Постанова

від 28.01.2025 по справі 280/8516/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 січня 2025 року м. Дніпросправа № 280/8516/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Запорізької міської ради

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року (суддя Сацький Р.В.)

у справі №280/8516/24

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Громадської організації «СОЮЗ ЗАХИСТУ ПРАВ, СВОБОД ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ СПОЖИВАЧІВ»

до Запорізької міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради; Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до Запорізької міської ради, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом зупинення дії рішення Запорізької міської ради від 20 травня 2024 року №197 «Про реорганізацію юридичної особи - комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №10» Запорізької міської ради, шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради», до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 , яка є працівником КНП «Міська лікарня №10» Запорізької міської ради, вказує, що не погоджується з рішенням Запорізької міської ради від 20 травня 2024 №197 «Про реорганізацію юридичної особи - комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №10» Запорізької міської ради, шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради» та має намір звернутися до суду з позовом про визнання його протиправним і скасування, а для можливості поновлення своїх трудових прав на працю у майбутньому вважає необхідним забезпечити позов до його подання

Заявниця, зазначає, що оскаржуване рішення є вочевидь протиправним, так як скорочення мережі закладів охорони здоров`я є таким, що суперечить Конституції України, Закону України «Про охорону здоров`я», та порушує права та інтереси КНП «Міська лікарня №10» Запорізької міської ради. Припинення діяльності медичного закладу із звільненням 359 медичних працівників, під час війни, в прифронтовому місті є недопустимим. Також заявниця вказує, що невжиття заходів забезпечення позову та її звільнення 31.10.2024 з припиненням діяльності юридичної особи КНП «Міська лікарня №10» ЗМР позбавить позивачку можливості поновитися на посаді (реалізувати право на працю), так як лікарня вже припинить своє існування як юридична особа. У випадку ухвалення рішення про задоволенні позовних вимог після закінчення процесу реорганізації буде відсутній ефективний спосіб захисту порушених прав позивачки, оскільки юридичну особу (лікарню) буде припинено. Процесуальне правонаступництво лікарні згідно положень КАС України може мати місце після державної реєстрації припинення КНП, однак це нівелює сам зміст незгоди позивачки з оскаржуваним рішенням щодо реорганізації та робить існування права на судовий захист примарним.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Суд, відхиливши наявність такої підстави як очевидна протиправність оскаржуваного рішення, визнав обґрунтованими посилання заявниці на те, що реалізація (виконання) оскаржуваного рішення, за умови невжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася або має намір звернутися до суду.

Посилаючись на норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», суд зазначив, що у разі відсутності вжиття заходу забезпечення позову є обґрунтована послідовність настання наслідків того, що на дату набрання законної сили судовим рішенням у справі з приводу оскарження рішення Запорізької міської ради №197 від 20.05.2024, КНП «Міська лікарня №10» ЗМР вже не буде існувати як самостійна юридична особа.

Також суд врахував доводи заявниці щодо дії Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2023 року №174, з якої вбачається, що впровадження медичної реформи відтерміновано до закінчення шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Запорізькій області. Окрім того, КНП «Міська лікарня №10» ЗМР, є об`єктом критичної інфраструктури в розуміння Закону України «Про критичну інфраструктуру», який є складовою законодавства у сфері національної безпеки.

З метою забезпечення стабільності роботи КНП «Міська лікарня №10» ЗМР та надання ним медичних послуг, не завдання шкоди життєве важливим національним інтересам та національної безпеки України, суд дійшов висновку про вжиття заходів із забезпечення позовної заяви.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 12 вересня 2024 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального і матеріального права, просить скасувати ухвалу суду про забезпечення позову.

З приводу порушення судом норм процесуального права, скаржник вказує, що заявницею не надано належного та допустимого доказу сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову, а судом першої інстанції не виконано обов`язок дослідити докази, надані заявницею.

В обґрунтування доводів про порушення судом норм матеріального права, відповідач зазначає, що не зазнавши порушень трудових прав, заявниця ініціювала звернення до суду та підставою для застосування заходу забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення органу місцевого самоврядування зазначила вірогідне звільнення без гарантії працевлаштування, яке буде здійснюватися іншою юридичною особою КНП «Міська лікарня №10», проте, відповідно до ч.6 ст. 36 КЗПП України, у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжаться з новим роботодавцем. Заявниця ставить у залежність реалізацію оскаржуваного рішення з майбутнім та неминучим, на її думку, настанням юридичних наслідків у вигляді вивільнення без гарантій працевлаштування, проте на момент подання заяви про забезпечення позову права заявниці на працю не порушені, оскільки вона продовжує працювати. Крім того, оскаржуване рішення Запорізької міської ради не є актом індивідуальної дії відносно заявниці, а є розпорядчим документом реорганізації власності територіальної громади.

Також відповідач вважає, що вживаючи заходи забезпечення позовної заяви з метою забезпечення стабільності роботи КНП «Міська лікарня №10», суд необґрунтовано вийшов за межі позовних вимог оскільки по суті вдається до захисту прав КНП «Міська лікарня №10», яка не є позивачем. Зупинивши дію рішення Запорізької міської ради, яке позивач збирається оскаржувати, суд фактично указує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті до винесення рішення судом за пред`явленим позовом.

Окрім того, скаржник наводить свої доводи з приводу мети реорганізації закладів охорони здоров`я м. Запоріжжя та вказує про відсутність скорочення мережі медичних закладів у розумінні ст.49 Конституції України.

В судовому засіданні представник відповідача, а також представник третьої особи - Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача.

ОСОБА_1 , її представник, Федченок О.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечують, просять залишити ухвалу суду першої інстанції без змін через необґрунтованість доводів скаржника. У поданому представником Шевченко Н.М. письмовому відзиві на апеляційну скаргу викладені заперечення щодо аргументів скаржника в апеляційній скарзі.

Інші учасники справи (їх представники) в судове засідання не з`явились, про час і місце судового засідання означені особи повідомлені судом належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову (ч.1 ст.150 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).

Згідно з положеннями частин першої і другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (ч.6 ст. 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд повинен також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. В той же час під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Таким чином, враховуючи, що підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову за поданою ОСОБА_1 заявою, суд першої інстанції погодився з наведеним у заяві мотивуванням, зазначивши, що реалізація (виконання) оскаржуваного рішення, за умови невжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявниці, за захистом яких вона звернулася або має намір звернутися до суду. Також підставою вжиття заходів забезпечення позовної заяви судом визначено забезпечення стабільності роботи КНП «Міська лікарня №10» ЗМР та надання ним медичних послуг, не завдання життєве важливим національним інтересам та національної безпеки України.

Окрім того, щодо співмірності застосованого судом заходу, суд першої інстанції зазначив, що негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких звернулися заявники до суду, значно перевищують негативні наслідки від відтермінування дії рішення, що оскаржено в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції, виходячи з положень статей 150, 151 КАС України, вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення з питань реорганізації КНП «Міська лікарня №10» ЗМР не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду. При цьому, факт порушення прав та інтересів заявниці рішенням Запорізької міської ради від 20 травня 2024 року №197 «Про реорганізацію юридичної особи - комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №10» Запорізької міської ради, шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради» підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

В даному випадку заявницею не доведено, а судом першої інстанції не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, оскільки у заяві не зазначено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в цьому конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, враховуючи, що з огляду на обраний ОСОБА_1 спосіб захисту її прав та повноваження адміністративного суду, суд у разі наявності підстав для задоволення позову може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Запорізької міської ради.

Також, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 не зазначила, як саме невжиття запропонованих нею заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення її трудових прав на працю. Необхідність забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення міської ради, правомірність якого визначено предметом оскарження у цій справі, мотивована виключно негативними наслідками для заявниці, які можуть настати в майбутньому у випадку реалізації цього рішення міської ради, зокрема, через скорочення та вивільнення медичних працівників КНП «Міська лікарня №10» ЗМР.

Втім, підлягає врахуванню той факт, що рішенням Запорізької міської ради від 20 травня 2024 року №197 не передбачено жодних заходів, з якими заявниця пов`язує порушення своїх прав та законних інтересів. Фактично доводи ОСОБА_1 базуються на припущеннях, які не можуть бути свідченням наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість вжиття судом заходів забезпечення позову, зокрема, істотне ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача та/або очевидне порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.

Отже, приймаючи до уваги, що заявницею не доведено та документально не підтверджено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам, що унеможливило б захист її прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для вжиття у заходів забезпечення позову.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає таким, що не відповідає інституту забезпечення позову, висновок суду першої інстанції про необхідність вжиття заходів забезпечення позовної заяви задля забезпечення стабільності роботи КНП «Міська лікарня № 10» ЗМР та надання ним медичних послуг, не завдання життєве важливим національним інтересам та національної безпеки України.

Наведене вище відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької міської ради задовольнити.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі №280/8516/24 скасувати.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяІ.Ю. Добродняк

суддяН.А. Бишевська

суддяЯ.В. Семененко