Ухвала

від 23.01.2025 по справі 279/394/25

КОРОСТЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа №279/394/25

Провадження №2-о/279/52/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Коростень

Суддя Коростенського міськрайонного суду Житомирської області Пацко О.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Коросткеської міської ради Житомирської області про встановлення юридичного факту - самостійного виховання дитини батьком,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із вказаною заявою, посилаючись на положення ст. ст. 293, 315 ЦПК України, в якій просить встановити факт, що він самостійно виховує та утримує доньку, без участі матері.

Метою встановлення даного факту заявником зазначено: оформлення відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Вирішуючи питання про відкриття провадженні у справі за цією заявою, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положення ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Так, згідно з ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Визначений у ч.1 ст.315 ЦПК Україниперелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18, від 08.11.2019 у справі №161/853/19, від 27.03.2019 у справі №569/7589/17.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у ч.1, ч.2 ст.315 ЦПК України, не є вичерпним.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч.4 ст.315 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.

Згідно з ст.318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Встановлено, що в обґрунтування поданої заяви окрім іншого, заявник вказує, що заявнику необхідно встановити факт самостійного виховання малолітньої дитини для реалізації його права, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, за змістом п.4 ч.1ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України.

Крім того, у відповідності до ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, неприйняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом (позовному провадженні).

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Обов`язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно з ч.2ст.12 Закону України «Про охорону дитинства`на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Зазначені заявником обставини дають підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона чи він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимога заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини не є вимогою, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.293, 315 ЦПК України, тому суд відмовляє у відкритті провадження у справі відповідно до ч.4ст.315 ЦПК України, оскільки із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Керуючись ст.ст. 258-261,293,315,353,354 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження у цивільній справі за заявою заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про встановлення юридичного факту - самостійного виховання дитини батьком відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду.

Суддя Ольга ПАЦКО