами (частинами) об`єктів благоустрою є: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Згідно з ДБП Б.2.2.-5:2011 Благоустрій територій, 9.1 Покриття 9.1.1 - для благоустрою треба використовувати такі види покриття: тверді (капітальні) - монолітні або збірні, що виконуються з асфальтобетону, цементобетону, природного або штучного каменю тощо; м`які (некапітальні) - такі, що виконуються з природних або штучних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки, керамзит, гумова крихта тощо), що знаходяться у природному стані або у сухих сумішах, ущільнених або укріплених в`яжучим; газонні - такі, що виконуються за спеціальними технологіями підготовки та посадки трав`яного покрову; комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо). Покриття дитячих та спортивних майданчиків треба виконувати із природних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки тощо), газону.

У п. 59 постанови від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що: «майданчик для паркування є територією (земельною ділянкою), яка обладнана відповідно до вимог Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху; територія як земельна ділянка є предметом матеріального світу, а тому майданчик для паркування є майном у розумінні ЦК. Правовідносини між сторонами, що засновані на договорі, пов`язані з користуванням відповідачем майданчиком для паркування як майном, мета такого користування витікає з функціональних якостей майна - надання третім особам місця для паркування транспортних засобів».

Судами обох інстанцій встановлено, що об`єктом оренди за спірним договором визначений майданчик з твердим покриттям біля триповерхового поліклінічного корпусу літ. А загальною площею 16,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 та обліковується на балансі КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради.

Об`єкт оренди знаходиться на земельній ділянці за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 площею 5,3096 га із кадастровим номером 5110137600:71:007:0005, що перебуває у праві власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради.

Верховний Суд зауважує, що відповідачами не спростовано, що орендоване відповідачем-2 тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації, а є елементом (частиною) об`єкта благоустрою у розумінні статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", позаяк судом першої інстанції не встановлено наявності у матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження наявності на території третьої особи об`єкта нерухомого майна у виді твердого покриття загальною площею 16 м2.

В свою чергу, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Рішення господарського суду, як акт правосуддя та кінцевий результат розгляду справи, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Водночас вказуючи, що оскаржуваний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою, а саме твердим покриттям, що є окремим відмінним об`єктом правового регулювання (з посиланням на те, що орендоване майно перебуває на балансі третьої особи: КНП Одеський регіональний протипухлинний центр ООР з присвоєнням відповідних інвентарних номерів та має оціночну вартість саме як нерухоме майно ((копія Акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів №0000-000056); нерухоме майно заходиться на обліку під інвентаризаційним номером1033033, а оціночна вартість підтверджується наявним у матеріалах справи Звітом про незалежну оцінку ринкової вартості асфальтового майданчика площею 16,0 кв.м; нормативна база складеного Звіту свідчить про оцінювання саме об`єктів в матеріальній формі, будівель, споруд (включаючи їх невід`ємні частини), об`єктів незавершеного будівництва тощо; лист Фонду Державного майна України від 24.12.2020 №10-16-26490), суд апеляційної інстанції не врахував вищенаведених норм права та спростував висновки місцевого господарського суду про те, що видача наказу КНП Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр Одеської обласної ради від 28.03.2023 про введення в експлуатацію основних засобів, зокрема, майданчика з твердим покриттям загальною площею 16,0 кв.м, не надає такому майданчику ознак нерухомого майна, та не з`ясував функціональне призначення такого майданчика.

Крім цього, апеляційний господарський суд зазначив, що орендар компенсує орендодавцю плату за землю додатково до орендної плати, проте не надав належної оцінки відповідним обставинам в контексті заявлених позовних вимог.

Також Верховний Суд звертає увагу, що судами обох інстанцій встановлено, що майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи. Водночас суд апеляційної інстанції не надав оцінки статуту відповідного об`єкта в контексті того чи є він тимчасовою спорудою чи ні, проте дослідження відповідних обставин є важливим для правильного вирішення спору, оскільки відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, «…за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення відповідачем ТС за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним", що вказує на розміщення тимчасової споруди саме на земельній ділянці.

При цьому Верховний Суд відхиляє посилання представника відповідача-2 на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.06.2018 у справі № 916/661/17 та від 29.05.2018 у справі № 927/858/17, оскільки на відміну від цієї справи, під час розгляду якої прокурор стверджує про недоведеність набуття орендованим відповідачем-2 твердим покриттям загальною площею статусу окремого об`єкта нерухомості, що зумовлено наявністю у нього ознак елемента (частини) об`єкта благоустрою у розумінні статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", у справі № 916/661/17 спір виник з правовідносин оренди відкритого майданчику як державного нерухомого майна, яке може бути окремим об`єктом оренди у розумінні ч. 3 ст. 283 ГК України, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), а у справі № 927/858/17 судом першої інстанції було вказано, що відповідно до пункту 1.1 договору в оренду передано нерухоме майно, зазначене як ділянка із залізобетонних плит площею 650,0 кв.м. та ділянка із залізобетонних плит площею 150,0 кв.м. (далі - Майно), за метою призначення згідно з пунктом 1.2 Договору - автостоянка. Факт існування цих двох майданчиків на час укладення Договору саме у вигляді збірного покриття із залізобетонних плит площею 650 м.кв. та 150 м.кв. за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, підтверджений наданими учасниками справи документами, складеними Позивачем,

Таким чином, у цій справі та справах, на які посилається представник відповідача-2, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону. Наведене свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справі № 916/4115/23 та у справах № 916/661/17, № 927/858/17.

Керуючись межами перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки суду першої інстанції в частині відповідної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та не спростував їх, формально пославшись на те, що орендоване майно перебуває на балансі третьої особи з присвоєнням відповідних інвентарних номерів та має оціночну вартість саме як нерухоме майно і знаходиться на обліку під інвентаризаційним номером 1033033, при цьому не дослідив посилання прокурора про віднесення орендованого майна відповідачем-2 до об`єкта благоустрою, та не спростував відповідні висновки місцевого господарського суду.

Водночас вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки зводяться до необхідності надання оцінки наявним у матеріалах справи доказам, однак оцінка викладених вище доводів та відповідних доказів є необхідною для правильного вирішення спору по суті.

Беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також зважаючи на положення ч. 4 ст. 310 ГПК України колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому Верховний Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що прокурор просить визнати удаваним правочин, посилаючись на містобудівне законодавство, ігноруючи профільне законодавство, а саме Закон України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки сам лише висновок, покладений у текст оскарженої постанови, що до об`єктів, які не можуть бути передані в оренду, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не відноситься тверде покриття, не спростовує доводів прокурора про удаваність правочину та автоматично не свідчить про те що, тверде покриття є об`єктом оренди згідно з вимогами ст. 3 даного Закону.

Крім цього, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна заява заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси не містить посилань на норми законодавства, які були порушені відповідачами при укладенні оскаржуваного договору, спростовується текстом самої позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 916/4115/23 скасувати.

Справу № 916/4115/23 направити на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.