Рішення

від 28.01.2025 по справі 161/22346/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/22346/23

Провадження № 2/161/240/25

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого судді Пушкарчук В.П.

при секретарі судового засідання Швед Н.В.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представник авідповідача Рущака В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

21.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що 04.05.2018 року близько 14:20, ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом Peugeot Partner, д.н.з. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з вантажним автомобілем Isuzu NQR 71Р, д.н.з. НОМЕР_2 . На момент ДТП він перебував у транспортному засобу відповідача та в результаті зіткнення отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Як наслідок, його було доставлено до Пулинської ЦРЛ, де він перебував на лікуванні до 08.05.2018 року. Надалі, він проходив лікування у Волинській обласній клінічній лікарні, звідки 22.05.2018 року був виписаний на амбулаторне лікування. Вказує, що загальні витрати на його лікування склали 24261,45 грн. Окрім того, діями ОСОБА_3 йому також завдано немайнових витрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті: негативні переживання та спогади, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, неможливість виконання повсякденних обов`язків, тимчасова втрата працездатності, переживання фізичних незручностей, одужання та реабілітація, тимчасова відірваність від активного соціального життя, емоційна наруга, нервозність, побоювання щодо майбутнього стану здоров`я. Завдану йому моральну шкоду він оцінює в 100000 грн. Поряд з цим, кримінальне провадження за ознаками вчиненого відповідачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, було закрито, у зв`язку зі звільненням останнього через закінчення строків давності. У даному кримінальному провадженні його визнано потерпілим. Попри зазначене вважає, що між неправомірними діями ОСОБА_3 та завданою йому шкодою існує причинно-наслідковий зв`язок. На підставі наведеного, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 24261,45 грн. матеріальної шкоди та 100000 грн. моральної шкоди, а також понесені судові витрати по справі.

Позивач та його представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач заявлені вимоги не визнав. Суду пояснив, що ним було відшкодовано позивачу майнову та моральну шкоду.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 04.05.2018 року близько 14 год. 20 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Peugeot Partner, д.н.з. НОМЕР_1 , в салоні якого у якості пасажира перебував ОСОБА_1 , рухаючись по автодорозі «Київ-Чоп» в напрямку м. Новоград- Волинський на 183 км. + 100м., допустив зіткнення з вантажним автомобілем марки Isuzu NQR 71Р, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку під керуванням ОСОБА_4 . Після цього автомобіль Peugeot Partner, д.н.з. НОМЕР_1 , змінив напрямок руху та зіткнувся з відбійником.

В результаті ДТП, позивача доставлено в приймальне відділення Пулинської ЦРЛ з діагнозом: Політравма. Закритий черезвертлюговий перелом правого стегна. Рвано-забійна рана потиличної ділянки голови, обличчя. Садна лівої гомілки. Струс головного мозку. Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

За вищевказаним фактом здійснювалося досудове розслідування в межах кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 12018060300000143 від 04.05.2018 року.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 20.11.2023 року в справі № 292/13/19 обвинуваченого ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без розгляду.

Вищевказана ухвала суду набрала законної сили, а тому встановлені у ній обставини, в силу положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України, мають преюдиційне значення при розгляді даного спору.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 року, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності згідно зі ст. 49 КК України не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими (Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року № 398/571/15-ц).

Варто зауважити, що розглядувана ДТП сталася саме через винні дії ОСОБА_3 , а тому заподіяння ОСОБА_1 матеріальної та матеріальної шкоди у причино-наслідковому зв`язку саме з вини відповідача встановлена в мотивувальній частині ухвали Черняхівського районного суду Житомирської області від 20.11.2023 року в справі № 292/13/19, яка, у свою чергу, останнім не оскаржувалася.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно п. 2, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 за наслідками ДТП, яка сталася 04.05.2018 року близько 14 год. 20 хв. на 183 км. + 100м. автодороги «Київ-Чоп», проходив курс лікування, загальна вартість якого склала 24261,45 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача заподіяну йому моральну шкоду, у зв`язку із вчиненням останнім кримінального правопорушення.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.

У відповідності до роз`яснень, які містяться в п. 9 постанови № 4 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Суд погоджується із обґрунтуваннями позивача щодо завданої йому моральної шкоди внаслідок скоєння злочину, яка полягає у переживаннях, душевному та фізичному болю, психологічному дискомфорті, що призвело до зміни звичного способу його життя та потребувало додаткових зусиль для відновлення.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер вчиненого кримінального правопорушення, ступінь вини обвинуваченого, характер немайнових втрат, глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, у зв`язку з чим приходить до висновку, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 80000 грн.

В ході розгляду справи відповідач заперечував щодо обгрунтованості позову з тих підстав, що ним було відшкодовані позивачу усі збитки, завдані ним у ДТП.

Однак, суд не приймає дані доводи до уваги з огляду на таке.

Пояснення допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з приводу того, що останні надавали матеріальну допомогу ОСОБА_3 за шкоду, заподіяну ДТП, суд до уваги не приймає, оскільки такими не підтверджено ані суму грошових коштів, ані їх призначення, ані факт подальшої їх передачі позивачу.

Долучену до матеріалів справи заяву ОСОБА_1 щодо відсутності з його боку будь-яких претензій за наслідками ДТП, суд оцінює критично, оскільки даний доказ не може свідчити про повний розрахунок ОСОБА_3 із потерпілим з приводу відшкодування завданої йому майнової шкоди та пережитих моральних страждань.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, зокрема, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 6000 грн., на підтвердження яких, долучає до матеріалів справи наступні докази: копію договору про надання правничої допомоги № 18/12-2023 від 18.12.2023 року та акт приймання-передачі наданих послуг від 26.02.2024 року згідно договору про надання правничої допомоги № 18/12-2023 від 18.12.2023 року.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Зокрема, у рішеннях у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року (пункт 80), у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року (пункти 34-36), у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року, у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Враховуючи вимоги ст. 137 ЦПК України та з огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, пов`язаних із захистом прав та представництвом інтересів позивача у даній конкретній справі, враховуючи характер спору, суд, з урахуванням основоположних засадсправедливості,виваженості тарозумності, вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 3000 грн.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 6ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», а тому з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 1042, 61 грн. (ціна позову 124261, 45 грн. х сума задоволених вимог 104261, 45 грн. / сума судового збору, яка підлягала оплаті позивачем 1242, 61 грн.)

Керуючись ст. ст. 10, 11, 81, 263 ЦПК України, на підставі ст. ст. 16, 23, 1166, 1167, 1177 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 24261 (двадцять чотири тисячі двісті шістдесят одну) грн. 45 коп., моральну шкоду у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. та 3000 (три тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1042 (одну тисячу сорок дві) грн. 61 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6ст. 259 ЦПК України- з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 29 січня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.П. Пушкарчук