Постанова від 22.01.2025 по справі 759/9713/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 759/9713/24 Головуючий у суді першої інстанції - Ул`яновська О.В.

Номер провадження № 22-ц/824/1899/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Аваєвою Наталією Валеріївною , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трубінська Олександра Олександрівна про встановлення факту проживання без реєстрації шлюбу,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трубінська О. про встановлення факту проживання без реєстрації шлюбу, в якому просив суд: встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з липня 2009 з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги спадкоємців за законом; змінити черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 та надати ОСОБА_1 право на спадкування після смерті ОСОБА_4 у першій черзі; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач та ОСОБА_5 (спадкодавиця) спільно проживали однією сім`єю з липня 2004 року у АДРЕСА_1 та були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 , були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, але не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Позивач матеріально забезпечував ОСОБА_6 , вкладаючи кошти у капітальний та поточний ремонти, перебудову будинку у АДРЕСА_1 , купував меблі, побутову техніку, необхідні речі для спільного використання, харчування, мав єдиний бюджет, купував особисті речі для ОСОБА_4 , тощо, надавав іншу допомогу (опіку) спадкодавцеві, купував ліки, відвозив у медичні заклади, доглядав, оскільки ОСОБА_5 через тяжку онкологічну хворобу перебувала певний час у безпорадному стані і неспроможна була самостійно забезпечувати свої потреби.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 після тривалої тяжкої хвороби померла, після чого відкрилася спадщина. Відповідач по справі є дочкою померлої ОСОБА_7 , однак за життя відносини між ними були складними, разом вони не проживали, відповідач майже не цікавилась станом здоров`я ОСОБА_7 , допомоги не надавала, разом з нею не проживала та не опікувалась, погрожувала спадкодавиці вбивством та застосуванням насильства, з приводу чого спадкодавиця зверталась до поліції.

Спадкова справа була відкрита за заявою відповідача, нотаріусом не повідомлено позивача про наявність заповіту у зазначеній спадковій справі, тому ним обрано спосіб захисту свого права, як зміна черговості одержання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 -відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - Аваєва Н.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, відтак просив суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, в порядку ч. 1 ст. ст. 374 ЦПК України , а також розглянути клопотання, які не були розглянуті судом першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції було порушено право на справедливий суд, оскільки клопотання представника позивача щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що адвокат брав участь в іншому судовому засіданні - відхилено. Разом з тим зазначає, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи не було.

Апелянт наголошує, судом першої інстанції не було розглянуто клопотання позивача про витребування доказів, що було подано разом із позовною заявою.

Зауважує, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення лише в частині встановлення факту проживання без реєстрації шлюбу, ігноруючи той факт, що позивачем було також заявлено позовну вимогу щодо зміни черговості одержання прав на спадкування після смерті ОСОБА_4 ..

18 вересня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 . Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, відповідач посилається на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить скаргу залишити без задоволення. Також просить стягнути з позивача на користь відповідача понесені в судові витрати.

Зазначає, що підтвердження того, що між ОСОБА_4 та позивачем не було фактичних шлюбних відносин є: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 вересня 2023 року, відповідно до якого, підписуючи договір у пункті 8 ОСОБА_5 гарантувала, що майно, яке продається є її особистою власністю, набуте нею не перебуваючи у шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах, за особисті кошти; договір дарування часток квартири від 30 грудня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_5 від імені та в інтересах якої діяла відповідач, здійснила відчуження частки квартири, підписуючи який у пункті 7 ОСОБА_5 гарантувала, що майно, яке відчужується, є її особистою власністю, набуте нею не перебуваючи у шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах. Разом з тим, наголошує, що сам факт укладання такого договору спростовує твердження позивача щодо неприязні та ворожих стосунків між ОСОБА_4 та відповідачем; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06 жовтня 2021 року, де у пункті 4.3 ОСОБА_5 гарантувала, що на момент укладення договору не перебувала у шлюбі чи у фактичних шлюбних відносинах. Аналогічне зазначено і у пункті 4.3. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 жовтня 2021 року, а також у пункті 4.2. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 жовтня 2018 року. договір купівлі-продажу квартири від 24 липня 2008 року, де у пункті 11 ОСОБА_5 гарантувала, що на момент укладення договору вона з 06 грудня 2003 року є вдовою та на момент укладення договору не перебуває у шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах.

Відтак відповідач зазначає, що позивач не має жодного родинного статусу щодо ОСОБА_4 , в тому числі як особа, яка проживала у фактичних шлюбних відносинах з померлою.

Разом із відзивом було подано клопотання про виклик та допит свідків, а також про витребування доказів.

При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 адвокат Аваєва Н.В. підтримала, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідачка у справі ОСОБА_9 та її представник адвокат Чернілевський В.Г., заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, оскільки вважають, що доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважають, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.

Третя особа у справі - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трубінська О.О. направила до суду апеляційної інстанції клопотання ( а.с. 58 т.2) в якому просила розглядати вказану справу за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача Аваєву Н.В., відповідачку у справі ОСОБА_10 , її представника ОСОБА_8 , пояснення свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ОСОБА_17 , дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 28.02.2024 подано заяву до ПН КМНО Трубінської О.О. про прийняття спадщини, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с. 49).

06.05.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ПН КМНО Трубінської О.О. про видачу свідоцтва про право на спадщину, який прийняв спадщину у спадковій справі №42/2023 від 06.11.2023 (а.с. 44).

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.05.2024 виданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з відсутністю встановлення факту родинних та інших відносин із спадкодавцем (а.с. 42-43).

Також суд першої інстанції із матеріалів справи встановив, що згідно довідки з місця проживання сім`ї та реєстрації №727 від 15.10.2010 виданій ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 проживає один ОСОБА_1 фізична особа з 2010 р., власником є ОСОБА_5 , яка є не зареєстрована за цією адресою (а.с. 52).

Відповідно до Довідок №1035 та №1034 від 25.11.2011 виданих ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , власником будинку є ОСОБА_5 , особовий рахунок відкритий на ОСОБА_6 , зареєстрований ОСОБА_1 з 26.10.2010, родинні відносини з власником особового рахунку - чоловік (а.с. 53, 55).

Як вбачається з Довідки №1120 від 04.12.2007 виданій ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_4 , власником будинку, зареєстрований та особовий рахунок відкритий на ОСОБА_1 з 07.02.2006 (а.с. 56).

Згідно Довідок №284 від 30.01.2008 та №1008 від 02.04.2008, виданих ОСОБА_18 за адресою: АДРЕСА_5 , власником будинку є ОСОБА_5 , яка є не зареєстрованою за цією адресою, особовий рахунок відкритий на ОСОБА_6 , зареєстрований ОСОБА_1 з 07.02.2006, родинні відносини з власником особового рахунку - родич (а.с. 52, 57).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19.08.2019, посвідченого ПН КМНО Бердес М.О. та зареєстрованого в реєстрі за №1549, ОСОБА_1 передав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , яка належала йому на праві власності для ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (а.с. 59-60).

15.05.2009 відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПН КМНО Войтенко Л.О. та зареєстрованого в реєстрі за №1055, ОСОБА_1 передав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , яка належала йому на праві власності для ОСОБА_21 (а.с. 61-62).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 08.12.2007, посвідченого ПН КМНО Тарас О.В., ОСОБА_22 продала домоволодіння та землю за адресою: АДРЕСА_8 , з надвірними будівлями та спорудами, що складаються з житлового будинку, гаража, свердловини, огорожі, басейну та земельної ділянки розташованої для обслуговування даного будинку, загальною площею 0,0801 га, що належали їй на праві власності для ОСОБА_23 (а.с. 63-64).

Як вбачається з договору дарування 63/100 частин житлового будинку від 04.12.2007 ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_18 безоплатно 63/100 частини житлового будинку АДРЕСА_9 (а.с. 65).

Відповідно до заповіту від 13.05.2003 серії ВАК №107090 ОСОБА_22 на випадок своєї смерті заповіла синові ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0801 га і житловий будинок з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 , а також земельну ділянку площею 0,1205 га і житловий будинок з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 68).

Згідно довіреності від 14.04.2006, посвідченої нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П.В. та зареєстрованої в реєстрі за №4916 ОСОБА_22 видала довіреність ОСОБА_1 на здійснення продажу належних їй житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0801 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_8 , за ціною та на умовах на його розсуд (а.с. 69).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.10.2018, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №434, ОСОБА_5 прийняла (купила) у власність земельну ділянку, яка розташована АДРЕСА_9 (а.с. 114-116).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №312, ОСОБА_5 прийняла (купила) у власність земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_10 (а.с. 116-117).

20.10.2021 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №320, ОСОБА_5 прийняла (купила) у власність земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_8 (а.с. 118-120).

Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.09.2023, посвідченого ПН КМНО Назаренко К.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1267, ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_24 земельну ділянку, яка розташована АДРЕСА_9 (а.с. 122).

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що на підтвердження факту спільного проживання позивачем надано: заяву про прийняття спадщини від 28.02.2024; заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину від 06.05.2024; постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.05.2024; довідку з місця проживання сім`ї та реєстрації №727 від 15.10.2010; довідки №1035 та №1034 від 25.11.2011; довідку №1120 від 04.12.2007; довідки №284 від 30.01.2008 та №1008 від 02.04.2008; договори купівлі-продажу від 19.08.2019, 15.05.2009, 08.12.2007; договір дарування 63/100 частин житлового будинку від 04.12.2007; заповіт від 13.05.2003 серії ВАК №107090 ОСОБА_22 на ОСОБА_1 ; довіреності від 14.04.2006 ОСОБА_22 на ОСОБА_1 , з яких не вбачається, що позивач з померлою проживали разом та не доводить факт спільного проживання.

Крім того, позивач просить суд встановити факт проживання однією сім`єю з липня 2009 р., однак докази надає до липня 2009 р., а саме довідку №1120 від 04.12.2007; довідки №284 від 30.01.2008 та №1008 від 02.04.2008; договори купівлі-продажу від 15.05.2009 та 08.12.2007, а тому, суд не прийняв зазначені докази, оскільки вони за висновком суду виходять за межі позовних вимог.

Також суд послався і на те, що на спростування доводів позовної заяви відповідачем договори купівлі-продажу від 24.10.2018, 06.10.2021, 20.10.2021, 05.09.2023, де у кожному договорі зазначено, що ОСОБА_5 не перебуває у шлюбних чи у фактичних шлюбних відносинах. А саме п. 3.4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.10.2018; п. 3.4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.10.2021; п. 3.4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.10.2021; п. 8 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.09.2023 (а.с. 114-122).

Оцінюючи вказані докази в сукупності суд першої інстанції виснував, що критично ставиться щодо сімейних відносин між позивачем з померлою, оскільки не доведено, що він з померлою постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, спільні витрати на купівлю майна спільного користування та брали участь в утриманні житла, ремонті.

Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 15і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі "Delcourt v. Belgium" ("Делькур проти Бельгії"), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі "Hoffmann v. Germany" ("Гофман проти Німеччини"), заява № 34045/96, пункт 65).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі "GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)" ("Гурепка проти України (№ 2)"), заява № 38789/04, § 23).

Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі "TRUDOV v. RUSSIA", заява № 43330/09, § 25, 27).

Положеннями ч .6 ст. 128 ЦПК Українипередбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 18 квітня 2022 року у справі №522/18010/18, обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається із матеріалів справи 16 травня 2024 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва провадження у вказаній справі було відкрито та призначено розгляд вказаної справи у загальному позовному провадженні (а.с. 80). Проведення підготовчого засідання у вказаній справі було призначено на 19 червня 2024 року о 12 год. 00 хв. в приміщенні суду.

19 червня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва за відсутності учасників справи постановив ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та цього ж дня ухвалив у справі рішення суду яким відмовив позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Згідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 200 ЦПК України - У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Із тексту позовної заяви та доданих позивачем клопотань , а також із тексту поданого відповідачкою ОСОБА_3 відзиву на позовну заяву вбачається, що між сторонами у справі існував спір щодо заявлених позивачем вимог і відповідачка у справі з даними вимогами категорично не погоджувалася і на підтвердження своєї правової позиції подала також клопотання про витребування судом в межах підготовчого засідання банківських документів та допит свідків на підтвердження своєї позиції ( а.с. 102-105 т.1).

Згідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

Суд першої інстанції ухваливши рішення 19 червня 2024 року за відсутності учасників справи, не вирішивши заявлені сторонами у справі клопотання не сприяв їм реалізації ними своїми правами чим грубо порушив норми процесуального законодавства.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК Українипорушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що розглянувши справу за відсутності учасників справи, не вирішивши у встановленому процесуальним законодавством заявлені учасниками справи, суд першої інстанції не забезпечив позивачу та відповідачу у справі можливості обґрунтувати свої доводи та заперечення щодо позову і, таким чином, не взяв до уваги вимоги ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 3 СК Українисім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим нормою статті 74 СК Українивизначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (див.: постанова Верховного Суду від 15 травня 2024 року, справа № 359/8093/20,. провадження № 61-9484св23).

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №°129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, необхідно віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі собою, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою у разі відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; показання свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з по-господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Так, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом обґрунтовував свої вимоги тим, що позивач та ОСОБА_5 (спадкодавиця) спільно проживали однією сім`єю з липня 2004 року у АДРЕСА_1 та були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 , були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, але не перебували у зареєстрованому шлюбі. Позивач матеріально забезпечував ОСОБА_6 , вкладаючи кошти у капітальний та поточний ремонти, перебудову будинку у АДРЕСА_1 , купував меблі, побутову техніку, необхідні речі для спільного використання, харчування, мав єдиний бюджет, купував особисті речі для ОСОБА_4 , тощо, надавав іншу допомогу (опіку) спадкодавцеві, купував ліки, відвозив у медичні заклади, доглядав, оскільки ОСОБА_5 через тяжку онкологічну хворобу перебувала певний час у безпорадному стані і неспроможна була самостійно забезпечувати свої потреби.

Перевіряючи вище вказані доводи позивача колегія суддів частково погоджується із тим, що дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали у вказаний період із липня 2009 року по день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.

Зазначені обставини підтверджуються як наданими позивачем письмовими доказами та показами свідків у справі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ОСОБА_17 .

Так, із згідно довідки з місця проживання сім`ї та реєстрації №727 від 15 жовтня 2010 року виданій ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 слідує, що ОСОБА_1 як фізична особа зареєстрований у вказаній квартирі із 2010 року, власником даної квартири є ОСОБА_5 , яка є не зареєстрована за цією адресою (а.с. 52).

Відповідно до довідок №1035 та №1034 від 25.11.2011 виданих ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , власником будинку є ОСОБА_5 , особовий рахунок відкритий на ОСОБА_6 , зареєстрований ОСОБА_1 з 26.10.2010, родинні відносини з власником особового рахунку - чоловік (а.с. 53, 55).

Як вбачається з Довідки №1120 від 04.12.2007 виданій ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_4 , власником будинку, зареєстрований та особовий рахунок відкритий на ОСОБА_1 з 07.02.2006 (а.с. 56).

Згідно Довідок №284 від 30.01.2008 та №1008 від 02.04.2008, виданих ОСОБА_18 за адресою: АДРЕСА_5 , власником будинку є ОСОБА_5 , яка є не зареєстрованою за цією адресою, особовий рахунок відкритий на ОСОБА_6 , зареєстрований ОСОБА_1 з 07.02.2006, родинні відносини з власником особового рахунку - родич (а.с. 52, 57).

Як вбачається з договору дарування 63/100 частин житлового будинку від 04.12.2007 ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_18 безоплатно 63/100 частини житлового будинку АДРЕСА_9 (а.с. 65).

Із пояснень свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .. ОСОБА_17 , даних ними при апеляційному розгляді справі вбачається, що ними підтверджувався факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на протязі спірного періоду із липня 2009 року по 03 листопада 2023 року в житловому будинку АДРЕСА_1 . Разом із тими свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , стверджували, що ОСОБА_1 проживав у вказаному будинку із померлою ОСОБА_4 на правах орендаря окремої кімнати, а за показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 зазначені особи проживали однією сім`єю як чоловік і дружина.

Даючи оцінку вище вказаним позами свідків в сукупності із вище вказаними письмовими доказами, колегія суддів доходить висновку про доведеність вимог позивача в частині того що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 дійсно протягом тривалого часу із 2009 року по 3 листопада 2023 року проживали як подружжя без реєстрації шлюбу.

Доходячи вказаного висновку колегія суддів враховує як тривалість проживання зазначених осіб за однією адресою так і спільність їх дій в частині проведення ремонту будинку, що підтвердили свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , так і спільні закупівлі продуктів, спільне приготування їжі та харчування ними, спільні витрати сторін, зазначення позивача у довідках як чоловіка, спілкування із свідками у справі.

Посилання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 на ті обставини, що ОСОБА_1 проживав спільно із померлою ОСОБА_4 у будинку на правих оренди, колегія суддів оцінює критично, з врахуванням того, що вказані свідки є близькими родичами відповідача у справі і зацікавленні у вирішенні вказаного спору на користь останньої.

Таким чином колегія суддів доходить висновки про доведеність позивачем позовної вимоги щодо проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з липня 2009 року по 03 листопада 2023 року.

Обґрунтованою та доведеною також апеляційний суд вважає і вимогу позивача ОСОБА_1 щодо визнання його спадкоємцем четвертої черги спадкоємців за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Так, відповідно до ст. 1264 ЦК України учетверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Оскільки колегією суддів встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 із померлою ОСОБА_4 протягом 14 років, в тому числі і протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини, тому його вимога про визнання його спадкоємцем четвертої черги є законною та обґрунтованою.

Разом із тим колегія суддів, даючи оцінку доводами позивача та наданим ним та відповідачкою доказами, а також доказам витребуваним судом за клопотання сторін за ухвалою суду в частині позовної вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 та надання ОСОБА_1 прав на спадкування після смерті ОСОБА_4 у першій черзі, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної вимоги виходячи із наступних норм матеріального права та наданих сторонами доказів.

Спадкування за законом врегульовано в главі 86 Книги шостої ЦК України.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 522/21808/18, від 11 вересня 2024 року в справі № 308/7566/19, від 30 жовтня 2023 року в справі № 753/16113/20, від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц та ін.).

За вимогами статей 1261-1265 ЦК України:

- у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

- у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

- у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця;

- у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

- у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї.

Згідно з вимогами частини другої статті 1259 ЦК Українифізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Для задоволення такого позову необхідна наявність усіх п`яти зазначених обставин.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року в справі № 638/11578/21, від 25 вересня 2024 року в справі № 278/2203/21, від 05 червня 2024 року в справі № 357/2432/22, від 26 березня 2024 року в справі № 339/186/22, від 22 березня 2023 року в справі № 753/10668/19 та ін.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Так матеріалами справи встановлено, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , із якою позивач проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом 14 років дійсно хворіла, що підтверджується наданими до відзиву відповідачкою медичними довідками (а.с. 125-133 т.1), а також медичними документами наданими на виконання ухвали суду ( а.с. 2-32, 69 - 132, 139 -148 т.3).

Разом із тим як вбачається із вище вказаних письмових доказів та пояснень опитаних у судовому засідання свідків фактично до вересня 2024 року ОСОБА_5 незважаючи на діагноз хвороби самостійно себе обходила та доглядала за собою і лише починаючи із вересня 2024 року до дня смерті потребувала стороннього догляду.

При цьому як встановлено із пояснень свідків ( ОСОБА_12 , ОСОБА_16 ) такий догляд безпосередньо за місце проживання в с. Стоянка протягом двох місяців ( вересень, жовтень 2024 року) надавав ОСОБА_1 ..

При цьому із показів свідків ( ОСОБА_13 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ) відповідачка у справі ОСОБА_9 також періодично приїздила до матері та надавала допомогу.

Крім того із наданої АТ «Райфайзен Банк» виписки по банківському рахунку ОСОБА_4 ( а.с. 61-63 т.3), вбачається, що остання дійсно забезпечувала своє утримання за рахунок власних коштів як в частині придбання ліків, та і в частині забезпечення власного проживання, що спростовує доводи позивача проте, щодо його матеріального забезпечення померлої.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи не містять належних, достовірних і достатніх доказів наявності передбачених частиною другою статті 1259 ЦК Україниобставин і юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у позивача ОСОБА_1 могло б виникнути право на спадкування у першу у чергу, зокрема здійснення лише ним протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, матеріального забезпечення, а також перебування спадкодавця в безпорадному стані.

Колегія суддів вважає, що медичні (лікарські) документи, пояснення свідків не містять підтверджень знаходження ОСОБА_4 в безпорадному стані. Незважаючи на встановлені діагнози, спадкодавець був активною людиною, самостійно рухався ( за виключенням останніх двох місяців) і обслуговувала себе .

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому вказане рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 74 СК України, ст. 1264 ЦК України, ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Аваєвою Наталією Валеріївною , задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з липня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги спадкоємців за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 січня 2025 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв