Постанова

від 22.01.2025 по справі 523/17564/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 523/17564/21

провадження № 61-13816св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Перший інвестиційний банк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року у складі судді Далеко К. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Назарової М. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» (далі - АТ «Перший інвестиційний банк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання відмови у проведенні реструктуризації за валютним іпотечним кредитом незаконною та зобов`язання провести реструктуризацію грошового зобов`язання за договором про іпотечний кредит.

Позов мотивований тим, що 19 лютого 2008 року між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Перший інвестиційний банк» (далі - ВАТ «Перший інвестиційний банк»), правонаступником якого є АТ «Перший інвестиційний банк», укладений договір про іпотечний кредит № 07/04-08-КФ, за умовами якого позивачу надано 35 937,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 13 % річних у порядку, на умовах та в строки, які визначені договором. Поручителем за цим договором є ОСОБА_2

09 червня 2021 року ОСОБА_1 подав до АТ «Перший інвестиційний банк» заяву про реструктуризацію зобов`язань за іпотечним кредитом від 19 лютого 2008 року № 07/04-08-КФ. Проте листом від 22 червня 2021 року банк відмовив йому. Банк мотивував відмову тим, що у справі № 523/13048/15-ц ухвалено рішення про примусове стягнення заборгованості за іпотечним кредитом, що згідно з приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» виключає право позивача на проведення реструктуризації кредитних зобов`язань.

Позивач вважав, що у нього, як боржника, є право на поновлення строку зі зверненням із заявою до кредитора, у разі якщо на час подання заяви про проведення реструктуризації відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», порушена справа в суді у випадках, передбачених зазначеним пунктом, та не обмежує у праві звернення до кредитора із заявою про проведення реструктуризації.

Позивач також наголошував, що дія зазначеного Закону спрямована на пом`якшення відповідальності боржника. Отже, його норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

ОСОБА_1 просив:

визнати неправомірною відмову АТ «Перший інвестиційний банк» в проведенні реструктуризації зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 07/04-08-КФ;

зобов`язати АТ «Перший інвестиційний банк» провести реструктуризацію зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року

№ 07/04-08-КФ.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року, яке залишене без змінпостановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірною відмову АТ «Перший інвестиційний Банк» в проведенні реструктуризації зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 07/04-08-КФ.

Зобов`язано АТ «Перший інвестиційний банк» провести реструктуризацію зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року

№ 07/04-08-КФ, що укладений між ВАТ «Перший інвестиційний банк», правонаступником якого є АТ «Перший інвестиційний банк», та ОСОБА_1 .

Стягнено з АТ «Перший інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 500,00 грн. Стягнено з АТ «Перший інвестиційний банк» на користь держави судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що норми Закону України «Про споживче кредитування» не містять положень, за яких не проводиться реструктуризація зобов`язань, у випадку наявності рішення суду про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили. Тому застосовується загальний тримісячний строк для звернення із відповідною заявою, з дня набрання законної сили нормами Закону України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» (далі Закон № 1381-ІХ).

Позивач звернувся до відповідача АТ «Перший інвестиційний банк» 09 червня 2021 року, тобто із дотриманням тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, суд вважав, що доводи банку про недостовірність даних, поданих ОСОБА_1 , не зазначено відповідачем як підставу для відмови у проведенні реструктуризації та спростовані позивачем.

Апеляційний суд виходив з того, що ухвалення судом рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє кредитних зобов`язань між сторонами, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Норми Закону України «Про споживче кредитування» визначає вичерпний перелік обставин, при яких кредитор має право відмовити у реструктуризації за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у підпунктах 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону критеріям (незалежно від дати укладення договору), та підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника: у разі пропуску позичальником строків, на подачу заяви, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим Законом (абзац 7 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»); у разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом (абзац 9 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідач не надав суду доказів того, що кредитні зобов`язання ОСОБА_1 не підпадають під дію пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», зокрема що він мав станом на 01 січня 2014 року прострочену заборгованість, або наявності інших підстав, які виключають реструктуризацію. Таким чином, апеляційний суд вважав, що відмова банку у проведенні ОСОБА_1 реструктуризації його заборгованості у зв`язку з наявністю на час подачі заяв рішення Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/13048/15-ц про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Перший інвестиційний банк» заборгованості є неправомірною, оскільки норми Закону України «Про споживче кредитування» щодо обов`язкової реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті є нормою імперативною, не містить положень, за яких не проводиться реструктуризація зобов`язань, у випадку наявності рішення суду, яке набрало законної сили.

Посилання відповідача на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 разом із заявою про реструктуризацію подав недостовірні дані, а саме: недостовірну інформацію щодо місця проживання; не надав документів, що підтверджують його фінансовий стан; не надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо інших членів сім`ї, є необґрунтованими. Суд першої інстанції надав належну правову оцінку вказаним обставинам, врахувавши, що наведені доводи щодо недостовірності поданих ОСОБА_1 даних, не зазначалися банком як підстава для відмови у проведенні реструктуризації.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що надана позивачем інформація у заяві про реструктуризацію щодо фактичного місця проживання не підкріплена будь-якими доказами та суперечить довідці від 29 травня 2021 року № 05/29.1, на переконання суду апеляційної інстанції, на увагу не заслуговують. У підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» визначено перелік документів, які додаються до заяви про реструктуризацію. При цьому нормами вказаного закону передбачено, що документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - надаються на вимогу кредитора). Проте АТ «Перший інвестиційний банк» не звертався до ОСОБА_1 із вимогою про надання документів, на підтвердження інформації зазначеної ним у заявах про реструктуризацію.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач ні на момент подання заяви, ні взагалі не надав документів, що підтверджують його фінансовий стан (крім довідки ПП «Стафф Центр» від 02 червня 2021 року, в якій зазначено, що позивач працював до 17 лютого 2021 року) є необґрунтованим. Позивач до заяви про проведення реструктуризації грошового зобов`язання за іпотечним кредитом, виданим відповідно до договору про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 07/04-08-КФ, додав довідку з місця роботи від 02 червня 2021 року № 231. У цій довідці зазначено, що ОСОБА_1 працює при посередництві ПП «Стафф Центр» на посаді E/FTR та знаходився в рейсі на судні «Emil Selmer» іноземного судновласника з 28 червня 2020 року до 17 лютого 2021 року, базова зарплата 730 дол. США.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи банку про те, що позивач не надав будь-яких інших документів, які б могли підтвердити джерело стабільного доходу на момент проведення реструктуризації. У підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що документи про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) надаються на вимогу кредитора. Проте із такою вимогою банк до ОСОБА_1 не звертався.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач до заяви про проведення реструктуризації не надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно інших членів сім`ї - сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 не заслуговують на увагу. Аргумент щодо ненадання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно інших членів сім`ї не був зазначений банком як підстава для відмови у проведенні реструктуризації.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про здійснення оплати позивачем витрат на правничу допомогу, є безпідставними. Апеляційний суд встановив, що у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, на правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач на підтвердження витрат на правничу допомогу надав договір про надання правничої допомоги від 01 травня 2021 року № 01-05/ЦС, довідку про обсяг виконаних робіт від 18 липня 2022 року, акт № 18/07/2022 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), ордер про надання правничої (правової) допомоги від 01 травня 2021 року № ВН 1068528 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатської діяльністю від 25 січня 2021 року серія ОД № 004357.

Суд апеляційної інстанції також вказав, що апеляційна скарга АТ «Перший інвестиційний банк» не підлягає задоволенню, клопотання відповідача про зменшення витрат відсутнє, понесені позивачем витрати підтверджуються наданими суду апеляційної інстанції документами, тому з АТ «Перший інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 500,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2023 року АТ «Перший інвестиційний банк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не надали належної оцінки обставині набрання законної сили рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/13048/15-ц, яким стягнено в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Перший інвестиційний банк» заборгованість у розмірі 984 334,32 грн, та невиконання цього рішення позивачем. Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, фактично позбавив відповідача права на стягнення кредитної заборгованості за остаточним судовим рішенням;

суди не врахували, що інформація, яка надана позивачем щодо фактичного місця проживання, суперечить відомостям, викладеним у заяві про проведення реструктуризації та довідці від 29 травня 2021 року № 05/29.1;

позивач не долучив до заяви про проведення реструктуризації відомостей щодо наявності майна у інших членів його сім`ї, а саме: сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 . Таким чином, ОСОБА_1 не надано до заяви про проведення реструктуризації всіх документів, долучення яких визначено нормами Закону України «Про споживче кредитування»;

висновки судів в частині розподілу судових витрат (зокрема витрат на професійну правничу допомогу) є безпідставними, оскільки позивач не надав доказів, які свідчать про оплату гонорару, та інших документів, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), не зазначив розрахунку наданих послуг.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2023 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Таштанової О. Г. надійшов відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що:

суд касаційної інстанції розглядає саме правозастосовні аспекти, а не оцінює/переоцінює докази у справі. Тому скаржник повинен посилатись на неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Проте банк просив Верховний Суд оцінити докази у справі та надати їм нову оцінку. При цьому суди належним чином дослідили всі надані докази у справі та надали їм правову оцінку з дотриманням принципів змагальності та стандартів доказування;

посилання банку на надання / надання неповної інформації є помилковими, адже позивач надав усі необхідні документи для проведення реструктуризації заборгованості, які визначено нормами Закону України «Про споживче кредитування»;

доводи банку щодо ненадання відомостей про наявність майна у членів сім`ї є безпідставними, адже така інформація надається на вимогу банку, але банк з такою вимогою не звертався;

аргумент касаційної інстанції про те, що суди проігнорували те, що представник позивача не надав будь-яких належних доказів, які б свідчили про здійснення оплати позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, є безпідставними. До матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг та довідку про обсяг наданих послуг, що є належним підтвердженням понесених витрат на правничу допомогу адвоката. Саме через протиправні дії відповідача у справі, зокрема щодо ухилення від імперативного обов`язку провести реструктуризацію кредитних правовідносин, позивач у справі вимушений був звернутись до суду за захистом своїх прав та нести витрати на правничу допомогу. Тому стягнення витрат на правничу допомогу адвоката на користь позивача є справедливим;

у зв`язку з необхідністю підготовки відзиву на касаційну скаргу у справі позивач поніс витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 500,00 грн.

У грудні 2023 року від представника АТ «Перший інвестиційний банк» - адвоката Прудкої О. В. надійшли письмові пояснення, в яких банк просить судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , а також відмовити у стягненні з АТ «Перший інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції в розмірі 10 500,00 грн.

У поясненнях зазначено, що:

підставами звернення банку до суду касаційної інстанції є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Проте у відзиві на касаційну скаргу представник позивача не спростовує це твердження з посиланням на конкретні рішення суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, а лише цитує рішення судів попередніх інстанцій та окремі норми Закону № 1381-ІХ;

якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення;

зміст відзиву на касаційну скаргу свідчить, що складання та направлення відзиву оцінено представником позивача у 10 500,00 грн, час витрачений адвокатом становить три години. На підтвердження витрат на правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 01 травня 2021 року № 01-05/ЦС, складений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та адвокатом Таштановою О. Г., акт приймання-передачі виконаних робіт від 10 листопада 2023 року № 10/11/2023, довідку про обсяг виконаної роботи від 10 листопада 2023 року, за яким ОСОБА_1 має бути сплачено вартість за складання та направлення документів 10 500,00 грн три години роботи. Таким чином, адвокат Таштанова О. Г. не надала доказів оплати вартості правничої допомоги. Крім того, умовами договору про надання правничої допомоги оплата здійснюється не пізніше трьох днів з моменту отримання клієнтом рахунку на оплату із зазначенням суми;

як видно з рішень судів попередніх інстанцій і матеріалів відзиву на касаційну скаргу, правова позиція ОСОБА_1 була сталою і не змінювалась протягом розгляду спору судами трьох інстанцій. При цьому адвокат Таштанова О. Г. надавала правову допомогу ОСОБА_1 в усіх трьох інстанціях, тому вона була обізнана з усіма деталями справи. Це істотно впливає на обсяг надання адвокатом Таштановою О. Г. послуг, в тому числі щодо необхідності вивчення матеріалів справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року поновлено АТ «Перший інвестиційний банк» строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 523/17564/21 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою в задоволенні клопотання АТ «Перший інвестиційний банк» про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року відмовлено.

У листопаді 2023 року матеріали справи № 523/17564/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 465/4230/22 (провадження № 61-16265сво23).

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 10 серпня 2022 року у справі № 711/1783/20, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 19 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Перший інвестиційний банк», правонаступником якого є АТ «Перший інвестиційний банк», укладений договір про іпотечний кредит № 07/04-08-КФ, за умовами якого ОСОБА_1 надано кошти у розмірі 35 937,00 дол. США зі сплатою 13 % річних строком погашення не пізніше 10 січня 2032 року. Кредит надано на фінансування будівництва квартири та придбання (набуття) її у власність в майбутньому за договором про участь у Фонді фінансування будівництва виду А від 15 січня 2008 року № 36-Б.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_5 і ВАТ «Перший інвестиційний банк» уклали договір поруки від 19 лютого 2008 року № 05/0704-П, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед банком відповідати за борговими зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов договору про іпотечний кредит № 07/04-08-КФ.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року у справі № 523/13048/15-ц, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року, задоволено позов ПАТ «Перший інвестиційний банк». Стягнено в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Перший інвестиційний банк» борг за договором про іпотечне кредитування у сумі 984 334,92 грн.

09 червня 2021 року ОСОБА_1 звертався до АТ «Перший інвестиційний банк» із заявою щодо проведення реструктуризації за кредитом, виданим відповідно до договору про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року

№ 07/04-08-КФ, укладеного між ВАТ «Перший інвестиційний банк»

і ОСОБА_1 , з метою купівлі житлової нерухомості у сумі 35 937,00 дол. США строком до 10 січня 2032 року, пославшись на вимоги Закону № 1381-ІХ. Також зазначав відомості стосовно зареєстрованого та фактичного місця проживання позичальника. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Повідомив, що всі наявні у власності позичальника на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна віднесені до об`єктів житлового фонду. ОСОБА_1 - відомості про об`єкт нерухомого майна: двокімнатна квартира, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 на час підписання заяви не має прав власності на об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду.

До заяви про реструктуризацію від 09 червня 2021 року ОСОБА_1 додав:

- копії паспортів та РНОКПП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; довідку-відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків про ОСОБА_2 ; копії довідок про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 07 травня 2021 року;

- довідку з місця роботи від 02 червня 2021 року № 231, згідно з якою він працює при посередництві ПП «СТАФФ ЦЕНТР» на посаді E/FTR та знаходився в рейсі на судні «Emil Selmer» іноземного судновласника з 28 червня 2020 року до 17 лютого 2021 року. Базова зарплата 730 дол. США;

- довідку ТОВ «Озерки-Сервис» від 29 травня 2021 року, згідно з якою він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Листом АТ «Перший інвестиційний банк» від 22 червня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у проведенні реструктуризації. Банк зазначив, що на момент подачі заяви ОСОБА_1 про реструктуризацію зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 07/04-08-КФ, набрало законної сили рішення Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/13048/15-ц про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Перший інвестиційний банк» заборгованості у розмірі 984 334,32 грн. Зобов`язання ОСОБА_1 не підпадають під реструктуризацію згідно з нормами Закону № 1381-ІХ, оскільки зазначеним законом обмежено право позичальника подавати заяву у випадку наявності рішення суду, що набрало законної сили.

16 липня 2021 року ОСОБА_1 повторно звертався до АТ «Перший інвестиційний банк» із заявою про проведення реструктуризації.

Листом АТ «Перший інвестиційний банк» від 26 липня 2021 року повторно відмовило ОСОБА_1 у проведенні реструктуризації, оскільки реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, може бути здійснена за відсутності рішення суду, що набрало законної сили.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимоги про зобов`язання банку провести реструктуризацію грошового зобов`язання за договором про іпотечний кредит

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування» метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

У статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року. Цим законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:

- наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;

- відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;

- виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків:

- у разі смерті позичальника (або особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) протягом строку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, спадкоємець, до якого перейшли права та обов`язки позичальника, може подати заяву про проведення реструктуризації протягом двох місяців з дня одержання відповідного свідоцтва про право на спадщину;

- у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі;

- у разі залучення позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) у встановленому законодавством порядку до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях у період, що припадає на тримісячний строк з дня набрання чинності цим пунктом, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня завершення такого залучення.

У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.

У абзаці 2 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» законодавцем встановлено два варіанти строків для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили: заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», але не пізніше двох місяців з дня набрання законної силирішенням суду в такій справі.

Згідно з підпунктом 4 пункту 7 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у заяві про проведення реструктуризації зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) позичальника; найменування кредитодавця (повне або скорочене); інформація про дату укладення договору, яким передбачені зобов`язання, щодо реструктуризації яких подається заява; інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника); інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса); інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання майнового поручителя та про всі наявні у його власності на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса), - у разі наявності майнового поручителя; документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - на вимогу кредитора), розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя).

Отже, підпунктом 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» визначено перелік документів, які додаються до заяви про реструктуризацію.

У разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом. При цьому, нормами вказаного закону передбачено, що документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - надаються на вимогу кредитора).

Згідно з підпунктом 12 пункту 7 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації. Кредитор зобов`язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу.

Отже, цим Законом на кредитора покладено обов`язок провести реструктуризацію заборгованості за договором про споживче кредитування у випадку подання позичальником відповідної заяви.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 рокув справі № 465/4230/22 (провадження

№ 61-16265сво23) вказано, що

«… представник позивача просив суд визнати незаконними дії ТОВ «Олком-Лізинг» у частині відмови надати ОСОБА_1 банківські реквізити для здійснення повного погашення її грошових зобов`язань за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД у сумі розміру плати, сплаченої поточним кредитором за відступлення права вимоги грошових зобов`язань ОСОБА_1; зобов`язати відповідача зменшити суму грошових зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, права вимоги за яким відступлено первинним кредитором, на суму їх перевищення над розміром плати, сплаченої відповідачем за відступлення такого права.

З урахуванням висновків, викладених у цій постанові, вимога позивача про зобов`язання ТОВ «Олком-Лізинг» зменшити суму її грошових зобов`язань за кредитним договором, права вимоги за яким відступлено первинним кредитором, на суму їх перевищення над розміром плати, сплаченої відповідачем за відступлення такого права, по суті є вимогою про зобов`язання провести реструктуризацію відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (одним зі способів такої реструктуризації, який позивач вважає застосовним).

З установлених судом обставин справи відомо, що 26 квітня 2011 року Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області ухвалив рішення у справі № 2-37/11, яким стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД у сумі 874 912,69 грн, судовий збір у сумі 2 569,96 грн, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 370,00 грн.

06 липня 2011 року Апеляційний суд Черкаської області зазначене рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у сумі 874 912,69 грн.

Зазначена обставина, подальше звернення стягнення на предмет іпотеки, а також відсутність у матеріалах справи доказів погашення боржником простроченої станом на 01 січня 2014 року кредитної заборгованості позбавляє можливості суд під час розгляду цієї справи зробити висновок про існування умов, передбачених підпунктом 1 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», необхідних для проведення обов`язкової реструктуризації боргу.

Наведене, у свою чергу, вказує на недоведеність заявленої ОСОБА_1 позовної вимоги про зобов`язання провести реструктуризацію та відсутність підстав для її задоволення».

Положення підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не обмежує права споживача на звернення до банку із заявою про проведення реструктуризацію в період перебування в провадженні суду справи за позовом банку про стягнення заборгованості із такого позичальника, а встановлює додатковий (збільшений) строк для подання відповідної заяви у такому випадку (див. постанову Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22 (провадження № 61-13293св22)).

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21 (провадження № 61-4935св22) зазначено, що «відповідно до абзацу 2 підпункту 3 пункту 7 Закону № 1734-VIII законодавець встановив два варіанти строків для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили: заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV Закону № 1734-VIII або не пізніше двох місяців з дня набраннязаконної сили рішенням суду в такій справі. Абзац підпункту 3 пункту Закону № 1734-VIII встановлює позичальникові додатковий строк - до двох місяців на звернення із заявою про реструктуризацію і не обмежує його права на звернення із такою заявою у тримісячний термін з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV Закону № 1734-VIII».

У частині першій, шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду ОСОБА_1 , крім іншого, просив зобов`язати АТ «Перший інвестиційний банк» банк провести реструктуризацію зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року

№ 07/04-08-КФ;

суди встановили, що позивач отримав споживчий кредит в іноземній валюті. ОСОБА_1 скористався змінами, внесеними до Закону України «Про споживче кредитування» і подав до банку у строк визначений законом заяву про реструктуризацію заборгованості за його зобов`язанням. У заяві про реструктуризацію позивач вказав усі обов`язкові реквізити, визначені підпунктом 4 пункту 7 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та долучив до заяви усі визначені нормами Закону України «Про споживче кредитування» документи, а також ті, що вимагались банком;

рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року у справі № 523/13048/15-ц, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року, задоволено позов ПАТ «Перший інвестиційний банк». Стягнено в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Перший інвестиційний банк» борг за договором про іпотечне кредитування у сумі 984 334,92 грн;

листами від 22 червня 2021 року та від 26 липня 2021 року банк відмовив позивачу у проведенні реструктуризації в зв`язку із наявністю рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року у справі № 523/13048/15-ц, яке набрало законної сили згідно з постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року, та за яким стягнено заборгованість за кредитним договором. Інших підстав, за яких позивачу відмовлено у проведенні реструктуризації, письмова відмова банку, яка оформлена листами від 22 червня 2021 року та листом від 26 липня 2021 року, не містить;

під час розгляду справи позивач наголошував, що внесені зміни до пункту 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не містять вказаної банком у листах від 22 червня 2021 року та від 26 липня 2021 року підстави для відмови у проведенні реструктуризації заборгованості за його зобов`язанням. Водночас відповідач зазначав про те, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/13048/15-ц, яке набрало законної сили, стягнено в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Перший інвестиційний банк» заборгованість у розмірі 984 334,32 грн, та про невиконання цього рішення позивачем. Задоволення позовних вимог фактично позбавляє банк права на стягнення кредитної заборгованості за остаточним судовим рішенням;

суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно вважав, що банк обмежено розтлумачив норми пункту 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», відокремивши словосполучення «за відсутності рішення суду що набрало законної сили», із контексту та смислового зв`язку самого пункту в цілому, який у підпункті 3 цього пункту лише встановлює окремі строки подачі заявки на реструктуризацію саме для окремих випадків;

додатково відповідач посилався на те, що позивач подав разом із заявою про реструктуризацію недостовірні дані, а саме: недостовірну інформацію щодо місця проживання; не надав документів, що підтверджують його фінансовий стан; не подав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо інших членів сім`ї. Проте наведені аргументи не зазначались банком як підстави для відмови у проведенні реструктуризації. При цьому в заяві на реструктуризацію заборгованості боржник ОСОБА_1 зазначив достовірну адресу місця свого фактичного проживання станом на 08 червня 2021 року: АДРЕСА_2 . Довідка ТОВ «Озерки-Сервис» від 29 травня 2021 року № 05/29.1 надавалась на підтвердження належності ОСОБА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_4 та складу сім`ї. Водночас відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування цих обставин. Крім того, ненадання ОСОБА_1 інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо інших членів сім`ї не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, адже вони надаються на вимогу кредитора, виходячи зі змісту підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». При цьому ненадання вказаної інформації не була зазначена банком як підстава для відмови у проведенні реструктуризації;

суди також обґрунтовано вважали, що оскільки норма Закону України «Про споживче кредитування» щодо обов`язкової реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті є нормою імперативною, то відповідач без достатньої правової підстави ухиляється від проведення реструктуризації;

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що наявні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання провести реструктуризацію грошового зобов`язання за договором про іпотечний кредит.

Щодо вимоги про визнання відмови банку у проведенні реструктуризації за валютним іпотечним кредитом незаконною

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див., зокрема, постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження

№ 61-11625сво22)).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу.

Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 372/3603/21 (провадження № 61-11901св23) зроблено висновок про те, що позовна вимога зобов`язати банк здійснити реструктуризацію заборгованості за кредитним договором спрямована на захист цивільного права споживача, тому обраний спосіб захисту є ефективним та забезпечує реальне поновлення та захист його порушеного права щодо реструктуризації наявного кредитного боргу. Пред`явлення окремої вимоги про визнання неправомірними дій банку щодо відмови в задоволенні заяви про здійснення реструктуризації кредитної заборгованості не є обов`язковим, оскільки суд незалежно від наявності такої вимоги повинен надати оцінку правомірності дій банку.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 рокув справі № 465/4230/22 (провадження

№ 61-16265сво23) зазначено, що

«Верховний Суд тривалий час та послідовно впроваджує в судову практику принцип, що процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу.

Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.

З метою проведення реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який набрав чинності 23 квітня 2021 року, належним способом захисту прав позичальника є вимога про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення чи невизнання, не потребує пред`явлення додаткових вимог.

Натомість не є такими вимоги про визнання відмови банку незаконною, неправомірними дій банку та інші подібні, оскільки такі вимоги не призведуть до захисту прав позичальника».

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду ОСОБА_1 просив визнати відмову банку в проведенні реструктуризації за валютним іпотечним кредитом незаконною та зобов`язати банк провести реструктуризацію грошового зобов`язання за договором про іпотечний кредит;

суди вважали вимоги позивача законними та обґрунтованими, тому задовольнили їх;

проте суди не врахували, що належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх;

належним способом захисту прав позичальника у спірних правовідносинах в цій справі є вимога про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення чи невизнання, не потребує пред`явлення додаткових вимог. Водночас вимога про визнання відмови банку у проведенні реструктуризації за валютним іпотечним кредитом незаконною не є належною, адже її задоволення не призводить до захисту прав позичальника.

За таких обставин судам належало відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання відмови банку у проведенні реструктуризації за валютним іпотечним кредитом незаконною у зв`язку з її неналежністю.

Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

До документів, які свідчать про оплату гонорару або інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги відносяться: квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо.

Разом з цим відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі

№ 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18 та ін.).

У справі, що перегадається:

у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи. З урахуванням остаточного уточнення вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просив стягнути витрати у сумі 21 000,00 грн. На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу його представник адвокат Таштанова О. Г. надала: 1) договір про надання правничої допомоги від 01 травня 2021 року № 01-05/ЦС; 2) довідку про обсяг виконаної роботи від 18 липня 2022 року, згідно з якою адвокатом було виконано таку роботу: складання заяви про проведення реструктуризації та відповіді на відмову, 3 год, 7 500,00 грн; документальне супроводження справи у суді першої інстанції, 3 год, 7 500,00 грн; відвідування судових засідань, 3 од., 6 000,00 грн. 3) акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 18 липня 2022 року на загальну суму 21 000,00 грн.; 4) довідку від 15 серпня 2021 року, якою адвокат Таштанова О. Г. підтвердила, що ОСОБА_1 оплатив послуги адвоката в розмірі 15 000,00 грн;

суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав вимушено уклав договір про надання правової (правничої) допомоги, предмет позовних вимог, критерій співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, тому зробив правильний висновок про часткове стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн. При цьому суд відмовив у стягненні витрат на складання заяви про проведення реструктуризації та відповіді на відмову в сумі 7 500,00 грн, адже подання такої заяви банку є передбаченою законом умовою для її проведення, тому ці витрати не пов`язані з розглядом справи. Крім того, суд вважав, що витрати на відвідування адвокатом трьох судових засідань є необґрунтованими, адже в суді першої інстанції фактично за участю сторін у цій справі відбулось два судових засідання, що підтверджується протоколом судового засідання. Тому підтвердженим є понесення відповідних витрат на суму 4 000,00 грн;

при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суд вказав, що 01 травня 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Таштановою О. Г. укладений договір про надання правничої допомоги № 01-5/ЦС. У пунктах 1, 4.2 цього договору передбачено, що адвокат представляє інтереси та здійснює захист клієнта з правових питань, які виникають внаслідок укладення договору про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 07/04/08-КФ. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше трьох днів з моменту отримання клієнтом рахунку на оплату із зазначенням суми. Під час розгляду справи в апеляційному суді адвокат Таштанова О. Г. вказувала, що фактична оплата за виконану роботу позивачем буде проведена пізніше у зв`язку з його тяжким фінансовим положенням. Згідно з актом від 05 травня 2023 року № 05/05/2023 виконавець виконав роботи відповідно до договору про надання правничої допомоги від 01 травня 2021 року № 01-05/ЦС, а саме: складав та направив відзив на апеляційну скаргу (вартість 10 500,00 грн), відвідав судове засідання (вартість 3 000,00) грн. Загальна сума понесених витрат - 13 500,00 грн.

суд апеляційної інстанції врахував, що під час розгляду справи представник відповідача зазначав, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню, адже позивач не надав суду доказів, які б свідчили про здійснення оплати послуг адвоката. Водночас апеляційну скаргу АТ «Перший інвестиційний банк» залишено без задоволення, клопотання відповідача про зменшення витрат фактично відсутнє, а понесення позивачем витрат підтверджуються належними та допустимими доказами. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 13 500,00 грн;

апеляційний суд правильно вказав, що доводи про ненадання позивачем будь-яких доказів, які б свідчили про здійснення оплати витрат на правничу допомогу, є помилковими, оскільки суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини стосовно витрат на правничу допомогу, які підтверджені доказами та надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку.

разом з тим позовні вимоги задоволено частково (одну з двох вимог), тому підтвердженні витрати на правову допомогу позивача підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають зміні у спосіб зменшення розміру стягнених витрат на правничу допомогу, які понесені ОСОБА_1 , до 5 250,00 грнта 6 750 грн відповідно.

Аргументи касаційної скарги АТ «Перший інвестиційний банк» в цій частині зводяться до переоцінки наданих стороною позивача доказів про понесення витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «Перший інвестиційний банк» витрати на правову допомогу в розмірі 10 500,00 грн.

На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надано: 1) договір про надання правничої допомоги від 01 травня 2021 року № 01-05/ЦС; 2) довідку про обсяг виконаної роботи від 10 листопада 2023 року, згідно з якою адвокатом було складено та направлено відзив на касаційну скаргу, витрачено 3 години, загальна вартість 10 500,00 грн; 3) акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10 листопада 2023 року на загальну суму 10 500,00 грн.; 4) ордер про надання правничої (правової) допомоги від 01 травня 2021 року № ВН 1068528; 5) копію свідоцтва про право на зайняття адвокатської діяльністю від 25 січня 2021 року серія ОД № 004357.

У письмових пояснення АТ «Перший інвестиційний банк» просив відмовити у стягненні з нього на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції в розмірі 10 500,00 грн, адже оплата таких витрат не підтверджена належним чином, зокрема не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).Крім того, правова позиція ОСОБА_1 була сталою і не змінювалась протягом розгляду спору судами трьох інстанцій. При цьому саме адвокат Таштанова О. Г. надавала правову допомогу ОСОБА_1 в усіх трьох інстанціях, тому вона була обізнана з усіма обставинами справи. Це істотно впливає на обсяг наданих адвокатом послуг.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом позивача послуг, враховуючи обізнаність адвоката Таштанової О. Г. з матеріалами справи, а також заперечення АТ «Перший інвестиційний банк», виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності, справедливості, а також з урахуванням принципу пропорційності, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу в загальному розмірі 3 500,00 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а також пропорційно до задоволених позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу слід задовольнити частково;

оскаржені судові рішення в частині визнання незаконною відмови банку в проведенні реструктуризації за валютним іпотечним кредитом скасувати, у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити;

в частині зобов`язання банку провести реструктуризацію грошового зобов`язання за договором про іпотечний кредит залишити без змін;

в частині витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, стягненого судом першої інстанції, змінити, зменшивши їх розмір.

Ураховуючи результат касаційного оскарження, а також те, що позивача звільнено від сплати судового збору, необхідно компенсувати АТ «Перший інвестиційний банк» за рахунок держави частину судового збору, сплаченого за розгляд справи судом апеляційної та касаційної інстанцій, пропорційно до задоволених позовних вимог у загальному розмірі 3 636,00 грн ((2 724,00 грн / 2) + (4 548,00 грн / 2)).

Крім того, необхідно змінити рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року в частині стягнення з АТ «Перший інвестиційний банк» на користь держави судового збору в розмірі 1 816,00 грн, зменшивши його розмір до 908,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» про визнання незаконною відмови банку в проведенні реструктуризації за валютним іпотечним кредитом скасувати.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» про визнання незаконною відмови банку в проведенні реструктуризації за валютним іпотечним кредитом відмовити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» про зобов`язання банку провести реструктуризацію грошового зобов`язання за договором про іпотечний кредит залишити без змін.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року в частині розподілу витрат на правничу допомогу, які понесені ОСОБА_1 у суді першої та апеляційної інстанції, змінити, зменшивши їх розмір до 5 250,00 грн та 6 750 грн відповідно.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 3 500,00 грн.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» на користь держави судового збору в розмірі 1 816,00 грн змінити, зменшивши його розмір до 908,00 грн.

Компенсувати Акціонерному товариству «Перший інвестиційний банк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної і касаційних скарг у розмірі 3 636,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року та постанова Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко