Рішення

від 29.01.2025 по справі 922/4349/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4349/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Могунція-Україна" (07455, Київська обл., Броварський р-н, с. Княжичі, вул. Лагунової Марії, 1-Б; код ЄДРПОУ: 21667547) до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" (62490, Харківська обл., с. Котляри, вул. Безлюдівська, 5; код ЄДРПОУ: 22722461) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

05.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Могунція-Україна" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат", в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" заборгованість у загальному розмірі 639 526,26 грн., з яких 359 460,51 грн. основного боргу, 229 556,78 грн. інфляційного збільшення суми боргу та 50 508,97 грн. 3% річних, а також просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з своєчасної та в повному обсязі оплати поставленого йому товару за видатковими накладними №3934 від 11.09.2019, №4428 від 09.10.2019, №5237 від 20.12.2019, №5307 від 27.12.2019, №272 від 05.02.2020, №403 від 19.02.2020, №679 від 18.03.2020, №155 від 22.01.2021, №371 від 15.02.2021 та №3110 від 02.12.2021.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Могунція-Україна" до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/4349/24. Вирішено розгляд справи №922/4349/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 09.12.2024 в той же день було доставлено відповідачу до його Електронного кабінету, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Однак, відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 29.01.2025 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Згідно відповіді №950334 від 06.12.2024 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Могунція-Україна (код ЄДРПОУ 22722461) є правонаступником Приватного акціонерного товариства Могунція-Україна (код ЄДРПОУ 22722461).

Як стверджує позивач, протягом 2018 - 2022 років між Приватним акціонерним товариством Могунція-Україна в якості постачальника та відповідачем Приватним акціонерним товариством Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат в якості покупця існували правовідносини поставки товарів.

Відповідно до видаткової накладної №1100 від 28.03.2018 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 997,24 грн.

Відповідно до видаткової накладної №1270 від 11.04.2018 позивач поставив відповідачу товар на суму 126 521,36 грн.

Відповідно до видаткової накладної №1626 від 16.04.2018 позивач поставив відповідачу товар на суму 3 480,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №2520 від 14.06.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 43 500,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №2557 від 17.06.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 261 000,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №2574 від 21.06.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 87 000,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №2777 від 03.07.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 87 000,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №3189 від 24.07.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 80 004,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №3475 від 12.08.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 80 004,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №3934 від 11.09.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 219 210,96 грн.

Відповідно до видаткової накладної №4428 від 09.10.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 80 004,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №5237 від 20.12.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 80 818,75 грн.

Відповідно до видаткової накладної №5307 від 27.12.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 80 818,75 грн.

Відповідно до видаткової накладної №272 від 05.02.2020 позивач поставив відповідачу товар на суму 3 812,93 грн.

Відповідно до видаткової накладної №403 від 19.02.2020 позивач поставив відповідачу товар на суму 1 516,32 грн.

Відповідно до видаткової накладної №679 від 18.03.2020 позивач поставив відповідачу товар на суму 4 784,16 грн.

Відповідно до видаткової накладної №155 від 22.01.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 47 676,60 грн.

Відповідно до видаткової накладної №371 від 15.02.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 47 676,60 грн.

Відповідно до видаткової накладної №3110 від 02.12.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 1 693,44 грн.

01.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Могунція-Україна" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" (покупцем) укладено договір поставки №01-022/1 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язується передавати у встановлені цим договором строки у власність покупця товар, зазначений у п.1.2. цього Договору, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати його за встановленими цінами в строки та на умовах цього Договору.

Згідно з п.1.2. Договору предметом продажу за цим Договором є прянощі, спеції, харчові добавки в кількості та за цінами, вказаними в додатках, або накладних, які є невід`ємними частинами цього Договору (надалі - товар).

Відповідно до п.3.2.2. Договору покупець зобов`язався своєчасно оплачувати товар за встановленими цінами та на умовах цього Договору.

Кількість товару, що поставляється, ціна за одиницю товару, асортимент вказуються в товарній накладній, яка складається на основі письмової (або в усній формі) заявки покупця (п.4.1.Договору).

Приймання - передача товару здійснюється згідно з накладною, яка підписується уповноваженими представниками обох сторін (п.5.1.Договору).

Оплату за товар покупець здійснює на умовах передоплати (п.6.1.Договору).

У випадку поставки товару постачальником без попередньої оплати, покупець зобов`язаний сплатити вартість такого товару протягом трьох банківських днів з моменту поставки (п.6.2.Договору).

В межах виконання зобов`язань за вказаним Договором позивач поставив відповідачу товар на суму 4 526,05 грн. відповідно до видаткової накладної №2999 від 25.10.2022 року, на суму 6 950,45 грн. відповідно до видаткової накладної №2708 від 07.12.2022 року, на суму 7 533, 00 грн. на підставі видаткової накладної №479 від 28.02.2023, на суму 7 445,28 грн. на підставі видаткової накладної №639 від 17.03.2023.

Всього позивач поставив відповідачу товар на суму 1 368 973,89 грн.

Відповідач частково виконав свої зобов`язання з оплати поставленого товару, а саме: 11.04.2018 на суму 25 000,00 грн., 13.04.2018 на суму 25 000,00 грн., 04.09.2018 на суму 20 000,00 грн., 02.11.2018 на суму 20 000,00 грн., 15.03.2019 на суму 20 000,00 грн., 06.05.2019 на суму 22 518,60 грн., 21.06.2019 на суму 50 000,00 грн., 03.07.2019 на суму 50 000,00 грн., 26.07.2019 на суму 10 000,00 грн., 26.07.2019 на суму 50 000,00 грн., 12.08.2019 на суму 50 000,00 грн., 12.09.2019 на суму 50 000,00 грн., 20.09.2019 на суму 50 000,00 грн., 27.09.2019 на суму 50 000,00 грн., 11.10.2019 на суму 50 000,00 грн., 27.12.2019 на суму 100 000,00 грн., 01.01.2020 на суму 30 000,00 грн., 05.02.2020 на суму 10 000,00 грн., 19.02.2020 на суму 20 000,00 грн., 24.02.2020 на суму 20 000,00 грн., 06.03.2020 на суму 25 000,00 грн., 20.03.2020 на суму 50 000,00 грн., 25.05.2020 на суму 10 000,00 грн., 04.12.2020 на суму 10 000,00 грн. 24.12.2020 на суму 10 000,00 грн. 22.01.2021 на суму 20 000,00 грн., 25.01.2021 на суму 48 000,00 грн., 12.02.2021 на суму 10 000,00 грн. 15.02.2021 на суму 50 000,00 грн., 19.03.2021 на суму 10 000,00 грн., 18.06.2021 на суму 10 000,00 грн., 01.12.2021 на суму 2 540,00 грн., 21.10.2022 на суму 4 526,05 грн., 06.12.2022 на суму 6 950,45 грн., 27.02.2023 на суму 7 533,00 грн., 16.03.2023 на суму 5 000,00 грн. та 16.03.2023 на суму 7 445,28 грн., а всього на суму 1 009 513,38 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Як стверджує позивач, відповідач не оплатив поставлений йому товар на загальну суму 359 460,51 грн. (1 368 973,89 грн. - 1 009 513,38 грн.).

Наявність вказаної заборгованості підтверджується актами звірки взаєморозрахунків за період 2018 рік, 2019 рік, з 01.01.2020 по 12.01.2021, з 01.01.2021 по 02.12.2021, з 01.01.2023 по 31.03.2023, підписаними та засвідченими печатками сторін.

Як стверджує позивач, вартість товару, поставленого на підставі договору поставки від 01.02.2022 №01-022/1 оплачена відповідачем в повному обсязі, а саме:

- товар на суму 4 526,05 грн. відповідно до видаткової накладної №2999 від 25.10.2022 року оплачені до поставки - 21.10.2022;

- товар на суму 6 950,45 грн. відповідно до видаткової накладної №2708 від 07.12.2022 попередньо оплачені 06.12.2022;

- товар на суму 7 533, 00 грн. на підставі видаткової накладної №479 від 28.02.2024 попередньо оплачені 27.02.2023;

- товар на суму 7 445,28 грн. на підставі видаткової накладної №639 від 17.03.2023 попередньо оплачені 16.03.2023.

Таким чином, сума заборгованості у розмірі 359 460,51 грн. утворилася за товар, поставлений до укладення договору поставки від 01.02.2022 №01-022/1, а саме: за період з 28.03.2018 по 02.12.2021.

При цьому, як стверджує позивач, зважаючи, що він зараховував грошові кошти, які сплачував відповідач в порядку черговості відносно поставленого товару, слід враховувати, що відповідач оплатив товар, поставлений відповідно до видаткових накладних на суму 983 058,60, що відображено в розрахунку до позовної заяви.

Станом на дату поставки товару відповідно до видаткової накладної №3934 від 11.09.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 993 717,56 грн., що відображено в розрахунку до позовної заяви.

Таким чином, товар, поставлений на підставі видаткових накладних №1100 від 28.03.2018 на суму 5 997,24 грн., №1270 від 11.04.2018 на суму 126 521,36 грн., №1626 від 16.04.2018 на суму 3 480,00 грн., №2520 від 14.06.2019 на суму 43 500,00 грн., №2557 від 17.06.2019 на суму 261 000,00 грн., №2574 від 21.06.2019 на суму 87 000,00 грн., №2777 від 03.07.2019 на суму 87 000,00 грн., №3189 від 24.07.2019 на суму 80 004,00 грн., №3475 від 12.08.2019 на суму 80 004,00 грн. оплачені повністю.

Товар, поставлений відповідно до видаткової накладної №3934 від 11.09.2019 товари на суму 219 210,96 грн. оплачений частково на суму 208 552,00 грн. Сума прострочення за вказаною накладною становить 10 658,96 грн.

Оплата товару, поставленого позивачем відповідно до видаткових накладних №4428 від 09.10.2019 на суму 80 004,00 грн., №5237 від 20.12.2019 на суму 80 818,75 грн., №5307 від 27.12.2019 на суму 80 818,75 грн., №272 від 05.02.2020 на суму 3 812,93 грн., №403 від 19.02.2020 на суму 1 516,32 грн., №679 від 18.03.2020 на суму 4 784,16 грн., №155 від 22.01.2021 на суму 47 676,60 грн., №371 від 15.02.2021 на суму 47 676,60 грн. та №3110 від 02.12.2021 на суму 1 693,44 грн. прострочена відповідачем в повному обсязі.

15.08.2024 позивач направив на адресу відповідача лист вих.№7 від 15.07.2024 з вимогою в найкоротші строки погасити заборгованість в розмірі 359 460,51 грн.

Відповідач доказів оплати вказаної заборгованості чи спростування її наявності не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відтак, правочин - це вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 статті 267 ГК України передбачено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Як стверджує позивач, протягом 2018 - 2022 років між Приватним акціонерним товариством Могунція-Україна в якості постачальника та відповідачем Приватним акціонерним товариством Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат в якості покупця існували правовідносини поставки товарів.

На підтвердження зазначеного позивач надав наступні видаткові накладні:

- відповідно до видаткової накладної №1100 від 28.03.2018 позивач поставив, а відповідач приняв товар на суму 5 997,24 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №1270 від 11.04.2018 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 126 521,36 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №1626 від 16.04.2018 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 3 480,00 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №2520 від 14.06.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 43 500,00 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №2557 від 17.06.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 261 000,00 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №2574 від 21.06.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 87 000,00 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №2777 від 03.07.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 87 000,00 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №3189 від 24.07.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 80 004,00 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №3475 від 12.08.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 80 004,00 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №3934 від 11.09.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 219 210,96 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №4428 від 09.10.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 80 004,00 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №5237 від 20.12.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 80 818,75 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №5307 від 27.12.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 80 818,75 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №272 від 05.02.2020 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 3 812,93 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №403 від 19.02.2020 позивач поставив, в відповідач прийняв товар на суму 1 516,32 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №679 від 18.03.2020 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 4 784,16 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №155 від 22.01.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 47 676,60 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №371 від 15.02.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 47 676,60 грн.;

- відповідно до видаткової накладної №3110 від 02.12.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 1 693,44 грн.

Всі вище перелічені видаткові накладні засвідчені підписом представників сторін та печатками їх підприємств.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази належного укладання сторонами договору поставки, на підставі якого було поставлено товар за вищевказаними видатковими накладними.

В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Могунція-Україна" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" (покупцем) було укладено договір поставки №01-022/1 від 01.02.2022, в межах виконання якого позивач поставив відповідачу товари на суму 4 526,05 грн. відповідно до видаткової накладної №2999 від 25.10.2022 року, на суму 6 950,45 грн. відповідно до видаткової накладної №2708 від 07.12.2022 року, на суму 7 533, 00 грн. на підставі видаткової накладної №479 від 28.02.2023, на суму 7 445,28 грн. на підставі видаткової накладної №639 від 17.03.2023.

Однак, звертаючись з цим позовом до суду позивач визначив, що спірна заборгованість у розмірі 359 460,51 грн. виникла на підставі видаткових накладних №3934 від 11.09.2019, №4428 від 09.10.2019, №5237 від 20.12.2019, №5307 від 27.12.2019, №272 від 05.02.2020, №403 від 19.02.2020, №679 від 18.03.2020, №155 від 22.01.2021, №371 від 15.02.2021 та №3110 від 02.12.2021, поставка товарі за якими здійснювалась до укладання договору поставки №01-022/1 від 01.02.2022.

Відтак, оскільки зобов`язання за договором поставки №01-022/1 від 01.02.2022 не є предметом цього спору, суд не надає оцінки правовідносинам сторін, що виникли на підставі вказаного Договору.

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1,2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до вимог ст.644 ЦК України, якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Відповідно до ч.ч.2,3,7 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

З огляду на вище встановлені обставини в їх сукупності та вимоги чинного законодавства, за висновком суду між сторонами було укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на підставі видаткових накладних №1100 від 28.03.2018 на суму 5 997,24 грн., №1270 від 11.04.2018 на суму 126 521,36 грн., №1626 від 16.04.2018 на суму 3 480,00 грн., №2520 від 14.06.2019 на суму 43 500,00 грн., №2557 від 17.06.2019 на суму 261 000,00 грн., №2574 від 21.06.2019 на суму 87 000,00 грн., №2777 від 03.07.2019 на суму 87 000,00 грн., №3189 від 24.07.2019 на суму 80 004,00 грн., №3475 від 12.08.2019 на суму 80 004,00 грн., №3934 від 11.09.2019 на суму 219 210,96 грн., №4428 від 09.10.2019 на суму 80 004,00 грн., №5237 від 20.12.2019 на суму 80 818,75 грн., №5307 від 27.12.2019 на суму 80 818,75 грн., №272 від 05.02.2020 на суму 3 812,93 грн., №403 від 19.02.2020 на суму 1 516,32 грн., №679 від 18.03.2020 на суму 4 784,16 грн., №155 від 22.01.2021 на суму 47 676,60 грн., №371 від 15.02.2021 на суму 47 676,60 грн. та №3110 від 02.12.2021 на суму 1 693,44 грн.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, товар, поставлений відповідачу на підставі видаткових накладних №1100 від 28.03.2018 на суму 5 997,24 грн., №1270 від 11.04.2018 на суму 126 521,36 грн., №1626 від 16.04.2018 на суму 3 480,00 грн., №2520 від 14.06.2019 на суму 43 500,00 грн., №2557 від 17.06.2019 на суму 261 000,00 грн., №2574 від 21.06.2019 на суму 87 000,00 грн., №2777 від 03.07.2019 на суму 87 000,00 грн., №3189 від 24.07.2019 на суму 80 004,00 грн., №3475 від 12.08.2019 на суму 80 004,00 грн. оплачені повністю.

Товар, поставлений відповідно до видаткової накладної №3934 від 11.09.2019 товари на суму 219 210,96 грн. оплачений відповідачем частково на суму 208 552,00 грн. Сума прострочення за вказаною накладною становить 10 658,96 грн.

Оплата товару, поставленого позивачем відповідно до видаткових накладних №4428 від 09.10.2019 на суму 80 004,00 грн., №5237 від 20.12.2019 на суму 80 818,75 грн., №5307 від 27.12.2019 на суму 80 818,75 грн., №272 від 05.02.2020 на суму 3 812,93 грн., №403 від 19.02.2020 на суму 1 516,32 грн., №679 від 18.03.2020 на суму 4 784,16 грн., №155 від 22.01.2021 на суму 47 676,60 грн., №371 від 15.02.2021 на суму 47 676,60 грн. та №3110 від 02.12.2021 на суму 1 693,44 грн. прострочена відповідачем в повному обсязі.

Факт наявності вказаної заборгованості відповідач не спростовує.

За вимогами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, 15.08.2024 позивач звертався до відповідача з вимогою в найкоротші строки погасити заборгованість в розмірі 359 460,51 грн. (лист вих.№7 від 15.07.2024).

Водночас, частинами 1, 2 ст.692 ЦК встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до абз.1 п.1.7 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.2013 року №14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Доказів погодження сторонами строку оплати товару, отриманого, зокрема, на підставі спірних видаткових накладних №3934 від 11.09.2019, №4428 від 09.10.2019, №5237 від 20.12.2019, №5307 від 27.12.2019, №272 від 05.02.2020, №403 від 19.02.2020, №679 від 18.03.2020, №155 від 22.01.2021, №371 від 15.02.2021 та №3110 від 02.12.2021 матеріали справи не місять.

Відтак, оплату за спірний товару відповідач зобов`язаний був здійснити негайно після прийняття такого товару.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар, отриманий на підставі видаткових накладних №3934 від 11.09.2019, №4428 від 09.10.2019, №5237 від 20.12.2019, №5307 від 27.12.2019, №272 від 05.02.2020, №403 від 19.02.2020, №679 від 18.03.2020, №155 від 22.01.2021, №371 від 15.02.2021 та №3110 від 02.12.2021, в загальному розмірі 359 460,51 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 359 460,51 грн. , у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 229 556,78 грн. та 3% річних у розмірі 50 508,97 грн..

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов, у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Могунція-Україна" до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути зПриватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" (62490, Харківська обл., с. Котляри, вул. Безлюдівська, 5; код ЄДРПОУ: 22722461) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Могунція-Україна" (07455, Київська обл., Броварський р-н, с. Княжичі, вул. Лагунової Марії, 1-Б; код ЄДРПОУ: 21667547) суму основного боргу у розмірі 359 460 (триста п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста шістдесят) грн. 51 коп., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 229 556 (двісті двадцять дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) грн. 78 коп. та 3% річних у розмірі 50 508 (п`ятдесят тисяч п`ятсот вісім) грн. 97 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 7674 (сім тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 32 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "29" січня 2025 р.

СуддяТ.О. Пономаренко