Ухвала

від 27.01.2025 по справі 916/3954/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/3954/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Баранець О. М., Краснов Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМ"

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМ"

про стягнення 140 228,91 грн,

ВСТАНОВИВ:

Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.12.2024 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2024.

Суд виходив з того, що:

- посилання відповідача на те, що з початку військової агресії він не може проводити господарську діяльність, оскільки не має можливості використовувати для господарської діяльності земельну ділянку та нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: 67772, Одеська обл., м. Бiлгород-Днiстровський, смт. Затока, вул. Лазурна, 9, зазнало пошкоджень майна через ракетний обстріл, не має працюючих працівників, у зв`язку з чим розгляд справи проведений за його відсутністю, не є поважними причинами чи непереборними обставинами для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки такі доводи зводяться до внутрішньої організації роботи самого скаржника та його взаємовідносин з його працівниками (представниками);

- виходячи із долучених відповідачем доказів, заборона проведення господарської діяльності, а також заборона знаходження людей на території пляжної зони у межах прибережної захисної смуги Чорного моря мають місце щонайменше з травня 2022 року, однак скаржник не вважає за необхідне здійснити перереєстрацію свого місцезнаходження;

- враховуючи імперативні приписи частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач, як юридична особа, повинна в обов`язкову порядку зареєструвати свій Електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі) з 04.11.2023, однак зареєстрував його лише 14.11.2024, у зв`язку з чим зазнав негативних наслідків у вигляді невчасної обізнаності про наявне судове провадження у цій справі щодо нього.

06.01.2025 відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (частина 2 статті 256 ГПК України).

Згідно цієї норми суд апеляційної інстанції, у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Отже, можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вказане рішення Європейського суду з прав людини застосовується у даній справі як джерело права і його висновки про можливість відновлення процесуального строку лише за умови наведення відповідних причин, а можливість їх наведення, як вже зазначалось, залежить від їх доведення, не дають правових підстав зробити мотивований висновок по суті заявленого клопотання.

Проте, як убачається з встановлених судами обставин, Господарський суд Одеської області вжив належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань, направляючи рекомендованою кореспонденцією відповідні ухвали за адресою, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (67772, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Лазурна, 9), у тому числі копії рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2024 у даній справі, які поверталися до Господарського суду Одеської області з причин відсутності адресата за вказаною адресою.

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з пунктом 17 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі по тексту - Правила). рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення.

Пунктом 91 Правил під час вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто", внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" адресат (одержувач) підтверджує такий факт своїм підписом та зазначає своє прізвище та ініціали або ім`я та прізвище у спосіб та відповідно до порядку, що встановлені оператором поштового зв`язку.

Відповідно до пункту 101 Правил у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" або реєстрованого поштового відправлення з позначкою "Адміністративна послуга", такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).

Отже, Суд ураховує, що всі процесуальні документи, у тому числі і рішення, надіслано Господарським судом Одеської області за адресою, яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому Верховний Суд вважає, що господарським судом вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про існуюче судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, оскільки Господарський суд Одеської області вжив належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань, а доводи, викладені у заяві про поновлення строків зводяться до внутрішньої організації роботи самого скаржника та його взаємовідносин з його працівниками (представниками).

Крім цього, частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1)розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2)позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3)предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України "Про судовий збір").

Таким чином, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до осіб, що мають певний соціальний статус. Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 вказаного Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Отже, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки відповідач не підпадає під категорію осіб, яким суд, враховуючи майновий стан, може своєю ухвалою за їх клопотанням відстрочити/звільнити від сплати судового збору, а позов не спрямований на захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Таким чином посилання скаржника на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, перешкоджає доступу до суду та порушує пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не знайшли свого підтвердження.

За вказаних обставин у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Відповідно до частини 2 статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/3954/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМ" на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024.

2. Копії ухвали у справі № 916/3954/23 надіслати учасникам справи.

3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді О. Баранець

Є. Краснов