Постанова

від 28.01.2025 по справі 204/8683/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1234/25 Справа № 204/8683/24 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,

суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ,

Відповідачі: Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, ОСОБА_2 , Державна казначейська служба Україна,

розглянув відкрито взалі судовихзасідань Дніпровськогоапеляційного судув містіДніпросправу, що виникла з цивільних правовідносин, в якійподана апеляційнаскарга ОСОБА_1 на ухвалусудді Кіровськогорайонного суду м.Дніпропетровська від07жовтня 2024рокупро відмовуу відкриттіпровадження усправі,головуючий у суді першої інстанції Католікян М.О.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У вересні 2024року ОСОБА_1 подав позов в суд проти Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України з вимогою про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок протиправних дій судді Токар Н.В. під час розгляду нею справи № 205/4302/23.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

21 жовтня 2024року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування ухвали судді.

Доводи апеляційноїскарги зводилисьдо того,що буливідсутні правові підстави для відмови у відкриті провадження.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

11 грудня 2024року на вимогу від 23 жовтня 2024року справа надійшла до апеляційного суду та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2024року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року.

13січня 2025рокуухвалою Дніпровськогоапеляційного судусправу призначеноо розглядуна 12?? год 28 січня 2025року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У даній справі відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя першої інстанції виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору, є зокрема процесуальні дії судді при здійсненні правосуддя у справі, що перебувала у провадженні судді.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що

Дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при постановлені ухвали додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви танорми права,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах зокрема визначається Цивільним процесуальним кодексом України, яким встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Порядок пред`явлення позову регламентований статтею 184 ЦПК України.

Заразом, підстави для відмови у відкритті провадження у справі визначені статтею 186 ЦПК України.

Зокрема, згідно пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018року у справі № 523/9076/16-ц.

Частинами першою та другою статті 124 Конституції України проголошено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Згідно зі статтями 126, 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а також однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до зазначених положень Конституції, судові рішення і, відповідно, дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов`язаних з підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції.

Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Суд є органом, який розглядає справи на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному статтею 129 Конституції та законодавством про судочинство.

Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007року «Про незалежність судової влади» роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Рішення суду і, відповідно до цього, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач мав намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: І) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ІІ) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; ІІІ) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 29 травня 2019року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом (постанова від 20 листопада 2019року у справі № 808/2167/18, провадження № 11-636апп19).

Частиною п`ятою статті 186 ЦПК України передбачено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ в особливій, установленій законом процесуальній формі), є процесуальними, а не управлінськими.

Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019року у справі № 808/2167/18.

За конкретних обставин цієї справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 виклав вимогу про стягнення з Держави Україна шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральної шкоди в розмірі 1 000 000 000,00грн.

Предметом позовних вимог є відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, на його думку, внаслідок протиправних дій судді Токар Н.В. під час розгляду нею справи № 205/4302/23.

Тож, заявлений позов ОСОБА_1 до Красногвардійського районногосуду м.Дніпропетровська тасудді цьогосуду провідшкодування моральноїшкодине підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та не підлягає розгляду за правилами іншого судочинства з наведених вище підстав. Тому місцевий суд обґрунтовано не зазначив за правилами якого судочинства може розглядатись заявлений позивачем позов.

За наведених умов, апеляційний суд вважає, що суддя першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростовання висновків судді першої інстанції.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків судді не спростовують, на законність судового рішення не впливають, то згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року про відмову у відкритті провадження у справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 січня 2025року.

Судді: