Ухвала

від 30.01.2025 по справі 460/14357/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

з питань залишення позову без розгляду

30 січня 2025 року м. Рівне№460/14357/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. розглянувши адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту та зобов`язати здійснити таку виплату;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні перерахунку та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та зобов`язати здійснити таку виплату;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не надання довідки про вартість речового майна за весь період служби з 2015 по 29.03.2021 та зобов`язати надатитаку довідку;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за неотримане речове майно за період служби з 2015 року по 29.03.2021 та зобов`язати провести відповідне нарахування.

Ухвалою суду від 28.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.12.2024 відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропущеним строком звернення до суду.

27.01.2025 представником позивача подані додаткові пояснення у справі, в яких наголосила, що відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України ( у редакції, яка діяла до 19.07.2022 на час звільнення позивача) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяву про залишення позовної заяви без розгляду та докази на її обґрунтування, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звільнений 29.03.2021, звернувся 22.11.2024 до суду з вищезазначеними позовними вимогами.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Між тим, у подальшому, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені у новій редакції, а саме:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суд зазначає, що Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку справи за позовами осіб, які були звільнені з публічної служби до 19.07.2022, але звернулися до суду за захистом своїх прав у спорах про оплату вже після 19.07.2022 (зокрема, справа № 160/759/23 та інші) розтлумачив цю правову ситуацію таким чином, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом`якшує або скасовує відповідальність (абз. 3 п.2 Рішення від 09.02.1999, п.4 Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз. 6 п. 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Така позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22, від 12.09.2024 у справі №380/6701/24 та від 29.10.2024 у справі №460/25695/23.

Крім цього, у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У силу приписів пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі № 755/10947/17.

Отже, суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах.

На момент звільнення позивача з військової служби 29.03.2021, частина другої статті 233 КЗпП України діяла (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати та всіх сум, що належать працівникові при звільненні у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Тож, ураховуючи, що строк звернення працівника до суду є складовою механізму реалізації права на судовий захист та є належною гарантією забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин, суд зазначає, що позивач за цих обставин не може бути позбавлений права на судовий захист.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а тому заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованою та до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись частиною першою, другою, шостою статті 121, статтею 240, пунктом 16 частини п`ятої статті 243, статтями 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позовної заяви без розгляду залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складений дата 30 січня 2025 року

Суддя С.А. Борискін