Рішення

від 13.01.2025 по справі 907/890/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/890/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., розглянувши матеріали справи

за позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Київ, в особі Івано-Франківської філії концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Івано-Франківськ

до відповідача Комунальної установи "Закарпатський обласний центр цивільного захисту, матеріальних резервів та централізованого оповіщення" Закарпатської обласної ради, м. Ужгород

про стягнення 54 979,93 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення в особі Івано-Франківської філії концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Комунальної установи "Закарпатський обласний центр цивільного захисту, матеріальних резервів та централізованого оповіщення" Закарпатської обласної ради про стягнення 54 979,93 грн заборгованості за договором про надання телекомунікаційних послуг № 46/01/2022-З від 19.04.2022, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем телекомунікаційних послуг.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/890/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2024.

Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, виходячи з того, що справа № 907/890/24 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.11.2024 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Зазначена ухвала суду про відкриття провадження від 01.11.2024 надіслана на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та така отримана адресатом 06.11.2024.

18.11.2024 за вх.№ 02.3.1-02/8893/24 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання телекомунікаційних послуг № 46/01/2022-З від 19.04.2022 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем телекомунікаційних послуг, згідно з актами надання-приймання електронних комунікаційних послуг за період з квітня по грудень 2022 року.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач, згідно з поданим суду відзивом на позов від 18.11.2024, заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на неотримання ним актів надання-приймання телекомунікаційних послуг за відповідний період, що свідчить про недотримання позивачем порядку проведення розрахунків.

При цьому звертає увагу на те, що отримані від позивача рахунки на оплату телекомунікаційних послуг не містили дати складання таких рахунків, що за наведених обставин взагалі ставить під сумнів надання позивачем таких телекомунікаційних послуг.

Водночас вказує, що про свою незгоду щодо оплати надісланих позивачем рахунків, відповідачем повідомлялося останнього листами № 01-10/90/1 від 14.07.2022, 01-10/99/1 від 12.08.2022, № 01-10/120/1 від 14.09.2022, № 01-10/132/1 від 17.10.2022, № 01-10/155/1 від 15.11.2022 та № 01-10/183 від 27.12.2022, в яких зверталася увага позивача на неотримання відповідачем разом з рахунками відповідних актів надання-приймання телекомунікаційних послуг.

З урахуванням наведеного зазначає про недотримання позивачем визначених договором порядку та підстав проведення розрахунків, що виключає доведеність позивачем позовних вимог щодо наявності у відповідача спірної заборгованості за телекомунікаційні послуги.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що 19.04.2022 між Концерном радіомовлення, радіозв`язку та телебачення в особі т.в.о. директора Івано-Франківської філії концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі виконавець) та Комунальною установою "Закарпатський обласний центр цивільного захисту, матеріальних резервів та централізованого оповіщення" Закарпатської обласної ради (далі замовник) укладено договір № 46/01/2022-З, предметом якого (пункт 1.1 договору) є надання виконавцем телекомунікаційних послуг замовнику з розміщення та експлуатаційно-технічного обслуговування антенно-фідерних пристроїв та технічного обладнання замовника (далі телекомунікаційні послуги), встановлених на об`єктах виконавця, згідно з переліком, наведеним в додатку 1 до договору, який є невід`ємною частиною цього договору. Також у цьому пункті договору визначений обов`язок замовника прийняти телекомунікаційні послуги та оплатити їх.

Відповідно до пункту 1.2 договору виконавець надає замовнику телекомунікаційні послуги з використанням технічного обладнання, що є власністю замовника. Надання телекомунікаційних послуг не передбачає передачу власності на нього.

Судом встановлено, що на виконання зазначених умов договору сторони склали та підписали акт прийому-передачі обладнання від 19.04.2022, що є додатком 1 до договору.

Права та обов`язки виконавця визначені у пункті 2.1 договору, відповідно до якого останній, зокрема:

- забезпечує експлуатаційно-технічне обслуговування обладнання замовника, забезпечує підключення технічного обладнання замовника до мережі електроживлення, здійснює документальний супровід телекомунікаційних послуг (розроблення технічних умов, корегування та внесення змін до проєктів робіт, розрахунки несучої спроможності споруди, вітрових навантажень та ін.), перевіряє надійність кріплення обладнання, вузлів і деталей, забезпечує оптимальний режим роботи обладнання, відповідно до технічної документації на обладнання, вимог пожежної безпеки, санітарних умов;

- забезпечує підготовку телекомунікаційних споруд, технічних площ до експлуатації в літніх і зимових умовах, забезпечує належний стан та охорону технічних площ, споруд та території, яка прилягає до місця розташування обладнання та у разі потреби, сповіщає правоохоронні органи та замовника про нанесення пошкоджень обладнання з боку третіх осіб;

- забезпечує доступ на об`єкт виконавця технічного персоналу замовника для виконання службових обов`язків на підставі письмового повідомлення з переліком осіб, підписаного сторонами;

- своєчасно повідомляє та ознайомлює замовника з графіками проведення профілактичних робіт, повідомляє про аварійні та технічні зупинки, а також умови, що можуть вплинути на нормальну роботу обладнання.

Також, за умовами пункту 2.1.6 виконавець має право у разі затримки оплати послуг замовником понад один місяць звернутися до нього з письмовим попередженням. Якщо після отримання письмового попередження, замовником не було здійснено оплату заборгованості протягом 10 десяти банківських днів, виконавець має право відмовити йому в подальшому наданні телекомунікаційних послуг.

Права та обов`язки замовника визначені у пункті 2.2 договору, відповідно до якого останній, зокрема:

- оплачує вартість наданих телекомунікаційних послуг виконавцем у розмірі та термін, передбачені пунктами 3.1, 3.2, 3.4 та 3.5 відповідно до цього договору;

- повідомляє виконавця про необхідність доступу технічного персоналу замовника до складання не пізніше, ніж за два дні до запланованого терміну.

Також, за умовами пункту 2.2.6 договору для забезпечення допуску на об`єкт, роботи, що виконуються персоналом замовника попередньо узгоджуються з виконавцем. Відповідальність за дотримання техперсоналом замовника вимог правил техніки безпеки, Правил пожежної безпеки, Правил охорони праці, Правил внутрішнього розпорядку несе замовник.

Розділом 3 договору сторони погодили вартість та порядок розрахунків за договором.

Так, згідно з пунктом 3.2 договору загальна вартість телекомунікаційних послуг, які надаються виконавцем замовнику, на строк дії цього договору становить 58 907,07 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 9 817,85 грн.

Відповідно до пункту 3.3 договору телекомунікаційні послуги, надані виконавцем замовнику, оформляються актом надання-приймання телекомунікаційних послуг, який є підставою для проведення розрахунків за кожний місяць. Акт надання-приймання послуг складається виконавцем та надсилається замовнику в 2 (двох) примірниках. Замовник зобов`язаний підписати один примірник акту надання-приймання телекомунікаційних послуг або надати письмові зауваження до нього протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту відправлення замовнику акта надання-приймання телекомунікаційних послуг. У разі ненадходження виконавцю від замовника, підписаного замовником, одного примірника акту надання-приймання телекомунікаційних послуг або письмових зауважень до нього протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту відправлення замовнику акта надання-приймання телекомунікаційних послуг, послуги вважаються надані належним чином, в установлений строк і прийнятими замовником в обсязі та на умовах, вказаних в акті надання-приймання послуг.

Пунктом 3.4 договору визначено, що замовник оплачує виконавцю вартість телекомунікаційних послуг, не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця наступного за розрахунковим, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі підписаного сторонами акту надання-приймання телекомунікаційних послуг за попередній місяць та рахунку, виставленого виконавцем.

Відповідно до пунктів 4.1 - 4.3 договору за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України. Виконавець не несе відповідальності у випадках припинення подачі електроенергії від ліній електромереж. У разі затримки оплати замовником наданих виконавцем телекомунікаційних послуг понад один місяць, виконавець може застосовувати штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент невиконання зобов`язань за кожен день прострочення та за весь період такого прострочення, а замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент невиконання зобов`язань за кожен день прострочення та за весь період такого прострочення.

Крім цього, у пункті 4.4 договору сторони узгодили, що всі спори, що можуть виникнути під час виконання даного договору, вирішуються шляхом переговорів, а у випадку незгоди у судовому порядку.

За умовами пункту 9.6 договору сторони за взаємною згодою домовились про можливість оформлення актів і рахунків в письмовій, підписані/скріплені печаткою та оформлені належним чином, або електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису. Оформлення електронних документів та здійснення документообігу в електронній формі здійснюється з додержанням вимог Законів України "Про електронну комерцію", "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Відповідно до пункту 10.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2022 включно, а у разі невиконання замовником фінансових зобов`язань в частині оплати телекомунікаційних послуг, договір продовжує свою дію до їх повного виконання.

Судом встановлено, що на підтвердження виконання умов договору позивачем надано до суду акти надання-приймання телекомунікаційних послуг, які складені від 30.04.2022, 31.05.2022, 30.06.2022, 31.07.2022, 31.08.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 30.11.2022 та 31.12.2022 відповідно.

Також позивач покликається на наявність відповідних рахунків на оплату телекомунікаційних послуг від 15.04.2022, 11.05.2022, 20.06.2022, 18.07.2022, 12.08.2022, 16.09.2022, 17.10.2022, 14.11.2022 та 06.12.2022.

Водночас, на підтвердження надсилання відповідачу вказаних вище документів позивачем долучено до матеріалів справи копію списку згрупованих відправлень № 7196 від 19.04.2022, копію фіскального чеку від 13.05.2022, копії списків згрупованих відправлень №13949 від 23.06.2022, № 16621 від 19.07.2022, № 19163 від 12.08.2022, № 23411 від 16.09.2022, № 27155 від 15.10.2022, № 31387 від 11.11.2022 та № 35000 від 09.12.2022.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку в частині оплати наданих йому послуг, з метою досудового врегулювання спору позивачем також надіслано на адресу відповідача претензію 03.09.2024 № 651 з вимогою щодо оплати наданих послуг у зв`язку із ненадходженням від відповідача як замовника жодних зауважень до актів надання-приймання телекомунікаційних послуг.

Втім, відповідачем на вказану претензію було надіслано відповідь від 18.09.2024 №01-10/132 (долучену до матеріалів справи позивачем, що свідчить про факт її отримання останнім), в якій зазначено, що останнім неодноразово направлялися листи на адресу позивача про ненадходження разом з рахунками на оплату відповідних актів надання-приймання телекомунікаційних послуг за вказаним вище договором, а відтак і невисловлення замовником відповідних письмових зауважень до них, оскільки такі обставини ставлять під сумнів надання телекомунікаційних послуг.

Отже, за твердженням позивача, в порушення умов договору Комунальна установа "Закарпатський обласний центр цивільного захисту, матеріальних резервів та централізованого оповіщення" Закарпатської обласної ради не оплатила надані позивачем телекомунікаційні послуги у розмірі 54 979,93 грн, що і стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (надалі також ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 ЦК України.

За твердженнями позивача, відповідачу було надано послуги на підставі договору з квітня по грудень 2022 року, в підтвердження чого до позову долучено акти надання-приймання телекомунікаційних послуг від 30.04.2022, 31.05.2022, 30.06.2022, 31.07.2022, 31.08.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 30.11.2022 та 31.12.2022 та рахунки на оплату від 15.04.2022, 11.05.2022, 20.06.2022, 18.07.2022, 12.08.2022, 16.09.2022, 17.10.2022, 14.11.2022 та 06.12.2022.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих на підставі договору послуг, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості відповідача у розмірі 54 979,93 грн.

Так, відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Досліджуючи та аналізуючи подані позивачем докази на підтвердження виконання власних зобов`язань як виконавця за договором, зокрема, в частині складання та надсилання відповідачу як замовнику рахунків на оплату та актів надання-приймання телекомунікаційних послуг, суд виходить з такого.

Так, суд звертає увагу, що в жодному із наданих позивачем рахунку на оплату не зазначено посилання на відповідний акт надання-приймання телекомунікаційних послуг, згідно з яким і мав бути виставлений рахунок, що, у свою чергу, унеможливлює встановлення періоду надання телекомунікаційних послуг.

При цьому за змістом умов пункту 3.3 договору підставою для проведення відповідачем (замовником) розрахунків за телекомунікаційні послуги за кожен місяць є саме акт надання-приймання послуг, обов`язок зі складання та надсилання якого замовнику покладено на виконавця, тобто позивача у цій справі.

Наведене вище, в свою чергу, кореспондується з обов`язком відповідача (замовника) підписати один примірник акта надання-приймання телекомунікаційних послуг або ж надати письмові зауваження до нього протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту відправлення замовнику акта надання-приймання телекомунікаційних послуг.

З урахування чого у цьому ж пункті 3.3 договору сторони погодили, що наслідком ненадходження виконавцю від замовника, підписаного замовником, одного примірника акта надання-приймання телекомунікаційних послуг або ж письмових зауважень до нього протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту відправлення замовнику акта надання-приймання телекомунікаційних послуг, послуги вважаються надані належним чином, в установлений строк і прийнятими замовником в обсязі та на умовах, вказаних в акті надання-приймання послуг.

Суд також відзначає що умовами договору (пункт 3.3) визначений обов`язок замовника на оплату виконавцю вартості телекомунікаційних послуг у строк не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця наступного за розрахунковим.

Так, за змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Частиною 2 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у частині 2 статті 2, частині 1 статті 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Надаючи оцінку аргументам позивача щодо доведеності надання останнім як замовником телекомунікаційних послуг за договором у заявленій до стягнення сумі, а відтак і наявності підстав для здійснення їх оплати відповідачем, судом враховується, що із наданих позивачем до матеріалів позовної заяви копій списків згрупованих відправлень та фіскального чеку не вбачається можливим встановити факт надсилання відповідачу саме актів надання-приймання телекомунікаційних послуг за відповідний період як підстави для здійснення розрахунків за такі послуги.

Крім того, суд звертає увагу на обставину того, що надані позивачем суду у якості підстави для проведення розрахунків акти надання-приймання телекомунікаційних послуг, складені в останній день кожного відповідного місяця, що, з урахуванням дат проставлення відміток установи поштового зв`язку на наданих позивачем до кожного такого акта списках згрупованих відправлень та фіскальному чеку (які значно передують у часі датам самих актів), унеможливлює висновок суду про доведеність позивачем належними доказами надсилання відповідачу саме цих актів за відповідний розрахунковий місяць.

При цьому, навіть якщо припустити, що такі акти надання-приймання телекомунікаційних послуг, які, як уже зазначалося, складені в останній день кожного відповідного місяця, надсилались відповідачу за наданими ж позивачем поштовими відправленнями у наступному за розрахунковим місяці, то, з урахуванням фактичних дат таких поштових відправлень (здебільшого станом на середину місяця та пізніше), таке направлення актів у спірному випадку по перше - не могло би підтвердити направлення акта за останній місяць грудень 2022 року, а по друге - також беззаперечно порушувало б визначене умовами договору право замовника на своєчасне висловлення письмових зауважень щодо цих актів (у строк протягом 5 календарних днів з моменту їх відправлення замовнику), у тому числі з урахуванням обов`язку останнього щодо здійснення оплати таких актів у кінцевий строк до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Окрім цього, в даному аспекті суд враховує, що передання і прийняття послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе виключно у разі реального надання послуг за договором у випадку неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття послуг у строк, визначений у договорі.

Водночас, з урахуванням викладеного, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності реального надання послуг за договором з боку Івано-Франківської філії концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення. Відсутні також належні докази направлення актів надання-приймання телекомунікаційних послуг відповідачу або ж належні докази оформлення актів та рахунків в іншій (електронній) формі, що відповідало б умовам пункту 9.6 договору.

Оскільки факт надання послуг, які відображені в зазначених вище актах надання-приймання телекомунікаційних послуг, та які підписані позивачем в односторонньому порядку, не підтверджується належними та допустимими доказами, відтак, в задоволенні позовних вимог про стягнення спірної суми заборгованості за договором за заявлений позивачем період належить відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на викладене вище, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати зі сплати судового збору на підставі статті 129 ГПК України покладаються судом на позивача у справі.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення (з урахуванням відпустки судді) складено, оформлено та підписано 30.01.2025.

Суддя Д. Є. Мірошниченко