Ухвала

від 29.01.2025 по справі 480/10557/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

29 січня 2025 року Справа № 480/10557/24

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Савицька Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Державної служби України з питань праці, і просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №44-ДПС, винесену 21.11.2024 Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці.

Ухвалою суду від 11.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 07.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.

28.01.2025 через систему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що на підставі спірної постанови Охтирським відділом державної виконавчої-служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №76904230.

Посилаючись на ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", зауважує, що державним виконавцем будуть вживатись дії з організації примусового виконання рішення суду, і в першу чергу буде накладено арешт на наявні рахунки в банківських установах. Також звертає увагу, що на даний час в автоматизованій системі виконавчого провадження вже наявні відомості про наявні у позивача банківські рахунку. За таких умов, найближчим часом державним виконавцем будуть вжиті заходи з приводу арешту банківських рахунків позивача. Водночас, такі дії паралізують роботу позивача та грубо порушать його право на здійснення підприємницької діяльності. Більше того, повернення стягнутих коштів буде значно ускладнено. Відтак, на думку представника позивача, невжиття таких заходів може ускладнити підставі спірної постанови.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини та доводи заяви про необхідність вжиття заходів забезпечення позову в їх сукупності, суд вважає заяву про забезпечення позову необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.

Матеріали справи свідчать, що спірна постанова про накладення штрафу прийнята на підставі статті 265 КЗпП України.

Оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом і може бути пред`явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

У пункті 9 Порядку №509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, Порядок № 509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 10 Закону України Про виконавче провадження, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Суд наголошує, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України, забезпечення позову може бути виправданим за певних умов.

Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 (справа №380/4273/21) уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, зазначивши про таке.

47. …суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З аналізу наведених процесуальних норм випливає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти..

Суд вважає зазначений висновок застосовним до цієї справи, правовідносини у якій є подібними правовідносинам, що були предметом розгляду у справі №380/4273/21.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що відкрито виконавче провадження, а відтак найближчим часом державним виконавцем будуть вжиті заходи з приводу арешту банківських рахунків позивача. На думку представника, такі дії паралізують роботу позивача та грубо порушать його право на здійснення підприємницької діяльності, а тому невжиття таких заходів може ускладнити підставі спірної постанови.

Проте суд зазначає, що відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.

Також представником позивач до заяви про забезпечення позову не додано документів, які б містили відомості поточних фінансових показників позивача. Матеріали позову також не містять доказів неможливості продовжувати здійснення підрприємницької діяльності позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу. Крім того, суд зазначає, що на підтвердження відкриття виконавчого провадження представником також не надано відповідної постанови органу державної виконавчої служби. А відтак, на даний час твердження заявника про те, найближчим часом державним виконавцем будуть вжиті заходи з приводу арешту банківських рахунків позивача, грунтуються виключно на його припущеннях.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що вимоги заяви не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, суд не знаходить достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або для ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача потрібно буде докласти значних зусиль.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.07.2022 у справі №380/12789/21, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 19.10.2022 в справі №640/31944/21, від 19.09.2024 у справі №440/3038/24.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Н.В. Савицька