Рішення

від 30.01.2025 по справі 904/5136/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2025м. ДніпроСправа № 904/5136/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "ЄВРОТЕКС", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Приватне підприємство "ЄВРОТЕКСТ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 07СТ-69псл від 25.03.2019р у загальному розмірі 242 173,20 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- основний борг у розмірі 132 173, 20 грн;

- пеня у загальному розмірі 110 000, 00 грн.

Ухвалою від 26.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

30.01.2025 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати виконаних позивачем робіт.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Згідно положень ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Так, згідно даних підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», Акціонерне товариство "ДНІПРОВАЖМАШ" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Дата реєстрації: 20.10.2023 13:32.

Згідно довідки про доставку електронного листа, ухвалу від 26.11.2024 було доставлено до електронного кабінету відповідача 26.11.2024 (а.с.32).

Станом на 30.01.2025 відповідач відзив на позов не надав.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є такі: обставини укладання договору, строк дії договору, строки виконання робіт; вартість робіт за договором; умови оплати робіт; наявність прострочення оплати робіт, правомірність нарахування пені.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, 20.09.2022 між Приватним підприємством "ЄВРОТЕКСТ" (далі-виконавець) та Акціонерним товариством "ДНІПРОВАЖМАШ" (далі замовник) укладено договір № 07СТ-69псл від 25.03.2019, відповідно до умов п. 1.1. якого виконавець зобов`язується виконати роботи відповідно до специфікацій, які є невід`ємною частиною договору, а замовник прийняти виконані роботи та оплатити їх , на умовах цього договору.

Обсяг і характер виконуваних робіт обмовляється в специфікаціях, підписаних обома сторонами (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.4. договору по завершенні робіт виконавець надає замовнику наступні документи: рахунок-фактуру, Акти виконаних робіт.

Приймання-передача виконаних робіт здійснюється замовником за адресою: м. Дніпро, вул.. Сухий Острів, 3. (п. 2.5. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору вартість робіт узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях до цього договору.

Умови розрахунків за договором між виконавцем і замовником зазначаються в специфікаціях до цього договору.( п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 4.1. терміни виконання робіт вказуються в специфікаціях до цього договору.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що датою завершення робіт вважається дата підписання сторонами акту виконаних робіт.

Цей договір вступає в силу після його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 9.1. договору).

Сторони також уклали специфікацію №2 від 07.10.2019 до договору № 07СТ-69псл від 25.03.2019, в якій узгодили найменування та вартість робіт.

Пунктом 1 специфікації встановлено, що сума по специфікації складає з урахуванням ПДВ 20% 79 200,00 грн.

Умови оплати: 100% вартості робіт протягом 30 календарних днів після підписання акту виконаних робіт та поставки двигуна на АТ «Дніпроважмаш» (п. 2 специфікації №2).

У зв`язку з виявленими дефектами, які не були передбачені при укладенні специфікації № 2 від 07.10.2019, що підтверджується Актом виявлених дефектів № 1411/89 від 14.11.2019, сторони уклали специфікацію №3 від 14.11.2019, вартість робіт за якою склала 87 973,20 грн. з ПДВ.

Умови оплати: 100% вартості робіт протягом 30 календарних днів після підписання акту виконаних робіт та поставки двигуна на АТ «Дніпроважмаш» (п. 2 специфікації №3).

На виконання умов договору № 07СТ-69псл від 25.03.2019 позивач виконав роботи вартістю 167 173,20 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № ОУ-0000032 від 14.02.2020.

Вказаний акт підписано сторонами та скріплено печатками без зауважень.

Відповідач частково сплатив вартість робіт у розмірі 35 000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 15281 від 08.09.2021 на суму 5 000,00 грн. та № 12892 від 09.08.2021 на суму 30 000,00 грн., у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 132 173,20 грн.

Несплата відповідачем боргу в розмірі 132 173,20 грн. стала причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору підряду є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 321 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, достроково.

Відповідно до ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням умов п. 2 специфікацій № 2 від 07.10.2019 та №3 від 14.11.2019 строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт є таким, що настав.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Таким чином, факт наявності заборгованості за договором підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами.

Доказів оплати вартості виконаних позивачем робіт договору № 07СТ-69псл від 25.03.2019 матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 132 173,20 грн.

Правомірність нарахування пені.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 110 000,00 грн. за період прострочення з 13.03.2020 по 20.11.2024.

В п. 6.1. договору сторони узгодили, що у разі порушення замовником строків оплати, він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, але не більше 10% від суми несплати.

При цьому позивач посилається на висновки Верховного Суду в постанові від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 (провадження № 61-913св20) та вважає, що тлумачення п. 6.1. укладеного договору охоплює собою випадки скасування відповідальності за неоплату наданих послуг та вважає що вказаний пункт договору в частині обмеження відповідальності нарахованої пені із розрахунку 10% від суми заборгованості є нікчемним на підставі ч. 3 ст. 614 ЦК України.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).

За змістом ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Таким чином, оскільки розмір пені, визначений у договорі (в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, але не більше 10% від суми несплати) не перевищує розмір пені, визначений подвійною обліковою ставкою НБУ за кожний день прострочення, пеня підлягає нарахуванню в розмірі, визначеному договором.

Суд не приймає посилання позивача на висновки Верховного Суду в постанові від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 (провадження № 61-913св20), оскільки в цій справі викладена позиція Верховного Суду щодо правомірності нарахування пені та її розміру за договором про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування), а також неврахуванням сторонами положень частині п`ятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» при його укладанні.

Таким чином, позивачем наведено судову практику, яка не має відношення до справи №904/5136/24, а тому мають застосовуватись загальні норми законодавства щодо правил нарахування пені.

Суд перевірив розрахунок позивача, виявив помилки, які полягають в наступному.

Враховуючи положення специфікацій №2 від 07.10.2019 та №3 від 14.11.2020, а саме їх п.2 Умови оплати: 100% вартості робіт протягом 30 календарних днів після підписання акту виконаних робіт та поставки двигуна на АТ «Дніпроважмаш», зважаючи на те, що акт приймання передачі був підписаний сторонами 14.02.2020, кінцевою датою оплати вартості робіт є (зважаючи на те, що 15.02.2020 є вихідний день неділя) 16.03.2020.

Таким чином, початком періоду нарахування пені є 17.03.2020.

Крім того, позивачем не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто 16.09.2020.

Таким чином, період нарахування пені повинен становити з 17.03.2020 по 16.09.2020, а пеня за цей період становить 9 779,37 грн.

Отже, зважаючи на те, що розмір пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення з 17.03.2020 по 16.09.2020 не перевищує 10% від суми несплати суми боргу (13 217,20 грн.), позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 9 779,37 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 100 220,63 грн. слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 132 173,20 грн., пені в розмірі 9 779,37 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 100 220,63 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що 19.11.2024 між Приватним підприємством "ЄВРОТЕКСТ" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Радник» укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 19/11/24-1.

Згідно п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Адвокатське об`єднання зобов`язується на дати клієнту комплексну правничу допомогу, із будь-яких правових питань (в межах та на умовах визначених цим договором та додатками до нього), що виникають у клієнта під час дії договору з приводу стягнення заборгованості з а договором № 07СТ-69псл від 25.03.2019 укладеного між ПП «Євротекс» та АТ «Дніпроважмаш».

При розрахунку вартості юридичної (правничої) допомоги, враховується складність справи, час, витрачений Адвокатським об`єднанням, його партнерами та співробітниками, спеціалізацію, галузь права, обсяг необхідних робіт, тощо. Тарифи Адвокатського об`єднання щодо вартості правничої допомоги затверджуються відповідним наказом Керуючого партнера (п. 5.1. договору).

Згідно п. 5.2. договору, за надання правничої допомоги, передбаченої умовами цього договору, клієнт сплачує адвокатському об`єднанню винагороду у вигляді гонорару в розмірі, що погоджений окремим додатком до цього договору (актом виконаних робіт, розрахунком гонорару, погодження про розмір ставки адвокатського гонорару, рахунком, тощо) на протязі 2 днів після укладання договору (або в інший термін, визначений сторонами).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2026. (п.6.1. договору).

Сторони також уклали додаток №1 до договору рахунок №19/11/24-1 (детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару віл 19.11.2024, згідно якого адвокатське об`єднання надало позивачу наступні послуги:

1. Ознайомлення із суттю правових питань клієнта, які потребують вирішення, у т.ч., аналіз наданих клієнтом документів, надання клієнту розгорнутої консультації з приводу можливих судових перспектив виконання предмету договору № 19/11/24-1 від 19.11.2020, вартість 1 000,00 грн.

2. Збір та опрацювання доказів необхідних для подання формування правової позиції щодо порушених прав клієнта. Надсилання відповідних адвокатських запитів для отримання доказів по справі, вартість 2 000,00 грн.

3. Підготовка для подання до відповідного Господарського суду позовної заяви в інтересах клієнта, вартість 7 000,00 грн.

Загальна вартість наданих адвокатським об`єднанням позивачу послуг становить 10 000,00 грн.

В п. 3 даного рахунку вказано, що теперішній рахунок (детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару) є актом наданих послуг (виконаних робіт) в частині фактично наданих Адвокатським об`єднанням клієнту послуг.

Позивач сплатив вартість наданих адвокатським об`єднанням послуг в розмирі 10 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 6453 від 19.11.2024.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення, підготовку позову як кваліфікований фахівець, зважаючи на відсутність заперечень з боку відповідача, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн. є обгрунтованою та співмірною з часом, витраченим на їх надання.

Разом із тим, слід зазначити, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позов задоволено частково, а відтак в силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати, пов`язані із розглядом справи в частині витрат на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 5 862,00 грн..

4 138,00 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.

Щодо судового збору.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

Позов Приватного підприємства "ЄВРОТЕКС" до Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" (49000, м. Дніпро, вул. Сухий Острів, буд. 3, ідентифікаційний код 00168076) на користь Приватного підприємства "ЄВРОТЕКС" (49046, м. Дніпро, вул. Вітряна, буд. 2, ідентифікаційний код 30242436) основний борг у розмірі 132 173,20 грн., пеню в розмірі 9 779,37 грн., судовий збір у розмірі 1 708,07 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 5 862,00 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Витрати на правничу допомогу в розмірі 4 138,00 грн. покласти на позивача.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 30.01.2025.

Суддя Н.Г. Назаренко