Постанова

від 27.01.2025 по справі 918/1101/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року Справа № 918/1101/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Мельник О.В.

судді Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

за участю представників:

позивача: Українець О.П.

відповідача 1: Бурчак Ю.І.

відповідача 2: не з"явився

третьої особи: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №918/1101/24 (суддя Романюк Р.В., м.Рівне)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до Малого підприємства "Співдружність"

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство фінансів України

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №918/1101/24 у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №906/882/24 та прийняти постанову, якою задовольнити заяву АТ КБ ПриватБанк про забезпечення позову. Забезпечити позов АТ КБ ПриватБанк шляхом накладення арешту у межах ціни позову 2 124 733,39 грн. на грошові кошти в розмірі 2 124 733,39 грн. , які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Малому підприємству "Співдружність" (адреса Україна, 35211, Рівненська обл., Дубенський р-н, село Золочівка, вул.Центральна, будинок 15 Б, код ЄДРПОУ № 13345031) та на 1/2 гаража №84, заг.пл. (кв.м): 18.5, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шевченка 26 г, гаражний кооператив "Стир" , автомобіль SSANG YONG, REXTON 2007 р.в., ,що належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що з оскаржуваною ухвалою не згодний в повному обсязі, оскільки суд першої інстанцій розглянув заяву про забезпечення позову формально, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню.

Поряд з цим, позивач зазначає, що накладення арешту в межах ціни позову на нерухоме майно (грошові кошти) відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову. Вищезазначене майно не перебуває під будь-яким обтяженням та/або забороною. Ймовірні дії відповідачів щодо зміни власника нерухомого майна, можуть суттєво вплинути на права та інтереси позивача та третьої особи, а невжиття заходів до забезпечення позову може фактично унеможливити захист порушених прав і інтересів позивача шляхом повного та реального виконання рішення суду, у разі задоволення позову. Отже, в разі невжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову у цій справі цілком можливе безперешкодне відчуження об`єктів нерухомості й створення ситуації появи нових власників спірного об`єкта нерухомості, а відтак і нових судових спорів. Відчуження майна зазначеного в заяві на користь третіх осіб до моменту відкриття виконавчого провадження може унеможливити виконання рішення суду у ній справі. З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що з метою ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, а також держави, існує необхідність застосування заходів забезпечення позову у зв`язку з можливістю відповідачів безперешкодно відчужити нерухоме майно.

Крім того, позивач посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 31.05.2023 у справі №757/30594/21 зазначив, що висновки суду першої інстанції про те, що не підтверджено жодними доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову, а саме: вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, в тому числі і дій спрямованих на реалізацію та відчуження належного відповідачам майна, безпідставного витрачання відповідачами коштів, приховування активів, тощо, є помилковими.

Позивач вважає, що є безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення відповідачами дій, спрямованих на фактичне відчуження належного їм майна та вчинення відповідачами умисних дій, які спрямовані на істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у даній справі.

Таким чином, позивач зазначає, що суд першої інстанцій розглянув справу формально, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, порушив процесуальні норми та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 31.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №918/1101/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 27 січня 2025 року.

22 січня 2025 року Малим підприємством "Співдружність" сформовано та подано через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Поряд з цим, відповідач-1 у відзиві зазначає, що після подання позову МП "Співдружність" здійснило переказ коштів на часткову оплату заборгованості перед позивачем на суми 400000,00 грн та 200000,00 грн 17.12.2024, також 18.12.2024 здійснено оплату на загальну суму 400000,00 грн, 08.01.2025 на 10000,00 грн, 22.01.2025 на 430000,00 грн. Таким чином, здійснено погашення заборгованості на загальну суму 1 440 000,00 грн, з заявлених 2 124 733,39 грн, що свідчить про платоспроможність відповідача, намір його здійснити повне погашення боргу. Крім того, відповідач-1 зазначає, що відповідно до видаткової накладної №1 від 16.01.2025 підприємство відвантажило на умовах післяоплати продукцію на загальну суму 1 498 264,00 грн, що свідчить про наявність дебіторської заборгованості на суму, що перевищує борг перед відповідачем. В підтвердження вказаного відповідачем-1 долучено платіжні інструкції №1684 від 22.01.2025, якою погашено кредит в сумі 430000,00 грн; №1649 від 17.12.2024 на суму 200000,00 грн; №1647 від 17.12.2024 на суму 400000,00 грн; №1650 від 18.12.2024 на суму 400000,00 грн; №1679 від 08.01.2025 на суму 10000,00 грн (аркуші матеріалів оскарження ухвали а.м.о.у. 66, 68-71)

Крім того, директором МП "Співдружність" ОСОБА_1 у вказаному відзиві зазначено, що вона є інвалідом ІІ групи із захворюванням опорно-рухового апарату, автомобіль SSANG YONG, REXTON 2007 р.в. є її єдиним засобом пересування, накладення на нього арешту обмежить її в праві користуватися ним, у т.ч. й доручити його керування іншій особі водієві, для забезпечення моїх як побутових так і господарських потреб, що на її думку порушує баланс інтересів сторін. Враховуючи доведену платоспроможність МП "СПІВДРУЖНІСТЬ", вважає що накладення арешту на автомобіль та місце його зберігання гараж, є порушенням співмірності і адекватності заходу забезпечення.

Представник Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в судовому засіданні 27.01.2025 підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення, підтвердив часткову сплату відповідачем-1 заборгованості, та враховуючи викладене просив скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №918/1101/24 та забезпечити позов в межах залишку заборгованості.

В судовому засіданні 27.01.2025 представник відповідача-1 заперечив доводи апеляційної скарги, повідомив про часткове погашення заборгованості та просив суд у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.

В судове засідання 27.01.2025 ОСОБА_1 не з`явилася, Міністерство фінансів України своїх представників не направило, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи, що наявні матеріали оскарження ухвали є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 , представників Міністерства фінансів України

Відповідно до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно ч.1 ст.271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1 в судовому засіданні 27.01.2025, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №918/1101/24 скасувати частково та прийняти нове судове рішення, яким заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про забезпечення позову задовольнити частково.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, АТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовною заявою до Малого підприємства "Співдружність" (код в ЄДРПОУ 13345031) та ОСОБА_1 ( реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 ) про солідарне стягнення заборгованості в сумі 2 124 733,39 грн, яка виникла з кредитного договору №13345031-КД-2 від 03.05.2023 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 963 519,83 грн, заборгованість за процентами у розмірі 197 693,73 грн та заборгованість перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією у розмірі - 963 519,83 грн.

В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" зазначив, що 03.05.2023 між Акціонерним товариством комерційний банк ПриватБанк та Малим підприємством "Співдружність" (МП "СПІВДРУЖНІСТЬ") (далі відповідач 1 ) було укладено кредитний договір 13345031-КД-2 (далі за текстом кредитний договір) відповідно до умов якого відповідачу було надано строковий кредит, з лімітом Договору: 4070000 грн. (чотири мільйона сімдесят тисяч гривень 0 копійок), на фінансування оборотного капіталу (п. А.2. кредитного договору) із терміном повернення 01.03.2024 (пп. А.3. Кредитного договору).

03 травня 2023 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2 ) було укладено договір поруки № 13345031-ДП-2/1(далі договір поруки), предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають з кредитного договору.

Позивач зазначає, що відповідач-1 не повернув кошти за кредитним договором, що свідчить про його недобросовісність як сторони договору та вказує на факт умисного ухилення від виконання своїх зобов`язань. Відповідач порушив свої зобов`язання за кредитним договором, припинив здійснювати щомісячні платежі, які передбачені графіком платежів.

З урахуванням гарантійних виплат гаранта, заборгованість відповідача за Кредитним договором №13345031-КД-2 від 03.05.2023 року станом на 18.11.2024 становить 2 124 733,39 грн., з яких: 963 519,83 грн. - заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) , що підтверджується випискою по р/р 20630040807063; 10 646.11 грн. - заборгованості за процентами, що підтверджується випискою по р/р НОМЕР_2 , а також: заборгованість перед державним бюджетом за сплаченою гарантією у розмірі - 963 519,83грн., що підтверджується випискою по р/р НОМЕР_3 .

Одночасно з позовною заявою позивачем подано суду заяву про забезпечення позову відповідно до якої просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту у межах ціни позову 2 124 733,39 грн на грошові кошти в розмірі 2 124 733,39 грн, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Малому підприємству "Співдружність" та на 1/2 гаража №84, заг.пл. (кв.м): 18.5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , гаражний кооператив "Стир", автомобіль SSANG YONG, REXTON 2007 р.в., що належить ОСОБА_1 .

Вказана заява обґрунтована тим, що МП "Співдружність" тривалий час не виконує взяті на себе зобов`язання, не здійснює щомісячних погашень заборгованості по кредиту, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість. На думку позивача, незастосування заходів забезпечення позову може призвести до істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №918/1101/24 у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про забезпечення позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником у даному випадку не обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову, а саме: вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, в тому числі і дій спрямованих на реалізацію та відчуження належного відповідачам майна, безпідставного витрачання відповідачами коштів, приховування активів, тощо. Таким чином, з огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження заявника викладене в заяві про забезпечення позову є лише припущеннями, не підтвердженими жодними вірогідними засобами доказування. У той же час судом першої інстанції встановлено, що в порушення приписів п.6 ч.1 ст.139 ГПК України заявником не наведено жодних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, як це прямо передбачено вказаною статтею.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними доводами та висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Подібні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Статтею 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог указаної статті господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17та постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі №7/127 (917/1862/21).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Колегія суддів зазначає, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд на підставі поданих заявником доказів має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що предметом позову у даній справі є вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості, яка виникла з кредитного договору № 13345031-КД-2 від 03.05.2023 року , а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 963519,83грн., заборгованість за процентами у розмірі 197 693,73 грн. та заборгованість перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією у розмірі - 963 519,83 грн.

03 травня 2023 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 13345031-ДП-2/1, предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають з Кредитного договору.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач, зокрема, зазначив, що відповідач порушив свої зобов`язання за Кредитним договором, припинив здійснювати щомісячні платежі, які передбачені Графіком платежів, що свідчить про його недобросовісність як сторони договору та вказує на факт умисного ухилення від виконання своїх зобов`язань.

Згідно доданої позивачем, платіжної інструкції №1200 від 02.10.2024 вбачається, що у МП «Співдружність» є рахунок в АТ «ОТП БАНК» з якого відповідач-1 перерахував 100000,00 грн на свій рахунок у АТ КБ «ПриватБанк», що як вважає позивач підтверджує наявність у відповідача-1 додаткового банківського рахунку (а.м.о.у.19).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за ОСОБА_1 зареєстроване наступне нерухоме майно: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1221437107101; тип об`єкта: гараж, опис об`єкта: Загальна площа (кв.м.): 18,5. Адреса: АДРЕСА_3 , номер об`єкта в РПВН: 25891730 (а.м.о.у. 20).

Відповідно до Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів за ОСОБА_1 зареєстровано транспортний засіб: марка SANG YONG модель: REXTON, рік виписку 2007, об`єм двигуна 2696 см3 (а.с.21).

Отже, на переконання заявника, матеріалами справи підтверджується наявність прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, а також те, що такі заходи не матимуть своїм наслідком створення перешкод в користуванні майном, що унеможливлює нанесення будь-яких збитків відповідачам.

Разом тим, колегія суддів враховує, що згідно приписів ч.2 ст.554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Малому підприємству Співдружність та нерухоме та рухоме майно, власником якого є поручитель ОСОБА_1 (відповідач-2), враховуючи наступне.

Як зазначив Верховний Суд, арешт майна за своєю суттю є тимчасовим заходом, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що "…виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним".

При цьому, відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема,статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі №908/2382/21 зазначив, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Так, у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, "що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22 та від 27.04.2023 у справі №916/3686/22).

22 січня 2025 року Малим підприємством "Співдружність" сформовано та подано через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач-1 зазначає, що після подання позову МП "Співдружність" здійснило переказ коштів на часткову оплату заборгованості перед позивачем на суми 400000,00 грн та 200000,00 грн 17.12.2024, також 18.12.2024 здійснено оплату на загальну суму 400000,00 грн, 08.01.2025 на 10000,00 грн, 22.01.2025 на 430000,00 грн.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції з КП "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.10.2025 провадження у справі №918/1101/24 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Малого підприємства "Співдружність" та до ОСОБА_1 в частині стягнення 1 000 000,00 грн закрито. Роздрукований примірник вказаної ухвали суду першої інстанції з КП "Діловодство спеціалізованого суду"долучений до матеріалів оскарження ухвали Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №918/1101/24.

Таким чином, відповідач зазначає, що здійснено погашення заборгованості на загальну суму 1440000,00 грн, з заявлених 2 124 733,39 грн, що свідчить про платоспроможність відповідача, намір його здійснити повне погашення боргу. Крім того, відповідач-1 зазначає, що відповідно до видаткової накладної №1 від 16.01.2025 підприємство відвантажило на умовах післяоплати продукцію на загальну суму 1498264,00 грн., що свідчить про наявність дебіторської заборгованості на суму, що перевищує борг перед відповідачем. В підтвердження вказаного відповідачем-1 долучено платіжні інструкції №1684 від 22.01.2025, якою погашено кредит в сумі 430000,00 грн; №1649 від 17.12.2024 на суму 200000,00 грн; №1647 від 17.12.2024 на суму 400000,00 грн; №1650 від 18.12.2024 на суму 400000,00 грн; №1679 від 08.01.2025 на суму 10000,00 грн (аркуші матеріалів оскарження ухвали а.м.о.у. 66, 68-71).

Здійснення вказаних проплат та зарахування банком зазначених грошей в рахунок боргу за вказаними платіжними інструкціями представником позивача в судовому засіданні 27.01.2025 підтверджено.

Таким чином, заборгованість відповідачів перед позивачем станом на момент розгляду апеляційної скарги щодо забезпечення позову в межах суми 2 124 733,39 грн з урахуванням вищевказаних проплат, становить 684733,39 грн.

Разом з тим, колегія суддів враховує ту обставину, що подання Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" позову у даній справі стимулювало відповідача-1 після відкриття провадження у справі здійснити часткове погашення заборгованості. Проте, станом на дату ухвалення даної постанови борг за відповідачами перед позивачем залишається в розмірі 684733,39 грн. Доказів погашення вказаної суми відповідачами та намагання останніми здійснити його погашення суду апеляційної інстанції не надано.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що у разі пред`явлення позову до боржника та поручителя про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову в даному випадку залишку заборгованості в розмірі 684733,39 грн. забезпечує у майбутньому виконання рішення суду. Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник та поручитель має право у будь-який момент відчужити належне їм майно та використати грошові кошти на інші цілі.

Наявність такого необмеженого права боржника та поручителя розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.

При цьому, посилання суду першої інстанції на те, що заявник не довів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, обґрунтованості заходів забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, як і не довів вчинення відповідачем дій, направлених на подальше потенційне створення перешкод для виконання рішення суду і наразі таких обставин судом не встановлено, а доводи заявника ґрунтуються лише на припущеннях останнього, колегія суддів вважає помилковими, оскільки у цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умоввимога надання доказівщодоочевидних речей(доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі N 905/448/22, і на нього посилався суд апеляційної інстанції в своїй постанові у цій справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

Колегія суддів зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Бездіяльність відповідачів, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останніх від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивача.

Також судова колегія зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборонивідповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача-1 у межах ціни позову, дійсно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Враховуючи, що в силу положеньст. 192 Цивільного кодексу Українигрошові кошти є платіжним засобом, тому відповідач-1 може в будь-який момент розрахуватись коштами.

Доведення позивачем відповідними доказами такої можливості відповідача не вимагається.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді і в разі задоволення позову забезпечить захист прав і законних інтересів позивача. І, навпаки, невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

У постанові від 20.04.2023 у справі №914/3316/22 Верховний Суд зазначив, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, для співмірності із заявленими позовними вимогами накладення арешту на майно здійснюється у межах ціни позову.

При цьому, накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльністьМП «Співдружність», а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем-1 задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

Зі змісту п. 1 ч. 1ст. 137 ГПК Українивбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу.

Піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такі правові висновки викладені упостановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №911/949/20, від 24.05.2021 у справі №910/3158/20, від 09.06.2021 у справі №914/2438/20).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки залишок заборгованості відповідачів перед позивачем становить 684733,39 грн з заявленої 2 124 733,39 грн, то забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах ціни позову 684733,39 грн на грошові кошти в розмірі 684733,39 грн, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Малому підприємству Співдружність (адреса: Україна, 35211, Рівненська обл., Дубенський р-н, село Золочівка, вул.Центральна, будинок 15 Б, код ЄДРПОУ № 13345031) у межах ціни позову 684733,39 грн та накладення арешту в межах ціни позову 684733,39 грн. на 1/2 гаража №84, заг.пл. (кв.м): 18.5, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шевченка 26 г, гаражний кооператив "Стир", автомобіль SSANG YONG, REXTON 2007 р.в., що належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 є адекватними та співмірними заходами, спрямованими на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, не будуть мати наслідком втручання у господарську діяльність відповідачів, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер та жодним чином не будуть перешкоджати власнику майна у його користуванні, так як арештоване майно фактично залишиться у володінні власника, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним.

Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у випадку арешту коштів на рахунках, гроші фактично залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Арешт коштів, як такий, не означає зміну їх власника. Водночас, у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі №911/8/21.

З урахуванням наведеного, відсутні відстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Враховуючи сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством покладено на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення, колегія суддів оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, їх адекватності та співмірності, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту порушених прав заявника, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявиАТ КБ "Приватбанк"про забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову в розмірі 684733,39 грн, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Малому підприємству Співдружність та накладення арешту на 1/2 гаража №84, заг.пл. (кв.м): 18.5, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шевченка 26 г, гаражний кооператив "Стир", автомобіль SSANG YONG, REXTON 2007 р.в., що належить ОСОБА_1 .

Крім того, колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 1ст. 143 ГПК Україниза клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а згідно ч. 1ст. 145 ГПК Українисуд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Тобто, відповідач-1 не позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, підтвердивши належними доказами та довівши суду наявність обставин, з якими пов`язується можливість заміни заходу забезпечення позову іншим або взагалі відсутність підстав чи подальшої потреби у їх застосуванні.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що пропозицій позивача щодо зустрічного забезпечення у заяві про забезпечення позову не зазначено.

Водночас, як зазначивВерховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №911/172/22, розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про допущення судом апеляційної інстанції істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування постанови, якою було вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення.

Отже, незазначенняАТ "ПриватБанк"у заяві про забезпечення позову пропозицій щодо зустрічного забезпечення не є порушенням указаних приписів процесуального законодавства, що в свою чергу спростовує висновки суду першої інстанції, що в порушення приписів п.6 ч.1 ст. 139 ГПК України заявником не наведено жодних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, як це прямо передбачено вказаною статтею.

Частинами 1, 2, 4ст. 141 ГПК Українипередбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи приписист. 141 ГПК України, констатує відсутність на час ухвалення цієї постанови відомостей, достатніх для припущення ймовірності завдання збитків особам, щодо яких вживаються заходи забезпечення позову, або будь-яким третім особам, та не вбачає необхідності для вжиття заходів зустрічного забезпечення, зокрема, за відсутності відповідного клопотання осіб, щодо яких вживаються заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а саме, не в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для вирішення заяви про забезпечення позову, з огляду на що апеляційну скаргуАкціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №918/1101/24 скасувати, прийнявши нове судове рішення, яким заявуАТ КБ "Приватбанк"про забезпечення позову задовольнити частково.

Керуючись статтями 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №918/1101/24 скасувати.

Заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт в межах ціни позову 684733,39 грн на грошові кошти в розмірі 684733,39 грн, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Малому підприємству «Співдружність» (адреса: Україна, 35211, Рівненська обл., Дубенський р-н, село Золочівка, вул.Центральна, будинок 15 Б, код ЄДРПОУ № 13345031) у межах ціни позову 684733,39грн.

Накласти арешт в межах ціни позову 684733,39грн. на 1/2 гаража №84, заг.пл. (кв.м): 18.5, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шевченка 26 г, гаражний кооператив "Стир", автомобіль SSANG YONG, REXTON 2007 р.в., що належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Стягувач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ вул. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570).

Боржники: Мале підприємство «Співдружність» (адреса: Україна, 35211, Рівненська обл., Дубенський р-н, село Золочівка, вул.Центральна, будинок 15 Б, код ЄДРПОУ №13345031); ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

3. Постанова є виконавчим документом, підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку протягом 3 років.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "29" січня 2025 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Крейбух О.Г.