Рішення

від 24.01.2025 по справі 368/1915/24

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1915/24

2-а/368/6/25

Рішення

Іменем України

"24" січня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іван юти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кагарлику справуза адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (м.Київ, вул. Дегтярівська, 13), третя особа Державна установа «Кагарлицька виправна колонія (115)» (с.Зікрачі, вул. Незалежності, 2) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що вироком755/8776/19, ОСОБА_1 (далі - Позивач), було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України і призначено йому покарання за цей злочин у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк десять років.

Строк покарання Позивачу обчислено з моменту фактичного затримання, а саме з 14.10.2018 року, зарахувавши до строку відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Починаючи з червня 2024 року, Позивач утримувався у Державній установі "Київський слідчий ізолятор" (далі - Відповідач).

За період перебування Позивача у ДУ "Київський слідчий ізолятор" до нього було застосовано 10 дисциплінарних стягнень, які вважає незаконними і просить скасувати.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали. Позивач суду пояснив, що він не був ознайомлений з накладеними стягненнями та їх не вчиняв, підписи в особовій справі про ознайомлення з документами виконані не ним, на засідання комісії не викликався.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, про день і час слухання справи повідомлені належним чином.

Представник третьої особи з позовом згідний.

Заслухавши поясненнясторін, дослідивши матеріали справи, особову справу засудженого, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 р. у справі № 755/8776/19, ОСОБА_1 (далі - Позивач), було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України і призначено йому покарання за цей злочин у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк десять років.

Строк покарання Позивачу обчислено з моменту фактичного затримання, а саме з 14.10.2018 року, зарахувавши до строку відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Починаючи з червня 2024 року, Позивач утримувався у Державній установі "Київський слідчий ізолятор" (далі - Відповідач).

За період перебування Позивача у ДУ "Київський слідчий ізолятор" до нього було застосовано 10 дисциплінарних стягнень, а саме:

1. 10.06.2019 року "постановою № 1012 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Рамашков Р.А., на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

2. 09.08.2019 року "постановою № 61 про поміщення ув`язненого у карцер", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Рамашков Р.А., на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення до карцеру на 10 діб.

3. 15.08.2019 року "постановою № 1143 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Рамашков Р.А., на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

4. 04.11.2019 року "постановою № 97 про поміщення ув`язненого (ї) до карцеру", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Рамашков Р.А., на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення до карцеру на 10 діб.

5. 02.02.2022 року "постановою № 8 про поміщення ув`язненого (ї) до карцеру", в.о. начальника СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" підполковником внутрішньої служби Тимуром Євсеєнковим, на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення до карцеру на 3 доби.

6. 23.06.2022 року "постановою № 231 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 , на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

7. 10.08.2022 року "постановою № 294 про накладення дисциплінарного стягнення", начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 , на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

8. 16.02.2023 року "постановою № 102 про накладення дисциплінарного стягнення", в.о. начальника СІЗО -начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" підполковником внутрішньої служби Тимуром Євсеєнковим, на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани.

9. 23.03.2023 року "постановою № 32 про поміщення ув`язненого (ї) до карцеру", начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 , на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення до карцеру на 5 діб.

10. 22.03.2024 року "постановою № 99 про поміщення засудженого (ї) до дисциплінарного ізолятора, карцеру", начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_3 , на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення до дисциплінарного ізолятора, карцеру на 5 діб.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Згідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, ДІЙ чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст. 1 закону України "Про попереднє ув`язнення" (далі - Закон), тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних та моральних страждань або принижують людську гідність.

Згідно ч.1 ст. 6 Закону, особи, які перебувають в місцях попереднього ув`язнення, мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону, режим у місцях попереднього ув`язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув`язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Згідно ч.3 ст. 7 Закону, особи, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий або екстрадицій ний арешт, підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов`язками та вимогами режиму. Речі які є при них, а також передачі і посилки, що надходять на їх ім`я, підлягають огляду, а листування перегляду. Їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, недозволені для зберігання в місцях попереднього ув`язнення. Вилучені у них при доставлені в місця попереднього ув`язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в місцях попереднього ув`язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються в дохід держави за мотивованою постановою начальника установи для попереднього ув`язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 9 Закону, особи, взяті під варту, мають право на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх в суді, отримувати в друкованому вигляді роз`яснення положень ст. ст. 28; 29; 55; 56; 59; 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь - яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.

Статтею ст. 15 Закону передбачено, до осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув`язнення може застосувати такі засоби стягнення:

- попередження або догану;

- позачергове залучення до прибирання приміщення.

Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону, особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув`язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні на строк до п`яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.

Згідно ч.4 ст. 15 Закону, застосовані до взятих під варту заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Нормами розділу І ч.1 п.2 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів (далі - ПВР СІЗО) передбачено, ці правила обов`язкові для всіх слідчих ізоляторів.

Розділ І ч.5 ПВР СІЗО передбачає, що тримання ув`язнених і засуджених відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини, Європейських в`язничних правил, Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з в`язнями, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність. Усі ув`язнені ( засуджені) повинні бути захищені від таких дій та жодні обставини не можуть бути оправданням для їх застосування.

Нормами розділу ІІІ ч.1 ПВР СІЗО передбачено, що ув`язнені та засуджені, які тримаються в СІЗО користуються всіма правами людини і громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених вироком суду ( для засуджених). Обмеження прав, які застосовуються до ув`язнених і засуджених, мають бути мінімально необхідними для досягнення обґрунтованих цілей. Такі обмеження не можуть застосовуватись, якщо для ефективного досягнення поставлених цілей існує менше альтернативне обмеження.

Розділом IV ч.5 ПВР СІЗО передбачено проведення обшуку та огляду речей ув`язнених і засуджених, персоналу СІЗО та громадян, які перебувають на території СІЗО.

Нормами розділу IV ч.1 ПВР СІЗО визначено поняття режиму та розпорядку дня.

Відповідно до розділу VII ч.4п.4 ПВР СІЗО, ув`язнений чи засуджений має бути письмово повідомлений про місце і час дисциплінарної комісії не пізніше як за одну добу до її проведення. За письмовою заявою ув`язненого ( засудженого) цей термін може бути продовжено, але не більше як на дві доби.

Згідно розділу VII ч.4 п.5 ПВР СІЗО, ув`язнений чи засуджений під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії має право користуватися послугами захисника, адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законодавством має право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, за власним вибором, який представлятиме його інтереси під час комісії.

Ув`язнений і засуджений та / або їх представники мають право:

не пізніше як за добу отримувати інформацію про притягненнядо відповідальності, у тому числі документи що стосуються справи;

бути присутнім на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про притягнення до дисциплінарноївідповідальності;

знайомитися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати з них копії;

надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному чи письмовому вигляді, надавати докази;

може оскаржувати накладене на нього стягнення до органу виконання покарань вищого рівня, прокурору чи суду;

Ув`язненому чи засудженому протягом 3 робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.

Отже відповідно до змісту вище описаних норм Закону та ПВР СІЗО, дисциплінарним проступком є протиправне, винне діяння особи, яка тримається в установі попереднього ув`язнення, що посягає на встановлений порядок у сфері попереднього ув`язнення чи виконання покарань. При цьому довести факт вчинення дисциплінарного проступку конкретною особою та наявності в її діях всіх ознак дисциплінарного проступку зобов`язаний персонал СІЗО. Для цього адміністрації надано ряд повноважень та покладено певні обов`язки, зокрема, адміністрація повинна провести певну перевірку, отримати пояснення особи, яка, на думку адміністрації вчинила проступок, провести засідання дисциплінарної комісії щодо питання доцільності застосування стягнення, про яке повідомити таку особу, заслухати пояснення цієї особи на засіданні комісії, забезпечити таку особу можливістю скористатися послугами адвоката або фахівця в галузі права як під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, так і на самому засіданні, тощо.

Тобто, з врахуванням наведеного вище, рішення адміністрації про накладення на особу, яка тримається в СІЗО, буде законним лише у випадку, коли адміністрацією повністю дотримано процедури проведення перевірки певного факту, встановлено всі обставини та зібрано у встановленому законом порядку всі необхідні докази та забезпечено реалізацію зазначеною особою всіх наданих їй законом прав і гарантій.

Адміністрацією складено рапорти, проведено перевірку та здійснено засідання дисциплінарної комісії, проте не забезпечено в межах своїх повноважень право Позивача на правову допомогу, як під час перевірки за рапортами, так і під час проведення засідання дисциплінарної комісії.

Право на захист є ключовою гарантією дотримання прав особи. При цьому положеннями закону в імперативній формі встановлено обов`язок адміністрації СІЗО надати ув`язненому можливість звернутись за отриманням правової допомоги, до суб`єктів надання такої допомоги, а найперше ознайомити з правом на отримання такої допомоги. Особливо актуальною дана обставина є з врахуванням того, щодо осіб, які тримаються в СІЗО, застосовуються певні правові обмеження, що робить цю категорію осіб вразливою та менш захищеною.

Конституційний Суд України в п.1 результативної частини Рішення № 23-рп/2009 від 30.09.2009р. роз`яснив, що положення ч.1 ст. 59 Конституції України" кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь - якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднанням громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань обсязі і формах, як вона того потребує.

У п.п. 3,4 мотивувальної частини вище зазначеного Рішення Конституційного Суду України надані наступні роз`яснення і мотиви про важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі праву особи на правову допомогу закріплену у ст. 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер. У контексті ч.1 цієї статті "кожен має право на правову допомогу", поняття "кожен" охоплює всіх без винятку осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Крім того, реалізація кожним прав на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права.

Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України і у Рішенні №13- рп/2000 від 16.11.2000р., у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема в абз.5 п.5 мотивувальної частини вище вказаного Рішення зазначено, що закріпивши право будь - якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис " кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ст. 59 ч.1) за своїм змістом є загальними і стосуються не лише підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, а й інших фізичних осіб, яким гарантовано право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають у цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносинах.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації захисту та охорони інших прав свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи не законних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складання позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки, щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня.

Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно - правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно - правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948р., Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1956р., тощо.

За змістом ст. 64 Конституції України, конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено.

Відповідно до Основного закону України положення "кожен має право на правову допомогу" ( ст. 59ч.1 ) є нормою прямої дії (ст. 8ч.3), і навіть за умови, якщо це право не передбачено відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі та права особи у разі надання нею пояснень у державних органах.

Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що Відповідач не лише не забезпечив гарантоване Конституцією України і Законом право Позивача на отримання правової допомоги в процесі вирішення питання про накладення на нього спірних дисциплінарних стягнень, але й не вжив для цього жодних заходів в межах своїх повноважень.

Вище зазначене саме по собі є достатньою причиною та підставою для визнання протиправними оскаржуваних постанов Відповідача.

Крім того при винесенні оскаржуваних постанов також були допущено норми чинного законодавства, зокрема 8 постанов, а саме: постанова № 1012 від 10.06.19р.; постанова № 1143 від 15.08.19р.; постанова № 97 від 04.11.19р.; постанова № 231 від 23.06.22р.; постанова № 294 від 10.08.22р.; постанова 102 від 16.02.23р.; постанова № 32 від 23.03.23р.; постанова № 99 від 22.03.24р., містять по своїй суті ідентичні порушення, які пов`язані із постійним відхиленням від маршруту слідування, встановлення міжкамерного зв`язку з іншим камерним приміщенням.

Разом із цим, в матеріалах дисциплінарної справи взагалі не міститься, інформація:

- про вказаний маршрут;

- детального опису відхилення Позивачем від маршруту;

- ознайомлення Позивача із цим маршрутом;

- поясненні інших засуджених, з якими Позивач нібито намагався встановити міжкамерний зв`язок.

Разом із цим, самі рапорта інспекторів не можуть слугувати достатнім доказом вчинення засудженим дисциплінарного проступку, оскільки Позивач заперечує проти його вчинення.

Крім того, В матеріалах дисциплінарної справи відсутня жодна норма законодавства, яка нібито була порушена Позивачем, відеофіксація вчиненого порушення.

Крім того, деякі матеріали дисциплінарних справ (постанова № 1012 від 10.06.19р.; постанова № 1143 від 15.08.19р.) не місять рішення дисциплінарної комісії, на підставі чого було винесено оскаржувану постанову, оскільки згідно п. 4 глави 1 розділу VШ Наказу Міністерства юстиції від 14.06.2019 № 1769/5 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально- виконавчої служби України", перед накладенням стягнення питання про доцільність застосування стягнення до ув`язнених та засуджених вирішується на засіданні дисциплінарної комісії СІЗО, яка діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини її членів.

Також слід зазначити певні обставини що накладених вище дисциплінарних стягнень, а саме: у постановах та інших документах де має бути підпис Позивача, такий підпис відсутній. А постанови які нібито підписи Позивача, містять різні підписи, що очевидно відрізняються одна від одної що не потребує спеціальним знань. Дані обставини свідчать проте, що винесені постанови не були доведені до Позивача так само як і відносно підписів, в повідомлення про розгляд дисциплінарних проваджень.

Також самі рішення Відповідача, викладені у формі постанови про накладення дисциплінарного стягнення не відповідають вимогам ст.ст. 134, 135 КВК України, оскільки не є належним чином та детально вмотивованим, в ньому не вказано конкретні обставини вчинення порушень. їх кількість, в чому вони полягали, яким чином відбулось порушення Позивачем елементів розпорядку установи, якими доказами такі обставини підтверджуються, не вказано про встановлені відповідачем причини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень на засудженого.

Щодо неправомірності дисциплінарного стягнення згідно постанови № 61 від 09.08.2019 року у виді поміщення до карцеру на 10 діб, суд зазначити таке.

Згідно наявного у справі висновку від 09.08.19р. по факту нетактовної поведінки та перешкоджання догляду, ув`язненим ОСОБА_1 1990 року народження, слідує, що 09.08.2019 року приблизно о 13 годині 20 хвилин під час видачі на судове засідання конвойній службі Дніпровського ВП ГУНП у місті Києві ув`язненого ОСОБА_1 1990 року народження, останній вів себе зухвало, перешкоджав проведенню догляду, вступав у суперечку з представниками адміністрації на зауваження не реагував.

В ході перевірки вдалося встановити, що ув`язнений ОСОБА_1 1990 року народження о 13 годині 00 хвилин був доставлений до 22 внутрішнього посту, ще був поміщений до приміщення збірного відділення, цього ж дня приблизно о 13 годині 20 хвилин під час видачі вищевказаного ув`язненого конвойній службі останній почав вести себе/зухвало, вступав в суперечку з представниками адміністрації на зауваження не реагував та перешкоджав проведенню догляду, пояснення з приводу вищезазначених подій надавати відмовився в категоричній формі.

На підтвердження даного факту в матеріалах справи міститься лише рапорт № 1327, складеного інспектором Відповідача, що не може бути беззаперечним доказом вчинення дисциплінарного проступку.

Крім того, всупереч п. 4 глави 1 розділу VШ Наказу Міністерства юстиції від 14.06.2019 № 1769/5 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України", матеріали справи не містять не місять рішення дисциплінарної комісії, на підставі чого було винесено оскаржувану постанову.

Щодо неправомірності дисциплінарного стягнення згідно постанови № 8 від 02.02.2022 року у виді поміщення до карцеру на 10 діб, суд зазначає таке.

Як вказує Позивач, жодного телефону у під час перебування у ДУ "київський слідчий ізолятор" у нього не вилучали.

В додатку 14 до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (пункт 4 глави 6 розділу IV), міститься зразок постанови про передавання заборонених для зберігання речей та предметів у дохід держави, та кореспондується пунктом 4 глави 6 розділу IV Правил, де вказано, що вилучені в ув`язнених гроші та цінні речі і предмети, отримані шляхом обману під час тримання у СІЗО або власник яких не встановлений, передаються в дохід держави згідно з постановою про передавання заборонених для зберігання речей та предметів у дохід держави (додаток 14), підписаною начальником СІЗО та санкціонованою прокурором.

Разом із цим, матеріали дисциплінарної справи не містять відповідної постанови про передавання нібито вилучено телефону у дохід держави, що ставить під сумнів факт такого вилучення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 9 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України, розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

У відповідності до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України). Суддя звертає увагу, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з цим, згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Поскільки позивач ознайомився з оспорюваними постановами в жовтні-листопаді місяцях 2024 року, то суд вважає, що йому слід поновити строк на оскарження вказаних постанов.

Відтак, враховуючи те, що під час розгляду даної справи судом було встановлено допущення з боку відповідача порушень вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову .

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Враховуючи викладене,керуючись ст.158,159,160,161,162,163,167КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задоволити.

Поновити позивачу строк на оскарження зазначених нижче постанов.

Визнати протиправною та скасувати накладені на Позивача ОСОБА_4 дисциплінарні стягнення у виді постанов, а саме:

1. постанову N° 1012 10.06.2019 року про накладення дисциплінарного стягнення, винесену начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Рамашковим Р.А., відносно Позивача ОСОБА_1 у виді оголошення догани.

2. постанову № 61 від 09.08.2019 року про поміщення ув`язненого у карцер, винесену начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Рамашковим Р.А., відносно Позивача ОСОБА_1 у виді поміщення до карцеру на 10 діб.

3. постанову № 1143 від 15.08.2019 року про накладення дисциплінарного стягнення", винесену начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Рамашковим Р.А., відносно Позивача ОСОБА_1 у виді оголошення догани.

4. постанову № 97 від 04.11.2019 року про поміщення ув`язненого (ї) до карцеру, винесену начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Рамашковим Р.А., відносно Позивача ОСОБА_1 у виді поміщення до карцеру на 10 діб.

5. постанову № 8 від 02.02.2022 року про поміщення ув`язненого (ї) до карцеру", винесену в.о. начальника СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" підполковником внутрішньої служби Тимуром Євсеєнковим, відносно Позивача ОСОБА_1 у виді поміщення до карцеру на 3 доби.

6. постанову N° 231 від 23.06.2022 року про накладення дисциплінарного стягнення, винесену начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Сергієм Проценком, відносно Позивача ОСОБА_1 у виді оголошення догани.

7. постанову N° 294 від 10.08.2022 року про накладення дисциплінарного стягнення", винесену начальником СІЗО - начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби Сергієм Проценком, відносно Позивача ОСОБА_1 у виді оголошення догани.

8. постанову N° 102 від 16.02.2023 року про накладення дисциплінарного стягнення", винесену в.о. начальника СІЗО -начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" підполковником внутрішньої служби Тимуром Євсеєнковим, відносно Позивача ОСОБА_1 у виді оголошення догани.

9. постанову N° 32 від 23.03.2023 року про поміщення ув`язненого (ї) до карцеру", винесену начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_2 , відносно Позивача ОСОБА_1 у виді поміщення до карцеру на 5 діб.

10. постанову № 99 від 22.03.2024 року про поміщення засудженого (ї) до дисциплінарного ізолятора, карцеру, винесену начальником арештного дому ДУ "Київський слідчий ізолятор" полковником внутрішньої служби ОСОБА_3 , відносно Позивача ОСОБА_1 у виді поміщення до дисциплінарного ізолятора, карцеру на 5 діб.

Рішення може бути оскаржена до Шостого Київського апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів.

Суддя: Т.Є. Іванюта.