Постанова

від 28.01.2025 по справі 136/597/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/597/24

Провадження № 22-ц/801/24/2025

Категорія: 91

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 рокуСправа № 136/597/24м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати зцивільних справ:головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтко Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вінниця цивільнусправу №136/597/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Липовецький відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про оголошення фізичної особи померлою,

за апеляційноюскаргою Міністерства оборони України на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Кривенка Д. Т., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною заявою, в якій просив: оголосити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ; громадянина України, уродження смт Турбів, Липовецького р-ну, Вінницької обл., Української РСР, жителя смт Турбів, Вінницького р-ну, Вінницької обл.), померлим від дня його вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України. Датою смерті ОСОБА_2 вважати ІНФОРМАЦІЯ_2 , а місцем смерті вважати н.п. Водяне, Донецької обл. Україна.

Заявник обґрунтував заяву наступними обставинами.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 . Після введення Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на всій території держави з 24.02.2022 введено воєнний стан, який на теперішній час продовжено. 18.02.2023 ІНФОРМАЦІЯ_3 було сповіщено, що солдат ОСОБА_2 з 10.02.2023 зник безвісті під час виконання обов`язків військової служби поблизу н.п. Водяне Донецької області. 06.06.2023 командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ №1274 «Про призначення службового розслідування» за фактом зникнення солдата ОСОБА_2 , а за результатами розслідуванням було встановлено, що близько о 11 год 00 хв. 10.02.2023 під час виконання обов`язків військової служби, поблизу н.п. Водяне Донецької області, внаслідок штурмових дій противника спостережного посту « ІНФОРМАЦІЯ_4 » зник безвісти сержант резерву 10-ї запасної роти військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 . Пошуки результату не дали. 01.03.2023 Відділом поліції №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області за вказаним фактом порушено кримінальне провадження №12023020060000087 за ч.1 ст. 115 КК України. 21.03.2024 Липовецький відділ ДРАЦС у Вінницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) відмовив ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації смерті сина ОСОБА_2 . Оголошення померлим ОСОБА_2 необхідно заявнику для отримання свідоцтва про його смерть, отримання державної допомоги членам сім`ї загиблих захисників України та оформлення спадщини, яка залишилась після його смерті.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 про оголошенняфізичноїособипомерлою - задоволено

Оголошено ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ; громадянина України, уродження смт Турбів, Липовецького р-ну, Вінницької обл., Української РСР, жителя смт Турбів, Вінницького р-ну, Вінницької обл.), померлим від дня його вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України. Датою смерті ОСОБА_2 вважати ІНФОРМАЦІЯ_2 , а місцем смерті вважати н.п. Водяне, Донецької обл., Україна.

Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог заяви у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що заявником не надано достатніх доказів на підтвердження факту смерті заявника. При цьому відлік шестимісячного строку визначеного ч.2 ст. 46 ЦК України, для оголошення фізичної особи померлою, не розпочався.

Всудовому засіданніпредставник заявника ОСОБА_1 адвокатЩавінський К.С. заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також надав суду лист Міністерства розвитку громад та територій України, в якому зазначено, що с. Водяне Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області включено до переліку із статусом територій активних бойових дій з 24 лютого 2022 року по 31 січня2023 року та статусом тимчасової окупації з 01 лютого 2023 року по теперішній час.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи було повідомлені завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно доположень статті363ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив з того, що представлені матеріали доводять той факт, що 10.02.2023 поблизу н.п. Водяне, Донецької обл., військовослужбовець ОСОБА_2 зник безвісті. При цьому зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_2 зник безвісти за обставин, що загрожували йому смертю та дають підстави припустити його загибель внаслідок обстрілу противника під час виконання бойового завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф під час воєнних дій на території України. Оголошення померлим ОСОБА_2 необхідно заявнику для отримання свідоцтва про його смерть, отримання державної допомоги членам сім`ї загиблих захисників України та оформлення спадщини, яка залишилась після його смерті.

Проте, з такими висновками суду повністю погодитись неможливо, оскільки шість місяців мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 16.03.1977. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102- IX, на всій території нашої держави з 24.02.2022 введено воєнний стан, який на теперішній час продовжено. Згідно сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 18.02.2023 вих. №466 солдат ОСОБА_2 (військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, водій санітар евакуаційного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 ), з 10.02.2023 зник безвісті під час виконання обов`язків військової служби (під час виконання ним поставлених бойових задач пов`язаних з захистом Батьківщини) поблизу н.п. Водяне Донецької області. 06.06.2023 командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ №1274 «Про призначення службового розслідування», яким доручив провести службове розслідування за фактом зникнення сержанта резерву 10-ї запасної роти військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2023 №744 «Про результати службового розслідування», розслідуванням було встановлено: «… близько о 11 год 00 хв. 10.02.2023 під час виконання обов`язків військової служби, завдань пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України поблизу н.п. Водяне Донецької області, внаслідок штурмових дій противника спостережного посту « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (позиція була обстріляна противником, після чого окупована), зник безвісти сержант резерву 10-ї запасної роти військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 . Пошуки результату не дали». 01.03.2023 Відділом поліції №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області за вказаним фактом порушено кримінальне провадження №12023020060000087 за ч.1 ст. 115 КК України. Згідно витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20231030-2303, виданого МВС України 30.10.2023 року, ОСОБА_2 рахується зниклим безвісти за особливих обставин (на території бойових дій/під час воєнних дій). 21.03.2024 Липовецький відділ ДРАЦС у Вінницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) відмовив ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації смерті сина ОСОБА_2 .

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частини1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оголошення фізичної особи померлою (смерть in ІНФОРМАЦІЯ_6 ) це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».

У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2023 року

у справі № 910/18214/19 також звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Так, спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою права, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов`язана.

Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.

Колегія суддів враховує, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов`язують оголошення фізичної особи померлою у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв`язку з воєнним станом як таким.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»).

За змістом статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (станом на час виникнення правовідносин у цій справі):

- воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

- бойові дії форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

- воєнні дії організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;

- район воєнних (бойових) дій визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Відповідно бойові дії є однією із форм воєнних дій. Ці категорії співвідносять як ціле (воєнні дії) та частина (бойові дії). Тому воєнні дії, які законодавець згадує у частині другій статті 46 ЦК України, не обмежуються лише бойовими діями.

Законодавець у 2018 році вніс зміни до частини другої статті 46 ЦК України, доповнивши частини другу і третю статті 46 після слів «воєнними діями» словами «збройним конфліктом».

Із пояснювальної записки до проєкту Закону про правовий статус осіб, зниклих безвісти: «Беручи до уваги триваючий збройний конфлікт на території України та його наслідки як для населення в цілому, так і для окремих осіб, найбільш доцільним є прийняття окремого закону, який визначатиме правовий статус осіб, зниклих безвісти, та забезпечуватиме правове регулювання відносин, пов`язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту».

Збройний конфлікт це збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт) (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України»).

Потрібно наголосити на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан». Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.

Суд для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права.

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.

Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, законодавець хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Важливим під час розгляду цієї справи є історичний контекст виникнення приписів частини другої статті 46 ЦК України. Його аналіз дозволяє зрозуміти, які суспільні та правові умови стали підґрунтям для її впровадження, а також як зміни у законодавстві відбивають потреби суспільства в різні часові періоди.

У Цивільному кодексі Української РСР 1963 року був подібний припис: відповідно до частини другої статті 21 цього Кодексу військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв`язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.

Подібне регулювання у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року склалося після Другої світової війни. У чинному ЦК України видозмінену до реалій незалежної України статтю 21 законодавець виклав у статті 46 без істотних змін, доповнивши її у частині другій реченням другим з наведенням спеціального правила із вказівкою на право суду (з урахуванням конкретних обставин) оголосити фізичну особу померлою до спливу дворічного строку, але не раніше спливу шести місяців.

Законодавець доповнив чинний ЦК України реченням другим частини другої статті 46 ЦК України задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа з надзвичайно великою вірогідністю є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу.

Частину другу статті 46 ЦК України потрібно тлумачити з урахуванням динамічного характеру суспільних відносин, які в умовах воєнних дій, збройних конфліктів зазнають швидких і непередбачуваних змін. Це вимагає оперативного реагування з боку суду для забезпечення ефективної охорони прав і законних інтересів осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси. Стислість строків вирішення такої категорії справ та ухвалення судових рішень у досліджуваній категорії справ стає особливо важливою в умовах, коли йдеться про встановлення правового статусу осіб, які зникли безвісти під час воєнних дій, збройного конфлікту, оскільки затримки в правовому реагуванні можуть призвести до погіршення ситуації для постраждалих осіб, їхніх родин і суспільства загалом.

За останні десятиріччя суспільні відносини зазнали докорінних змін, зокрема завдяки розвитку технологій, тому законодавець у чинному ЦК України передбачив скорочений шестимісячний строк, якого не було передбачено у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року.

Тож тлумачення згаданої правової норми має сприяти швидкому відновленню стану правової визначеності та забезпеченню справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 зауважила, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

Визначення шести місяців як мінімально потрібного строку відображає необхідність обґрунтованого періоду для пошуку зниклої особи, враховуючи особливі обставини зникнення, зокрема під час активних бойових дій. Встановлення такого строку дозволяє зменшити ймовірність того, що особа, яка може бути ще живою, буде передчасно визнана померлою.

Швидкоплинні зміни суспільних відносин та життєвих обставин, зокрема на території активних бойових дій, впливають на можливість встановлення фактичного місця перебування зниклої особи. Тому, застосовуючи телеологічний підхід до тлумачення досліджуваної норми права, можна зробити висновок, що строк у шість місяців потрібно відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці (території) ймовірної загибелі фізичної особи. Це забезпечує більш обґрунтований підхід до визначення моменту, коли зникнення фізичної особи (з надзвичайно високим ступенем вірогідності) можна вважати остаточним і невідворотним, що відповідає меті законодавчого регулювання забезпеченню справедливості та правової визначеності для всіх зацікавлених сторін у таких суспільних відносинах.

Оголошення фізичної особи померлою пов`язується з виникненням у її родичів та інших заінтересованих осіб прав і законних інтересів, як-от: право на спадкування майна, отримання соціальних виплат, призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, припинення шлюбу, припинення зобов`язань, пов`язаних із такою особою, або інші матеріальні чи нематеріальні інтереси, пов`язані зі смертю цієї особи, тощо. Зазначене рішення також має важливе значення для правового статусу членів сім`ї, їх соціального забезпечення та можливості розпоряджатися майном особи, яка була оголошена померлою. Це оголошення має наслідки й для договірних зобов`язань, кредитних відносин і будь-яких інших правочинів, у яких брала участь особа, оскільки це може вплинути на вимоги кредиторів та інші правовідносини, пов`язані із зобов`язаннями.

Тому суд, зважаючи на конкретні обставини справи, повинен застосовувати норми права, які сприяють досягненню справедливого та передбачуваного результату. Правило про мінімальний шестимісячний строк дозволяє використовувати правові приписи до специфічних умов з огляду на активні бойові дії, соціальний контекст і правову невизначеність, яка виникає внаслідок збройної агресії рф.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Інше, звужувальне, тлумачення правила другого речення частини другої статті 46 ЦК України було б проявом надмірного формалізму і суперечило б завданням цивільного судочинства.

Отже, телеологічне тлумачення норми права дозволяє врахувати специфіку випадків зникнення фізичних осіб під час активних бойових дій і акцентувати увагу на суспільній потребі у встановленні справедливості та визначеності щодо статусу зниклої особи, але лише після спливу розумного строку для її пошуку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, наголошує, що законодавець, формуючи припис речення другого частини другої статті 46 ЦК України («з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців»), після слів «шести місяців» завершив речення. Зазначене унаочнює, що правильним є таке тлумачення цього припису, що здійснюватиметься без прив`язки до моменту скасування воєнного стану, припинення воєнних дій, збройного конфлікту як такого на усій території України.

Наведене тлумачення відповідає і європейським стандартам. Так, відповідно до Рекомендації CM/Rec(2009)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів, які стосуються осіб, зниклих безвісти, та презумпції смерті (прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 09 грудня 2009 року на 1073-му засіданні заступників міністрів), якщо обставини зникнення безвісти особи є такими, що дають підстави для висновку про ймовірність її загибелі, то для подання запиту бажано, щоб час, що минув з моменту зникнення або з моменту отримання останньої звістки про те, що особа жива, становив не більше одного року (пункт 2 принципу четвертого).

Суд звертає увагу, що стаття 48 ЦК України регулює правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. Ця стаття передбачає механізм скасування судом рішення про оголошення фізичної особи померлою у разі, якщо вона з`являється або стає відомою інформація про її місцезнаходження. Завдяки цьому механізму законодавець також прагне забезпечити справедливість, враховуючи потребу в захисті прав людини та її законних інтересів. Стаття 48 ЦК України формує справедливий та розумний баланс між інтересами держави, суспільства та окремих осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, що є ключовим для функціонування правової системи.

. Велика Палата Верховного Суду виснує, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.

Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі Наказ № 309).

У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.

Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України.

Обрахування шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій правовій визначеності.

Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).

Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності. Він вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначено, що держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути … проголошений наперед до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (пункт 48).

За висновками Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі правила поведінки, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року(C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, параграф 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, параграф 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, параграфи 31 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, параграф 65)).

Згідно з принципом правової визначеності відрахування шестимісячного строку від дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій території України не забезпечувало б достатньої передбачуваності та сталості правових відносин. В умовах триваючої збройної агресії рф проти України, що супроводжується численними випадками зникнень осіб та постійною нестабільністю, передбачити момент закінчення такої агресії неможливо. На час прийняття цієї постанови російсько-українська війна все ще триває, що посилює правову невизначеність і може ускладнювати ефективне застосування закону та забезпечення захисту прав осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту та у яких, у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи, виникають певні цивільні права та правомірні інтереси.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2014 року № 15-рп/2004, одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим його культурним рівнем. Справедливість є однією з основних засад права та є вирішальною у визначенні права як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості. Оскільки в умовах російської агресії, яка триває на території України, ситуація в країні залишається недостатньо стабільною, будь-які правові рішення повинні бути чутливими до складних життєвих обставин, у яких опинилися люди.

Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України.

У частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на усій території України.

Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.

Як встановлено судам першої інстанцій, за результатами розслідуванням, яке ініційоване наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2023 №744 було встановлено: «… близько о 11 год 00 хв. 10.02.2023 під час виконання обов`язків військової служби, завдань пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України поблизу н.п. Водяне Донецької області, внаслідок штурмових дій противника спостережного посту « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (позиція була обстріляна противником, після чого окупована), зник безвісти сержант резерву 10-ї запасної роти військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 . Пошуки результату не дали», а тому шестимісячний строк, передбачений ч. 2 ст. 46 ЦК слід обраховувати з моменту настання відповідної події.

Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити і про наступне.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З огляду на обставини справи, рішення у якій переглядається, а також правові висновки, сформульовані постановою Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції констатує безпідставність доводу касаційної скарги про необхідність обраховувати шестимісячний строк, встановлений у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, з моменту припинення воєнних дій (воєнного стану) на всій території України загалом.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що апеляціну скаргу потрібно задовольнити частково: рішення суду першої інстанції змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін, що відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України є підставою для зміни оскаржуваного судового.

Керуючись статтями 367;374;376;381;382;384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Липовецького районногосуду Вінницькоїобласті від24квітня 2024рокузмінити в частині мотивів підстав задоволення заяви, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

В решті оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник