Рішення

від 29.01.2025 по справі 160/24823/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 рокуСправа №160/24823/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТАРИ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0543410705, №0543390705 від 26.08.2024р., -

УСТАНОВИВ:

10.09.2024р. (згідно штепмеля поштового зв`язку) Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТАРИ» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «В4» №0543410705 від 26.08.2024р., форми «Р» №0543390705 від 26.08.2024р., які прийняті відповідачем.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення про зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ за грудень 2020р. у розмірі 157083,00 грн. та збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 197077,50 грн., відповідно, були прийняті за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинах з ТОВ «НЕЙРОЛИП» за березень 2020р., з ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» за червень 2020р. згідно акту від 16.07.2024р. за висновками якого контролюючим органом було встановлено здійснення позивачем нереальних господарських операцій через відсутність у базах даних податкового органу відомостей про походження товару, не надання позивачем до перевірки висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікатів походження, якості придбаного товару. Позивач вважає такі висновки податкового органу протиправними, зазначив, що у вказаних вище контрагентів придбавав товари (ПВХ-плівка, стрічки з пластмаси самоклейні), які у подальшому були реалізовані іншим контрагентам, походження придбаного позивачем згаданого вище товару було підтверджено даними митних декларації від 14.03.2020р. та від 03.06.2020р., які також надавалися позивачем і до перевірки, проте, податковим органом залишені без уваги, згідно діючого законодавства придбаний позивачем товар не підлягає обов`язковій сертифікації та жодними нормами законодавства не зобов`язано позивача отримувати, зберігати та надавати до перевірки відповідні сертифікати походження та якості товару, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, тому, на переконання позивача, прийняті з наведених підстав оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню (а.с.1-6).

Ухвалою суду від 23.09.2024р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням наданих митних декларацій, які наведені у позові, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.109).

На виконання вищезазначених вимог ухвали суду, 10.10.2024р. відповідачем через систему «Електронний Суд» було подано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що перевіркою посадовими особами контролюючого органу виявлено, що по взаємовідносинах позивача з ТОВ «НЕЙРОЛИП» згідно аналізу інформаційних баз ДПС України не встановлено придбання товару, а саме: плівки ПВХ, згадане підприємство згідно рішень відповідача відповідає критеріям ризиковості, кількість працівників станом на 31.12.2020р. становила 3 особи, інформація про наявність основних засобів відсутня, по ланцюгу постачання товарів позивачеві було встановлено відсутність походження товару, згадане підприємство не є його виробником. Відсутні показники у графі 10.3 податкової декларації, що може свідчити про те, що підприємством не здійснювалось придбання ТМЦ у неплатників податків, позивачем до перевірки не надано висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікатів якості, сертифікатів походження товару або посвідчень про якість товару придбаного у ТОВ «НЕЙРОЛИП». Аналогічні висновки зроблені і по взаємовідносинах позивача з ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» щодо придбання позивачем товару, а саме: стрічки з пластмаси самоклейні в рулонах, завширшки не більше як 20 см. На переконання контролюючого органу, зазначене свідчить про неможливість підтвердити факт отримання товарів від вказаних вище контрагентів у зв`язку з відсутністю факту придбання товару по ланцюгу походження товару та встановлено здійснення позивачем нереальних господарських операцій з товаром за відсутності факту (джерела) його законного введення в обіг у попередніх ланках постачання та/або реального задекларованого виробництва, а тому вважає, що віднесення відображених по взаємовідносинах зі згаданими контрагентами у бухгалтерських документах сум до податкового кредиту є безпідставним, є порушенням ст.ст.44, 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту по ПДВ на загальну суму 314745 грн. та, як наслідок, неправомірного заниження суми від`ємного значення сум ПДВ у березні та грудні 2020р. Також відповідач зазначив у відзиві на позов, що такі дії платника є умисними, оскільки він удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Кодексом, зокрема, в частині штучного збільшення своїх витрат, без наявних реальних підстав для цього, тобто, діяв з метою зменшення бази оподаткування, нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (а.с.114-118).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що було об`єктивною перешкодою для розгляду справи по суті у вказаний строк, ухвалою суду від 30.01.2025р. розгляд даної справи було продовжено до 29.01.2025р. на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.125).

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 29.01.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТАРИ» 12.03.2019р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Індустріальний район, вул. Янтарна буд. 75В, кв. (офіс) 5, перебуває на обліку як платник податків до бюджету в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Придніпровська ДПІ (Індустріальний район м. Дніпро), що підтверджується даними копії акту перевірки від 16.07.2024р. (а.с. 11-12).

На підставі ст.19-1, ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 ПК України, згідно до наказу від 29.03.2024р. №1249-п контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «НЕЙРОЛИП» за березень 2020р. та з ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» за червень 2020р. за результатами якої складено акт №1987/04-36-07-05/42878964 від 16.07.2024р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України (безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з підприємствами-постачальниками ТМЦ, що фактично не здійснювались не виявлено/не підтверджено ланцюг постачання товару, який у подальшому реалізовувався на адресу позивача), що призвело до завищення сум податкового кредиту по декларації з ПДВ за грудень 2020р. та, відповідно, заниження податкових зобов`язань всього на загальну суму 314 745 грн., а саме: у грудні 2020р. у сумі ПДВ 157083 грн., а також внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього на суму 157662 грн., в т.ч. за березень 2020р. на суму ПДВ 145495 грн. та за липень 2020р. на суму ПДВ 12167 грн. (а.с.11-18).

На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 26.08.2024р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0543410705 форми «В4» за яким позивачеві було зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ по податковій декларації за грудень 2020р. на суму 157083,00 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та розрахунком до нього (а.с.7,9);

- №0543390705 форми «Р» за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 197077,50 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 157662 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39415,50 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та розрахунком до нього (а.с.8, 9-зворот);

Вказані податкові повідомлення-рішення є предметом спору у даній адміністративній справі.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, виходячи з наступного.

Щодо висновків контролюючого органу про нереальність господарських операцій з контрагентами позивача - ТОВ «НЕЙРОЛИП» та ТОВ «ІНРЕСТ ПРО», які наведені у акті перевірки від 16.07.2024р. та слугували підставами для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає про таке.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 16.07.2024р. висновки щодо нереальності господарських операцій позивача з його вище наведеними контрагентами грунтуються на наступних обставинах, а саме:

- по взаємовідносинах з ТОВ «НЕЙРОЛТИП» перевіркою встановлено, що остання податкова декларація з ПДВ надана за грудень 2020р.; згідно рішень про відповідність/невідповідність платника ПДВ від 20.03.2020р., 02.04.2020р., 22.04.2020р., 14.05.2020р., 12.06.2020р., 23.07.2020р. ТОВ «НЕЙРОЛИП» відповідає критеріям ризиковості; кількість працівників станом на 31.12.2020р. 3 особи; інформація про наявність основних засобів відсутня; згідно інформаційних баз контролюючих органів та ЄРПН встановлено ланцюг постачання товарів, які були реалізовані позивачеві ПВХ плівка, проте інформація про походження товару відсутня, згідно інформаційних баз ДПС України вказане ТОВ не є виробником вищезазначеного товару; аналізом ЄРПН та баз даних ДПС придбання ТОВ «НЕЙРОЛИП» ТМЦ саме ПВХ плівки не встановлено; згідно податкових декларацій з ПДВ за 2019-2020р.р. показники у графі 10.3 відсутні, що може свідчити про те, що підприємством не здійснювалось придбання ТМЦ у неплатників ПДВ;

- по взаємовідносинах з ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» перевіркою встановлено, що остання податкова декларація з ПДВ надана за грудень 2020р.; згідно рішення про відповідність/невідповідність платника ПДВ від 28.07.2020р. №102505 ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» відповідає критеріям ризиковості; згідно проведеного аналізу інформаційних баз ДПС України ТОВ не є виробником товару стрічки з пластмаси самоклейні, у рулонах, завширшки не більш як 20 см; відповідно до ЄРПН та баз даних ДПС придбавання ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» саме згаданого товару не встановлено; згідно податкових декларацій з ПДВ за 2019-2020р.р. показники у графі 10.3 відсутні, що може свідчити про те, що підприємством не здійснювалось придбання ТМЦ у неплатників ПДВ;

- позивачем не було надано до перевірки висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікатів якості, сертифікатів походження товару або посвідчень про якість товару придбаного у ТОВ «НЕЙРОЛИП» (ПВХ плівки) та у ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» (стрічки з пластмаси самоклейні, у рулонах, завширшки не більш як 20 см).

Відповідно, посадовою особою контролюючого органу зроблено висновок, що по ТОВ«НЕЙРОЛИП» та по ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» відсутнє справжнє джерело первинного походження товару, а саме: ПВХ плівки; стрічки з пластмаси самоклейні, у рулонах, завширшки не більш як 20 см, відтак, не існує дійсної можливості набуття його у власність позивачем, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядженням ним позивачем, незважаючи на документальне оформлення операцій.

Отже, перевіркою було встановлено неможливість підтвердити факт отримання товарів у ТОВ «НЕЙРОЛИП» та у ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» за березень та червень 2020р. у зв`язку з відсутністю факту придбання товару по ланцюгу походження товару та встановлення здійснення позивачем нереальних господарських операцій з товаром за відсутності факту (джерела) його законного введення в обіг у попередніх ланках постачання та/або реального задекларованого виробництва про що свідчить зміст копії наведеного акту перевірки (а.с.14-18).

Разом з тим, із наданих документів та обставин у справі щодо реальності/нереальності господарських операцій здійснених позивачем та його вищевказаними контрагентами у спірний період у сукупності із нормами чинного законодавства, судом було встановлено, що наведені вище висновки не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем копіями первинних бухгалтерських документів, які підтверджують їх реальність, у тому числі, і щодо руху активів позивача по сплаті за придбаний товар (ПВХ плівка, стрічки з пластмаси самоклейні, у рулонах, завширшки не більш як 20 см,), виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Також і за приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, з аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, за вищезгаданими нормами передбачено, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов`язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.

Разом з тим, ні актом перевірки, ні із наданих учасниками справи документів, судом не встановлено, а відповідачем не підтверджено жодними доказами відсутності у позивача податкових накладних по взаємовідносинах з його контрагентами (ТОВ «НЕЙРОЛИП» та ТОВ «ІНРЕСТ ПРО»)у спірний період за наведеними у акті перевірки господарськими операціями.

Таким чином, отримання позивачем від своїх контрагентів ТОВ НЕЙРОЛИП» та ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» податкових накладних, які були зареєстровані контролюючим органом у Єдиному реєстрі податкових накладних (доказів не проведення/зупинення реєстрації таких ПН у ЄРПН суду не надано), є обов`язковими підставами для включення їх до податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем протягом звітного періоду згідно до вимог ст.ст.198,201 ПК України.

Також позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вище згаданими контрагентами, як до перевірки, так і до суду були надані копії первинних бухгалтерських документів та копії укладених наступних договорів.

1. 02.03.2020р. між ТОВ «НЕЙРОЛИП» (Постачальником) та ТОВ «ОТАРИ» (покупцем) був укладений договір поставки №78 за умовами якого Постачальник як продавець товару взяв на себе зобов`язання продати позивачеві як покупцеві товар за ціною, яка щоразу узгоджується сторонами в накладній або в рахунках-фактурах (п.1.1 договору); кількість, асортимент і вартість товару визначаються сторонами у видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору (п.2.2 договору); постачання товару відбувається на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем) або згідно інших міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року. Адреса пункту розвантаження товару м. Дніпро, вул. Берегова, 208 (п.4.1 договору)- (а.с.47-48).

Реальність здійснення господарських операцій за наведеним договором поставки підтверджено копіями рахунку-фактури №11 від 16.03.2020р., видаткової накладної про отримання позивачем від постачальника товару, а саме: ПВХ плівки у кількості 33112.110 м2, товарно-транспортною накладною про транспортування товару №20/03-16 від 16.03.2020р. форми №1-ТН, де вантажовідправником зазначено підприємство ТОВ «НЕЙРОЛИП», а вантажоодержувачем зазначено позивача, платіжної інструкції №172 від 19.03.2020р. про оплату за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем, у тому числі, було сплачено і суму ПДВ 145494,61 грн., оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, митної декларації №UA500080/2020/005854 від 14.03.2020р., у якій зазначено про надходження товару на територію України - ПВХ-плівки саме для ТОВ «НЕЙРОЛИП» (графа 9 МД)- (а.с.50-56).

Вказаний товар (ПВХ плівка) був у подальшому реалізований позивачем іншим контрагентам, зокрема, ТОВ «Менделєєв ЛАБ» про що свідчать копії договору поставки №2403-20 від 24.03.2020р. та копії первинних бухгалтерських документів, а саме: видатковими накладними, рахунками-фактурами, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361, платіжними інструкціями про оплату товару на користь позивача, де у складі вартості придбаного товару покупцем, у тому числі, сплачувались і суми ПДВ (а.с.57-77).

2. 03.06.2020р. між ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» (Постачальником) та позивачем ( покупцем) був укладений договір поставки №030620 за умовами якого Постачальник як продавець товару взяв на себе зобов`язання продати позивачеві як покупцеві товар за ціною, яка щоразу узгоджується сторонами в накладній або в рахунках-фактурах (п.1.1 договору); кількість, асортимент і вартість товару визначаються сторонами у видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору (п.2.2 договору); постачання товару відбувається на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем) або згідно інших міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року. Адреса пункту розвантаження товару м. Дніпро, вул. Берегова, 208 (п.4.1 договору)-(а.с.89-90).

Реальність здійснення господарських операцій за наведеним договором поставки підтверджено копіями рахунку-фактури № ІН-16 від 10.06.2020р., видаткової накладної про отримання позивачем від постачальника товару, а саме: стрічки з пластмаси самоклейні, у рулонах, завширшки не більш 20 см у кількості 16952.150 кг, товарно-транспортної накладної про транспортування товару №20/06-10 від 10.06.2020р. форми №1-ТН, де вантажовідправником зазначено підприємство ТОВ «ІНРЕСТ ПРО», а вантажоодержувачем зазначено позивача, платіжних інструкцій №396 від 17.06.2020р., №344 від 10.06.2024р. про оплату за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем, у тому числі, було сплачено і суми ПДВ 12693,77 грн. та 156 556,50 грн., відповідно, оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, митної декларації №UA500510/2020/000108 від 03.06.2020р., у якій зазначено про надходження товару на територію України - стрічки з пластмаси самоклейні, у рулонах, завширшки не більш як 20 см саме для ТОВ «ІНРЕСТ» (графа 9 МД)- (а.с.91-94).

Вказаний товар (стрічки з пластмаси самоклейні, у рулонах, завширшки не більш як 20 см) був у подальшому реалізований позивачем іншим контрагентам, зокрема, ТОВ «Рембранд» про що свідчать копії договору поставки №040520-1 від 04.05.2020р. та копії первинних бухгалтерських документів, а саме: видатковими накладними, актами приймання-передачі товару, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 361, платіжною інструкцією про оплату товару на користь позивача, де у складі вартості придбаного товару покупцем, у тому числі, сплачувались і суми ПДВ (а.с.78-88).

При цьому, із наведених встановлених судом обставин слідує, що походження вище зазначеного товару, придбаного позивачем, прослідковується з вище досліджених Митних декларації, який надійшов на адресу контрагентів позивача ТОВ «НЕЙРОЛИП» та ТОВ «ІНРЕСТ ПРО», які у подальшому здійснили його продаж позивачеві, а останній, відповідно по ланцюгу постачання здійснив його продаж іншим контрагентам, що спростовує твердження відповідача про неможливість встановити походження товару по ланцюгу постачання товару.

А відтак, аналіз зазначених вище досліджених судом документів спростовують висновки контролюючого органу, викладені у акті перевірки від 16.07.2024р., щодо неможливості підтвердити реальність господарської операції із вищевказаними контрагентами, у тому числі, і щодо руху активів позивача (сплати позивачем суми ПДВ в складі оплати вартості придбаних товарів), що було обов`язковою умовою (не правом платника податку, а обов`язком) для віднесення позивачем сум такого податку до податкового кредиту згідно до вимог вищенаведеного податкового законодавства.

За таких обставин, висновки контролюючого органу про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинах позивача із вищенаведеними контрагентами за перевіряємий спірний період, є необґрунтованими, такими, що суперечать нормам наведеного вище податкового законодавства, оскільки зроблені на припущеннях, що не передбачено нормами податкового законодавства, спростовуються вище дослідженими первинними бухгалтерськими документами, у тому числі, фактом наявності у позивача як покупця товару податкових накладних виписаних продавцями таких товарів (ТОВ «НЕЙРОЛИП», ТОВ «ІНРЕСТ ПРО»), які були податковим органом зареєстровані у ЄРПН, що не заперечувалося відповідачем при розгляді даної справи та свідчить про дотримання вимог податкового законодавства, як згаданими вище контрагентами-постачальниками, так і позивачем, а також і виходячи з того, що саме контролюючий орган був наділений повноваженнями зупинити реєстрацію таких податкових накладних та перевірити реальність вчинення господарської операції за такими податковими накладними у порядку, визначеному п.201.16 ст.201 ПК України.

При цьому, слід зазначити, що факт реєстрації податкових накладних у ЄРПН, відсутність квитанцій про їх неприйняття, є свідченням наявності у платника податків підстав для формування податкового кредиту за такими податковими накладними.

Наведений правовий висновок узгоджений з і правовою позицією, викладеною Верховним Судом у його постанові від 18.02.2021р. у справі №816/1006/17.

Таким чином, аналіз вищенаведених документів та алгоритм дій позивача свідчить про те, що позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства, а саме: після отримання товару отримав від контрагентів позивача продавців товару - ТОВ «НЕЙРОЛИП», ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» податкові накладні, які були зареєстровані у ЄРПН у встановленому законодавством порядку, їх реєстрація у ЄРПН відповідачем у відповідності до його повноважень зупинена не була, що давало позивачеві як покупцю товарів, право (обов`язок) на віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у своїй податковій звітності, з урахуванням того, що порушення вимог законодавства при їх складанні під час проведення перевірки посадовою особою контролюючого органу не встановлено, про що в акті не зазначено, а тому за викладених обставин та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які фіксують реальність здійснення господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність порушення саме позивачем як покупцем товару вимог п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10. ст.201 ПК України, виходячи із того, що відбувся у відповідний спірний період рух активів позивача по сплаті за придбані позивачем товари на користь вищенаведених контрагентів позивача, де у складі вартості придбаних товарів позивачем були і сплачені відповідні суми ПДВ, що підтверджено копіями платіжних інструкцій з відмітками банку та не спростовано відповідачем жодними належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

А виходячи з того, що рух активів платника податків (позивача) фактично відбувся, що не спростовано відповідачем жодними доказами, позивач придбав товари (ПВХ плівки та стрічки з пластмаси самоклейні, у рулонах, завширшки не більш як 20 см) та прийняв його за видатковими накладними, висновки посадових осіб контролюючого органу щодо безпідставного оформлення господарських операцій позивачем по нереальних господарських операціях із вищенаведеними контрагентами, викладені в акті перевірки від 16.07.2024р., є лише припущеннями таких посадових осіб, які спростовуються вище дослідженими судом оформленими у встановленому законодавством порядку первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст.1,2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Тому, оспорювані податкові повідомлення-рішення, які грунтуються лише на припущеннях посадових осіб контролюючого органу, які викладені у акті перевірки від 16.07.2024р. та спростовані вище дослідженими судом первинними бухгалтерськими документами, підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, представником відповідача під час судового розгляду справи не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не спростовані докази, які надані позивачем з урахуванням обставин встановлених судом у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, посилання відповідача на те, що ТОВ «НЕЙРОЛИП» та ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» не є виробниками реалізованого позивачеві товару, а, відповідно, неможливо дослідити походження товару від виробника таких послуг через «обрив ланцюга», оскільки вказані наведені обставини не можуть бути підставами для позбавлення саме позивача, як покупця таких товарів, права на формування податкового кредиту за умови наявності у позивача всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарської операції у відповідності до норм ст.ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст.44 ПК України з урахуванням зміни майнового стану позивача, зокрема, руху його активів, що не спростовано відповідачем, а також і виходячи із того, що юридична відповідальність носить індивідуальний характер за ст. 61 Конституції України, а, тому, позивач як кінцевий споживач придбаних товарів не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

При цьому, відповідачем безпідставно не було враховано, що імпортером придбаного позивачем товару були саме вищенаведені контрагенти позивача згідно даних графи 9 Митних декларацій, які судом досліджені вище та відповідачем жодними іншими доказами не спростовані (а.с.50-51, 91-94).

Є безпідставними і доводи відповідача про те, що висновки податкового інспектора ґрунтуються на підставі аналізу електронних баз даних контролюючих органів, оскільки податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах контролюючого органу відносно контрагентів позивача (суб`єктів господарювання) по ланцюгах постачання послуг, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформаційний характер, може бути лише підставою для ініціювання перевірок або зустрічних звірок суб`єктів господарювання та не є безумовними доказами нереальності господарських операцій без дослідження первинних бухгалтерських документів суб`єкта господарювання, що також передбачено і нормами податкового законодавства.

Є неспроможними висновки податкового інспектора у акті перевірки, а також і переписані представником відповідача у відзиві на позов, з приводу того, що дії позивача як платника податків є винними та умисними, оскільки останній удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як штучного збільшення своїх витрат без наявних реальних підстав для цього, оскільки податковий інспектор не врахував, що встановлення вини посадових осіб у вчиненні адміністративних чи кримінальних правопорушень, у тому числі і посадових осіб керівників юридичної особи не віднесено до його повноважень, а, відповідно вина, тим паче умисна платника податків не може встановлюватися за висновком податкового інспектора, така вина встановлюється за вироком суду, який набрав законної сили з урахуванням вимог ст.62 Конституції України.

Також і не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача з приводу того, що позивачем до перевірки не надано висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікатів якості, сертифікатів походження товару або посвідчень про якість товару придбаного у ТОВ «НЕЙРОЛИП» та ТОВ «ІНРЕСТ ПРО», оскільки наведені документи не є документами бухгалтерського первинного обліку у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відповідно, не можуть служити належними доказами підтвердження нереальності господарських операцій.

Окрім того, судом враховано і те, що вимагаючи наведені копії документів у позивача, податковий інспектор вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки останній не наділений повноваженнями перевіряти якість, походження та відповідність санітарним нормам придбаного товару, а позивач, у свою чергу, як платник податків, не має обов`язку зберігати такі документи та надавати їх до перевірки саме податковому органу.

Що ж стосується доводів відповідача стосовно того, що згідно аналізу бази даних ДПС України контрагенти позивача не є виробниками реалізованих позивачеві товарів за згаданими вище договорами, не придбавали такий товар згідно бази даних ЄРПН, є лише припущеннями посадовими особами контролюючого органу, які жодними належними доказами (відомості з ЄРПН не надані) такі твердження не підтверджені.

Також слід зазначити, що судом враховується і те, що позивач не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентами позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України.

Окрім того, і відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України у його постановах від 13.01.2009р., у постанові від 01.06.2010р., а також і у постановах від 26.12.2006р. №21-262, від 06.09.2008р., від 09.09.2008р. № 21-500во08, від 11.10.2006р. №21-593во06, від 31.01.2011р. №21-47а10.

Також неодноразово зазначалася вказана правова позиція і у Інформаційних листах Вищого адміністративного Суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10, від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 стосовно того, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку та при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, доводи відповідача про те, що контролюючий орган при проведенні перевірки не може встановити повного ланцюгу постачання того чи іншого товару аж до виробників (обрив (розрив) ланцюга), не може бути покладено в основу притягнення до відповідальності саме позивача як кінцевого споживача товарів, робіт та послуг за умови дотримання покупцем товару, робіт та послуг вимог податкового законодавства, зокрема, отримання податкової накладної, реєстрації її податковим органом у ЄРПН та проведення оплати за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем сплачено було і суму податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, за умови сплати податку на додану вартість позивачем як покупцем у складі вартості товару (послуг) на нього не може бути покладено тягар відповідальності по сплаті такого податку вдруге, ще й за порушення податкового законодавства продавцем товару (послуг).

Також відповідачем не було надано жодних доказів і на підтвердження того, яким чином дії його контрагентів можуть впливати на дані податкового обліку позивача, а також і не наведено жодних підстав на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності і обережності та позивачу було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент та/або контрагенти його контрагентів, аж до виробників продукції.

При цьому, слід зазначити, що висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу не підтверджених будь-якими належними та допустимими доказами.

За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентами, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, які нібито вчинені контрагентами позивача, які викладені в акті перевірки від 16.07.2024р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

При цьому, судом враховується і те, що наведений акт перевірки взагалі не містить жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести суми податку на додану вартість по вищенаведених правовідносинах з наведеними вище контрагентами до податкового кредиту, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, розрахунки між позивачем із вищевказаними контрагентами по отриманню позивачем товару від вказаних контрагентів були проведені позивачем у безготівковому порядку та позивачем, як покупцем таких товарів, було сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості товарів, що не спростовано відповідачем наданими документами та підтверджено дослідженими судом матеріалами справи.

Тобто, позивач, сплативши податок на додану вартість у складі вартості товару, робіт та послуг як покупець, дотримався всіх умов, визначених податковим законодавством щодо сплати податку на додану вартість, включив вказані суми до податкового кредиту, а отже, має законні та обґрунтовані сподівання на їх відшкодування відповідно до вимог податкового законодавства.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень, відповідач порушив право позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «НЕЙРОЛИП» та ТОВ «ІНРЕСТ ПРО» за спірний період, що перевірявся, передбачене нормами ст.198 ПК України, у зв`язку з чим таке порушене право позивача підлягає судовому захисту та відновленню шляхом визнання протиправними та скасування вищенаведених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 16.07.2024р. обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень є неправомірними та не обгрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорювані податкові повідомлення-рішення є таким, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі вищевказаних висновків, підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5312 грн. 41 коп. понесені позивачем згідно платіжної інструкції №838 від 06.09.2024р.(а.с.106-108).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 72-77,94,122,132,139,193,241-246,250,251,257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТАРИ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0543410705, №0543390705 від 26.08.2024р. задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкові повідомлення-рішення №0543410705, №0543390705 від 26.08.2024р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТАРИ» (49108, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Слобожанський, будинок 50, офіс 207, код ЄДРПОУ 42878964) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5312 грн. 41 коп. (п`ять тисяч триста дванадцять гривень 41 копійка).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення ( у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва