Рішення

від 30.01.2025 по справі 940/1572/24

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

30.01.2025 Провадження по справі № 2/940/75/25

Справа № 940/1572/24

РІШЕННЯ

Іменем України

30 січня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді : Косович Т.П..

при секретарі : Козуб І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справуза позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «Фінансова компанія«Українські фінансовіоперації»,що єправонаступником прававимоги зазобов`язаннямиТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс», що єправонаступником прававимоги зазобов`язаннямиТОВ «Авентус Україна», звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6260041 від 10.01.2023 року в сумі 29162,72 гривень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 10.01.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 6260041, відповідно якого відповідачу надано кредит в сумі 10600 гривень на строк 364 дні зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,393% в день до 07.02.2023 року якщо споживачем виконані умови для отримання знижки, зокрема до вказаного строку (включно) (+3 дні) здійснена оплата першого платежу з оплати процентів, та 1,99% на день протягом всього строку кредитування, в обмін на зобов`язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов`язання виконав належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте останній своїх зобов`язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 29162,72 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку (позовна заява а.с. 1-12).

27.01.2025 року представником позивача за нотаріально посвідченою довіреністю Скороход В.В. до суду надано відзив на позовну заяву, в якому остання вказує, що ОСОБА_1 22.03.2023 року призваний на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, а тому проценти за користування кредитом йому нараховуватись не повинні, а нараховані підлягають списанню. Вважає суму процентів завищеною, що є непомірним тягарем для відповідача, а тому просить зменшити їх розмір до 5300 гривень. Витрати на правову допомогу визнає в сумі 500 гривень (а.с. 180-184).

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1ст. 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом (ч. 1ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Із матеріалів справи встановлено, що 10.01.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 6260041, відповідно якого відповідачу надано кредит в сумі 10600 гривень на строк 364 дні зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,393% в день до 07.02.2023 року якщо споживачем виконані умови для отримання знижки, зокрема до вказаного строку (включно) (+3 дні) здійснена оплата першого платежу з оплати процентів, та 1,99% на день протягом всього строку кредитування, в обмін на зобов`язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору (копія договору з додатком а.с. 34-43, 48, паспорт споживчого кредиту а.с. 44-47). На виконання умов договору товариство свої зобов`язання виконав належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 за період з 10.01.2023 року по 19.01.2023 року (а.с. 177-178) та не оспорюється відповідачем, проте останній своїх зобов`язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 29162,72 грн., в тому числі 10600 грн. основного боргу та 18562,72 грн. заборгованості за відсотками, що підтверджується карткою обліку договору (розрахунком заборгованості) (а.с. 50-63).

Відповідно договору факторингу № 26.09/23-Ф від 26.09.2023 року ТОВ «Авентус Україна» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 6260041 від 10.01.2023 року, укладеним з ОСОБА_1 , на суму 29162,72 грн. відступило ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (копія договору а.с. 76-91, копії актів прийому-передачі Реєстру боржників від 26.09.2023 року а.с. 92-93, витяг з Реєстру боржників від 26.09.2023 року а.с. 94).

Відповідно договору факторингу № 31.07/24-Ф від 31.07.2024 року ТОВ «Факторинговакомпанія «Укрглобал-Фінанс»право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 6260041 від 10.01.2023 року, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , на суму 29162,72 грн. відступило ТОВ «Українські фінансові операції» (копія договору а.с. 96-103, копії актів прийому-передачі Реєстру боржників від 31.07.2024 року а.с. 104-106, витяг з Реєстру боржників від 31.07.2024 року а.с. 108).

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За нормоюст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зіст. 634 ЦК Українидоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно дост. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначеност. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним таГосподарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис»за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

ПоложенняЗакону України «Про електронну комерцію»передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Із дослідженого судом договору про надання споживчого кредиту № 6260041 від 10.01.2023 року, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С5342.

Отже, підписання договору № 6260041 від 10.01.2023 року свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів, підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідност. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2статті 77 ЦПК Українивстановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо доводівпредставника відповідачапро те,щоОСОБА_1 є військовослужбовцем по мобілізації, а тому проценти за користування кредитом йому нараховуватись не повинні, а нараховані підлягають списанню, суд приходить до такого висновку.

Так, за змістом пункту 15 частини 14Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Відповідно до абз. 5ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію»особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду у розумінніЗакону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17 дійшла висновку, що навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

На підставіУказу ПрезидентаУкраїни від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію»з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період.Указом ПрезидентаУкраїни від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який неодноразово продовжувався і діє на даний час. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

При цьому, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах: від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18, від 24.02.2022 у справі № 591/4698/20, від 12.05.2022 у справі № 336/512/18, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21.

Застосування приписів п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу. Положення п. 15 ст. 14 вказаного Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов`язаннями, поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками.

Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_1 від 28.05.2008 року (а.с. 186-188) ОСОБА_1 22.03.2023 року на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 27.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» призваний на військову службу у Збройні Сили України, а томуз цьогочасу на нього поширюються пільги, передбачені п. 15ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із картки обліку договору (розрахунку заборгованості) (а.с. 50-63), з 22.03.2023 року ОСОБА_1 було нараховано 3796,92 гривень процентів за користування кредитом.

Відповідно паспорту споживчого кредиту до договору про надання споживчого кредиту № 6260041 від 10.01.2023 року, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , кредитні кошти ОСОБА_1 було надано на споживчі (особисті) потреби, тобто для інших цілей, ніж придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а тому з 22.03.2023 року у ОСОБА_1 відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Заперечення сторони відповідача з приводу того, що сума процентів є завищеною, що є непомірним тягарем для відповідача, суд відхиляє, оскільки ОСОБА_1 кредитний договір підписав, а отже, з його умовами ознайомився та погодився.

Таким чином,виходячи зізмісту заявленихпозовних вимог,аналізу положеньчинного законодавстваУкраїни таматеріалів справи,суд вважає,що позовнівимоги позивачанеобхідно задовольнитичастково,стягнувши 10600гривень тілакредиту та14765,80гривень (18562,72-3796,92)процентів закористування кредитом,оскільки відповідачемпорушено умовидоговору про надання споживчого кредиту № 6260041 від 10.01.2023 року, укладеного між ним та ТОВ «Авентус Україна», та не виконано взятих на себе зобов`язань.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ,інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 240 від 23.10.2024 року (а.с. 13), а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідача.

Крім того, згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 року у справі № 479/475/21, провадження № 61-6583св22 дійшов наступного висновку.

Так, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Як вбачається з договору про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01.08.2024 року, укладеного між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О. (а.с. 123-126), детального опису робіт (наданих послуг) № 6260041 від 17.09.2024 року (а.с. 135) та із акту приймання-передачі наданих послуг № 6260041 від 17.09.2024 року (а.с. 134), розмір правових послуг адвоката за надання юридичної допомоги ТОВ «Українські фінансові операції» складає 10000 гривень підготовка та подача позовної заяви до суду.

При цьому представник відповідача у відзиві просить зменшити суду витрат на правову допомогу до 500 гривень, посилаючись на те, що заявлений розмір є невиправдано завищеним, таким, що не відповідає критеріям реальності, розумності та складності справи. Адвокатом Дідухом Є.О. для ТОВ «Українські фінансові операції» готувалась велика кількість позовних заяв про стягнення кредитної заборгованості, які є однотипними та шаблонними, не потребують значного часу на їх складання.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної адвокатським об`єднанням роботи, а саме направлення запиту, клопотання про витребування доказів та складання позовної заяви, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуванням наведеного суд стягує з відповідача на користь позивача 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1046, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором задовольнити частково.

СтягнутизОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ 40966896, юридична адреса: 03045,м.Київ,вул.Набережно-Корчуватська,27,приміщення 2,-25365(двадцятьп`ять тисячтриста шістдесятп`ять)гривень 80копійок заборгованостіза договоромпро наданняспоживчого кредиту№ 6260041від 10.01.2023року,укладеним між ОСОБА_1 таТОВ «АвентусУкраїна»,та 5422 (п`ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Т.П.Косович