Постанова

від 29.01.2025 по справі 440/4261/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 р. Справа № 440/4261/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2024, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, по справі № 440/4261/24

за позовом ОСОБА_1

до Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (далі відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо визначення з 29.01.2020 по 20.06.2023 розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1.12,13,14 до постанови Кабінету міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";

- зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 20.06.2023 грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення та одноразову грошову допомогу при звільненні, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови КМУ №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення ОСОБА_1 , податків та зборів.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо обчислення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.

Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та провести його виплату з урахуванням раніше сплачених сум.

В інший частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, про не врахування судом звернення позивача до суду поза межами строків, встановлених ст. 122 КАС України, відсутності доказів поважності підстав пропуску строку , отже, наявності підстави для залишення позову без розгляду.

Щодо перерахунку грошового забезпечення, вказує, що відповідачем правомірно обчислювалось грошове забезпечення позивача виходячи із розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.)

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що строк звернення до суду не пропущено.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним судом, ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту у 3 державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Полтавській області з 03.05.2017 по 20.06.2023, що підтверджується копіями контрактів про проходження служби цивільного захисту. (а.с.14-19)

20.06.2023 ОСОБА_1 звільнено із служби цивільного захисту (за віком), що підтверджується витягом із наказу ГУ ДСНС України у Полтавській області від 20.06.2023 №301. (а.с.20)

Позивач звернувся до відповідача з заявою від 26.12.2023, в якій просив здійснити нарахування та виплату з 29.01.2020 по день виключення зі списків особового складу грошове забезпечення, допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні, визначивши розмір посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на кожний календарний рік. (а.с.12)

Відповідач листом від 26.02.2023 повідомив позивача, про неможливість перерахунку грошового забезпечення з 29.01.2020 по день звільнення, оскільки нарахування та виплата здійснювалися у відповідності до фактично діючого на той період законодавства. (а.с.13)

Позивач, не погодившись із діями відповідача щодо виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Оскільки грошове забезпечення позивача під час проходження та звільнення з військової служби обчислено невірно, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо строку звернення до суду з цим позовом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся 10.04.2024 до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.06.2023 (день звільнення), виходячи із розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року. Клопотання про поновлення строку не заявляв.

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущено.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог за період з 19.07.22 по 19.05.2023 з огляду на таке.

Колегія суддів враховує рішення від 06.04.2023 Верховного Суду прийняту за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці.

У зазначеному рішенні предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема, питання строку звернення до суду з таким позовом, по суті якого сформовані наступні висновки:

«Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, в рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.

Колегія суддів зазначає, що позивач 10.04.2024 звернувся до суду із позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.06.2023.

Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, колегія суддів доходить висновку, що у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 застосуванню підлягає ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, в частині вирішення позовних вимог за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 судом та позивачем дотримано вимоги законодавства, оскільки позовні вимоги заявлені в межах строків звернення до суду, а тому доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до суду та не застосування судом наслідків його пропуску є необґрунтованими.

Щодо вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 застосуванню підлягають норми ч.1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні отримано тільки 26 березня 2024 року, а тому, на думку позивача, ним не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

Згідно з пунктом 10 розділу І Інструкції №623, виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця у період із 20 по 25 число.

Отже грошове забезпечення є періодичним, щомісячним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Однак, позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою, а тому твердження позивача про недопущення ним пропуску для звернення з даною позовною заявою є хибними.

З урахування наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що отримання позивачем листа відповідача від 26.03.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, що спростовує доводи позивача про необхідність відліку строку для звернення до суду саме з дати отримання листа відповідача.

Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 та відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції.

Відтак, оскільки позов подано до суду 10.04.2024, то позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, доказів наявності поважних обставин пропуску строку суду не надав, навпаки заявляючи , що строк не прощено. Отже вказані обставини є підставою для залишення позову без розгляду,а тому в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про залишення позову без розгляду.

Натомість, суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, що призвело до порушення норм процесуального права та, як наслідок, помилкових висновків в частині дотримання позивачем строку звернення до суду та передчасно в цій частині задовольнив позов.

Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, колегія суддів зазначає наступне.

Розділом XXVII, пунктом 8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту керівником відповідного органу управління (підрозділу), за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Колегією суддів встановлено, що позивачу одноразова грошова допомога при звільненні виплачена у червні 2023 року у розмірі 266437,50 грн., що підтверджується довідкою про доходи (а.с.56).

Отже, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні лише 10.04.2024, тобто майже через 10 місяців після її виплати, то колегія суддів зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду в цій частині позовних вимог, жодних обґрунтувань та доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду не надано, що є підставою для залишення позову без розгляду, в цій частині.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022.

Відповідно до ч.1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 (далі Інструкція №623), визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.

Ця Інструкція розроблена відповідно до, зокрема, Кодексу цивільного захисту України, та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 3 Інструкції № 623, передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту згідно з додатком 6.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон №1082-ІХ), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-ІХ), таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2022 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Проте, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.

Таким чином, колегія суддів наголошує на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача з 29.01.2020.

Так, положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.

Приписами ст. 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX"Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2481,00 грн.

Оскільки з 01 січня 2020-2022 років, збільшувались розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 постанови № 704 це призводить до збільшення з 01.01.2020 року розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.

Отже, у період з 29.01.2020 по 18.07.2022, грошове забезпечення позивача має обчислюватися: з 29.01.2020 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2021 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 01.01.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".

Щодо вимоги про нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 129 Кодексу цивільного захисту України, особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту надається щорічна основна відпустка із збереженням грошового і матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 1 Розділу XХХ Інструкції №623 встановлено, що особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням керівника органу управління (підрозділу) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виплата грошової допомоги на оздоровлення залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, які, як встановлено колегією суддів вище мають бути перераховані відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року, а тому грошова допомога на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 має також бути перерахована відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 із урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами п. 3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 319, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 по справі № 440/4261/24 - в частині задоволення позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні скасувати та в цій частині позовні вимоги - залишити без розгляду.

Викласти абзаци другий та третій рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 по справі № 440/4261/24 в наступній редакції:

Визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо обчислення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також матеріальної допомоги на оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та провести його виплату з урахуванням раніше сплачених сум.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова