Постанова

від 20.01.2025 по справі 160/17902/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/17902/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги Запорізького окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року (суддя Бухтіярова М.М.)

у справі №160/17902/24

за позовом ОСОБА_1

до Запорізького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 разом з іншими особами звернулася до суду з позовом до Запорізького окружного адміністративного суду, в якому просила:

- визнати протиправною відмову Запорізького окружного адміністративного суду, викладену у листі від 12.03.2024 №06-19/5707/24, у нарахуванні та виплаті позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення: за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчислених виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 гривень; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, обчислених виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 гривень; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчислених виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 гривень; з 01 січня 2024 року, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 гривень;

- зобов`язати Запорізький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення:

за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

з 01 січня 2024 року, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 2021 по 2024 роки суддівська винагорода виплачувалась позивачці не у відповідності до положень пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без урахування встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021 рік з 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн, на 2022 рік з 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, на 2023 рік з 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн та на 2024 рік з 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн. За вказаний період суддівська винагорода та допомога на оздоровлення нараховувалась з величини під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», в розмірі 2102,00 грн. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі №280/3051/24 виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі №280/3051/24 залучено Державну судову адміністрацію України до участі в адміністративній справі в якості другого відповідача.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Запорізького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 05.04.2024 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період 2021-2023 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Зобов`язано Запорізький окружний адміністративний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2021 року складає 2270,00 грн, з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язано Запорізький окружний адміністративний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2022 року складає 2481,00 грн, з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язано Запорізький окружний адміністративний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2023 року складає 2684,00 грн, з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язано Запорізький окружний адміністративний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 05 квітня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Запорізького окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 05.04.2024 та допомоги на оздоровлення за період 2021-2023 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Запорізький окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 05.04.2024 та допомоги на оздоровлення за період 2021-2023 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що суддівську винагороду позивачці у спірний період нараховано та виплачено без урахування встановленого на 1 січня відповідного календарного року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для визначення суддівської винагороди за спірний період використовувалася така величина як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн, що визнано судом як порушення прав позивачки на отримання суддівської винагороди у належному розмірі. При цьому суд зазначив, що невиплата позивачці суддівської винагороди у спірний період в належному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, тому суд дійшов висновку, що саме цей суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі, кожен окремо, подали апеляційні скаргу, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Відповідач-1 - Запорізький окружний адміністративний суд зазначає, що судом першої інстанції надано невірну правову оцінку спірним відносинам, оскільки у визначений позивачкою період нарахування та виплата суддівської винагороди здійснювались у межах бюджетних призначень, затверджених Державною судовою адміністрацією України як головним розпорядником вищого рівня, виходячи з розміру прожиткового мінімуму в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в обсязі 2102,00 грн. У відповідача об`єктивно відсутні підстави та повноваження для виплати позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Державна судова адміністрація України в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачкою попущено строк звернення з позовом до суду. Позивачка повинна була дізнатись про розмір заробітної плати у січні відповідного року після отримання суддівської винагороди. При цьому, суддівська винагорода є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, посилання позивачки на довідку від 02.04.2024 №02-35/24/25, лист Суду від 12.03.2024 №06-19/5707/24 та посилання суду першої інстанції на довідки від 11.07.2024 та від 08.08.2024 не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. За таких обставин, відповідач-2 вважає, що строк звернення до суду в частині вимог щодо перерахунку суддівської винагороди, враховуючи продовження строків на період карантину, сплинув 01.07.2023.

Щодо неправильного застосування норм матеріального права відповідач-2 зазначає, що реалізовуючи свої повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, у спірних правовідносинах ДСА України позбавлена можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності. Питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році. Державній судовій адміністрації України виділялися з Державного бюджету бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, тому виплата суддівської винагороди у 2021-2024 роках за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2102 грн, а не з іншого розміру.

Дана адміністративна справа розглянута відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка - ОСОБА_1 , відповідно до довідки №02-35/24/28 від 02.04.2024, виданої Запорізьким окружним адміністративним судом, працює в Запорізькому окружному адміністративному суді на посаді судді Запорізького окружного адміністративного суду з 11 квітня 2011 року наказ від 08.04.2011 №80-к «Про зарахування ОСОБА_1 до штату Запорізького окружного адміністративного суду на посаду судді», виданий на підставі Указу Президента України від 14.02.2011 №209/2011 «Про призначення суддів», наказ від 11.10.2018 №185-к «Про повноваження судді ОСОБА_1 », виданий на підставі Указу Президента України від 10.10.2018 №314/2018 «Про призначення суддів».

За змістом довідок Запорізького окружного адміністративного суду від 23.07.2024 №34, №35, №36 №37 позивачці нараховано та виплачено суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 30 червень 2024 року.

Згідно з довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.08.2024 суддівська винагорода позивачці у період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року обраховувалася, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн, який застосовувався до базового розміру посадового окладу судді відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

12.02.2024 позивачка звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду щодо нарахування їй суддівської винагороди з 01.01.2021, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Листом від 12.03.2024 №06-19/5707/24 відповідач-1 повідомив, що дії Запорізького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддям у період з 01.01.2021 по теперішній час суддівської винагороди, виходячи з розміру з прожиткового мінімуму в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в обсязі 2102,00 грн, є такими, що ґрунтуються на приписах бюджетного законодавства.

Позивачка, вважаючи протиправною відмову відповідача-1 у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у періоді з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року та з 01 січня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, звернулась до суду за захистом своїх прав.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, вважає за необхідне зазначити таке.

Щодо строку звернення до суду, означене питання розглядалось судом першої інстанції на стадії прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 у справі №280/3051/24 визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено позивачам строк звернення до адміністративного суду із цією позовною заявою в адміністративній справі №280/3051/24.

Суд першої інстанції виходив з такого правового регулювання.

Згідно із ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, відповідно до ч.1 та ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Частиною шостою статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Враховуючи доводи позивачів на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також обставини воєнного стану, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час вирішення питання про відкриття провадження у справі відсутні правові підстави для відмови позивачам у задоволенні клопотання, у зв`язку з чим визнав причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновив позивачам, в тому числі ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду із цим позовом.

Такі висновки суду першої інстанції доводами апеляційних скарг не спростовуються.

По суті прийнятого судом першої інстанції рішення, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідачів у спірних відносинах ґрунтується на тому, що конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною 1 ст.4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч.2 ст.4 Закону №1402-VIII).

Згідно приписів ч. 1, 2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч.3, ч.ч. 4, 5 ст.135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Виходячи з наведених норм, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У наведеній нормі Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

В той же час, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2270 гривень; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 2481 гривень; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 2684 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб 3028 гривень; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.

В спірному випадку позивачка наполягає, що суддівська винагорода станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 має бути визначена із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а саме: 2270,00 грн, 2481,00 грн, 2684,00 грн, 3028 грн, відповідно, а не з розміру 2102 грн, як фактично обраховано відповідачем.

Суд першої інстанції визнав такі доводи позивачки обґрунтованими, з чим суд апеляційної інстанції погоджується, зазначаючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися.

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суд першої інстанції правильно вказав, що Законами про Державний бюджет України на 2021 - 2024 роки фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, але Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки та вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Суд апеляційної інстанції враховує, що сталою та послідовною є практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права (постанови від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, від 21.09.2023 у справі №380/25627/21).

Зокрема, у постанові від 13.09.2023 у справі №240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», тому відповідачі помилково посилаються на незмінюваність посадових окладів суддів протягом 2021-2024 років.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до положень ч.3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Враховуючи вищевикладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року, на 1 січня 2024року на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) є неправомірною, а відповідні положення Законів України «Про Державний бюджет України» не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідач-1 зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача діяти відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідно.

Доводи апеляційних скарг такі висновки не спростовують.

Відповідно до частини 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Отже, судом першої інстанції правильно враховано необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Судом першої інстанції також правильно встановлено, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансовою забезпечення усіх інших судів, окрім Верховною Суду та вищих спеціалізованих судів, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За змістом частини першої статті 151 Закону №1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону №1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

Відтак, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Запорізький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Суд першої інстанції правильно встановив, що невиплата позивачеві суддівської винагороди у спірний період в належному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, то саме цей суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Запорізького окружного адміністративного суду провести нарахування суддівської винагороди позивачці за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року по день звернення до суду із цим позовом 05 квітня 2024 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн; на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн; на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн; на 1 січня 2024 року - 3028,00 грн, а також зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Запорізький окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 05.04.2024 та допомоги на оздоровлення за період 2021-2023 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року., оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту порушеного права.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що за встановлених обставин, враховуючи, що допомога на оздоровлення встановлюється в розмірі від посадового окладу, розрахунок розміру якого обрахований за період 2021-2023 роки з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00 грн), що встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Запорізького окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі №160/17902/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяІ.Ю. Добродняк

суддяН.А. Бишевська

суддяЯ.В. Семененко