Рішення

від 30.01.2025 по справі 916/2288/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2288/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2288/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авідаль» (провул. Руслана Лужевського, № 14, корп. 1, оф. 3-Б, м. Київ, 03039, код ЄДРПОУ 42668821)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Базісторг» (вул. Ак. Тарле, № 16, корп. 2, кв. 76, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 41619815)

про стягнення 146 448,75 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авідаль» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Базісторг», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 146448,75 грн, з яких: сума основної заборгованості 100548,62 грн, штраф 10054,86 грн, пеня 25068,29 грн, відсотки річні 4178,53 грн, інфляційні втрати 6598,45 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 18-03/9/21 від 18.03.2021 в частині повної та своєчасної оплати заборгованості за поставлений позивачем товар.

Позивач зазначає, що в період з 10.01.2022 по 23.02.2022 ТОВ «Авідаль» було здійснено поставку товару на загальну суму 211265,25 грн з ПДВ, проте вартість товару відповідачем оплачено частково лише в сумі 110716,63 грн, в результаті чого заборгованість відповідача за спірним договором поставки становить 100548,62 грн.

При цьому, позивач додав, що 12.04.2024 ним засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача було надіслано вимогу № 12-04/4/24 щодо погашення заборгованості за договором поставки № 18-03/9/21 від 18.03.2021, проте відповідач її не отримав з невідомих позивачу причин.

Також, позивач вважає, що відповідач, прострочивши виконання грошового зобов`язання за договором поставки, має сплатити позивачу, окрім основної заборгованості у вказаному розмірі, штраф, пеню, інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.054.2024 позовна заява вх.№ 2344/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

27.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області було прийнято позовну заяву (вх.№2344/24 від 23.05.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2288/24. Справу № 916/2288/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала суду від 27.05.2024 надсилалась відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 27.05.2024 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Верховний Суд у постанові №755/17944/18 (61-185св23) від 10.05.2023 вказав, що довідка поштового відділення із позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») здійснено офіційне оприлюднення оголошення від 01.07.2024.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/2288/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

30.01.2025 судом було постановлено рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

18.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авідаль» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Базісторг» (покупець) укладено договір поставки № 18-03/9/21 (далі - договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити молочну продукцію (надалі - товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити вартість товару.

Відповідно до п. 1.2. договору ціна, асортимент та кількість товару, що поставляється за даним договором, визначаються сторонами у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною договору. Партією товару вважається товар, поставлений за кожною окремою видатковою накладною.

Згідно п.1.3. договору, в підтвердження наявності повноважень у відповідних представників сторін на оформлення супровідної документації (підписання з відбитком печатки/штампу) у місці поставки, покупець надає перелік уповноважених осіб, визначених в додатку №2 даного договору.

За умовами п.п. 2.1., 2.2. договору, загальна ціна договору складається з сумарної вартості усіх видаткових накладних, що оформляються сторонами під час дії цього договору. Кількість та ціна на товар на окрему партію товару вказуються у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію, та завіряються уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 2.4. договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку, протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару. Підставою для оплати є видаткова або товаротранспортна накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 4.1. договору відвантаження товару здійснюється в строк не пізніше двох банківських днів з моменту надходження заявки покупця відповідної партії товару шляхом відвантаження товару автотранспортом та за рахунок постачальника на склад (місце поставки), визначений покупцем або на умовах самовивозу товару покупцем зі складу постачальника за рахунок покупця, відповідно до умов поставки, погоджених сторонами.

За умовами п. 4.2. договору, датою (моментом) поставки товару вважається дата фактичної передачі товару уповноваженому представнику покупця та підписання ним видаткових або товаротранспортних накладних.

Умовами п. 5.1. договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, яка прописана у цьому договорі та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання, або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нарахована пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення, а також, додатково сплачує штраф у розмірі десяти відсотків від суми несплаченого (простроченого) боргу.

Згідно п. 7.6. договору, він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, з правом пролонгації. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про розірвання договору за два тижні до закінчення терміну його дії, то даний договір вважається кожен раз пролонгованим на наступний календарний рік.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплені печатками.

Додатком №2 до договору поставки №18-03/9/21 від 18.03.2021 є додаткова угода №2, за умовами п.1 якої підписанням цієї додаткової угоди покупець засвідчує, що особи, які оформлюють (підписують з відтиском печатки/штампу) нижчеперелічені вантажосупровідні документи від імені покупця на підставі умов договору поставки, уповноважені на це належним чином та їх підписи, завірені печаткою (штампом), є достатнім доказом цього. Перелік документів: видаткова накладна; товаротранспортна накладна; акт звірки; специфікація (за наявності); акт отримання/повернення ящиків; інші документи за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до п.2 додаткової угоди, покупець даною угодою надає перелік уповноважених осіб на підписання документів згідно п.1 даної додаткової угоди та затверджує їх підписи.

Згідно з п.3 додаткової угоди, при зміні зразка печатки, штампа, уповноважених осіб покупець зобов`язаний повідомити постачальника в письмовій формі на протязі 2-ох робочих днів з моменту настання таких змін та надати новий додаток. У випадку невиконання даних вимог покупцем, товар буде вважатись отриманим уповноваженими особами, а видаткові накладні завірені належними особами, печатками, штампами покупця.

Дана додаткова угода також підписана між сторонами без будь-яких зауважень.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов укладеного договору позивачем у період з 10.01.2022 по 23.02.2022 було передано у власність відповідача ТОВ «Базісторг» товар на загальну суму 211265,25 грн, відповідно до видаткових накладних: № АВ000000591 від 10.01.2022 на суму 44716,63 грн; № АВ000001260 від 17.01.2022 на суму 56540,64 грн; № АВ000001703 від 21.01.2022 на суму 6028,80 грн; № АВ000002006 від 24.01.2022 на суму 54558,26 грн; № АВ000004451 від 16.02.2022 на суму 13939,32 грн; № АВ000005233 від 23.02.2022 на суму 35481,60 грн.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Авідаль» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Базісторг» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Також, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу ТОВ «Базісторг» позивачем надані копії відповідних товарно - транспортних накладних перевізника, а саме: № Р591 від 10.01.2022; Р1260 від 17.01.2022; Р1703 від 21.01.2022; Р2006 від 24.01.2022; Р4451 від 16.02.2022; Р5233 від 23.02.2022.

12.04.2024 позивачем засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача було надіслано вимогу № 12-04/4/24 щодо погашення заборгованості за договором поставки № 18-03/9/21 від 18.03.2021, якою позивач вимагав від відповідача погасити заборгованість у розмірі 100548,62 грн в семиденний строк. Факт надіслання вимоги підтверджується описом вкладення, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 12.04.2024.

За поясненнями позивача, в період з 10.01.2022 по 23.02.2022 відповідачем було сплачено 110716,63 грн заборгованості за поставлений товар. Залишок несплаченої за договором заборгованості складає 100548,62 грн. На підтвердження здійснення оплати/повернення товару на вказану суму матеріали справи доказів не містять.

Непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування позивачем штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, і його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Авідаль» та ТОВ «Базісторг» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 18-03/9/21 від 18.03.2021 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був.

Так, вищевказаний договір поставки № 18-03/9/21 від 18.03.2021, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 211265,25 грн.

Так, судом встановлено, що вище вказані видаткові накладні підписані різними особами. Проте, суд враховує п.3 додаткової угоди № 2, яким передбачено, що при зміні зразка печатки, штампа, уповноважених осіб покупець зобов`язаний повідомити постачальника в письмовій формі на протязі 2-ох робочих днів з моменту настання таких змін та надати новий додаток, а у випадку невиконання даних вимог покупцем, товар буде вважатись отриманим уповноваженими особами, а видаткові накладні завірені належними особами, печатками, штампами покупця.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем без жодних зауважень. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ, підпис з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис директора у графі «отримав» та печатка підприємства, що отримало товар.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З урахуванням викладеного вище суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування доводів позивача щодо беззаперечного прийняття товару уповноваженими на це відповідачем особами.

Також, суд виходить з того, що відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано суду доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Водночас, відповідачем не спростовано факт отримання від позивача товару на суму 211265,25 грн, а також факт того, що сума сплаченого товару за вищенаведеними видатковими накладними становить 110716,63 грн.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищевказаними накладними.

З урахуванням викладеного, під час розгляду справи судом встановлена обставина наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий від останнього товар по договору поставки № 18-03/9/21 від 18.03.2021 в сумі 100548,62 грн.

Враховуючи, що строк оплати товару за спірним договором є таким, що настав, бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 100548,62 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню в цій частині.

Крім цього, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 25068,29 грн пені, 4178,53 грн 3% річних, 6598,45 грн інфляційних втрат та 10054,86 грн штрафу.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання у встановлений договором строк.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України.

При цьому, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 вказала, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. Щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Окрім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано штраф, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов`язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок за допомогою Інформаційно-правової системи «Прецедент», а також інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд погоджується із ними та доходить до висновку про наявність у ТОВ «Авідаль» права на стягнення з ТОВ «Базісторг» заявлених до стягнення пені в сумі 25068,29 грн, 3% річних в сумі 4178,53 та інфляційних втрат в сумі 6598,45 грн.

Окрім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 10054,86 грн, суд зазначає, що вказане нарахування було здійснено арифметично вірно та у відповідності з чинним законодавством. У зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню штраф у розмірі 10054,86 грн.

За наведених обставин, вимоги позивача в цій частині задовольняються судом у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів своєчасного та належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки № 18-03/9/21 від 18.03.2021, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Приймаючи до уваги підтвердження матеріалами справи обставини поставки товару, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу , а також штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки № 18-03/9/21 від 18.03.2021 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, та, з урахуванням встановлених судом обставин, підлягає задоволенню в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 2422,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Базісторг» (вул. Ак. Тарле, № 16, корп. 2, кв. 76, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 41619815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авідаль» (провул. Руслана Лужевського, № 14, корп. 1, оф. 3-Б, м. Київ, 03039, код ЄДРПОУ 42668821) суму основної заборгованості в розмірі 100 548 (сто тисяч п`ятсот сорок вісім) грн 62 коп, штраф в розмірі 10 054 (десять тисяч п`ятдесят чотири) грн 86 коп, пеню в розмірі 25 068 (двадцять п`ять тисяч шістдесят вісім) грн 29 коп, 3% річних в розмірі 4 178 (чотири тисячі сто сімдесят вісім) грн 53 коп, інфляційні втрати в розмірі 6 598 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) грн 45 коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 30 січня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський