Рішення

від 29.01.2025 по справі 520/31864/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025 р. № 520/31864/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військоваої частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та з 01.03.2018 по 19.07.2022 із урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та з 01.03.2018 по 19.07.2022 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць відповідно до норм абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає в невиплаті йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та з 01.03.2018 по 19.07.2022 із урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Позивач зазначає, що має право на виплату їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та з 01.03.2018 по 19.07.2022 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць відповідно до норм абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 25.11.2024 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано у відповідача дані щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірні періоди: з 01.01.2016 по 01.03.2018 та з 01.03.2018 по 19.07.2022, із обов`язковим зазначенням відомостей щодо розміру грошового забезпечення позивача за лютий, березень 2018.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому виклав свої заперечення проти позову, зазначивши про відсутність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірні періоди. Також відповідав зазначив, що з наявної у фінансово-економічній службі військової частини НОМЕР_1 інформації, після прийняття постанови Кабміну від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка вступила в дію 1 березня 2018 року, позивачеві в лютому-березні 2018 року грошове забезпечення не нараховувалась та не виплачувалось, тому вимога позивача сплатити їй індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць, є цілком необґрунтованою. Також, відповідач повідомив, що позивач у період з 08.11.2017 по 12.03.2018 знаходилась у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, у період з 16.05.2018 по 05.01.2021 знаходилась у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та з 09.03.2022 по 28.07.2022 у відпустці без збереження грошового забезпечення по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, тому, відповідно до п. 1.6. р. І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, (чинної на той час), яким передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям за час перебування їх у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, не виплачується. За вказані періоди позивач грошове забезпечення не отримувала та його індексація не здійснювалась. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Також, відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки в період з 30.12.2024 по 12.01.2025 включно та з 14.01.2025 по 21.01.2025 включно суддя перебував у щорічній відпустці, розгляд справи здійснюється з урахуванням днів відпустки.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

З 28.07.2022 позивач виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, що вбачається з витягу з наказу від 28.07.2022 № 222. (а.с. 18-19)

Позивач у позовній заяві зазначила, що під час проходження нею військової служби відповідачем за період з 01.01.2016 по 19.07.2022 не була нарахована та виплачена їй індексація грошового забезпечення в повному обсязі. За доводами позивача, вона має право на нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та з 01.03.2018 по 19.07.2022 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць відповідно до норм абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Згідно наданого до суду відзиву на позовну заяву відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірні періоди, а саме: за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць відповідно до норм абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Відповідач зазначив, що за спірні періоди позивачеві нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення відповідно до чинних на той період нормативно-правових актів та у межах виділених асигнувань.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати їй в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та з 01.03.2018 по 19.07.2022 із урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Так, у даній справі спірним є питання щодо наявності чи відсутності в позивача права на нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та з 01.03.2018 по 19.07.2022 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць відповідно до норм абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-XII).

Приписами статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі також - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ (в редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Так, позивач просить нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та з 01.03.2018 по 19.07.2022, при цьому, з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, та з 01.03.2018 по 19.07.2022 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць відповідно до норм абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Суд зазначає, що відповідно до п. 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01 грудня 2015 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року № 141 внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: «виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік».

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, суд враховує, що статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.

При вирішенні питання щодо застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін - січня 2008 року при виплаті індексації за спірний період (з 01.01.2016 по 01.03.2018), суд зазначає наступне.

У контексті спірних правовідносин, насамперед, слід зауважити, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць».

Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).

Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

Суд зазначає, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.

Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 1 грудня 2015 року.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 1 грудня 2015 року не прив`язаний до місяця прийняття (виходу) на військову службу.

Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Системний спосіб тлумачення приписів Постанови №1013, у взаємозв`язку із запровадженими нею змінами до пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, дають суду підстави дійти висновку про те, що для проведення подальшої індексації грошового забезпечення відповідачу з 21.09.2016 належало переглянути «базовий місяць», визначений за старими правилами, змінивши його на «місяць підвищення доходу», тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, займаною позивачем.

Суд зауважує, що дотепер посадові оклади військовослужбовців визначалися постановами Кабінету Міністрів України.

Так, на час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.

Від січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.

З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, суд дійшов висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20, від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та ін., стосовно тлумачення у подібних правовідносинах пунктів 2, 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення при розв`язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Підстави для відступу від указаної правової позиції відсутні.

Окрім того, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.09.2022 у справі № 400/1119/21: " ... Стосовно дискреційних повноважень, Верховний Суд уже зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.12.2018 у справі №802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а."

У вказаній постанові Верховний Суд також зауважив: " ... Верховний Суд у своїй практиці указував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.

Зазначені висновки Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а."

Разом з тим, суд зазначає, що в силу вказаних вище норм базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року є січень 2008 року, а з березня 2018 року базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення є березень 2018 року.

Таким чином, індексації грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року підлягає грошове забезпечення по 28.02.2018 включно, а не до 01.03.2018, як вказує позивач.

При цьому, визначаючи наявність у позивача права на нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення за спірний період, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що з 08.11.2017 по 12.03.2018 позивач знаходилась у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, що вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2017 № 350. (а.с. 56)

У період з 16.05.2018 по 05.01.2021 знаходилась у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що вбачається з витягу з наказу командира військової частина НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.05.2018 № 157. (а.с. 53)

Також, з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2022 № 69 вбачається, що позивачу було надано відпустку без збереження грошового забезпечення по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, з 09.03.2022 по 09.09.2022. (а.с. 52)

З 28.07.2022 позивач виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, що вбачається з витягу з наказу від 28.07.2022 № 222. (а.с. 18-19)

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та пункту 3 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 право на державну допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами мають вагітні жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме: жінки із числа військовослужбовців Збройних Сил, Держприкордонслужби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку та із числа поліцейських, осіб начальницького і рядового складу органів та підрозділів служби цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до статті 9 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами оплачується згідно з вимогами чинного законодавства України. Військовослужбовцям-жінкам, які відповідно до медичного висновку до вибуття їх у відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами призначені на рівнозначні (у тому числі з меншим обсягом роботи) і нижчі посади за станом здоров`я, зберігається виплата грошового забезпечення за попередньою посадою, але не більш як до дня прибуття з відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами.

Як встановлено судом з матеріалів справи, в період з 08.11.2017 по 12.03.2018, з 16.05.2018 по 05.01.2021 та з 09.03.2022 по 28.07.2022 (день звільнення) позивач перебувала у відпустках та, відповідно, не отримувала грошове забезпечення.

Відомостей щодо отримання позивачем грошового забезпечення за періоди з 08.11.2017 по 12.03.2018, з 16.05.2018 по 05.01.2021 та з 09.03.2022 по 28.07.2022 матеріали справи не містять.

Отже, в частині спірних періодів, а саме: з 08.11.2017 по 12.03.2018, з 16.05.2018 по 05.01.2021 та з 09.03.2022 по 28.07.2022, позивач не має права на нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення, оскільки у зазначені періоди позивач взагалі не отримувала грошового забезпечення.

Таким чином, питання щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення суд розглядає лише щодо частини періодів, коли позивач не перебувала у відпустках та отримувала грошове забезпечення, а саме: з 01.01.2016 по 07.11.2017, з 13.03.2018 по 15.05.2018 та з 06.01.2021 по 08.03.2022.

Враховуючи вищевикладені правові норми, а також межі позовних вимог, суд зазначає що позивач має право на нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року за період з 01.01.2016 по 07.11.2017.

Щодо вимог позивача про виплату їй індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 19.07.2022 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць відповідно до норм абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.

При цьому Порядок № 1078 передбачає два види індексації грошового доходу: поточної та індексації-різниці. Остання врегульована приписами абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.

Згідно з абзацами 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених в абзаці 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Якщо в місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації-різниці нараховується, то абзацом 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково передбачено, що сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації в розмірі 103 відсотки.

Із системного аналізу вказаних вище норм права можна дійти висновку, що роботодавець саме в місяці підвищення доходу повинен визначити, чи має працівник право на отримання індексації-різниці, та у зв`язку з цим порівняти суму підвищення доходу з нарахованою за цей місяць індексацією.

Не нараховується індексація-різниця в місяці підвищення посадового окладу (тарифної ставки), якщо розмір такого підвищення (з урахуванням усіх складових, що не мають разового характеру) перевищує суму можливої індексації у відповідному місяці. Якщо ж сума підвищення не перекриває суму можливої індексації, визначається різниця між нею та сумою підвищення, і тоді поточна індексація у місяці підвищення доходу не нараховується, а індексація-різниця виплачується працівникові до чергового підвищення тарифних ставок.

За встановленими обставинами справи позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та за спірний період (з 01.03.2018 по 19.07.2022) отримувала грошове забезпечення лише з 13.03.2018 по 15.05.2018 та з 06.01.2021 по 08.03.2022, але протягом цього періоду місяць підвищення доходу (березень 2018 року) не змінювався, а тому у відповідача не виникло обов`язку порівнювати суму підвищення доходу з нарахованою за цей місяць позивачеві індексацією.

Позовна заява не містить обґрунтувань щодо наявності підстав для виплати позивачу за спірний період індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4 463,15 грн. Судом таких обставин не встановлено.

Позивачем не враховано, що Порядком № 1078 не передбачено встановлення індексації-різниці (фіксованої індексації), яка виплачується індивідуально за посадою, яку обіймає працівник, тобто у такому самому розмірі, яку отримують інші працівники за тим же тарифним розрядом.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв`язку з необґрунтованістю та відсутності доказів щодо порушення прав позивача.

Суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відносно доводів відповідача про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції до 19.07.2022 передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX набрав чинності з 19.07.2022.

Отже, редакція ст. 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строк звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З аналізу наведених правових норм суд доходить висновку, що, оскільки правовідносини на момент введення в дію нової редакції закону не припинилися, то за принципом дії закону в часі, принципом правової визначеності та виходячи з діючих норм на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду, підлягала б застосуванню нова редакція статті 233 КЗпП України.

При цьому, правові позиції Верховного Суду, наведені нижче, містять інші висновки, що враховуються судом відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України.

Разом з тим, суд враховує, що вимоги позивача в даній справі стосуються періоду з 01.01.2016 по 19.07.2022.

На момент виникнення спірних правовідносин частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Відтак, у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування редакції частини другої статті 233 КЗпП України, чинної після 19.07.2022.

Відповідний правовий висновок було викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 02.03.2023 у справі № 460/14618/21 та від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищезазначену правову позицію Верховного Суду, строк звернення позивача з позовом до суду не пропущений, оскільки його право на звернення до суду з цим позовом відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.

Отже, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом є необґрунтованими.

Так, позивач не пропустив строк звернення до суду з даним позовом.

Отже, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом є необґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.11.2017 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.11.2017 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН