Ухвала

від 30.01.2025 по справі 760/24118/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/24118/24 Провадження №2/760/4752/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Тесленко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні) матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2024 року до Солом`янського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Шуляка Р.В., з цивільним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) із Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ», а саме «Pango» (далі - відповідач) уклав кредитний договір № 20287651 на суму 3 000 грн. на строк до 16 червня 2025 року. На даний момент заборгованість за вищезазначеним договором становить 3 690 грн. Інформацію по кредитному договору взята з Українського бюро кредитних історій. Зі слів позивача, після укладення кредитного договору останній не отримував від відповідача примірника кредитного договору № 20287651, що унеможливлює ознайомлення позивача з умовами договору, процентною ставкою, порядок сплати заборгованості та інші положення, згідно із договором. Також перед укладанням кредитного договору № 20287651 не було надано анкету-заяву про отримання та ознайомлення з інформацією умов кредитування та правил надання банківських послуг. Наразі у кредитній історії позивача надано розрахунок заборгованості останнього за кредитним договором № 20287651 від 06 липня 2024 року, у відповідності до якого у позивача, станом на 09 серпня 2024 року, виникла заборгованість у розмірі 3 690 грн. 22 серпня 2024 року адвокат Шуляк Р.В. звернувся із адвокатським запитом до Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова Компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ», а саме «Pango» з метою отримання інформації відносно позивача, а саме копія кредитного договору № 20287651, інші документи, які підтверджують правовідносини позивача та відповідача. 18 вересня 2024 року адвокат Шуляк Р.В. отримав відповідь від 23 серпня 2024 року на вищевказаний адвокатський запит, а саме отримав відмову про отримання такої інформації через те, що запитувана інформація є конфіденційною. Проте під час подання адвокатського запиту було надано заяву підписаною позивачем про дозвіл адвокату Шуляку Р.В. запитувати, отримувати, зберігати конфіденційну інформацію. Враховуючи викладені обставини представник позивача, адвокат Шуляк Р.В. звертається із позовною заявою до суду з метою захисту прав позивача.

27 вересня 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 01 жовтня 2024 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі, без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. Крім того, Ухвалою суду вирішено питання про витребування доказів у справі.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

13 листопада 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить закрити провадження по справі за відсутності предмету спору та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що в своїх позовних вимогах позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір № 20287651 укладений між позивачем та відповідачем 06 липня 2024 року. Звертають увагу суду, що такого кредитного договору № 20287651 не існує взагалі, крім того, сам позивач не додає до свого позову жодного доказу про те, що такий договір існує. Дійсно між позивачем та відповідачем було укладено три кредитні договори, два з яких було виконано позичальником, а за останнім договором обліковується заборгованість, але жодний з цих договорів не має номеру 20287651. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору. Таким чином провадження по справі № 760/24118/24 про визнання кредитного договору № 20287651 недійсним, підлягає закриттю у зв`язку з відсутності предмету спору, а саме відсутності такого договору. З приводу дійсності договору про споживчий кредит № 2028765 від 06 липня 2024 року. Товариство здійснює свою діяльність з надання кредитів через мережу інтернет на підставі Ліцензії з надання фінансових кредитів, яка видана 28 січня 2022 року. Інформація опублікована на офіційному сайті Товариства у відкритому доступі за посиланням https://pango.com.ua/s/documents. По-перше, щодо укладення, дійсності договору про споживчий кредит № 2028765 від 06 липня 2024 року. Так, 06 липня 2024 року між позивачем та Товариством було укладено договір про споживчий кредит № 2028765 (далі - Кредитний договір) на суму 3 000,00 грн. зі сплатою комісії та відсотків за користування кредитними коштами строком на 345 днів, з кінцевим терміном повернення коштів у строк до 16 червня 2025 року (п. 1.4 договору), шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку, зазначену в анкеті-заявці позичальника в Особистому кабінеті позивача. Згідно п. 6.1 Кредитного договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Згідно п. 6.2. Кредитного договору, розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність - комбінацію цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього Кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток, месенджери. На договір накладається електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, що визначає дату та час укладення договору. Після укладення цей Кредитний договір надається (надсилається) позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Частинами 3, 4, 5, 6 ст. 11 Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. (6). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Згідно п. 12 ст. 3 Закону «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Укладаючи кредитний договір позивач та відповідач вчинили дії визначені ст. 11 Закону «Про електронну комерцію», хронологія вчинення дій позивачем щодо укладення Кредитного договору у формі електронного правочину описана в додатку 11. Позивач підписав паспорт споживчого кредиту та окремо Кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором (у відповідності до ст. 12 Закону), що підтверджується роздруківкою з електронного файлу з інформаційно-телекомунікаційної системи позивача (LogFile застосування коду). Після чого, укладений кредитний договір розміщено в особистому кабінеті позивача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1. Кредитного договору на його картку. Статтею 205 ЦК України щодо форм правочину, способу волевиявлення встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до п. 6.4. Кредитного договору, укладення Товариством Кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. Кредитного договору). Таким чином, Кредитний договір є таким, що укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення якого позивач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши відповідачу підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення. На підставі вищевикладеного, позивач міг передбачити всі наслідки, був ознайомлений з умовами кредитування та відповідальністю за порушення кредитних зобов`язань по Кредитному договору. Під час реєстрації особистого кабінету позивачем завантажено до свого особистого кабінету фото позичальника з паспортом. Крім того, при укладенні даного договору верифікація клієнта здійснена за допомогою системи BankID Національного банку України. Дані вказані заявником в анкеті-заяві співпадають з тими, які отримало Товариство з системи BankID. Технологічно система BankID влаштована таким чином, що користувач (заявник), який запитує послугу на сайті надавача послуг, обирає серед банків, що приєдналися до системи BankID, той банк, в якому він безпосередньо верифікований, є його клієнтом та має діючий договір, після чого проходить багатофакторну автентифікацію на сторінці обраного ним банку (що фактично релевантна автентифікації при доступі до управління карткою/рахунком за допомогою інтернет-банкінгу) та надає цьому банку згоду на передачу ідентифікаційних даних надавачу послуг (в даному випадку - Товариству). Відповідно до положення про систему BankID Національного банку України, абонент-ідентифікатор - банк України, який є абонентом системи BankID Національного банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікації клієнтів (банку), які є користувачами системи BankID Національного банку. Абонент-ідентифікатор (тобто банк) зобов`язаний забезпечити повноту, достовірність і актуальність надання електронних підтверджень електронної дистанційної ідентифікації користувачів. Абонент-ідентифікатор зобов`язаний здійснювати багатофакторну автентифікацію користувача за кожним електронним запитом на електронну дистанційну ідентифікацію до моменту передавання персональних даних такого користувача через систему BankID Національного банку. Абонент-ідентифікатор має право надавати електронні підтвердження електронної дистанційної ідентифікації на електронні запити на електронну дистанційну ідентифікацію виключно щодо користувачів, які на дату отримання абонентом-ідентифікатором запиту на електронну дистанційну ідентифікацію є клієнтами абонента-ідентифікатора та мають діючі договірні відносини з ним. Абоненту- ідентифікатору забороняється надавати електронні підтвердження електронної дистанційної ідентифікації щодо користувачів, які припинили договірні відносини банком, але мають технологічний доступ до свого облікового запису в каналах дистанційного банківського обслуговування. Таким чином, для укладення кредитного договору позичальнику, необхідно мати доступ до мобільного телефону, крім того, необхідно з номеру телефону ввести код підписання договору. Таким чином, укладення зазначеного кредитного договору іншою особою виключається. Отже, наявне волевиявлення позивача на укладення кредитного договору та факт отримання позивачем коштів за таким кредитним договором. Таким чином, Кредитний договір є таким, що укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення якого позивач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши відповідачу підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення. Також вважають за доцільне зазначити, що кредитний договір № 2028765 є вже третім, що укладений між позивачем та відповідачем, при цьому видача відбувалась на ту саму карту (п. 2.1. Договорів). Тому відповідач додає два попередні договори позивача, по яким відбулося повне закриття боргу з довідками про їх погашення. Позивач в своєму позові не додає жодного доказу того, що договір має бути визнаний недійсним. Посилання, ж позивача на не отримання ним копії договору не відповідає дійсності, оскільки відповідно до умов договору та правил надання кредитів, вказаний договір розміщено в особистому кабінеті позичальника, одразу після його укладання, і вказаний договір доступний позивачу цілодобово.

Позивач своїм правом на надання відповіді на відзив відповідно до положень ЦПК України не скористався.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.

Судом встановлено, що 18 червня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 2308145, сума кредиту 1 000 грн., строком на 345 днів.

Відповідно до довідки № 102/2308145 від 24 червня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 у повному обсязі виконав всі свої зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором № 2308145 від 18 червня 2024 року, у тому числі щодо повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів, внаслідок чого зазначений довогір припинив дію.

Як вбачається з матеріалів справи 25 червня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 2309872 від 25 червня 2024 року, сума кредиту 3 000 грн. 00 коп., строком на 345 днів.

З довідки № 102/2309872 від 06 липня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 у повному обсязі виконав всі свої зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором № 2309872 від 25 червня 2024 року, у тому числі щодо повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів, внаслідок чого зазначений довогір припинив дію.

Крім того, 06 липня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 2028765, сума кредиту 3 000 грн. 00 коп., строком на 345 днів.

Доказів повернення позивачем отриманого кредиту за вказаним договором про споживчий кредит № 2028765 у розмірі 3 000 грн. 00 коп., матеріали справи не містять.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, позивач має заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» за договором № 2028765 від 06 липня 2024 року у розмірі 14 354 грн. 36 коп.

Крім того, відповідачем до відзиву на позов додано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, витяг із Державного реєстру фінансових установ, витяг з Державного реєстру фінансових установ про видачу ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, згоду на обробку персональних даних, згоду на отримання та передачу інформації з використанням Системи BankID Національного банку України, правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» (в редакції від 02.07.2024), Акету-заяву на кредит № 2028765, Інформацію про посвідчення особи з системи BankID НБУ, Інформацію з електронного файлу, паспорт споживчого кредиту № 2028765, Інформацію з електронного файлу, Хронологію вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину, графік платежів, заяву на отримання кредиту № 2028765 та платіжне доручення № 37120448.

Згідно з частинами 1 - 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Рішення у справі SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ст. 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. ч. 1 - 3 ст. 207 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис (в тому числі електронний) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України, і відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: (1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; (2) наявність підстав для оспорення правочину; (3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Постановою Великої Палати Вверховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними.

Таким чином, вимога щодо визнання договору недійсним може бути заявлена виключно за умови укладення відповідного договору, що підтверджено відповідними доказами.

Відповідно дост. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 1 ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зважає на те, що будь - яких належних та допустимих доказів укладання кредитного договору № 20287651 від 06 липня 2024 року між позивачем та відповідачем сторонами надано до матеріалів справи не було, навпаки, відповідач у відзиві на позов зазначає про відсутність між сторонами договірних взаємовідносин за вказаним договором, що не спростовано позивачем по справі, позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Суд враховує, що між сторонами на цей час існують, окрім іншого, цивільно - правові відносини за договором № 2028765 від 06 липня 2024 року, зобов`язання за яким (за позицією відповідача) позивачем станом на момент надання відповідачем суду відзиву на позов не виконані. При цьому, будь - які позовні вимоги щодо вказаного договору позивачем по справі не заявлялись.

Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у спрві №638/3792/20від 20 вересня 2021 року, сформульовано наступний правовий висновок: «Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. ... У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20 зазначено, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову.Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.»

На підставі доказів наданих сторонами до матеріалів справи, судом встановлено, що договір № 20287651 від 06 липня 2024 року між відповідачем та позивачем по справі не укладався. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що предмет спору був відсутній як під час пред`явлення позову, так і на момент розгляду справи судом.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що провадження підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 255, 258 - 261, 352 - 354 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» про визнання кредитного договору недійсним, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ», місцезнаходження: 03038, місто Київ, вул. Грінченка Миколи, буд. 4, код ЄДРПОУ 44620708.

Суддя І. О. Тесленко