Постанова

від 28.01.2025 по справі 380/21985/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21985/24 пров. № А/857/30491/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі за його позовом до Жовківського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанціїКондратюк Ю.С.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 08 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

25.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов`язати Жовківський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі ВДВС) виключити з Єдиного реєстру боржників відомості щодо нього, як боржника у виконавчому провадженні № 57181365.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у справі №380/21985/24 у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, підстави для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, які визначено частиною 7 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», не настали, а тому у відповідача не було правових підстав та механізму виключення відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який просить таке скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що виконавчий документ у виконавчому провадженні № 57181365 був повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Стверджує, що згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, виконавче провадження є завершеними.

Просить врахувати неможливість стягувача повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, у позивача станом на сьогодні відсутні невиконані майнові зобов`язання за виконавчим провадженням, а отже він перестав бути боржником у розумінні Закону України «Про виконавче провадження».

Подальше перебування позивача у статусі «боржника» в Єдиному реєстрі боржників є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, позбавляє можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник ВДВС, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 10.05.2016 ВДВС відкрито виконавче провадження № 51042004 з виконання постанови Львівської митниці ДФС № 2204/20910/16 від 25.03.2016 про стягнення з боржника ОСОБА_1 штрафу в сумі 8500,00 грн.

14.06.2016 у межах виконавчого провадження № 51042004 ВДВС винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

30.10.2017 у виконавчому провадженні № 51042004 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження.

11.09.2018 ВДВС відкрито виконавче провадження № 57181365 з виконання постанови Львівської митниці ДФС № 2204/20910/16 від 25.03.2016 про стягнення з боржника ОСОБА_1 штрафу в сумі 8500,00 грн.

11.09.2018 у межах виконавчого провадження № 57181365 ВДВС винесено постанову про арешт майна боржника.

30.11.2018 у межах виконавчого провадження № 57181365 ВДВС винесено постанову про арешт коштів боржника.

31.12.2018 у виконавчому провадженні № 57181365 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №380/14607/24 зобов`язано ВДВС зняти арешт:

- з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №52071275 від 08.09.2016;

- з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника ВП №57181365 від 11.09.2018;

- з грошових коштів ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт коштів боржника ВП №57181365 від 30.11.2018.

Представником позивача скеровано до ВДВС заяву про виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей щодо ОСОБА_1 як про боржника у виконавчому провадженні №57181365.

Листом від 23.10.2024 №32566 відповідач повідомив, що у державного виконавця немає підстав виключити позивача як божника з Єдиного реєстру боржників.

Позивач не погодився із такими діями ВДВС та звернувся до суду із адміністративним позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений Законом.

Спірні правовідносини у цій справі, зокрема врегульовані Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VІІІ (далі - Закон № 1403-VІІІ), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Мін`юсті 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція) та Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 (далі - Положення).

Відповідно до вимог статті 1 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.

Відповідно до вимог статті 10 цього Закону заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За приписами частин 1 та 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із частиною 3 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема:

а) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

б) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

в) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Приписами статті 9 Закону № 1404-VІІІ визначено, що єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Єдиний реєстр боржників містить такі відомості:

1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження боржника - фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника - юридичної особи;

2) найменування органу або прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;

3) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім`я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти виконавця;

4) номер виконавчого провадження;

5) категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 цього Закону чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Водночас згідно з абзацом 2 пункту 2 Положення (в редакції, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин), автоматизована система виконавчого провадження це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.

Пунктом 3 розділу І Положення встановлено, що реєстраторами Системи є:

- відповідальні особи органу державної виконавчої служби;

- державні виконавці органів державної виконавчої служби;

- приватні виконавці;

- помічники приватних виконавців;

- відповідальні особи приватних виконавців;

- керівники органів державної виконавчої служби та їх заступники

Відповідно до пункту 6 розділу ХІ Положення, система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови:

про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»;

про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»;

про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів;

про скасування заходів примусового виконання згідно з частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»;

про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

В день встановлення факту відсутності заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів виконавець зобов`язаний винести постанову про скасування заходів примусового виконання.

Частиною 1 статті 13 Закону № 1404-VІІІ обумовлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

При цьому відповідно до частини 1 статті 40 Закону України № 1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу зазначених норм права слідує, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У інших випадках повернення виконавчого документа нормативно мотивованих підстав для безумовного виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників законодавством не передбачені.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, постановою державного виконавця від 31.12.2018 у виконавчому провадженні № 57181365 виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки виконавчий лист у наведеному виконавчому провадженні повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VІІІ, то встановлених Законом підстав для виключення боржника з Єдиного реєстру боржників немає.

Отже, як на момент повернення виконавчих документів, так і на час вирішення цієї справи, відсутні підстави стверджувати, що позивач не має статусу боржника.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 268, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі №380/21985/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 29 січня 2025 року.