Постанова

від 20.01.2025 по справі 554/5723/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/5723/23 Номер провадження 22-ц/814/227/25Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Пилипчук Л.І.,Чумак О.В.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мільгевської Яніни Володимирівни

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2024 року у складі судді Сініцина Е. М.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради, Комунального закладу «Полтавська дитячо-юнацька спортивна школа «ПОЛТАВА» про визнання дій протиправними, зобов?язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради, КЗ «Полтавська дитячо-юнацька спортивна школа «ПОЛТАВА» (далі «ПДЮСШ «ПОЛТАВА») про визнання дій протиправними, зобов?язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду, його було поновлено на роботі в КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» на посаді директора з дати звільнення - 13.01.2021. Стягнуто з КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» на його користь 39 626,76 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2021 року роз`яснено резолютивну частину вказаного рішення та зазначено, що ОСОБА_1 має бути поновлений на роботі в КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» на посаді директора наказом Управління у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради.

Вказував, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 квітня 2021 року в частині поновлення на посаді тривалий час не виконувалось. Лише 09.02.2022 наказом начальника Управління у справах фізичної культури та спорту від 08.02.2022 № 24-к він був поновлений на роботі в КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» на посаді директора.

Враховуючи те, що саме з вини відповідачів відбулася затримка виконання рішення суду про поновлення його на роботі, що відповідно до статті 236 К3пП України є підставою для стягнення з КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, просив суд визнати протиправними дії Управління у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради, КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» щодо затримки виконання рішення суду та несвоєчасного поновлення його на роботі; стягнути з КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 08.04.2021 по 08.02.2022 в сумі 280 743,43 грн та компенсацію втрати частини доходів за період з 08.08.2017 по 08.02.2022 в сумі 95 388,29 грн.

Також вказував, що в результаті тривалого порушення відповідачами основоположних конституційних прав позивача - тривалого невиконання рішення суду про негайне поновлення позивача на роботі, невиплата йому заробітної плати, несплата КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» як страхувальником позивача страхових внесків за нього (що впливає на розмір страхового стажу та пенсійного забезпечення) і позбавлення його у такий спосіб певної частини (півроку) трудового стажу, ненадання відпусток, ігнорування його звернень з метою вирішення перелічених питань, йому спричинена моральна шкода, що яку він оцінює у 250000 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано пропуском позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Мільгевська Я. В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом помилково не застосовано до спірних правовідносин частину другу статті 233, статтю 236 КЗпП України, оскільки предметом спору в даній справі є саме стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України, що мала місце внаслідок протиправних дій відповідачів, які полягали у відтермінуванні моменту виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Вважає, що суд першої інстанції не повною мірою дослідив фактичні обставини справи, а також поверхнево вивчив релевантну практику Верховного Суду, внаслідок чого дійшов хибних висновків.

Зазначає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, а також інших постановах Верховного Суду, зводиться до того, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України, що має наслідком застосування до цих правовідносин строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України (без обмеження строком як до спорів про порушення законодавства про оплату праці).

Відтак, відмова у задоволенні позову з посиланням на частину першу статті 233 КЗпП України є протиправною та порушує його право на справедливий суд.

Вказує також, що суд дійшов хибного висновку про те, що вимога про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини доходів та моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання дій протиправними, оскільки він суперечить правовій природі предмету спору та є однією із складових способу захисту прав позивача та усунення наслідків протиправних дій відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

За правилами частин першої, другої статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 квітня 2021 року у справі № 554/897/21, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА». Рішення в цій частині допущено до негайного виконання.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2021 року роз`яснено резолютивну частину вказаного рішення суду та зазначено, що ОСОБА_1 має бути поновлений на роботі в КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» на посаді директора наказом Управління у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника у виконавчому провадженні № 65451560 з Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради на Управління у справах фізичної культури і спорту виконавчого комітету Полтавської міської ради у зв`язку з реорганізацією.

Наказом Начальника Управління у справах фізичної культури і спорту виконавчого комітету Полтавської міської ради від 08.02.2022 № 24-К ОСОБА_1 поновлено на роботі в КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» на посаді директора з 09.02.2022.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі позивач мав право звернутися до суду із позовом у передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк з дня, коли він дізнався про порушене право, яке припинилося 08.02.2022, але подав позовну заяву до суду лише 29.06.2023, тобто зі значним пропуском строку звернення до суду для вирішення трудового спору, про застосування якого заявлено відповідачем - Управлінням у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради.

Таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (див. постанову Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23)).

Відповідно до статті 236КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню чинна редакція статті 233 КЗпП України, що діяла на час подання позивачем позову, яка обмежує працівника тримісячним строком для звернення до суду у трудових спорах щодо оплати праці, який обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Проте, застосовуючи частину другу статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13.05.1997 № 1-зп від 05.04.2001 № 3-рп/2001).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 (провадження № 11-90заі24), оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі щодо визнання протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає у невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень після прийняття судового рішення про поновлення на посаді, що по своїй суті є спором про недотриманням роботодавцем законодавства про оплату праці, сформулювала правовий висновок що до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період до 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на усій території України було встановлено з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину та на час виникнення у позивача права на позов 08.02.2022, як і на час звернення його до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду 29.06.2023 строки, встановлені статтею 233 КЗпП України, не обраховувались.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, то строки визначені статтею 233 КЗпП України у чинній редакції взагалі не підлягали застосуванню, так як такі продовжено на строк дії карантину - до 30 червня 2023 року, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.

Таким чином, за час затримки виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, яке підлягало негайному виконанню, з 07 квітня 2024 року по 08 лютого 2022 року, позивач, який був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, має право на одержання середнього заробітку у сумі 280743,43 грн згідно довідки, наданої КЗ «ПДЮСШ «ПОЛТАВА» від 25.04.2023 № 70.

В частині стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати колегія суддів вважає вимоги позивача передчасними.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворює положення Закону № 2050-ІІІ та конкретизує підстави і механізм виплати компенсацій.

За змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ та пункту 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

У постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20 викладено правовий висновок, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. Відповідно, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а також доказів відповідної відмови позивачу у виплаті такої компенсації, тому підстав для твердження про порушення права позивача, що є підставою для вжиття заходів судового захисту, наразі немає, і звернення його до суду з такими вимогами не є обґрунтованим.

У справі, що переглядається, позивач також просив про стягнення моральної шкоди, завданої йому внаслідок порушення трудових прав.

Суд першої інстанції, вважаючи що від результату розгляду основної позовної вимоги - визнання дій відповідача протиправними при невиконанні рішення суду залежать інші вимоги, у тому числі стягнення моральної шкоди, які суд визнав похідними, тому відмовив у задоволенні позову через пропуск позивачем строку звернення до суду.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 за спливом строку позовної давності, суд мав встановити факт порушення прав позивача, оскільки позовна давність, як підстава для відмови у позові застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Судом встановлено факт тривалого невиконання до 08 лютого 2022 року рішення суду від 07 квітня 2021 року у справі № 554/897/21, проте не дано правової оцінки діям відповідача - Управління усправах фізичноїкультури іспорту виконавчогокомітету Полтавськоїміської ради щодо невидачі негайно наказу про поновлення позивача на роботі та зволікання у виконанні обов`язкового до виконання судового рішення, що призвело до незаконного позбавлення позивача права право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, що гарантовано статтею 43 Конституції України.

У статті 237-1 КЗпП України передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19) зазначено, що моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Обґрунтовуючи позов у цій частині, позивач вказував, що незаконне порушення його основоположних конституційних прав та неможливість виконувати свою роботу та отримувати оплату за працю призвела до втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя та членів його сім`ї, душевних страждань та переживань через неможливість забезпечити достатній рівень матеріального забезпечення родини, а також психологічного напруження, розчарування та незручності, що є достатнім для висновку про заподіяння позивачеві моральної шкоди, а наявність юридичних фактів, які складають підставу виникнення у роботодавця обов`язку з відшкодування моральної шкоди за статтею 237-1 КЗпП України, дає підстави для висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині захисту його прав у спосіб грошового відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер та обсяг страждань позивача, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, і вважає, що достатнім розміром компенсації негативних наслідків від порушення прав позивача є стягнення на його користь з Управління усправах фізичноїкультури таспорту Полтавськоїміської ради 5000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, оскільки при вирішенні справи суд першої інстанції неправильно застосував норми Кодексу законів про працю України та фактично не вирішив спір, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Ухвалюючи нове рішення по суті заявлених позивачем вимог, апеляційний суд на підставі частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України змінює розподіл судових витрат, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мільгевської Яніни Володимирівни - задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2024 року - скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу «Полтавська дитячо-юнацька спортивна школа «ПОЛТАВА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 08 квітня 2021 року по 08 лютого 2022 року в сумі 280743,43 грн.

Стягнути з Управління у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 5000 грн у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з Комунального закладу «Полтавська дитячо-юнацька спортивна школа «ПОЛТАВА» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 7018,57 грн.

Стягнути з Управління у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 149,08 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Л. І. Пилипчук

О. В. Чумак