Рішення

від 29.01.2025 по справі 175/8635/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 175/8635/24

Провадження № 2/175/1456/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Васюченка О.Г.,

з участю секретаря Кульпіної Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Дніпровська районна державна нотаріальна контора, про визнання права спільно сумісної власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

11 червня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Дніпровська районна державна нотаріальна контора, про визнання права спільно сумісної власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом, після смерті її матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовна заява не змінювалася та не доповнювалася.

Ухвалою від 08 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 21 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в своїй заяві просив справу розглянути без участі позивача та його представника. Позовні вимоги пітримують в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Відповідачі до суду не з`явилися, надали заяви про визнання позову та розгляд справи без їх участі.

Третя особа до суду не зявилася, про причини неявки не повідомила, в заяві до суду прохала справу слухати без її участі.

Суд, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, ознайомившись з наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть виданим 24 липня 2017 року. Після її смерті відкрилася спадщина на 1/10 частки земельної ділянки загальною площею 52,0999 га (кадастровий номер 1221487700:02:062:3001), що знаходиться на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 305767, виданим Дніпропетровською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження голови від 18.12.2009 року № 5326-р, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за N? 122140001002526, запис про право власності внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06.12.2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Черновською Людмилою Григорівною, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70686810 від 13.12.2023 року, номер відомостей про речове право: 52931633.

Спадщину після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , у порядку спадкування за законом було прийнято її дочкою - ОСОБА_1 , якій державним нотаріусом Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Любов Віталіївною було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв?язку з неможливістю визначення частки померлої, так як згідно законодавства виключається можливість одночасного існування обох видів спільної власності щодо одного майна, оскільки: "Відповідно до п. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю; згідно п. 1 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом, та п. 4 ст. 372 ЦК України договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав, право власності на частку в спільній сумісній власності земельної ділянки, що належить спадкодавці зареєстроване шляхом перенесення даних а підставі ст. 29 ЗУ " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" 06.12.20233 року Черновською Л.Г., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, як 1/10 частка спільної сумісної власності за N? 52931633, що суперечить ЦКУ".

Так, відповідно до обставин справи, вищезгадана земельна ділянка загальною площею 52,0999 га (кадастровий номер 1221487700:02:062:3001) належить на праві спільної сумісної власності наступним особам: - ОСОБА_7 - власник 1/10 частки земельної ділянки; ОСОБА_2 - власник 3/10 частки земельної ділянки; ОСОБА_3 - власник 1/10 частки Земельної ділянки; ОСОБА_4 - власник 1/10 частки земельної ділянки; ОСОБА_5 - власник 1/10 частки земельної ділянки; ОСОБА_6 - власник 1/10 частки земельної ділянки; ОСОБА_1 - власник 1/10 частки земельної ділянки; ОСОБА_9 - власник 1/10 частки земельної ділянки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємцями після смерті якого є: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (та ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою про склад спадкоємців виданою 31 травня 2024 року за N? 49/01-16.

Позивач у позові зазначає, що право спільної сумісної власності на 1/10 частки земельної ділянки загальною площею 52,0999 га (кадастровий номер 1221487700:02:062:3001) державою вже визнано за нею - ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесеною 06 грудня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Черновською Людмилою Григорівною, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70686810 від 13.12.2023 року, номер відомостей про речове право: 52931673.

Однак, підставою для звернення до суду з даним позовом стало саме невизнання за - ОСОБА_1 , у порядку спадкування за законом права спільної сумісної власності на 1/10 частки земельної ділянки загальною площею 52,0999 га (кадастровий номер 1221487700:02:062:3001), після смерті її матері - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , через одночасне існування обох видів спільної власності щодо одного майна.

Також судом встановлено, що інших спадкоємців ні за законом ні за заповітом не встановлено, а тому єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька ОСОБА_1 .

Отже, за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який почався з часу відкриття спадщини. Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Спадщину після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , у порядку спадкування за законом було прийнято її дочкою - ОСОБА_1 , однак постановою державного нотаріуса Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Любов Віталіївною від 14 травня 2024 року було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв?язку з неможливістю визначення частки померлої, так як згідно законодавства виключається можливість одночасного існування обох видів спільної власності щодо одного майна.

Отже, суд вважає вимоги позову не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Судом встановлено що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть виданим 24 липня 2017 року. Після її смерті відкрилася спадщина на 1/10 частки земельної ділянки загальною площею 52,0999 га (кадастровий номер 1221487700:02:062:3001), що знаходиться на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 305767, виданим Дніпропетровською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження голови від 18.12.2009 року № 5326-р, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за N? 122140001002526, запис про право власності внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06.12.2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Черновською Людмилою Григорівною, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70686810 від 13.12.2023 року, номер відомостей про речове право: 52931633.

Судом також встановлено, що інших спадкоємців ні за законом ні за заповітом не не має, а тому єдиним спадкоємцем за законом, після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька ОСОБА_1 .

Спадщину після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , у порядку спадкування за законом було прийнято її дочкою - ОСОБА_1 , однак постановою державного нотаріуса Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Любов Віталіївною від 14 травня 2024 року було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв?язку з неможливістю визначення частки померлої, так як згідно законодавства виключається можливість одночасного існування обох видів спільної власності щодо одного майна.

Зазначені у позові позивачем відповідачі є співласникми земельної ділянки та не є спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 ;

Вище вказаний спір виник стосовно спадкування після смерті ОСОБА_7 .

Позов ОСОБА_1 пред`явлено до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є неналежними відповідачами. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування внаслідок пред`явлення позову до неналежних відповідачів.

Позивач чи його представник у встановленому законом порядку заяв чи клопотань про зміну первісних відповідачів на належного відповідача чи залучення співвідповідача не подавав та не звертався.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. …Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права. Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Таким чином позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, 321, 328, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1268-1270, 1272, 1282 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Дніпровська районна державна нотаріальна контора, про визнання права спільно сумісної власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя: О.Г. Васюченко