Рішення

від 29.01.2025 по справі 520/23624/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 р. Справа № 520/23624/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.07.2024 року № 21-ДПС.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.07.2024 року за № 21-ДПС є протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в судовому порядку, виходячи з такого. Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акту перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку № 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу. Згідно з приписами статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині. Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю". Так, пунктом 2 Порядку № 509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акту лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі.

З посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 05.02.2019 у справі № 821/1157/16, від 05.02.2019 у справі № 2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, позивач вважає, що спірна постанова від 26.07.2024 року № 21-ДПС про накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки ГУ ДПС у Харківської області є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін в судове засідання та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копію ухвали про відкриття провадження було надіслано відповідачу до його Електронного кабінету в системі "Електронний суд" та ним отримано, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа.

Через систему "Електронний суд" представником відповідача надіслано відзив на позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що Міжрегіональне управління має право накладати штрафи за порушення законодавства про працю на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. При цьому положення частини 8 статті 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, а проведення інспекційного відвідування Міжрегіональним управлінням, відповідно до частини 4 статті 265 КЗпП України та Порядку № 509, не є обов`язковим.

Щодо тверджень представника позивача, що пункт 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 №509 був змінений і на час прийняття такої постанови чинною була редакція, яка не передбачала право Державної служби з питань праці приймати спірну постанову на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, представник відповідача, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.04.2024 по справі №560/3981/23, зазначив, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. Закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Представником позивача через систему "Електронний суд" надіслав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав правову позицію, викладену в позові.

Представник відповідача надіслав до суду заперечення на відповідь.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця, основним видом економічної діяльності 47.11 - "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами".

Позивач є платником податків та перебуває та обліку в ГУ ДПС у Харківській області.

На підставі наказу "Про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 " від 10.06.2024 № 2417-п посадовими особами ГУ ДПС у Харківській області 12.06.2024 проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведеної фактичної перевірки складено акт фактичної перевірки від 12.06.2024 № 26911/20/23/РРО/ НОМЕР_1 , в якому, зафіксовано використання праці найманого працівника без оформлення трудових відносин, а саме ОСОБА_2 виконувала розрахункову операцію на суму 54 грн. ОСОБА_2 надала пояснення, згідно з яких вона працює в ФОП ОСОБА_1 з 12.06.2024 року.

24.06.2024 Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці отримано лист від Головного управління ДПС у Харківській області (вх. №9172/ПНС/1-24 від 24.06.2024) з актом фактичної перевірки Головного управління ДПС у Харківській області від 12.06.2024 №26911/20/23/РРО/ НОМЕР_1 для розгляду та вжиття заходів в межах повноважень за порушення вимог Кодексу Законів про працю України. В листі зазначено, що найманий працівник ФОП ОСОБА_1 продавець ОСОБА_2 , здійснила розрахункову операцію та надала власноручно письмові пояснення щодо її працевлаштування. Трудовий договір між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до перевірки не наданий. Інформація (повідомлення) про прийняття ОСОБА_2 на роботу в ГУ ДПС на момент проведення перевірки відсутня. На час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування.

Про отримання Міжрегіональним управлінням матеріалів фактичної перевірки повідомлено ОСОБА_1 листом № ПНС/2/9167-24 від 26.06.2024.

03.07.2024 Міжрегіональним управлінням отримано пояснення від ОСОБА_1 (вх. №9746/ПНС/1-24) разом із додатками, в яких зазначено, що ОСОБА_2 працювала у ФОП ОСОБА_3 з 01.06.2024 року по 30.06.2024 року за договором цивільно-правовим договором № 1 від 01.06.2024 року, та було прийняте рішення 12.06.2024 прийняти її за сумісництвом на посаду продавця-консультанта за наказом ВК 17 згідно її заяви, про що і відправили повідомлення в податкову інспекцію. На момент перевірки ОСОБА_2 працювала як і продавець, так і за договором ЦПД №1.

18.07.2024 до Міжрегіонального управління надійшов лист від ГУ ДПС у Харківській області (вх. № 10507/ПНС/1-24), яким повідомлено, що інформація щодо оскарження ФОП ОСОБА_1 акту №26911/20/23/РРО/ НОМЕР_2 від 12.06.2024 до Головного управління ДПС у Харківській області не надходила.

На підставі акту фактичної перевірки Головного управління ДПС у Харківській області від 12.06.2024 №26911/20/23/РРО/ НОМЕР_1 посадовими особами Міжрегіонального управління складено постанову № 21-ДПС від 26.07.2024 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 80 000,00 грн. на ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України, що виразилось у допущенні працівника, ОСОБА_2 , до роботи без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства України та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ. Вказану постанову ФОП позивач отримав 14 серпня 2024 року.

Позивач вважає, що спірна постанова прийнята на підставі акту фактичної перевірки, проведеної податковим органом. Однак п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17.07.2013 №509 був змінений, і на час прийняття такої постанови, чинною була редакція, яка не передбачала право Державної служби з питань праці приймати спірну постанову на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 КЗпП України, центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до приписів п. 80.10 ст. 80, п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

У постанові від 17.04.2024 року у справі №560/3981/23 Верховний Суд вже надав відповідь на питання про те, чи передбачало законодавство, чинне станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, повноваження відповідача стосовно накладення на позивача штрафу за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом другим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, на підставі акту, складеного податковим органом за результатом проведеної ним фактичної перевірки, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю та дійшов наступних висновків:

« 35. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

36. Тому Верховний Суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону.

37. При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

38. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96.

39. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

40. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.

41. Окрему увагу Верховний Суд звертає на те, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування продемонстровано у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).

42. За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

43. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17.

44. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.

45. Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.

46. У зв`язку з цим колегія суддів критично оцінює доводи позивачки про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на її думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.

47. Усе вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання фізичних осіб підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю».

Вказану позицію також підтримано постановами Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у справі №120/15621/23, від 27 листопада 2024 року у справі №120/17056/23, які також враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищевикладеного, а також враховуючи те, що позивачем ні у позовні заяві, ні у відповіді на відзив не містять заперечень щодо викладених у акті фактичної перевірки податкового органу висновків стосовно суті виявлених порушень, а також те, що можливість накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю на підставі вказаного акту фактичної перевірки передбачена законом, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.07.2024 року № 21-ДПС відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушив.

Як наслідок, спірна постанова Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 21-ДПС від 26.07.2024 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення є правомірною та не підлягає скасуванню.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Юліана Матвійчука, 119, м. Полтава, Полтавська обл., Полтавський р-н, 36014, код ЄДРПОУ 44730367) про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.