Постанова

від 28.01.2025 по справі 638/13981/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

28 січня 2025 року

м. Харків

справа № 638/13981/24

провадження № 22-ц/818/717/25

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участі секретаря судового засідання - Смелянець К.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство «Акцент-Банк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійсним пункту Генеральної угоди, перегляд заборгованості в порядку захисту прав споживачів, відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2024 року, постановлене суддею Тимченко А.М.,

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Акцент-Банк», в якому просив: визнати недійсним п. 3.1 генеральної угоди про перегляд заборгованості від 19.07.2023, укладеної між укладеної між Акціонерного товариства «Акцент - Банк» та ОСОБА_1 ; зобов`язати Акціонерне товариство «Акцент - Банк» застосувати відсоткову ставку за кредитом щодо реструктуризації заборгованості (генеральної угоди про перегляд заборгованості від 19.07.2023 р.) на рівні облікової ставки Національного банку України станом на 18.07.2023, а саме 25% на рік; зобов`язати Акціонерне товариство «Акцент - Банк» викласти пункт 3.1 генеральної угоди про перегляд заборгованості від 19.07.2023 у редакції, що передбачає відсоткову ставку за кредитом щодо реструктуризації заборгованості (генеральної угоди про перегляд заборгованості від 19.07.2023 р.) на рівні 25% на рік; зобов`язати Акціонерне товариство «Акцент - Банк» здійснити перерахунок залишку заборгованості по генеральної угоди про перегляд заборгованості від 19.07.2023 з урахуванням відсоткової ставки нарівні 25% на рік; стягнути з Акціонерного товариства «Акцент - Банк» на його користь 10000 гривень моральної компенсації; стягнути з Акціонерного товариства «Акцент - Банк» на його користь 10000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2024 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції не було досліджено всі доводів позовної заяви, суд безпідставно не взяв до уваги, що Банк надсилаючи пустий формуляр генеральної угоди навмисно ввів його в оману щодо дійсного зміста угоди. Наголошує, що він не надавав згоди на укладення Генеральної угоди. Суд також не взяв до уваги, що в телефонній розмові представник Банку запевняв позивача, що оригінал Генеральної угоди буде надісланий на его електронну пошту, однак цього не зробив.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що після отримання зазначеного тексту Генеральної угоди, який вочевидь не є ані договором, ані проектом договору (Генеральної угоди), оскільки є повністю знеособленим та не містить істотних умов договору, ОСОБА_1 перед вчинення дій, які є підтвердженням укладення Генеральної угоди (проведення оплати, зазначеної в листі), міг заявити АТ «А-Банк» вимогу та отримати безоплатно копію проекту договору з усіма істотними умовами договору у паперовому або електронному вигляді (за вибором позичальника) відповідно до ч. 9 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування». З урахуванням викладеного, відсутні підстави вважати, що Генеральна угода про Перегляд заборгованості від 19 липня 2023 року укладена ОСОБА_1 під впливом обману щодо розміру процентної ставки, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним п. 3.1 генеральної угоди про перегляд заборгованості від 19.07.2023. Решта позовних вимог є похідними від позовної вимог про визнання недійсним п. 3.1. Генеральної угоди, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.12.2014 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Акцент-Банк» укладено Кредитний договір SАМАВ 00000002230841.

18.07.2023 року о 10:08 годин на електрону пошту позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 від АТ «А-Банк» надійшов Лист-пропозиція, в якому зазначено, що АТ «А-Банк» пропонує ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в строк до 2023-07-19 року провести оплату авансового платежу в розмірі 2000 грн на рахунок № НОМЕР_2 , після чого Банк надасть клієнту новий строковий кредит на 36 місяців та зменшить заборгованість клієнта до суми авансу і нового кредиту, і за їх (авансу та нового кредиту) рахунок буде погашено проблемну заборгованість. Розрахунок суми нового кредиту буде проводитись у дату отримання банком авансового внеску. Після чого Банк проведе закриття кредитного договору: SAMAB00000002230842 від 2014-12-17.

У листі зазначено, що цей лист, в розумінні ст. 641 Цивільного кодексу України, є пропозицією про укладення Генеральної угоди про реструктуризацію кредитної заборгованості (офертою). Проведення клієнтом оплати в зазначених в цьому листі та Генеральній угоді сумі, строк та на зазначений рахунок у відповідності до ст. 642 Цивільного кодексу України вважатиметься згодою клієнта про прийняття пропозиції (оферти), яка є повною та безумовною.

До листа додано текст Генеральної угоди про реструктуризацію кредитної заборгованості у вигляді шаблону.

19 липня 2023 року між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про Перегляд заборгованості, відповідно до п. 3.1. якої: «3.1 У разі виконання Позичальником п. 2.1, Банк надає йому строковий кредит (з цільовим призначенням щодо реструктуризації заборгованості визначених у п. 1 кредитів. Кредит не є споживчим) у сумі 44359,82 грн (далі - «Кредит») на термін 36 місяців, з 19.07.2023 р. до 31.07.2023 р. шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну віртуальну картку в сумі 44359,82 грн, в обмін на зобов`язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів у розмірі 2,60417 на місяць на період з 19.07.2023 р. до 31.07.2024 р., та у розмірі 4,58333 на місяць на період з 31.07.2024 р. по 31.07.2026 р. на суму залишку заборгованості за Кредитом, які вказані в Заяві, Умовах та правилах. Погашення заборгованості здійснюється в такому порядку: починаючи з першого по останній календарний день місяця, Позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 1892,98 грн. на період з 19.07.2023 р. по 31.07.2024 р., та у розмірі 2413,87 грн. на період з 01.08.2024 р. по 31.07.2026 р., але не менше суми нарахованих процентів та не більше залишку заборгованості, для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, процентів, а також інших витрат згідно з Умовами та правилами. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.07.2026 р. У разі порушення умов сплати щомісячного платежу за Кредитом, Банк нараховує штраф у розмірі 4% від суми простроченого боргу, але не менше ніж 100 грн, та застосовує подвійну процентну ставку до дати погашення простроченого боргу».

При цьому зазначено, що підпис клієнта не є обов`язковим - оформлення проводиться дистанційно у відповідності до п. 4 договору. (а.с.20).

Позивач вважає, що п. 3.1 Генеральної угоди в частині розміру процентної ставки (2,60417 на місяць на період з 19.07.2023 р. до 31.07.2024 р., та у розмірі 4,58333 на місяць на період з 31.07.2024 р. по 31.07.2026 р) укладено під впливом обману з боку відповідача, оскільки він був переконаний, що розмір процентної ставки буде встановлено на рівні облікової ставки Національного банку України, тобто 25 % на рік або відповідно 2,0833 % на місяць.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

17.12.2014 року уклав з Акціонерним товариством «Акцент - Банк» кредитний договір SАМАВ 00000002230841.

Внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань станом на 18.07.2023 сума заборгованості складала 46293,65 грн.

Сторонами не заперечується, що в телефонному режимі в липні 2023 року представник відповідача звернувся до позивача з пропозицією здійснити перегляд заборгованості, яка виникла по вищезазначеному кредитному договору, на що позивач погодився.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 18 липня 2023 року на електронну пошту ОСОБА_1 відповідачем надіслано лист пропозицію про укладення Генеральної угоди про реструктуризацію боргу.

До зазначеного листа АТ «Акцент Банк» додав шаблон генеральної угоди, в якому не міститься жодних істотних умов, а саме терміну кредитування, суми кредиту, процентів та ідентифікаційних даних сторін.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ «А-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що Банк на виконання вимог Закону надав відповідачу Генеральну Угоду із зазначенням всіх істотних умов, а відповідач розумів їх та ознайомився і погодився з ними, здійснюючи платіж згідно листа пропозиції.

Вже після укладення договору у відділенні Акціонерного товариства «Акцент-Банк» позивач отримав екземпляр генеральної угоди про перегляд заборгованості, в якій виявив, що пункт 3.1 викладено у наступній редакції «...сплати відсотків у розмірі 2,60417 % на місяць на період з 19.07.2023 р. по 31.07.2024 р., та у розмірі 4,58333 % на місяць на період 01.08.2024 р. по 31.07.2026 р. ...».

Таким чином на момент погодження сторонами укладення Генеральної угоди про перегляд заборгованості позивачу умови п.3.1 щодо розміру процентів, що підлягають сплаті, по кредиту з цільовим призначенням щодо реструктуризації заборгованості не були відомі.

Відповідно до статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Як передбачено частиною п`ятою статті 12 Закон №1734-VІІІ, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення Генеральної угоди про реструктуризацію боргу на вкрай невигідних для нього умовах, які позивач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови п.3.1 Генеральної угоди, що передбачають здійснення платежів за відсотками, які не були доведеними та непогодженими з позичальником, є недійсними.

Так, у справі, що переглядається позивач посилався на те, що п.3.1 оспорюваного правочину порушує права позивача, як споживача за кредитними зобов`язаннями та покладає на нього обов`язок по сплаті подвійних відсотків.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч.1, 2ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки банком не було погоджено істотних умов, а саме розміру процентів, що підлягає сплаті позивачем, а до листа-пропозиції не було долучено Генеральної угоди із зазначенням всіх погоджених умов сторонами, судова колегія вважає, що позивачем доведено неправомірність нарахування банком відсотків визначених п.3.1. Генеральної угоди.

Виходячи з вище зазначеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання недійсним п. 3.1 генеральної угоди про перегляд заборгованості від 19.07.2023, укладеної між укладеної між Акціонерного товариства «Акцент - Банк» та ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимоги про зобов`язання АТ «А-Банк» здійснити реструктуризацію боргу із застосуванням іншої відсоткової ставки, перегляду заборгованості з урахуванням іншої відсоткової ставки задоволенню не підлягають.

Підстав вважати, що сторонами було погоджено відсоткову ставку 25 річних не має. Доказів які б свідчили про таке погодження матеріали справи не містять.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи.

Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок щодо відшкодування шкоди.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Позивачем недоведено спричинення йому моральної шкоди.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення витрат на правничу допомогу, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Як убачається з матеріалів справи, що 01.07.2024 року між Адвокатським бюро «Кубай» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничих послуг №01/07-24.

В п.4.2 додатку №1 до Договору про надання правничих послуг №01/07-24 сторонами погоджено, що гонорар Бюро за надання консультацій, вивчення судової практики, підготовку позовної заяви становить 10000,00 грн.

Згідно акту приймання-здачі надання послуг за договором №01/07-24 від 01.07.2024 року Адвокатське бюро «КУБАЙ» надало клієнту наступні послуги: надання правової письмової інформації; підготовка аналітичної довідки; написання позовної заяви.

Загальна вартість наданих робіт становить 10000,00 грн.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, судова колегія вважає за необхідно стягнути витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам. Отже наявні підстави для стягнення з АТ «А-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу під час розгляду справи пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви становить 1 211,20 грн, за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції становить 1 816,80 грн.

Сума судового збору, що підлягає стягненню з АТ «Акцент Банк» в дохід держави складає 3 028,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України належить скасувати, прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2024 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 3.1 генеральної угоди про перегляд заборгованості від 19.07.2023, укладеної між Акціонерним товариством «Акцент - Банк» та ОСОБА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Акцент Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» в дохід держави судовий збір 3028,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст судового рішення складено 29.01.2025