Рішення

від 30.01.2025 по справі 381/5867/24

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/352/25

381/5867/24

Рішення

Іменем України

30 січня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

Встановив:

У грудні 2024 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» (далі, ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», позивач) з використанням системи «Електронний суд» подано позов до Фастівського міськрайонного суду Київської області про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 18 525 гривень з ОСОБА_1 (далі, відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі, ТОВ «МІЛОАН»), як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено договір про споживчий кредит №1311055. Зазначений договір укладено з використанням особистого кабінету позичальника на сайті позикодавця шляхом подання заявки на отримання кредиту та подальшого погодження заявки. Заявка підписана електронним підписом позивальника.

На виконання умов договору про споживчий кредит №1311055 від 08.02.2020 року позичальнику були перераховані грошові кошти у сумі 7 500 гривень.

Однак, в подальшому позичальник своїх обов`язків щодо повернення коштів не виконав та не сплачував відсотки за користування кредитом та комісію, передбачену договором.

В подальшому, відбулась заміна сторони кредитора в кредитному зобов`язанні внаслідок укладення договорів факторингу від 20.08.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та, відповідно, від 24.01.2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ПІНГ-ПОНГ».

Після відступлення права вимоги за вказаними вище правочинами, право вимоги за договором про споживчий кредит №1311055 від 08.02.2020 року перейшло до ТОВ «ПІНГ-ПОНГ» і останній може вимагати стягнення з позивальника заборгованості в примусовому порядку.

Згідно тверджень позивача, станом на дату подання позову загальний розмір заборгованості за договором про споживчий кредит №1311055 від 08.02.2020 року становить 18 525 гривень та включає: заборгованість за тілом кредиту 7 500 гривень, заборгованість за відсотками 10 125 гривень, заборгованість за комісією 900 гривень.

Зазначені вище суми позивач просить стягнути з відповідача в примусовому порядку, а також стягнути з відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 гривень.

В судове засідання представник позивача, будучи повідомленим належним чином про час і дату проведення судового засідання не з`явився, подали заяву про проведення судового засідання без їхньої участі, позовні вимоги підтримають.

В судовезасідання відповідач,будучи належнимчином повідомленимпро часі датупроведення судовогозасідання,не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, визнав заборгованість за тілом кредиту та підтвердив обставини щодо укладення кредитного договору, разом із тим не погодився з розміром нарахованих процентів та комісією, питання компенсації понесених позивачем витрат на правову допомогу просив вирішити на розсуд суду.

З урахуванням викладеного, на підставі приписів частини 1 статті 233 ЦПК України, суд проводить розгляд справи без участі представника позивача та відповідача.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини .

Так, 08.02.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладеного кредитний договір (індивідуальна частина) № 1311055 (а. с.64-69).

Укладенню договору передувало заповнення, подання та підтвердження анкети-заявки на кредит № 1311055 від 08.02.2020 року (а. с.85-86).

За змістом цієї анкети-заявки на кредит та умов пунктів 1.2, 1.3, 1.4, 1.5.1, 1.5.2 кредитного договору, сума кредиту 7 500 гривень, строк, на який надано кредит 30 днів, комісія за надання кредиту 900 гривень, проценти за користування кредитом 3375 гривень, які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, процентна ставка фіксована.

Згідно з платіжним дорученням № 14961942 від 08.02.2020 року ТОВ «МІЛОАН» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 7 500 гривень, в призначенні платежу відображений номер кредитного договору 1311055 (а. с. 42).

Зазначені обставини свідчать про те, що між сторонами спору виникло кредитне зобов`язання, умови якого деталізовані у відповідних пунктах кредитного договору (індивідуальна частина) № 1311055.

Позивальнику було перераховано грошові кошти у сумі 7 500 гривень, строк користування 30 днів.

Відповідач, як позичальник, не заперечує факт укладення договору та отримання грошових коштів, доказів повного чи часткового повернення грошових коштів не надав.

В подальшому, право вимоги за цим кредитним договором № 1311055 від 08.02.2020 року відступлено на підставі договорів факторингу № 02/08 від 20.08.2020 року, укладеного між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «МІЛОАН», № 1/15 від 24.01.2022 року, укладеного між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» (а. с. 44-48, 51-57).

Відповідач не ставить під сумнів чинність зазначених договорів факторингу та не заперечує щодо переходу права вимоги за кредитним договором № 1311055 від 08.02.2020 до позивача.

Позивач стверджує, що відповідачем не повернуте тіло кредиту, не сплачені проценти за користування, комісія.

Відповідач доказів повернення коштів, сплати комісії не надав.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що факт укладення кредитного договору і його невиконання боржником підтверджений належним чином.

Суд вважає, що спірні правовідносин сторін урегульовані положеннями ЦК України та Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакціях, чинних на дату укладення договору).

Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникненняцивільних правта обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписівчастини 1статті 10Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Проелектронні документита електроннийдокументообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписівчастини 1статті 638ЦК України,договір єукладеним,якщо сторонидосягли згодиз усіхістотних умовдоговору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.

Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочину та відсутності в суду даних про його нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитний договір укладено та він є регулятором спірних правовідносин сторін.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

З урахуванням викладеного, за відсутності доказів повного чи часткового виконання умов договору позичальником та повернення коштів, суд приходить до висновку, що відповідачем порушені умови кредитного договору, що передбачає настання негативних юридичних наслідків.

Аналізуючи фактичні та правові підстави для заміни кредитора у спірному зобов`язанні, суд зазначає наступне.

Згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно приписів частини 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно приписів частини 1 статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів частини 1 статті 1177 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Системний аналіз зазначених правових норм засвідчує, що договір відступлення права вимоги є підставою для заміни сторони в зобов`язанні, в тому числі й кредитора.

При цьому, з огляду на презумпцію правомірності правочинів та враховуючи межі судового розгляду, передбачені статтею 13 ЦПК України, за відсутності заперечень відповідача щодо правомірності та чинності означених вище договорів факторингу, та за відсутності відомостей про їх нікчемність, суд приходить до переконання, що позивачем правомірно отримано право вимоги до відповідача в межах кредитного договору № 1311055 від 08.02.2020 року.

Отже, позивач має право вимоги до відповідача за вказаним договором, в матеріалах справи відсутні докази повного чи часткового виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого існують достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у сумі 7 500 гривень.

Далі, також суд погоджується з доводами позивача щодо необхідності стягнення з відповідача на його користь процентів за договором № 1311055 від 08.02.2020 року, але не погоджується з визначеним розміром процентів.

Так, як зазначалося вище, кредит надано на 30 днів до 09.03.2020 року, договором чітко визначено, що проценти за користування кредитом складають 3 375 гривень.

Далі, за змістом пункту 2.3 кредитного договору передбачені умови для пролонгації кредиту, які зокрема, передбачають наявність відповідної пропозиції позикодавця та необхідність плати комісії та певну частку заборгованості за кредитом.

Досліджені матеріали справи не підтверджують той факт, що відбулась пролонгація кредиту за правилами пункту 2.3 договору № 1311055 від 08.02.2020 року.

Відповідно, строк користування кредитом складав 30 днів і в межах цього строку повинні бути нараховані проценти за користування кредитом.

Передбачений частиною 1статті 1054 ЦК України обов`язок сплати процентів за користування кредитом існує в межах визначеного договором строку користування кредиту, поза межами цього строку проценти не нараховуються, а діють правилами частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідні правові висновки висловлені в Постановах ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом в межах визначеного договором 30-тиденного строку у сумі 3 375 гривень.

Також, на думку суду, не підлягає стягненню визначена в пункті 1.5.1 договору комісія за надання кредиту у сумі 900 гривень, так надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Відповідні умови щодо сплати комісії за надання кредиту є несправедливими у розумінні приписів статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (редакція чинна станом на дату укладення договору).

Правова позиція щодо неможливості встановлення комісії за надання кредиту висловлена в Постанові ОП КЦС ВС від 09 грудня 2019 року в справі N 524/5152/15.

Отже в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за комісією суд вважає за необхідне відмовити.

Отже, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню 7 500 гривень заборгованість за тілом кредиту, 3 375 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Загальний розмір стягнення складає 10 875 гривень.

Далі, як слідує з тексту позовної заяви і доданих до неї документів, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені ним витрати на правничу допомогу у сумі 6 000 гривень.

Позивачем надані копія договору про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року № 43657029, детальний опис робіт адвоката від 11 листопада 2024 року, копія додаткової угоди про надання правової допомоги від 11 листопада 2024 року (а. с. 43, 71-76).

Статтею 133ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30Закону України«Про адвокатуруі адвокатськудіяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Керуючись критеріями принципами справедливості, співмірності та верховенства права, враховуючи складність цієї справи та факт часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсації витрат позивача за надання професійної правничої допомоги і стягнути з відповідача 3 000 гривень.

Далі, на підставі приписів пункту 3 частини 1 статті 141 ЦПК України, враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуваннятого,що приподанні позовноїзаяви позивачемсплачено 2422,40грн.судового збору,а позовнівимоги задоволеніна 58.7%,то звідповідача накористь позивачапідлягає стягненнючастина сплаченогосудового зборуу сумі 1 421,94 грн.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» грошові кошти у сумі 10875 гривень, що складається з 7 500 гривень заборгованість за тілом кредиту, 3 375 заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом.

В іншійчастині позовнихвимог Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «ПІНГ-ПОНГ»до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» 3 000 гривень, як компенсацію витрат позивача на надання професійної правничої допомоги.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» 1 421,94 грн., як компенсацію сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ», код ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.