Рішення

від 29.01.2025 по справі 360/1250/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025 року Справа№360/1250/24

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102, 00 грн;

- зобов`язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривень, встановленого на 01 січня 2024 року;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривень, встановленого на 01 січня 2024 року;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривень, встановленого на 01 січня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона є суддею Луганського окружного адміністративного суду. Проте, у період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року їй було нараховано суддівську винагороду, для визначення якої використовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102, 00 грн. Так, на думку позивачки, розмір її суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року мав бути розрахований, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3 028, 00 грн. З огляду на вказане, позивачка і звернулась до суду з цим позовом. Позивачка наголошує, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України Про судоустрій та статус суддів, а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди. Крім того, позивачка зауважує, що оскільки Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів, остання і має відповідати за цим позовом в частині фінансування.

Представник Луганського окружного адміністративного суду позов не визнав. В обґрунтування заперечення проти позовних вимог зазначив, що фінансування судів відбувається з урахуванням кошторису та щомісячного розпису видатків у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України, відповідно до Бюджетного кодексу України. Враховуючи відсутність додаткових бюджетних асигнувань, відповідач вважає, що ним вірно розрахована суддівська винагорода ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року адміністративну справу № 360/1250/24 за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії направлено голові Луганського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо прийняття розпорядження.

Розпорядженням голови Луганського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року № 32/с адміністративну справу № 360/1250/24 за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, передано до Першого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року визначено підсудність справи № 360/1250/24 за Донецьким окружним адміністративним судом. Передано адміністративну справу на розгляд Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 02 грудня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 360/1250/24. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому дію воєнного стану було продовжено, та станом на день винесення рішення він діє.

З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивачку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду відповідно до Указу Президента України від 13 травня 2009 року № 321/2009 строком на п`ять років.

Відповідно до Указу Президента України від 03 квітня 2017 року № 95/2017 позивачку призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.

Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду про доходи від 14 жовтня 2024 року № 02-23/210/2024 за період липень - вересень 2024 року включно позивачці було нараховано суддівську винагороду, для визначення якої використовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102, 00 грн.

Вважаючи невірним обчислення суддівської винагороди, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 19 Конституції України визначено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до преамбули Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (надалі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно зі ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону № 1402-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно з Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (надалі - Закон № 1401-VIII).

Законом № 1401-VIII, з-поміж іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, якою закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, зокрема, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

Статті 130 Конституції України кореспондують норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій, тобто Закон № 1402-VIII.

Відтак, п. 1 ч. 3, п. 1 ч. 4, ч. 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (надалі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Статтею 1 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

З системного аналізу викладених норм, суд встановив, що перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум, є вичерпним, судді до окремої соціальної демографічної групи населення не віднесені.

Поряд з цим, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб 3 028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні.

Слід звернути увагу, що зміни до Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який установлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, відсутні.

Натомість, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX та Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушило гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Проте, вказані Закони не можуть містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, зокрема тієї сфери суспільних відносин, які врегульовані спеціальними законами. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України переваги у юридичній силі відносно інших законів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На означене також звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

За змістом пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Ураховуючи усталену правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 стосовно означеної категорії справ, суд зазначає, що Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Отже, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, тому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин в частині виплати суддівської винагороди застосовані бути не можуть.

Суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3 028, 00 грн) на іншу розрахункову величину (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102, 00 грн), яка Законом № 1402-VIII не передбачена, при виплаті позивачці суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року, на підставі абзацу 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, є неправомірною.

Враховуючи викладене, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

За статтею 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Положенням статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (надалі - Положення № 141/0/15-19), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення № 141/0/15-19 визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до п. 3 Положення № 141/0/15-19 територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Статтею 149 Закону № 1402-VIII встановлено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Виходячи з системного аналізу ст.ст. 148, 149 Закону № 1402-VIII в розрізі приписів ч.ч. 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, тоді як відповідач 1 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі відповідний рік.

Крім того, застосовуючи відповідні джерела права (вирішуючи питання про застосування або не застосування того чи іншого закону чи іншого правового акта), реалізовуючи свої повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, у спірних правовідносинах ДСА України позбавлена можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності, суд звертає увагу відповідача 2 на приписи ч. 5 ст. 13 Закону № 1402-VIII, згідно з якою висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо визначення прожиткового мінімуму, який слід застосовувати для обчислення посадового окладу судді, викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, які є обов`язковими до застосування відповідачами.

Відтак, виплата позивачці суддівської винагороди в повному обсязі безпосередньо пов`язана із діями ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів.

Поряд з цим, позивачка просить суд зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, для проведення їй виплати недоплаченої суддівської винагороди за період з липня по вересень 2024 року.

Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

З 2004 року запроваджена і діє окрема бюджетна програма, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 160/10554/20 колегія суддів зазначила, що ураховуючи статус ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд погодив висновок судів першої та апеляційної інстанції в аналогічному спорі щодо зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Отже, позов ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії підлягає задоволенню у повному обсязі.

Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, буд. 18, код ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрації України (00020, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102, 00 грн.

Зобов`язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривень, встановленого на 01 січня 2024 року.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривень, встановленого на 01 січня 2024 року.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень - вересень 2024 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривень, встановленого на 01 січня 2024 року.

Повний текст рішення складено та підписано 29 січня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Голуб