Постанова

від 28.01.2025 по справі 216/4805/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1036/25 Справа № 216/4805/24 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 216/4805/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Агєєва О.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

заявник - Військова частина НОМЕР_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Перша Криворізька Державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року, яка постановлена суддею Томинець О. В. у селищі Софіївці Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 вересня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2024 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду із заявою, у порядку окремого провадження, про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Садове Софіївського району Дніпропетровської області, громадянина України, зниклим безвісти за особливих обставин у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України з 29 серпня 2014 року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник ВЧ НОМЕР_1 зазначив, що ОСОБА_2 з 17.05.2014 проходив військову службу під час часткової мобілізації на особливий період. У складі військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , у період з 24.08.2014 по 29.08.2014, він виконував бойове завдання та брав безпосередню участь у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Безвісті відсутній з 29.08.2014 при виході з оточення біля населеного пункту Іловайськ Донецької області.

Вказав, що визнання названого військовослужбовця безвісно відсутнім військовій частині необхідно з метою реалізації її кадрових рішень та недопущення порушення законних прав членів сім`ї зниклого безвісті ОСОБА_2 .

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи та підстав звернення до суду із вказаною заявою. Вважає, що визнання військовослужбовця зниклим безвісти за особливих обставин у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, має відбуватися саме у судовому порядку, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №154/2135/17. При цьому, зазначає, що Військова частина вимушена звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у зв`язку з тим, що родичі військовослужбовця відповідних дій не вчиняють. Наполягає на тому, що особа може бути визнана безвісно відсутньою виключно у судовому порядку.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника заявника Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_4. та заінтересовану особу ОСОБА_3 , які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що ця заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із вимогою про визнання ОСОБА_2 зниклим безвісти за особливих обставин, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, є неможливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами Розділу IV ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування).

При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

27 квітня 2022 року набрав чинності Закон про внесення змін до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», реєстр. № 7244, назву якого змінено на «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».

Законом, зокрема, передбачено діяльність Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, функціонування реєстру таких осіб, уточнення їх правового статусу, обліку та розшуку, а також соціального захисту їх близьких родичів та членів сім`ї.

Особа, зникла безвісти, - це фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук.

Особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

З моменту набрання чинності новою редакцією Закону він регулює питання правового статусу осіб, зниклих саме за перелічених вище обставин.

Особа набуває статусу зниклої безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (далі - Реєстр), на підставі заяви про факт зникнення особи.

Заява подається до відповідного територіального органу Національної поліції України. Подати заяву мають право родичі зниклої безвісти особи, представник військового формування, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, громадське об`єднання або будь-яка інша особа, якій стало відомо про зникнення.

У заяві необхідно зазначити всю відому інформацію про зниклу особу та обставини її зникнення, а також особливі прикмети особи тощо.

Закон також встановлює, що заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана Уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, якщо до нього звернулися з повідомленням про зникнення особи.

Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку.

Заявник Військова частина НОМЕР_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження про встановлення юридичного факту, що ОСОБА_2 є особою, яка зникла безвісті за особливих обставин, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, не є можливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами Глави 4 Розділу IV ЦПК України.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 січня 2025 року відстрочено Військовій частині НОМЕР_1 сплату судового збору, у розмірі 3 028 гривні 00 копійок за подання апеляційної скарги на ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року - до ухвалення судового рішення у справі, а тому колегія суддів, з урахуванням положень ст 141 ЦПК України, стягує з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави судові витрати у розмірі 3 028 гривні 00 копійок.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави судові витрати у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 січня 2025 року.

Головуючий:

Судді: