Рішення

від 29.01.2025 по справі 947/3940/25

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/3940/25

Провадження № 2-о/947/154/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2025 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: Київського відділу державної реєстрації актів

цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління

Міністерства юстиції (м.Одеса),

про встановлення факту смерті особи

на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

Заявники - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 24.01.2025 року звернулись до Київського районного суду міста Одеси з заявою, за участі заінтересованої особи - Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, в якій просять суд встановити факт смерті громадянина України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Іванівка, Присиваської сільської територіальної громади Каховського району, Херсонської області.

В обґрунтування заяви заявники посилається на те, що вони є дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 їх батько помер в селі Іванівка, Присиваської сільської територіальної громади Каховського району, Херсонської області, територія якого наразі є тимчасово окупованою територією України. Заявники вказують, що на підтвердження смерті та реєстрацію відповідного факту були видані документи органами розташованими на тимчасово окупованій території України, однак в силу приписів законодавства дані документи не створюють правових наслідків на території України, у зв`язку з чим заявники позбавлені можливості підтвердити факт смерті їх батька та здійснити дії з реєстрації його смерті.

Заявники у заяві вказують, що внаслідок викладених обставин, вони вимушені звернутись до суду з даною заявою про встановлення факту смерті їх батька на тимчасово окупованій території України, факт чого потрібен для вчинення дій з державної реєстрації смерті батька та оформлення їх спадкових прав до майна спадкодавця.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою розподілено судді Калініченко Л.В.

Оглянувши матеріали заяви, суддею було встановлено, що зазначена заява подана з додержанням вимог статей 175,177, 318 ЦПК України, відсутні підстави, визначені статтями 185-186 ЦПК України, для залишення заяви без руху, повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

За наслідком чого, ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 27.01.2025 року вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.01.2025 року о 10 год. 30 хв., з повідомленням сторін по справі.

У судове засідання призначене на 29.01.2025 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

Від заявників по справі 29.01.2025 року до суду надійшла заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за їх відсутності.

Представник заінтересованої особи про причини неявки суд не повідомив.

Приймаючи викладене, судом було ухвалено здійснити розгляд справи за відсутності сторін по справі в судовому засіданні 29.01.2025 року на підставі наявних документів в матеріалах справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі та розгляду справи за їх відсутності, не здійснюється у відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши документи наявні в матеріалах справи, суд вважає заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягаючою до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Як визначено ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

Відповідно до ч.3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України врегульовано, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Статтею 317 ЦПК України передбачені особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до положень вказаної статті, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Статтею 3 СК України встановлено, що Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Приймаючи викладені положення законодавства, суд зазначає, що як вбачається з даною заявою звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогами про встановлення факту смерті відносно особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Іванівка, Присиваської сільської територіальної громади Каховського району, Херсонської області.

Судом встановлено, що особа відносно якої заявлено вимоги є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 23.09.1998 року Чаплинським РВ УМВС України у Херсонській області, відповідально до якого місце реєстрації зазначено: АДРЕСА_1 .

У відповідності до наданих до суду копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 11.05.2012 року та серії НОМЕР_3 від 11.05.2012 року, ОСОБА_3 зазначений як батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , документована паспортом громадянина України за № НОМЕР_4 , виданим 25.01.2021 року органом 5112, який дійсний до 25.01.2031 року, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Заявник - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , виданим 06.09.2014 року Чаплинським РС УДМС України в Херсонській області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі викладеного судом встановлено, що заявники: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є громадянами України, дітьми громадянина України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак з даною заявою звернулись належні особи, які мають право на здійснення відповідної процесуальної дії у відповідності до положень абз. 2 ч.1 ст. 317 ЦПК України.

Щодо встановлення заявленого факту, суд зазначає наступне.

Судом з поданих заявниками документів встановлено, що у відповідності до довідки про смерть №С-00071 від 18.01.2025 року виданого Чаплинським районним відділом записів актів цивільного стану Управління РАЦСу Херсонської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Іванівка, Чаплинського району, Херсонської області, внаслідок: ракової інтоксикації, раку лівої нирки Т3 №1 Мо IV ст. С64.

У відповідності до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданим 18.01.2025 року Чаплинським районним відділом записів актів цивільного стану Управління РАЦСу Херсонської області, 18.01.2025 року проведено державну реєстрацію смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про щто складено актовий запис №170259950000600028001.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України

Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Загальновідомою та такою, що не потребує доказування за змістом ст.82 ЦПК України є обставина, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено та діє станом на день ухвалення цього рішення суду.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, Чаплинська селищна територіальна громада Каховського району Херсонської області, до якої належить територія с. Іванівка, включена до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України починаючи з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

У відповідності до ч.1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VI (далі за текстом - Закон №2398-VI) передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою. Відомості про смерть особи підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VІ, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

За умовами ст.4 цього Закону, органами державної реєстрації актів цивільного стану є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану); виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.

Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, зі змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);

б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 червня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що заявники є дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за наданими документами помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Іванівка, Чаплинського району, Херсонської області, внаслідок: ракової інтоксикації, раку лівої нирки Т3 №1 Мо IV ст. С64.

Як вбачається, місцем смерті ОСОБА_3 є територія, що належить до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Документи, які підтверджують факт смерті ОСОБА_3 видані органами на тимчасово окупованій території України.

Таким чином судом встановлено, що заявники позбавлені можливості отримати свідоцтво про смерть, адже державна реєстрація смерті, відповідно до діючого законодавства, проводиться на підставі лікарського свідоцтва про смерть (або дубліката), за формою, затвердженою наказом МОЗ України, на якому має бути кутовий штамп та кругла печатка лікарської установи, а документи, видані медичними закладами, які розташовані на тимчасово неконтрольованій території, вказують на відсутність підпорядкування медичного закладу у відповідності до відомчої підпорядкованості, що ставить під сумнів легітимність оформлення лікарського свідоцтва про смерть закладами охорони здоров`я, органами, установами, організаціями, місцем розташування яких є населені пункти, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно.

Оцінюючи надані заявником документи, суд виходить із того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

За змістом статей 13, 89, 294 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Правова позиція суду та рішення суду мають ґрунтуватися на тому, що згідно норм Конституції України та наведених положень законів забезпечення можливості реалізації та захист прав, свобод та інтересів громадян є одним із головних обов`язків держави, виконання якого не може бути вибірковим. Отже, держава повинна захищати та сприяти реалізації законних прав, свобод та інтересів всіх своїх громадян, в тому числі права на проведення державної реєстрації актів цивільного стану як офіційного визнання і підтвердження державою фактів, з якими пов`язується подальше виникнення в громадян та реалізація ними певних цивільних прав і обов`язків. Підставою для встановлення факту смерті особи є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть такої особи в певний час, за певних обставин та на певній території.

Стосовно даної цивільної справи, то правом, яке держава має захищати та забезпечувати можливість для реалізації, є право заявників як громадян України і дітей ОСОБА_3 , на державну реєстрацію смерті свого батька, що в свою чергу, є підставою для реалізації ними інших своїх прав, пов`язаних зі смертю батька.

Судом встановлено, що встановлення факту смерті необхідно заявників для отримання свідоцтва про смерть свого батька та для реалізації своїх спадкових прав до майна померлого ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені вище обставини та додані докази, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 тат ОСОБА_2 є обґрунтованою, факт смерті громадянина України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Іванівка, Чаплинського району, Херсонської області, внаслідок: ракової інтоксикації, раку лівої нирки Т3 №1 Мо IV ст. С64, є встановленим та підтвердженим, за наслідком чого заява підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 317, 430 ЦПК України, дане рішення суду має бути допущене до негайного виконання. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 76-80, 265, 259, 315-317, 319ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), за участі заінтересованої особи - Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65101, м. Одеса, вул. Інглезі, 5), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України- задовольнити.

Встановити факт смерті особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Іванівка, Чаплинського району, Херсонської області, внаслідок: ракової інтоксикації, раку лівої нирки Т3 №1 Мо IV ст. С64.

Рішення підлягає до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Повний текст рішення суду складено - 29.01.2025 року.

Головуючий Л. В. Калініченко