Постанова

від 21.01.2025 по справі 644/9465/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Харків

справа № 644/9465/23

провадження № 22-ц/818/372/25

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участюсекретаря судовогозасідання Волобуєва О.О.

сторони справи:

позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2024 року ухвалене у складі судді Левченка А.М.,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат нараховані за період з 12.03.2019 по 23.02.2023 за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 1418846.92 грн, що виникло на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року по справі № 644/6718/13-ц у розмірі 436 080,92 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року по справі № 644/6718/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» стягнуто суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 1418 864,92 грн та судові витрати по справі у розмірі 3441,00 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у зазначеній цивільній справі стягувача ПАТ « Комерційний банк «Надра» замінено на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Гефест». Оскільки станом на дату подання позову, зазначене рішення суду не виконано, позивач відповідно до вимог ст. 625 ЦК України має право нарахувати та стягнути з боржника 3 % річних та інфляційні витрати за період з 12.03.2019 по 23.02.2023 у розмірі 436 080,92 грн.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2024 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року по справі № 644/6718/13-ц у розмірі 436080,92 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6541.21 грн 21 коп.

Рішення обґрунтовано тим, що наявність рішення суду про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другоюстатті 625 ЦК Українисум, під час розгляду справи доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором суду не надано, розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат відповідачем не спростовано належними доказами.

Не погодившись з рішенням суду Летючий В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за позовом ПАТ «КБ «Надра» рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у справі № 644/6718/13-ц від 15.03.2016 стягнуто з ОСОБА_1 . На користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у сумі 1418864,92 грн та судові витрати. Отже, строк виконання зобов`язань відповідача по кредитному договору було змінено. Позивач із заявою про примусове виконання зазначеного судового рішення до органів виконавчої служби не звертався. Правонаступник позивача ТОВ «ФК «Гефест» після набрання чинності постановою Харківського апеляційного суду про заміну стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» (04.03.2020 р.) також примусове виконання зазначеного судового рішення не ініціював, виконавче провадження з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» заборгованості за кредитним договором у сумі 1418864,92 грн на цей час відсутнє. Оскільки позивачем та його правонаступником пропущений передбачений законом строк для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання є підстави вважати, що зобов`язання боржника перед відповідачем є натуральним. Крім цього відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 23.11.2022 по справі № 285/3536/20 вимоги про стягнення грошових сум відповідно до ст.625 ЦК України можуть бути заявлені лише одночасно з позовом про стягнення задавненої вимоги. Тому вважає, що у суду були відсутні підстави для задоволення позову.

09.10.2024 до суду апеляційної інстанції від ТОВ «ФК Гефест» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Посилався на те, що судом повно та всебічно встановлені обставини у справі та ухвалене рішення, що відповідає вимогам закону. Апелянт не правильно тлумачить положення ч. 1 ст. 509 ЦК України відповідно до якої натуральним є зобов`язання, в якому вимога не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. У спірних правовідносинах вимога позивача про стягнення заборгованості вже захищена в судовому (примусовому) порядку, тобто є таке що набрало законної сили рішення суду про стягнення заборгованості. Відповідач зазначене рішення добровільно не виконує, тому у відповідача є законні підстави вимагати від нього сплати грошових сум відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Також ТОВ «ФК Гефест» просило стягнути з відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 17000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року по справі № 644/6718/13-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягненння заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» суму заборгованості за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/433 від 22 червня 2007 року в розмірі 1418864,92 грн та судові витрати по справі у розмірі 3441,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено ( а.с. 5 6).

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задоволено. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2019 року скасовано і постановлено нову. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - задоволено частково. Замінено стягувача публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «НАДРА» на його правонаступника товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (код ЄРПОУ 42350033, адреса реєстрації : 01042, м. Київ, вул. Брановицького Ігоря, буд.3) у цивільній справі № 644/6718/13-ц за позовом публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «НАДРА» до ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) (боржник) про стягнення заборгованості. Постанова набрала закоконної сили 04 березня 2020 року ( а.с. 7 -8).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу та ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннямистатті 610Цивільного кодексу Українипередбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно дост. 629Цивільного кодексу Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 267 ЦК України особа яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:

1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

2)конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц,від 18 березня 2020 року у справі№ 902/417/18).

У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, чинній на час видачі виконавчого документу ) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом одного року, якщо інше не передбачено законом.Згідно перехідних положень п.5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404 - VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим законом. Строк пред`явлення

У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Апеляційний суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази отримання та пред`явлення кредитором виконавчого листа з виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 рокудо виконання в передбачений законом строк, а також докази, які б свідчили про звернення ТОВ ««Фінансова компанія «Гефест`до суду з заявою про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа та поновлення такого строку судом.

При цьому, колегія суддів враховує, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22.

Враховуючи, що строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа на виконання виконавчого документу рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 рокуу цивільній справі № 644/6718/13-ц сплив, суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки основна вимога кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем наявності у нього можливості примусово виконати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 рокуу цивільній справі № 644/6718/13-ц знайшли своє підтвердження, судова колегія вважає що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги судовою колегією не оцінюються.

Частиною 13ст.141 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 сплатив 7849,46 грн судового збору, що підтверджується даними квитанції про сплату № 928713068349-0560 від 06.09.2024. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню зазначену суму необхідно стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» на користь апелянта.

Керуючись ст.367,369,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2024 року -скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат за період з 12.03.2019 по 23.02.2022 відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на користь ОСОБА_1 7849 (сім тисяч вісімсот сорок дев`ять) гривень 46 коп. судового збору сплаченого в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П.Пилипчук