Рішення

від 22.01.2025 по справі 144/1500/24

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/1500/24

Провадження № 2/144/33/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"22" січня 2025 р. смт Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області у складі:

головуючої - судді Магдяк Н.І.,

секретаря судових засідань Гончарук Т.М.,

представника позивача адвоката Клінчикова С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Теплицька селищна рада про витребування майна, -

В С Т А Н О В И В :

В вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача ОСОБА_2 , в обґрунтування якого вказала, що 21.02.1987 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видано державним нотаріусом Теплицького нотаріального округу Козиренко Ф., вона стала власником нерухомого майна (житлового будинку), який знаходиться по АДРЕСА_1 . Спадкодавцем нерухомого майна була її бабуся ОСОБА_3 .

У подальшому на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Теплицької селищної ради Вінницької області від 14.03.1994 позивачу безоплатно передано в приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 , площею 0.22 га.

У травні 2024 позивач звернулася до Степанівського старостинського округу з проханням надати їй довідку щодо домогосподарства по АДРЕСА_1 , власником якого вона є, оскільки у свідоцтві про право на спадщину не було вказано адреси. З отриманої інформації ОСОБА_1 стало відомо про те, що 20.09.2010 ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності, серії НОМЕР_1 на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , яке видано Степанівською сільською радою Теплицького району Вінницької області, до складу якого входить: житловий будинок, гараж, сарай, літня кухня, погріб огорожа та ворота. Підставою для видачі вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно було рішення виконавчого комітету Степанівської сільської ради № 76 від 17.08.2010.

Позивач зазначає, що згоди на позбавлення її права власності та про перехід права на належний їй будинок за відповідачем не давала.

У зв`язку із зазначеними вище обставинами, позивач змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою судді від 02.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 04.12.2024 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Клінчиков С.О. підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що відповідає положенню п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правовій позиції КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/77944/18 (61-185-св23), окрім того, відповідач повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України, що відповідає ч. 11ст. 128 ЦПК України.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 та ст. ст. 280-282 ЦПК України.

Свідок ОСОБА_1 пояснила суду, що в 2010 році в житловому будинку в АДРЕСА_1 проводили газ та потрібно було документи на будинок. В неї була довіреність від її брата ОСОБА_2 , від імені якого вона подала заяву в сільську раду про видачу свідоцтва поро право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Вона не знала, що в її матері ОСОБА_1 був правовстановлюючий документ на право власності на зазначене майно, яке вона успадкувала від своєї бабусі, за якою здійснювала догляд. При зверненні у відповідні органи для оформлення субсидії мама подала свідоцтво про право на спадщину за заповітом та тоді з`ясувала, що також ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . Їй відомо, що з 1999 року брат фактично проживає в Росії, під час одного з приїздів додому він залишив довіреність, на підставі якої вона подавала заяву від його імені. Про видачу на його ім`я свідоцтва йому не відомо.

Заслухавши представника позивача, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21.02.1987 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видано державним нотаріусом Теплицького нотаріального округу Козиренко Ф., ОСОБА_1 стала власником нерухомого майна (житлового будинку), який знаходиться по АДРЕСА_1 . Спадкодавцем нерухомого майна була її бабуся ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.02.1987.

На підставі рішення 14 сесії 21 скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Теплицької селищної ради Вінницької області від 14.03.1994 позивачу безоплатно передано в приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 , площею 0.22 га.

У травні 2024 позивач звернулася до Степанівського старостинського округу з проханням надати їй довідку щодо домогосподарства по АДРЕСА_1 , власником якого вона є, оскільки у свідоцтві про право на спадщину не було вказано адреси. З отриманої інформації ОСОБА_1 стало відомо про те, що 20.09.2010 ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності, серії НОМЕР_1 на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , яке видано Степанівською сільською радою Теплицького району Вінницької області, до складу якого входить: житловий будинок, гараж, сарай, літня кухня, погріб огорожа та ворота. Підставою для видачі вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно було рішення виконавчого комітету Степанівської сільської ради № 76 від 17.08.2010.

Відповідно до відповіді Теплицької селищної ради № 1947 від 16.09.2024, яку позивач отримала 16.09.2024 на запит її представника адвоката Клінчикова С.О., будь яких інших документів, крім заяви ОСОБА_4 , які б стали підставою для прийняття рішення № 76 від 17.08.2010 в селищній раді відсутні. Разом із вказаним листом селищним головою позивачу надані завірені копії рішення виконавчого комітету Степанівської сільської ради № 76 від 17.08.2010 та копію заяви від 18.08.2010.

Відповідно до вказаної вище заяви, яка була підписана ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності, остання просила видати їй свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Як вбачається із зібраних документів, інших підстав для оформлення права власності на належний позивачу житловий будинок за ОСОБА_2 , крім заяви ОСОБА_1 , немає.

ОСОБА_1 згоди на позбавлення її права власності та про перехід права на належний їй будинок за відповідачем не давала.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на спірне майно 20.09.2010 зареєстровано за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 на нерухоме майно, про що зроблено відповідний запис.

Згідно виписки із погосподарської книги Степанівської сільської ради № 2 на 1986 1990 роки № 577 від 08.05.2024, головою домогосподарства по АДРЕСА_1 була записана ОСОБА_3 (до 03.05.1986), з 1987 - ОСОБА_1 .

Із вказаної виписки № 577 також вбачається, що номер відкрито згідно свідоцтва про спадщину Теплицької нотаріальної контори № 36 (номер спадкової справи) від 21.02.1987. Окрім того, за домогосподарством у АДРЕСА_1 в особистому користуванні рахувалася земельна ділянка площею 0.22 га, яка і була передана позивачу у власність на підставі згаданого вище рішення сесії від 14.03.1994.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності. Законодавством, яке діє на час відкриття спадщини, врегульовано питання спадкування цього майна.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди, на час прийняття спадщини ОСОБА_1 регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року, відповідно до п. 6 якої не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

До набрання чинності Цивільним кодексом України з 01 січня 2004 року та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникнення права власності на будинки не залежало від державної реєстрації права особи, в тому числі і право власності. Підтвердженням належності спірного майна - житлового будинку та інших споруд ОСОБА_1 є свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, передбачала державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрації права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які отримали свідоцтво про право на спадщину, є його власниками з моменту отримання свідоцтва і їм належить право власності на нерухоме майно.

Відповідач в судові засідання не з`являвся, доказів на спростування позову не подав.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Цивільним кодексом України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Враховуючи вказане вище рішення сільської ради щодо оформлення права приватної власності (спільної часткової власності) на житловий будинок по АДРЕСА_1 за відповідачем та видачу йому свідоцтва про право власності, хоча на той час власником була позивач, наявні підстави для витребування майна в користь ОСОБА_1 .

Повернення позивачу майна переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Однієї з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача, щодо витребування нерухомого майна від відповідача як останнього набувача, на її користь.

На підставі п. 1 ч. 2 ст.141ЦПК України стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір у сумі 1 232 грн. 70 коп., сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом, що підтверджено документально.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 15, 203-204, 215, 216, 316, 317, 319, 321, 328,330, 386-388 ЦК України, статтями 2-5, 10-13, 76-82,263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Витребувати на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , нерухоме майно в АДРЕСА_1 , до складу якого входять: житловий будинок, А, загальною площею 61,80 кв.м, житлова площа 40,7 кв.м., гараж, Б, сарай, Б1, сарай б, літня кухня, В, погріб, В/під, огорожа, 1 та ворота, 2 (реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно 31534704).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,РНОКПП НОМЕР_2 ,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 , судовийзбір урозмірі 1 232 грн. (одна тисяча двісті тридцять дві) гривні 70 коп.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Теплицька селищна рада, адреса: вул. Незалежності, 25, смт Теплик, Гайсинського району, Вінницької області, код ЄДРПОУ 0435326193.

Повне судове рішення буде виготовлено та підписано 30 січня 2025 року.

Суддя